Типи шкіл і виховання дітей та молоді в епоху Українського відродження

Знесилена татаро-монгольською навалою Київська Русь втратила свою могутність. А з часу прилучення Волині та Наддніпрянщини до Литви (1377) і Галичини до Польщі (1387) сплюндровані українські землі стали здобиччю литовських, польських та угорських феодалів. Національне гноблення в цей період поєднувалося з насадженням католицької віри. Діти української знаті, заможного міщанства потяглися до католицьких освітніх закладів.

Укладення в 1596 р. церковної унії дало змогу зберегти в умовах латинізації та полонізації слов'янську мову богослужіння і обряди православної церкви (у греко-католиків). Унія стала своєрідним засобом захисту української мови, створила умови для формування національної інтелігенції. Було відкрито уніатські школи, що орієнтувалися на західну педагогіку, але навчали українською мовою. Щоправда, серед українського населення вони не набули популярності.

Освітня справа в тогочасній Україні розвивалася під впливом ідей європейського Відродження і Реформації. Так, в Україні з'являються протестантські школи (Дубецьк, Хмільник, Кисилин, Гоща, Берестечко). Наприкінці XVI ст. розгорнули свою роботу початкові та підвищені братські школи, засновниками яких були братства. Братчики вели боротьбу проти вищого католицького духівництва, організовували школи, будували шпиталі, православні церкви, видавали українські книжки і підручники. їх діяльність вибудовувалася на ідеологічних засадах просвітництва.

Першою братською школою підвищеного типу в Україні стала школа Львівського братства (1586), яка за організацією навчання і розпорядком шкільного життя перевершила подібні західноєвропейські школи. Діяли також школи в Перемишлі, Рогатині, Замості, Києві, Вінниці, Кам'янці-Подільському, Кременці, Луцьку. їх викладачі були авторами підручників, наприклад, Лаврентій Зиза-ній написав "Грамматику словенского языка", Мелетій Смотрицький - "Грамматику словенскую". Досвід братських шкіл України вивчав Я.-А. Коменський. У братських школах підвищеного типу, крім читання, лічби, письма та хорового співу, засвоювали "сім вільних мистецтв". На високому рівні вивчали предмети тривіуму (граматику, риторику, діалектику), на дещо нижчому - предмети квадривіуму, крім музики. Головну увагу звертали на гуманітарні дисципліни, вивчення рідної, слов'янської, грецької, латинської, польської мов.

Запроваджувалися елементи класно-урочної системи, різні методи навчання: пояснення, бесіда, самостійна робота, диспут, взаємне навчання. Для закріплення навчального матеріалу широко використовувалося повторення. За порядком у школі, поведінкою учнів і виконанням домашніх завдань наглядали призначені на кожний тиждень учні та їх батьки. Віддаючи своїх дітей до школи, батьки підписували з ректором договір, який визначав обов'язки школи і батьків.

Хоча братські школи давали підвищену освіту, вони були середніми навчальними закладами. Першими національними закладами вищого типу стали Острозька школа-академія і Києво-Могилянська академія. Школу-академію в Острозі відкрив князь Костянтин-Василь Острозький (1526-1608) на власні кошти у 1576 р. її називали "тримовним ліцеєм" або слов'яно-греко-латинською академією. Заснування школи-академії було початком компромісу між представниками східнослов'янської просвітньої тенденції та "латинської науки". У ній вивчали слов'янську, грецьку, латинську, польську мови. Програма навчання передбачала й інші предмети "семи вільних мистецтв", передусім риторику, діалектику, астрономію, а також філософію і богослов'я. Як згодом у Києво-Могилянській академії, тут існувало 7 класів, хоч окремого класу богослов'я не було. Вчителями були православні греки і протестанти.

Острозька школа вирізнялася високим рівнем викладання, її називали академією навіть освічені католики. Тут працювали першодрукар Іван Федоров, письменник Герасим Смотрицький, польський математик і філософ Ян Лятос. Вчилися в Острозі діти шляхти і селян. Унаслідок злиття Київської братської та Лаврської шкіл у 1632 р. було створено Києво-Могилянську академію. Спершу вона функціонувала як Києво-братська колегія, яку опікував митрополит Петро Могила (1596-1647). Згодом заклад на його честь було названо Києво-Могилянською академією.

До колегії приймали осіб різних станів, тут навчалися українці, поляки, росіяни, чехи, білоруси, словени. Колегія мала вісім класів: у чотирьох нижчих класах студенти (спудеї) вивчали читання, граматику, катехізис, арифметику, музику; у двох середніх - поезію і риторику; у двох старших класах - філософію і богослов'я. У колегії працювали найкращі українські та іноземні професори, зокрема, Є. Славинецький, С. Полоцький, М. Смотрицький. Викладачі колегії писали твори, спрямовані проти полонізації, католицизму, чимало студентів брали участь у визвольних війнах українського народу під проводом Богдана Хмельницького.

