Тваринний і рослинний світ Червоної книги. Тварини та рослини Львівської області занесені до Червоної книги

ЯМАТО-Е» (яп. - японське маляр­ство) - самостійний напрям в малярстві, який виник в Японії у Х-ХІІ ст. і набув розвитку у подальші часи. Для нього ха­рактерне звернення до сюжетів серед­ньовічних переказів, оповідок, романів. Художня мова Я.-є тяжіє до декоратив­ності, основні прийоми виразності котрої Грунтуються на сполученні чітких, плас­ких силуетів, насичених колірних плямах, вкрапленні золотих та срібних блискіток. Відомими митцями цього напряму були Сессю, Кано Ейтоку, Таварая Сотацу, Ога-та Корінна та інші. Див. Муся-е.

ЦІН»(кит.) - доба розвитку мисте-' цтва Китаю означена в мистецтвознав­стві за ім'ям династії Цін, котра владарю­вала від XVII ст. до XVIII ст. Малярство цього періоду різниться сухістю та по­верховістю. Це стало наслідком трива­лого наслідування стародавнім зразкам та прагненням ретельно притримуватись попереднім традиціям, спостерігається й втрата яскравої декоративності, що була властива добі «Мін». Поширюється моно­хромне малярство. Одночасно набувають розвитку приватні та імператорські по­рцелянові мануфактури. У шовкоткаць­кому виробництві поширюється виготов­лення складних тканин та тканих картин. У різьбленні по каменю, дереву, кістці збе­рігається втрачене в малярстві своєрідне мистецтво відтворення природних моти­вів. До кінця XVIII ст. в Китаї виготовля­ються чудові вироби з розписного лаку, перегородчастих та розписних емалей, продовжується виробництво художнього скла та інших видів виробів. У зв'язку з розвитком сухопутної та морської тор­гівлі їх самобутні риси та високі художні якості вплинули на розвиток мистецтва багатьох країн Сходу та Заходу. Див. Східне мистецтво, Тан, Сун.

ПОСТІМПРЕСІОНІЗМ(лат. - піс­ля імпресіонізму) -термін, що охоплює напрями мистецтва, котрі виникли слід­ком за імпресіонізмом наприкінці XIX ст. і проіснували до Першої світової війни. П. характеризувався відвертою деформа­цією натури, нехтуванням перспективою та анатомією, розкладом органічних форм на бездуховні геометричні елементи, на­слідуванням примітивних та архаїчних прийомів мистецтва первісних людей, Се­редньовіччя тощо. До П., зазвичай, прилу-чаютв творчість майстрів неоімпресіонізму, а також В. Ван Гога, П. Сезана, П. Гогена, А. де Тулуз-Лотрека, І. І. Левітана, А. В. Купріна. Постімпресіоністи проторували шлях сучасному, так званому, абстрак­тному мистецтву (див. Безпредметне мистецтво).

МІН»(кит.) - завершальна доба у розвитку середньовічної культури Китаю (див. Тан, Сун), названа за ім'ям династії Мін (1368-1644). Епоха «М.» позначена відродженням мистецтва кераміки {роз­пис підглазуровим кобальтом, так зване «Сине сімейство»), виготовленням виробів із шовку та металу, відбудовою великих та урочистих архітектурних ансамблів, по-твленням Академії малярства, програмою якої стало не вивчення природи, а наслі­дування класичним зразкам Танського та Сунського періоду. Високою художньою якістю різнились декоративно-прикладні вироби, виконані в техніці перегородчас-тої емалі, предмети з червоного лаку, різь­блення по каменю. Відомими художника­ми цього часу вважаються Шень Чжоу та Вень Чженмін, Сюй Вей та Тан Інь та інші. Див. Східне мистецтво, Цін.

«МОДЕРНІЗМ» (фр. - новітній, су­часний) - узагальнена назва шкіл та течій в образотворчому мистецтві і літературі початку XX ст., для яких характерні за­перечення традиційних форм та естети­ки минулого, опертя на умовність сти­лю, експериментаторство, пошук нових естетичних принципів - фовізм, кубізм, футу ризм, абстрактне мистецтво. Див. Авангард. У 40-х рр. XX ст. в Європі та США народжуються нові напрями «М.», що демонструють всі надлишки спустоше­ності, викривленої художньої свідомості, що пропагує «тотальне звільнення» від об'єкту та методи «чистого психічного автоматизму («абстрактний експресіо­нізм», «абстрактна каліграфія» тощо). Абстракціонізм зайняв офіційно привіле­йоване становище й протиставився усім видам соціально-ангажованого реаліс­тичного мистецтва. Наприкінці 50-х рр. XX ст. абстрактні течії «М.» втрачають свої позиції. Поп-арт оголосив «повер­нення до предмета» та протиставив всім попереднім течіям «М.» відмову від «елі­тарності» мистецтва, бажання розчинити його в життєвому середовищі.

