Отже, кардинальні зміни в матеріальній культурі первісної доби були спричинені чинниками, що виникали в людському суспільстві і насамперед у техніці вироблення знарядь праці

15)

Античні Міста-Колонії Північного Причорномор'я

Схожі матеріали · Таблиця: Державний устрій Античних Полісів Північного Причорноморья Значний вплив на громадські стосунки, побут і культуру скіфів та сарматівсправляли античні міста-держави, що почали створюватися у VII ст. до н.е. в Криму та в Північному Причорномор'ї греками-колоністами. На території сучасної України вони проіснували близько тисячі років. Причини їх появи були різні. Найпершими селилися тут греки-пірати, які торгували рабами і грабували купецькі кораблі. їхні поселення були тимчасовими, наїжджали вони до них періодично. У VI ст. до н.е., коли кількість населення в Греції зросла, орної землі було мало, почалася скрута з продуктами. У пошуках землі частина населення покидала батьківщину, знайшовши вільні родючі території, засновувала там поселення. Але зв'язків з рідним містом-матір'ю - метрополісом - не поривала. Колонізація розпочалася в V ст. до н.е. У цей час тривали війни з Персією, а потім міжусобні війни між грецькими державами. У самих містах йшла боротьба між аристократами та демосом. Переможені або люди, які не хотіли брати участь у цих кривавих сутичках, залишали рідні місця і переселялися за море. Виникали колонії і як купецькі факторії - тимчасові укріплення з ринком і складами. Поступово і вони перетворювалися на міста-держави. Освоювали нові землі представники всіх верств населення Еллади. Місцевих жителів вони називали «варварами». У переважній більшості переселенці були вихідцями з малоазійських міст - Мілета, Галікарнаса, Пергама. Перше поселення мілетські колоністи створили на острові Березань і назвали його Борисфенідою. Але воно не розвинулося у сильну державу. Слідом за ним виникли ті колонії, що з часом перетворилися на міцні міста-держави (поліси). Найбільшого розвитку досягли Тіра (на місці сучасного Білгорода Дністровського), Ольвія («щаслива», на Бузькому лимані), Пантікапей («риб'ячий шлях», на місці сучасної Керчі). Місто Херсонес («півострів», у межах сучасного Севастополя) заснували вихідці дорійської колонії Гераклеї Понтійської. Чорне море, що дало їм притулок, греки називали Понт Евксинський, тобто гостинне море. Грецька колонізація мала важливе значення в історії України. Через греків-колоністів праукраїнські племена, які жили північніше, долучалися до здобутків античноїцивілізації. Жителі міст-держав, як і в Греції, займалися землеробством, скотарством, виноградарством, садівництвом. Вони були сміливими рибалками, талановитими ремісниками, заповзятливими купцями. Працею як вільних громадян, так і численних рабів колоністи споруджували житлові будинки, міцні оборонні мури, фортеці - акрополі, господарські споруди та чудові храми. У Херсонесі, Ольвії та Пантикапеї побудували театри і спортивні школи-гімназії. Грецькі майстри кераміки виготовляли прекрасні амфори, піфоси, вази, побутовий посуд. Вони були вправними митцями з виготовлення металевих речей, зброї, а також талановитими ювелірами. їхні вироби зі срібла і золота стали шедеврами золотарства. Колоністи були посередниками у торгівлі Еллади зі скіфами, сарматами та іншими племенами. 3 Греції вони вивозили вироби ремесла, вино, зброю, олію. До Греції везли рибу, хутра, рабів, збіжжя. Важливу роль у житті колоністів відігравав рибний промисел. Рибу споживали самі й вивозили до Греції. У Херсонесі знайдено великі цистерни для її соління. За містами лежали оброблені поля та пасовиська для корів, кіз, овець, свиней, коней, ослів. Центром кожного міста була агора - торгова площа. Карбувалися власні гроші - монети з міді, бронзи, срібла і золота. Ольвія виготовляла гроші для скіфських і сарматських царів. Міста мали бруковані вулиці, каналізацію, водогін. За міськими мурами розташовувалося «місто мертвих», некрополь - міський цвинтар. Ольвія, Тіра, Херсонес та ряд інших полісів розвивалися як рабовласницькі демократичні республіки. Законодавча влада в них належала народним зборам, що обирали архонтів, стратегів та інших урядових осіб. Раби, жінки та іноземці не мали права громадянства. Всі ж громадяни присягалися на вірність місту та його законам. Камінь з текстом такої присяги знайдено в Херсонесі. Як і на батьківщині, колоністи поклонялися олімпійським богам: Зевсу, Посейдону, Афіні, Артеміді, Діонісу та іншим. Вихідці з Мілета шанували Аполлона - покровителя цього міста. Величні храми Аполлона стояли в центрі Ольвії і Пантікапея. Напочатку нашої ери, у III ст., у Пантикапеї з'являються перші християни. Брали участь колоністи і в Олімпійських іграх. А Ольвія влаштовувала в себе спортивні змагання на честь Ахілла- Ахіллеї. Розмовною та писемною була грецька мова. Нею писали твори з історії, філософії, географії, медицини місцеві вчені. У IV ст.до н.е. в Ольвії побував «батько історії» Геродот. У Пантикапеї жив філософ Смікр. Вихідцем з Ольвії був грецький філософ Біон, який сказав про одного жадібного афінянина: «He він володіє багатством, а багатство володіє ним». У цьому ж місті жив філософ Анахарсіс. Його батьком був скіф, матір'ю - грекиня. Анахарсіса, а також царя Скіла вбили скіфи за зраду скіфських звичаїв і захоплення грецькою культурою. Полководець Олександра Македонського Зопіріон хотів завоювати Ольвію. Але з допомогою скіфів ольвіополіти відстояли незалежність. У 480 р. до н.е. навколо міста Пантікапея сформувалася чимала Боспорська держава з монархічним ладом. Боспорське царство об'єднувало 20 грецьких міст і скіфські племена Східного Криму, Таманського півострова і узбережжя Азовського моря. Свого розквіту царство досягло на зламі IV-III ст. до н.е. Але повстання пригноблених на чолі зі скіфом-рабом Савмаком, що спалахнуло в 107 р. до н. е. потрясло монархію: повстанці захопили столицю, вбили царя Персіда і проголосили правителем держави Савмака. Через кілька років виступ придушили війська понтійського царя Мітрідата. Савмака стратили, а Боспорське царство потрапило під владу переможця. Повстання Савмака та інші виступи рабів свідчили про занепад античних міст-держав, становище яких почало поступово погіршуватися разом із погіршенням становища Еллади. У I ст. н.е. Боспорське царство, Ольвію, Херсонес поступово починає завойовувати Рим. У полісах розмістилися легіони, a no берегах Чорного моря вибудовано римські фортеці, з яких стежили за морем і степом. Але влада Риму в Північному Причорномор'ї тривала недовго. Войовничі племена варварів з півночі та сходу своїми навалами витіснили римлян і зруйнували грецькі міста-держави, що остаточно занепали й припинили існування в IV ст. н.е.