У 1701 р. Петро І своїм указом надав колегії офіційного статусу академії. Вона стала першим офіційно визнаним вищим навчальним закладом в Україні, проте й до того Києво-Могилянська колегія не поступалася західноєвропейським університетам. З 1753 р. навчання в академії здійснювалося лише російською мовою.

Яскравою сторінкою в розвитку українського шкільництва і педагогіки є період козаччини. Головне завдання козацької педагогіки полягало в підготовці фізично загартованих, здорових, мужніх воїнів - захисників рідного краю від чужоземного поневолення; виховання українського національного характеру і світогляду, національних і загальнолюдських моральних цінностей; формування високих лицарських якостей, пошани до старших людей, милосердя. Ідеалом козацької педагогіки була вільна й незламна у своїх прагненнях людина, яка, спираючись на традиції народу, повинна розвивати його культуру, будувати незалежну державу. В усній народній творчості втілено ідеал хлібороба, дбайливого господаря, а в часи лихоліть - козака-воїна, захисника вітчизни. Система козацького виховання передбачала такі етапи: дошкільне родинне виховання, родинно-шкільне виховання та підвищена освіта. Дошкільне родинне виховання ґрунтувалося на культі матері і батька, бабусі та дідуся, роду і народу. Сімейні виховні традиції знаходили своє продовження у шкільній практиці. До козацького шкільництва належали січові, монастирські та церковнопарафіяльні школи. До січових шкіл віддавали хлопчиків заможних батьків з 9 років. Ієромонах, як головний учитель, крім наставництва, піклувався про здоров'я дітей. Школа складалася з двох відділів: у першому навчали на паламарів та дияконів; у другому (відділі молодиків) навчалися сироти, хрещеники козацької старшини та інші діти. Тут вивчали грамоту, спів і військове ремесло. Учнів утримували на кошти Січі. Хто хотів стати козаком, той служив у старого козака за джуру (слугу) - носив за ним рушницю, опановував козацьку майстерність, виконував для нього всіляку роботу. Джури жили в куренях з дорослими і відвідували січову школу.

Певну роль у розвитку освіти відіграли полкові школи, їх відкривали переважно у приміщеннях, які належали церкві. Учні жили в будинку дяка і виконували різні господарські роботи, вчилися писати і читати. Виховання мало релігійний характер. Школи утримували на кошти батьків. На Січі існували також школи музики і співу. У1652 р. Богдан Хмельницький видав універсал про організацію при кобзарських цехах шкіл кобзарів і лірників і взяв їх під свою опіку. Це були перші музичні школи в Україні. До них приймали дітей, які мали добрий слух і голос, і навчали церковного співу, готували читців і співаків для нових церков. Навчальними посібниками в запорозьких школах були Часослов і Псалтир, "Козацька читанка", яка відповідала духові української національної школи.

Вагомий внесок у розвиток педагогічної теорії і практики зробив першодрукар Іван Федоров (прибл. 1510- 1588), який виступав проти фаталістичних тверджень, ніби все життя людини визначається Богом. У "Євангелии учительному" І. Федоров стверджував, що життєвий шлях людини залежить і від неї самої, її волі, прагнення до пізнання, до творення добрих справ, висловлював ідею рівності всіх людей, яким однаково повинні належати всі земні блага, у тому числі й освіта. Неоціненним його внеском у розвиток педагогічної справи в Україні було видання ним у Львові першої друкованої східнослов'янської навчальної книги "Азбука". Згодом її було перевидано в Острозі, де І. Федоров заснував друкарню.

Чимало для розвитку педагогічної думки зробив український письменник, педагог Кирило Ставровецький Транквіліон (друга половина XVI ст.), який працював у братських школах у Львові та Вільні. У творах "Зерцало богословії", "Євангеліє учительноє", "Перло многоценное" він обстоював ідеї загальної рівності людей, закликав до гуманності й добра, до діяльності. За його словами, прагнення до знань є природною властивістю людини, тому кожен повинен збагачувати їх і передавати іншим людям. У поширенні знань велику роль відводив учителеві, до якого висував високі вимоги (не лінуватися, бути терплячим, наполегливим, сприяти розвитку талантів). Серед засновників Львівської братської школи, які працювали там учителями, були талановиті вчені, просвітителі Стефан (прибл. 1570-1600) і Лаврентій (?-після

1633) Зизанії. Педагогічні погляди Л. Зизанія викладено в його навчальних полемічних книгах (істотно вплинули на створення навчальної педагогічної літератури), передусім у написаній у формі запитань і відповідей "Граматиці словенській". Це була друга після "Адельфотесу" слов'янська граматика. Л. Зизаній вважав, що вона може стати ключем до знань, сприяти вивченню філософії, риторики, арифметики, астрономії та інших наук. Його брат С. Зизаній (педагог, письменник-полеміст) виступав проти соціальної несправедливості, національного і релігійного гноблення українського народу.