Підмінивши дійсність алогічними комбі­націями різнохарактерних муляжів, поп-арт, як й інші течії «М.», залишився ізо­льованим в колі самодостатніх формаль­них експериментів.

Далі за поп-артом розвинулись напрями • М.», які ще нігілістичніше поставились до гуманістичних ідеалів, до можливості боротьби засобами мистецтва за кращий устрій суспільства: «мінімалізм», що не виходило за межі найпростіших геоме­тричних форм; «земляне мистецтво», що маніпулювало мішками із землею, бороз­нами та насипами; «концептуалізм», у котрому зображальність поступилась місцем абстрактним концепціям та потаємним словесним натякам, а також різноманіт­ні напрями неокубізму, неоекспресіоніз-му, неоабстракціонізму тощо. В 70-х рр. XX ст. виник напрям «гіперреалізм», ме­тою котрого була формальна задача імі­тації точного відтворення фото-, кіно- та телекадрів. Кінець 70-х початок 80-х рр. позначився виникненням неоднорідних рухів постмодернізму.

«МУСЯ-Е» (яп.) - жанр в японській гравюрі, яка зображує воїнів. В історії японської гравюри, це єдиний жанр, який підтримував уряд. Головна мета гравюри «М.-е.» проповідь конфуціанської мора­лі - лояльності, відданості володарю, по­пуляризація культурної спадщини, голо­вним чином класичної поезії.

НЕОПЛАСТИЦИЗМ (гр. нове лі­плення) - течія в голландському абстрак­тному мистецтві XX ст., що пропагувала ідею «чистої», геометризованої, узагаль­неної форми, прагнення до «універсальної гармонії», яка знайшла вираження у строго урівноважених композиціях прямокутних фігур, чітко поділених перпендикулярни­ми лініями чорного кольору і забарвлених у локальні кольори основного спектру (з до­даванням білого і сірого тонів). Розроблена художником. П. Мондріаном та рядом інших митців до 1917 р., що входили до об'єднання «ДеСтейл». В архітектурі це призвело до позитивних результатів, а у малярстві - до абстрактних зафарбованих геометричних фігур. Н. вважається одним із ранніх різно­видів абстрактного мистецтва.

«ОРФІЗМ» (гр.) - течія в образот­ворчому мистецтві на початку XX ст., головним чином у малярстві, яка стала перехідною від пізнього кубізму до геоме­тричного абстракціонізму.

«ПУАНТИЛІЗМ» (фр. -піп-■ крапками) - манера малярства окрех: мазками у вигляді однакових за розм::. та формою кольорових крапок або ри:т І характерна для неоімпресіонізму - те ^:; й дивізіонізм. На відміну від імпресіон: який заснував своє мистецтво на зо: -му враженні, пуантилісти прагнули од рити свій метод науковим фізичним ті тематичним законам. Застосовуючи де і прийоми імпресіонізму, а саме дивізіон вони довели їх до граничного схемат:, ■ та абстракції. Вони прагнули фіксу;._- образи та предмети довкілля шляхох -несення на полотно дрібних мазків чи:" тонів спектру, що призвело до умовне і одноманітності та обмеженості у три­ванні дійсності. Засновниками «П.» 6; Жорж Сьора та Поль Сіньяк.

«ПУРИЗМ» (фр.; лат. -чистий) - напрям в образотворчому мистецтві, що існував у Франції в 1910-1925 рр. Його засновники - художник А. Озанфан, архі­тектор та художник ПІ. Е. Жаннере (Лє Корбюзьє) у спільному маніфесті «Після кубізму» (1918 р.) оголосили про виро­дження синтетичного кубізму у чисто де­коративне мистецтво та представили «П.» як новий напрям, що відроджує здорове мистецтво на принципах функціоналізму, який стверджував залежність форми від функції. Вони вважали, що малярство в абстрактних, холодних формах повинно відображати абриси інструментів, посуду, знаряддя, які набули класичного у своїй за­вершеності вигляду, ставши предметами-типами, предметами-стандартами, що задовольняють потребу розуму в єдності та порядку, являючись одночасно цілком зрозумілими без зусиль для загалу. Осно­вні риси «П.» полягають у намаганні пере­давати узагальнене, статичне, незмінне, спираючись на геометричний принцип кубізму; характеризується перенесенням в образотворче мистецтво (малярство, графіка) методів «чистої» архітектоні­ки, вироблених архітектурним стилем конструктивізму, тому малярство «П.» наближене до геометричного абстракціо­нізму. Відкидаючи декоративні тенденції кубізму та інших авангардистських течій 1910-х рр., прийняту ними деформацію натури, пуристи прагнули до раціоналіс­тично упорядкованої передачі сталих та лаконічних форм, мовби «очищених» від деталей, до зображення «первинних» еле­ментів. Для творів пуристів характерні площинність, плавна ритміка летких си­луетів та контурів однотипних предметів глечиків склянок.Не отримавши розвитку в станкових формах суттєво переосмислені художні принципи «П.» з знайшли часткове віддзеркалення в мону­ментальному мистецтві (Фернан Леже). в сучасній архітектурі, інтер'єрі (пано, декоративний фриз, головним чином в і спорудах Ле Корбюзьє.