16) Трипільська культура

У IV —III тис. до н.е. на території сучасної України відбувся перехід до енеоліту (мідно-кам'яного віку), характерного не лише опануванням технології виробництва та обробки міді, але й подальшим прогресом відтворювальних форм господарства — землеробства і тваринництва (скотарства). Найяскравішою археологічною культурою нової епохи була трипільська, пам'ятки якої виявлено в лісостеповій зоні на величезних просторах від Пруту і Дунаю до Дніпра. Крім неї, дослідники виділяють на території нинішньої України й інші землеробсько-скотарські культури. В 1897 році український археолог чеського походження В.Хвойка відкрив нову культуру, датовану 4-3 тис. до н.е. і названу трипільською, по місцю перших археологічних знахідок (село Трипілля на Київщині). Спершу її поширювали на територію Дніпровсько-Дністровського межиріччя. Згодом, коли румунські археологи біля села Кукутени розкопали стародавні людські поселення з подібними ознаками, ареал поширення людності цієї культури було розповсюджено на територію Дунайського басейну, Балканський півострів, острова Середземномор'я та Малої Азії і вона отримала ще назву трипільсько - кукутенська культура. За Трипільською культурою також закріпилась назва культури мальованої кераміки. Трипільська культура вважається найрозвинутішою землеробською культурою доби енеоліту (4000 - 2350 рр. до.н.е.) на території України. Ареал її поширеня знаходився в Україні, Молдові та Східній Румунії.