Відомим борцем проти національного і соціального гноблення, видатним українським полемістом і демократом того часу був Іван Вишенський (прибл. 1545/50 - після 1620). Утворах "Викриття диявола-світодержця", "Послання князю Острозькому", "Суперечка мудрого латинника з немудрим русином" та інших пропагував ідею рівності всіх людей, доводив, що і бідний, і багатий мають від природи однакову будову тіла, дихають одним повітрям. Різко критикував соціальну несправедливість, доводячи її неприродність, таврував вище католицьке духовенство, виступав проти латинської системи освіти, наголошував, що освіта має здобуватися рідною мовою і ґрунтуватися на традиціях рідної культури і народного виховання. Був переконаний, що слов'янська мова цілком може бути мовою науки.

Розвиткові вітчизняної педагогічної думки сприяла діяльність ректора Львівської і Київської братських шкіл Іова Борецького (?- 1631). Він був усебічно освіченою людиною, добре володів грецькою, латинською, польською, слов'янською мовами, активно боровся проти гніту польської шляхти, великого значення надавав поширенню освіти і письменності. Київський Собор (1621) за його ініціативи рекомендував створювати в Україні братства, а при них відкривати школи, друкарні, залучати до роботи кращих учителів. За його безпосередньої участі було відкрито школи в Луцьку, Немирові, Рогатині, він дбав про підготовку вчителів для них. І. Борецький є автором численних послань, листів, передмов до різних видань. Йому приписують твори "О воспитании чад" та "Пересторога". Він критикував тих, хто перейшов на бік католиків, наголошував на великому значенні освіти та цілеспрямованого виховання в усвідомленні народом своєї ролі у боротьбі з католицизмом.

У становленні й розвитку прогресивної педагогічної теорії і практики помітну роль відіграла діяльність відомого просвітника Памва Беринди (між 1560 і 1570- 1632). Він здобув освіту у Львівській братській школі, працював у друкарнях Стрятина, Львова, Перемишля та Києво-Печерської Лаври. Найвідомішою його працею є словник "Лексикон словено-руський і імен толкованіє" (1627), який містив 7000 слів, серед яких чимало педагогічних термінів. Його використовували у братських школах як навчальний посібник. Тлумачення педагогічної термінології ("вчитель", "вихователь", "педагогія" та ін.) засвідчує, що в Україні вже на початку XVII ст. сформувалися чіткі уявлення про педагогіку як науку про виховання.

На цей період припадає діяльність полеміста, педагога Мелетія Смотрицького (1572-1633), у творах якого набули розвитку прогресивні педагогічні ідеї. Він був ректором Київської братської школи, згодом - викладачем Києво-Могилянської академії. Написав 18 творів, у яких обстоював ідеї патріотичного виховання, закликав до боротьби проти соціального і національного гноблення, за поширення освіти серед народу. За його "Граматикою словенською" навчалися М. Ломоносов, студенти Московської Слов'яно-греко-латинської академії, у школах України та Білорусі. М. Смотрицький вніс істотні зміни до граматичних правил: встановив систему властивих слов'янським мовам відмінків, вказав на зайві літери слов'янської писемності, у розділі про віршування дав цінні поради щодо застосування метричного вірша замість силабічного. Книга насичена прикладами, які полегшують вивчення граматики. Велику педагогічну цінність мають рекомендації щодо свідомого засвоєння навчального матеріалу всупереч середньовічним канонам догматизму й зазубрювання.

Прогресивними педагогічними ідеями пронизані твори вітчизняного діяча освіти Єпіфанія Славинецького (?-1675). Він перекладав навчальну літературу з медицини, географії, мистецтва, був автором багатьох підручників. Найціннішим для педагогіки є його твір "Громадянство звичаїв дитячих" - збірник правил поведінки в школі, вдома, на вулиці, вимог до мови тощо (всього 164 правила), сформульованих у катехізисній формі. Обґрунтовуючи ці правила, він порівнював їх з прикладами із життя тварин, підкріплював цитатами з творів античних філософів.

Дата добавления: 2015-05-24