Теорія наслідування Г. Тарда

Ідея наслідування має давнє коріння. Про значення на­слідування для виховання людини писав ще Арістотель, але розгорнуту концепцію цього психологічного явища дав один -з основоположників французької соціальної психоло­гії, соціолог і криміналіст Габріель Тард (1843—1904). Ос­новна його праця — «Закони наслідування» (1890), де Тард ставить у центр свого дослідження індивіда, а суспільство розглядає як продукт взаємодії індивідів. У цьому він вба­чає принципову відмінність суспільства від природи і роз­глядає органіцизм та еволюціонізм як концепції, не здатні пояснити особливості соціальних явищ.

В основі соціології, говорить Г. Тард, є колективна пси­хологія, чи «інтерпсихологія», яка вивчає відношення нашого «Я» з іншими «Я» та їх взаємовплив. З цього еле­ментарного факту повстає все життя. Кожна людина — уні­кальна самобутня монада — неподільна єдність і першо­основа всього; суспільство існує завдяки індивідам і в ін­дивідах. Але коли б різні «Я» були цілком незалежними одне від одного, то що б їх тоді об'єднувало, тим більше що соціальні факти існують у матеріальних формах надін-дивідуального буття?

Цю суперечність між неповторністю, «монадністю» інди­віда та реальністю соціального буття з притаманною йому колективною інтерментальною психологією (взаємодією різних способів мислення) Тард намагається подолати за допомогою створеної ним теорії наслідування.

Наслідування — загальна характеристика процесу пов­торення різних форм буття. Фізика відтворює періодичні рухи, хвилі, гравітації; біологія займається фізико-хімічним відтворенням через появу нових поколінь. Соціологія мусить досліджувати психологічні відтворення результатів наслі­дування, котрі мають простір повторюваності, число і вимір.

Головною рушійною силою розвитку суспільства є не­поборне психічне прагнення людей до наслідування; всі явища людського життя здійснюються під впливом сили прикладу, і кожне з них має наслідувальний характер. Саме тому явища суспільного життя часто схожі між со­бою, оскільки вони є результатом наслідування в найріз­номанітніших формах: наслідування звичаю, моди, симпа­тії, покори,навчання, виховання і т. д.

Головним об'єктом наслідування є винаходи та відкрит­тя. Окремі індивіди — творчі особи — здійснюють ці нова Ції в суспільстві. З цих новацій завдяки наслідуванню ви­никають нові відкриття, нові вдосконалення елементів ма-

теріальної та духовної культури. Наділена актом творчої уяви обдарована особа — єдине джерело всіх новацій.

Становлення і розвиток суспільства безпосередньо по­в'язані з цими відкриттями, оскільки вони зумовлюють три основні процеси в суспільстві: повторення відкриттів (за­вдяки наслідуванню), протистояння їм (опозиція) та при­стосування (адаптація).

Завдяки винаходам геніїв-одинаків відбуваються всі «со­ціальної модифікації». (Цим терміном Тард замінює понят­тя еволюції^) Винаходи здійснюються в різних місцях і по­ширюються хвилеподібно від центрів до периферії завдяки індивідам, які сприймають і пристосовують їх для своїх потреб. Суспільство завжди має великі можливості у виборі винаходів. Коли ж відкриття «зіштовхуються» між собою (бо члени суспільства поставлені перед вибором, чому нас­лідувати), починається зіткнення винаходів, їх єдинобор­ство. Цей стан у суспільстві Тард називає «опозицією», на­слідком якої стають «дуелі наслідувань». Відбувається боротьба між індивідами, що вибрали різні об'єкти насліду­вань. Ця боротьба за право власного вибору породжує кон­флікти, дискусії або співпрацю, тобто може закінчуватися по-різному — від взаємоузгодження позицій до військового конфлікту. Але якими б не були відносини на етапі опози­ції, рано чи пізно конфлікт дуелей наслідування приводить до відаовлення соціальної рівноваги, і настає процес адап­тації.

Тард ретельно розробляє всі деталі процесу наслідуван­ня. Він розрізняє два типи наслідування — звичаї і моду. З традиційному суспільстві панує звичай, у сучасному — пе­реважає мода. Відкриття завжди сприймається менш бо­лісно, якщо воно відповідає існуючим традиціям. Адаптація тоді наступає швидше, виникає логічний союз насліду­вань. І навпаки, коли новація суперечить існуючим звича­ям, уявленням, знанням, то гострішою стає логічна дуель наслідувань. Традиційне суспільство характеризується дещо гострішими конфліктами у впровадженні новацій, ніж но­вітнє.

На зміну одним новаціям приходять інші, знову насту­пає наслідування, опозиція та адаптація, і таким чином, згідно з уявленнями Тарда, розвивається суспільство.

Суб'єктивістське розуміння історичного процесу, в якому є геніальні одинаки-винахідники та пасивна маса, не стало перешкодою у дослідженні процесів соціальної взаємодії, у вивченні особливостей і механізмів міжособистісного спіл­кування, психологічного.зараження та наслідування.

Становить інтерес і дослідження Тардом проблем сус-

пільної думки, що викладені в праці «Думка і натовп» (1901). Тут він критикує Лєбона за відрив «колективного духу» від свідомості індивідів і твердить, що не стихія дикої маси — юрба, а публіка виходить на арену історії XX ст. Преса, телефон, телеграф та інші масові, комунікації розширюють можливості спілкування людей, сприяють зро­станню духовного потенціалу особистості та її самореаліза-ції, що перетворює публіку в духовну спільність з широ­ким діапазоном вибору середовища спілкування та його форм.

Тард приділяв увагу аналізу історичного («археологіч­ного») та статистичного методів в емпіричних дослідженнях; останній він використав для визначення «числа та міри» злочинів, самогубств, аналізу транспортних перевезень, торгівлі та ін.

Дата добавления: 2015-05-24