Особливістю трипільської культури був досить тривалий період (1500-2000 рр.) поступового розвитку. Походження цієї культури остаточно не з'ясовано. Одні вчені вважають, що її залишили місцеві неолітичні племена буго-дністровської культури, інші стверджують, що її носіями були прийшлі племена із Балкан чи Східного Середземномор'я, а дехто дотримується думки, що вона з'явилася в результаті злиття як місцевої, так і привнесеної культур. Трипільські племена були об'єднані в народ – попередник індоєвропейської сім'ї народів. Ці племена поступово освоїли територію нинішніх Румунії, Молдови, Побужжя, Південної Київщини й частини Лівобережної України. Трипільська культура належала найбільш розвиненій групі племен того часу. Ці племена були обізнані з обробітком заліза, міді, вміли виготовляти знаряддя праці, зброю, оздоби, будувати прямокутні наземні житла з дерев'яним каркасом, ліпити досконалий гончарний посуд, прикрашений поліхромною або промальованою орнаментацією у формі спіралей, стрічок та інших композицій.

Основними галузями господарства стали землеробство та скотарство. Характерних рис трипільська культура набула за часів середнього етапу розвитку. Поселення з долин річок перемістилися на схили чорноземних плато. Вони укріплювались валами та ровами. Інколи житла розташовувались по колу, площа їх значно збільшувалася за розмірами та поділялась на окремі приміщення. Часто трапляється двоповерхове житло, побудоване з дерева та глини, з глинобитними підлогами та печами всередині. Відомі також моделі житла з двоскатними дахами та круглими вікнами.

Первісне землеробство в період середнього Трипілля досягло найвищого розвитку. Земля оброблювалася кам'яними та роговими мотиками. Для обробки зерна використовувалися зернотерки, а для зберігання - ями та великі глиняні посудини. Значно удосконалилось оброблення кременю, навіть з'явилися майстерні з виготовлення знарядь праці. Зросла кількість виробів з міді (сокири, тесла, голки). На зміну орнаментальній кераміці у вигляді насічок раннього трипілля приходить розписна кераміка, для якої були характерними чорний, білій і червоний кольори. Удосконалюється кухонний посуд, змінюється форма статуеток - замість статуеток сидячих жінок з'являються стоячі фігурки жінок з округлою головою та чоловічі зображення.

Поселення пізнього Трипілля стали одним із вагомих компонентів у формуванні культур епохи бронзи. Трипільські племена, все більше просуваючись на схід та північ, значно розширили територію свого розселення. Як правило, вони займали високі берегові миси, придатні для оборони, а річкові долини використовували для випасу худоби, господарське значення якої дуже зростає. Поряд з наземним житлом вже трапляються землянки.

Значного розвитку набуло оброблення металу, прядіння, ткацтво. Удосконалилась техніка оброблення кременю, вироби з якого вже шліфувалися. Проте кількість виробів розписної кераміки зменшилась. У побуті з'явились округлі посудини, оздоблені орнаментом. Поховання пізнього Трипілля являли собою курганні та безкурганні могильники з трупопокладеннями і трупоспаленнями.

Феномен зникнення трипільської культури ще і сьогодні лишається нерозгаданим. Є припущення, що поступово ця культура під ударами кочівників згасла, трансформувалася. Коли вона зникла (в кінці III тис. до н.е.), в межах цієї території ще довго не було такого самобутнього та яскравого культурно-історичного явища.

Частина дослідників вважають трипільців прямими предками нинішніх українців, інші заперечують це. Безперечно, трипільська культура мала виняткове значення у формуванні багатьох етнічних рис українського народу. В українському килимарстві, гончарстві, вишивках, писанках багато геометричних та рослинних орнаментів, які дуже нагадують орнамент неолітичної доби на Україні й зокрема – трипільців.

Бронзова доба характеризувалася тим, що бронза стала не лише основним металом, з якого почали виготовляти знаряддя праці та зброю, а й тим, що вона спричинила організацію торгівлі досить рідкісним металом - оловом. Така торгівля зумовила швидке розповсюдження нових ідей та технологій. У Західній Європі центри метало оброблення знаходилися в Егейському басейні (мінойці, мікенці), Центральній Європі, Іспанії, Британії і Скандинавії. Період пізньої бронзи позначився великими переселеннями народів. В Україні доба міді-бронзи (друга половина III- перша половина II тис. до н. є) найяскравіше - представлена ямною та катакомбною культурами.

Дата добавления: 2015-05-24