«САН-СУЙ» (яп. - «гори-води») -яскрава декоративновиразна пейзажна картина ХУІІ-ХУШ ст., якій притаманні жива динамічність та світлий колорит -китайська класична мова твору, побудо­ваного на мажорному звучанні переходів тушевої гами, виконаних характерним прийомом штрихування та глибоким зна­нням різноманітних прийомів «пензля та туші». «С.-с.» - це не просто визначення сюжетних мотивів, а наголос на головні першоначала світу, їх матеріальне втілен­ня: гора вважалась втіленням світлого, по­зитивного начала - ян, а вода - темного, негативного - інь. Взаємодію та творчу силу цих першоначал й повинен був вира­зити художник у своєму пейзажі.

«СИМВОЛІЗМ» (гр. - знак, сим­вол) - течія у європейському, американ­ському та російському мистецтві, що ви­никла у Франції в XIX ст. і досягла най­вищого розквіту на межі ХІХ-ХХ ст. у літературі та образотворчому мистецтві Німеччини її поширилась в країнах Захід­ної та Східної Європи.

«С.» виник на основі ідеалістичного, міс­тичного вчення про два світи: реальний світ зовнішніх сприйнять і незбагненнії, недосяжний світ потаємних сутностей. За теорією «С», цей другий, ірраціональний світ, хоч і не осягається розумом, але може відчуватись і розпізнаватись шляхом пота­ємних натяків, «ознаменувань», котрі по­дає світ зовнішній. Символісти полюбля­ли писати сюжети з релігійним або міфо­логічним підтекстом й часто звертались до тем смерті та гріха (Моро, Оділон Редон). Мистецтво символістів претендувало на роль тлумача цих містичних «символів». Творчий метод «С.» з його асоціативніс­тю, іномовністю, особливою роллю кон­тексту у багатьому спонукав оновленню та розширенню художньої свідомості. Осно­воположниками «С.» були французькі митці П. Пюві де Шаванн та Г. Моро. «С.» особливо проявився у Німеччині (мюнхенське та віденське об'єднання).

В образотворчому мистецтві рс: = переважно у формах стилю модерн тика та художня практика «С.» здій значний вплив на розвиток мисте^п ст., більш усього на сюрреалізм та е онізм. Багато сучасних художник:; -країн світу звертаються до «С», я::: вираження власного ідейного заду¹, г відвертіше вираження «С.» - сюр: -Див. «Мистецтво задля миете-Естетизм, Прерафаелізм.

СУН ( кит.) - доба розквіту культури середньовічного Китаю, названа за ім ^: > династії Сун (960-1279 рр.). Характе:: зується підйомом у малярстві, архіт турі, літературі, друкуванні книг та.і:: тецтві кераміки (див. Селадон, «Бича-.. кров»). Переважно провідними діячам культури цієї доби були чиновники, чля імператорської Академії малярства (X:: багато з них були одночасно поетами, дожниками, теоретиками мистецтва та; сконалими каліграфістами.

Архітектура доби С. була підкорена г: • родному навколишньому середою: Малярство розкривало поклоніння лк -ни перед красою Всесвіту, відображ;.: світ тварин і рослин та міський побут г часу, сцени галасливого міського ж;г—; дитячі ігри, вуличних торгівців ігрс„. ми тощо.

Провідними художниками цієї: вважаються Сюй Сі та Хуан Цюа:-:ь "наі',ЮА інь, Лі Ді та Ся Гуй. Див. Східне мис-п-итво, Тан, Мін, Цін.

СХІДНЕ МИСТЕЦТВО - прийняте в мистецтвознавстві збиральне умовне озна­чення розвитку мистецтва країн Сходу переважно доби середньовіччя за період від VII сі. по XVII ст.

