Основні напрями української політології

Політична думка Київської Русі репрезентована писаними пам'ятками, які припадають на X - XIII ст., такими як "Слово про закон і благодать" Іларіона, "Руська правда", "Повчання дітям", "Повість минулих літ". Центральне місце в суспільно-політичній думці цього періоду належить проблемі ідеального правителя та його влади. Князь уже від народження розглядався як потенційний носій державної влади. Важливе місце в системі політичних інститутів Київської Русі належало таким представницьким установам, як князівська рада. Істотне значення в політичному житті Київської Русі, особливо для її розбудови, мало введення київським князем Володимиром Великим християнства, яке сприяло централізації давньоруської держави, розширенню її міжнародних зв'язків.

Характерною ознакою суспільного життя козацтва був демократизм, що не могло не позначитися на формуванні тогочасної української політичної думки. Це знайшло своє яскраве підтвердження у Конституції П.Орлика. Головною ідеєю цього документа є ідея про право українського народу на вільне життя.

Політична думка України середини XIX ст. - Кирило-Мефодіївське товариство. У "Книзі буття українського народу", статуті товариства обґрунтовувалися політичні ідеї справедливості, свободи, рівності, братерства. Основними завданнями Кирило-Мефодіївського товариства були: побудова слов'янської спілки християнських народів; знищення кріпацтва та абсолютистської царської влади в Росії; поширення християнського суспільного ладу на весь світ. Піднесення політичної активності в українському суспільстві XIX ст. започаткувало формування концепції української самобутності, створило підґрунтя для політичного визначення нації, вироблення засад національно-визвольної ідеології, вказало перспективи розвитку українського суспільства. Українська політична думка XXст - чинником національного відродження є державна самостійність і політичний суверенітет України. Грушевський уважав, що логічним завершенням запитів національного розвитку будь-якої народності є проголошення суверенітету і незалежності.

Міжвоєнна доба - учені національно-державницького напряму, обгрунтовуючи для України концепцію національної держави і право народного самовизначення, спиралися на свої дослідження історії національно-визвольного руху українського народу, його давніх демократичних традицій. Представники народницького і національно-державницького напрямів, розглядаючи український народ як окрему етнічно-культурну одиницю, що має спиратися на власні демократичні і романтичні традиції, водночас акцентували увагу на необхідності для України федеративних зв'язків з іншими народами, обстоювали демократичну форму правління. Представників консервативного і національно-державницького напрямів — об'єднувало розуміння національної ідеї як основи буття нації та її боротьби за незалежність, необхідності побудови суверенної і незалежної української держави.

Дата добавления: 2015-05-24