Рекреаційне природокористування

Територіальна структура господарства країни (регіону) характеризує розміщення, просторове поєднання і взаємодію усіх видів господарської діяльності, що розвинулися на основі природних та мінерально-сировинних ресурсів, системи поселень, виробничої та соціальної інфраструктури. Територіальна структура - це економічний каркас країни, територіальні обриси розподілу продуктивних сил. Вона є результатом і водночас важливим чинником соціально-економічного розвитку країни та її регіонів. Територіальна структура господарства і розселення населення поряд із такими вагомими характеристиками, як природно-ресурсний потенціал, економіко-географічне та геополітичне положення, рівень соціально-економічного розвитку країни, конкурентоспроможність продукції визначають гео-економічний потенціал держави, її діяльність на світовому ринку, напрями економічної інтеграції у світове співтовариство.

Умови та чинники територіальної організації господарства

Білет № 13

На розміщення підприємств і установ господарського комплексу країни впливають певні чинники, які зумовлюють найефективніше функціювання їх у даному місці, найменші затрати на виробництво і транспортування продукції. Їх називають факторами розміщення господарства. Вивчаючи окремі галузі господарства, Ви ознайомитесь з факторами, які є визначальними для розміщення кожної з них. Вони безпосередньо залежать відвиробничих особливостей окремих галузей.

Фактори розміщення групують, виділяючи серед них: а) природні (паливний, сировинний, водний, природних умов); б) техніко-економічні (енергетичний, сировинних ресурсів, транспортний, споживчий, економіко-географічного положення, виробничої інфраструктури); в) демосоціальні (трудових ресурсів, споживчий, соціальної інфраструктури).

Під сировинним у групі а) необхідно розуміти природну сировину, а в групі б) — матеріали, які виготовлені на підприємствах (метал, пластмасу), що йдуть на подальшу переробку. Споживчий фактор у групі техніко-економічних стосується підприємств-споживачів, а у групі демосоціальних — населення. З розвитком науки, впровадженням в економіку досягнень науково-технічного прогресу, вплив деяких чинників на розміщення господарства (особливо природних) поступово зменшується.

У процесі розвитку суспільства, при плануванні будівництва нових підприємств держава має певні загальні інтереси, які часто не узгоджуються з факторами розміщення окремої галузі. Нею розробляються певні принципи територіальної організації промисловості, сільського господарства, транспорту, сфери послуг. Це головні напрямки розвитку господарства і суспільства в цілому щодо їх розміщення або принципи територіальної політики держави.

Українська соціально-економічна географія обґрунтовує такі принципи розміщення господарства: 1. Наближення виробництва до джерел сировини, палива, енергії, районів споживання готової продукції й зосередження 2. Вирівнювання соціально-економічного розвитку всіх регіонів країни, активніше освоєння нових чи пожвавлення розвитку депресивних районів. 3. Комплексний розвиток і раціональне поєднання різних галузей виробництва та сфери послуг. 4. Врахування екологічних проблем.

5. Обмеження розвитку великих міст, активізація розвитку малих і середніх міст. 6. Врахування міжнародних зв'язків. 7. Максимальне врахування досягнень науково-технічного прогресу.

Деякі з цих принципів розміщення господарства не узгоджуються з факторами і призводять спочатку до зростання собівартості продукції й послуг. Однак у країнах з ринковою економікою через надання пільгових кредитів, зниження податків тощо, заохочують підприємців споруджувати нові господарські об'єкти там, де зацікавлена держава. Наприклад, найвигідніше побудувати сучасне підприємство машинобудування у великому місті, де у достатній кількості наявні висококваліфіковані трудові ресурси, надійні транспортні шляхи. Однак державі необхідно забезпечити роботою і підвищити рівень життя мешканців малого міста. Тоді вона створює за рахунок власних коштів сприятливі умови для будівництва об'єкту саме в ньому. У перспективі це дасть позитивний економічний результат як суспільству, що подбало про жителів малого міста, так і самому підприємству, що з часом буде добре забезпечене кваліфікованими кадрами, транспортними магістралями, спорудженими при підтримці держави.

Природокористування - це основна форма взаємодії суспільства і природного середовища, яка реалізується через систему заходів, спрямованих на освоєння, використання, перетворення, відновлення і охорону природних ресурсів, і відображає зв'язки між виробництвом, населенням і оточуючим середовищем. В процесі рекреації природа виступає одним з провідних факторів відпочинку і оздоровлення, відновлення фізичних і нервово-психічних сил людини. Історична закономірність взаємодії суспільства і природи проявляється в розширенні впливу людини на природу при зростанні темпів економічного розвитку і усвідомленні необхідності збереження природного середовища при зростаючому значенні його рекреаційної функції.

Рекреаційне природокористування має три основні функції: соціальну, економічну і природоохоронну. Соціальна функція рекреаційного природокористування - це задоволення специфічних потреб населення у відпочинку, оздоровленні, спілкуванні з природою, що сприяє зміцненню фізичного і розумового здоров'я суспільства. Економічна функція полягає, головним чином, у відновленні робочої сили. Завдяки рекреації підвищується працездатність, збільшується фонд робочого часу, що сприяє зростанню продуктивності праці. До економічної функції належать також розширення сфери застосування праці і прискорений розвиток соціальної і виробничої інфраструктури на територіях інтенсивного рекреаційного природокористування. Природоохоронна функція полягає в попередженні деградації природних рекреаційних комплексів під впливом антропогенної діяльності, в тому числі і рекреаційної.

Методично рекреаційне природокористування слід розглядати як єдність таких процесів, як організація рекреації населення з використанням природних ресурсів і умов, передбачення змін стану оточуючого середовища під впливом рекреаційної діяльності, задоволення потреб населення в природних рекреаційних ресурсах і відновлення робочої сили

Природні рекреаційні ресурси - незамінна умова розвитку рекреації. Тому раціональне їх використання, відновлення та охорона є одним з важливих завдань.

Проблема раціонального прирсюдокористування полягає в забезпеченні всебічного й елективного використання, відновлення і збереження природний умов і ресурсів рекреації з врахуванням об'єктивно існуючих потреб. Для її вирішення потрібно глибоко і всебічно обґрунтувати наукові і практичні заходи, які б планомірно забезпечили і цілеспрямовано управляли розвитком рекреаційнц0го природокористування. Теоретичною основою комплексного вивчення і вирішення цієї проблеми служить системний підхід, який дозволяє аналізувати і впорядкувати цілі функціонування тих чи інших систем, встановлювати відповідність між метою, можливостями вирішення проблеми і необхідними для цього ресурсами.

Дата добавления: 2015-05-24