В основі мистецтва східного середньовіччя лежить місцева культура, що існувала на теренах Єгипту, Месопотамії, Ірану, Афга­ністану, Сирії, Палестини, Аравії, Осман­ської Туреччини, Індії, Китаю, Кореї, Япо­нії. Суттєвий вплив на С. м. здійснила еллі­ністична культура, яка поширилась опісля завоювань Александра Македонського впритул до берегів Інду. В становленні фе­одального мистецтва та ідеолога переважа­ючим фактором стали традиції давньосхід-них деспотій, котрі найбільш відповідали далекому від дійсності устрою феодального світогляду, ніж античні, реалістичні в своїй основі художні форми.

«СЮНГА» (яп. - «весняні карти­ни») - еротичні картинки та ілюстрації до книг відповідного змісту. В класичній Японії створення серії «весняних картин» вважалось визнанням творчої зрілості майстра. Серед художників, здобули ви­знання у цьому жанрі, - видатні графіки укійое - Судзукі Харунобу Торіі Кійонага, Катагава Утамаро, Кацусіка Хокусай. Див. також Абина-е.

СЮРРЕАЛІЗМ (фр. - надреалізм) - авангардистський напрям в мистецтві XX ст., що виник після Першої світової війни спочатку у літературі Франції, а потім поширився на малярство, скульптуру та інші мистецтва. С. проголосив джерелом мистецтва сферу позасвідомого (снови­діння, інстинкти, галюцинації), а методом обрав розрив логічних зв'язків, які змі­нювалися суб'єктивними асоціаціями. С. склався у 20-х рр. XX ст., і розвинув ряд художніх принципів дадаїзму (художни­ки М. Ернст, Ж. Арп, Ж. Міро). З 30-х рр. головною рисою С. стала парадоксальна алогічність предметів та явищ, котрим з віртуозною майстерністю надається ви­дима предметао-пластична вірогідність (художники С. Далі, І. Тангі та інші). Кар­тини відзначаються гладкою, ретельною манерою письма, характерною для акаде­мічного малярства.

Мовою фігуративного мистецтва створю­ється образ немислимий, неможливий в реальності: тверді предмети розтікаються, щільні набувають прозорості, одна й та ж конфігурація поділяється на декілька зображень, несумісні об'єкти зливають­ся один з одним, форми переплітаються, скручуються, вивертаються тощо. Т манера малярства ще отримала визеі- -. ня «неоманьєризм» як авангарди;: відмінність С. Найяскравіше розкри вона у творах С. Далі. Основним;: йомами С. були імітація рис переісч: мистецтва, творчості дітей та дупт-хворих, виокремлення певних об'є"; природного для них середовища. їх тетизація» за допомогою відо-креу.:-від реальної функції або парадокса.:::-сполучення з іншими об'єктами. С напрям припинив своє існування. окремі художники продовжують п:_ вати в сюрреалістичній манері й дот. Провідними майстрами С. вважают: Ернст, Мен Рей, X. Арп, П. Руа, А. Ма: Ж. Міро, М. Дюшан, Ф. Пікабіа, І. Таш Далі, Р. Магріт та інші.

ТАН ( кит.) - рання доба р.:: культури та мистецтва середньс = - -Китаю, названа так за правлячою; -л тією Тан (618—907рр.). У цю де ': квітло різьблення по каменю, по::-"- - реалам у зображувані людей та ~._: була винайдена порцеляна. Харак:т: архітектурі цієї доби була монумі -ність та урочистість споруд. В екуг з'являється пластичність, об'ємність, роз-арність пропорцій. Головне місце серед інших видів мистецтва займає маляр­ство. Прогресивною подією було засну- і-.'лня Академії Ханьлинь, куди входили найкращі майстри малярства. У цю добу: формувались жанри, що стали на багато н::-;ів традиційними: портрет, історичний га міфологічний сюжети, сцени палацево-го побуту Відзначились у цих жанрах цієї доби: Даоцзи, Янь Лібень, Чжоу Фан, Лі Гпсюнь та Ван Вей. Див. Східне мисте­цтво, Сун, Мін, Зелене сімейство.

«ТРАНСАВАНГАРД» (лат.; фр.) те чія у європейському малярстві поспімо-дериізму, що виникла в Італії наприкінці 70-х рр. XX ст. й припускає змішування багатьох принципів. В цій течії можна зустріти такі течії як «нові дикуни», «нео-експресіоністи», «молоді фовісти», «нове малярство», «новий дух», «новий образ», «нова суб'єктивність», «постнатуралізм», «нове мистецтво», «шалене малярство», «кольорове малярство», «супертрансаван-гард», «гіперманьєризм», «постсюрреа-лізм», «новий конструктивізм» та багато-багато інших, Т, звертається до традицій європейського авангарду, по-різному змі­нюючи її у творчості основних представни­ків течії. Т. прагне відродити зацікавленість до живописної зображальності. Термін «Т.» переноситься й на інші течії європейського малярства, подібні за метою, котрі вільно використовували мотиви та методи своєї творчості з мистецтва минулого. При цьому під виглядом «нового» в мистецтві виникає безліч термінів та означень, що характери­зують сучасні художні явища: «орнамен­тальне малярство», «вільна фігурація», «неофігуративність», «наївний стиль», «фігуративно-експресивний стиль», -игра-фітизм», «культурне малярство» тощо. Із багатьма з ними можна ознайомитись один раз, інші зустрічаються частіше, стають майже звичними. Професор Римського університету, фахівець з мистецтва маньє­ризму XVI ст. Боніто Оліва (який увів цей термін) вважає, що «Т.» позначає деякий особливий стан мистецтва, який перебуває між авангардом і чимось ще, тобто, між ми­нулим і сьогоденням.

УКІ-Е ( яп. - спливати) - в японсько­му мистецтві пейзажі з перспективою, де передній план мовби «спливає» на тлі. В У. застосовувалась лінійна перспектива та к'яроскуро (світлотіньове моделювання). Зазвичай, проникнення подібних при­йомів в японське мистецтво пов'язують із впливом європейської художньої тра­диції. Провідними художниками в цьому напрямі були Маруяма Окйо, Сіба Кокай, Окумура Масанобу.

«УКІЙО-Е» ( будд. - картинки тлінно­го світу) - напрям у жанровому малярстві Японії доби Едо (1614-1868 рр.), який об'єднав митців різних шкіл, манер та сти­лів. Портрети красунь (бідзінга), найпро­стіші пейзажі, побутові замальовки з жит­тя акторів (якусяе) та гейш, ремісників та селян, домашні сценки - усі ці образи по­всякденного життя живили японську гра­вюру протягом трьох століть, принісши їй світову славу. Первісні гравюри У. (1600-1760), виконувались в техніці ксилографії й розфарбовувались від руки у два кольори (червоний та зелений). До початку XVIII ст. ця гравюра набула самостійного виду творчості. У 1760-1800 рр. використо­вувалась складна техніка поліхромного друку, що розширило виразні можливості гравюри. На відміну від європейської кси­лографії, де застосовувались поліграфічні та олійні фарби, японські художники ви­користовували рослинні барвники, зазвичай змішані для в'язкості та яскравості з рисовою пастою. Фарби наносились пен­злем на зволожену дошку. Техніка гравюри дозволяла створювати складний колорит з м'якими, згладженими кольоровими відтінками. Часто для досягнення ви­тонченої колористичної гами гравери ви­готовляли до ЗО дощок. Під час друку до фарб додавали сріблястий слюдяний та перламутровий порошок. У XIX ст. май­стри часто вживали анілінові барвники, що різко знизило художні якості гравюри (Див. Анілін). Провідними художниками цього напряму були Судзукі Харунобу, Тьосюсай Сяряку, Кітагава Утамаро, Ка-цусіка Хокусай, Хісікава Моронобу, Андо Хіросіге. Див. Східне мистецтво.

ФЕН-ШУЙ (кит. - вітер і вода) -стародавнє китайське мистецтво та на­ука про буття в гармонії людини із собою та навколишнім світом. В них містяться не тільки загальні принципи та конкрет­ні методи, що базуються на висновках, але й широкі можливості для інтуїтивної творчості. Виникнення на формування мистецтва Ф. - ш. нараховує декілька тисячоліть. Але західний світ порівняно повільно сприймав філософічні основи та практику Ф. - пі. Лише наприкінці XIX ст. це мистецтво отримало незначне ви­знання завдяки християнським місіоне­рам та мандрівникам. А згодом, особливо в розвинених країнах Заходу, мистецтво Ф. - ш. стало дійсною індустрією дизайну та розваг, втративши багато своїх первіс­них рис. У другій половині XX- початку XXI ст. воно стало, певного роду, даниною моди елітних верств суспільства й, пере­важно звелось до практичного застосуван­ня наукових методів та принципів Ф.- ш. в якості дизайн середовища: планування та облаштування приватних будинків, кім­нат (інтер'єрів), раціональна організація службових місць в офісах та ландшафту (див. Екстер'єр) присадибних ділянок.

«ФОВІЗМ» (фр. - дикий, хижий) - течія у французькому малярстві початку XX ст. Сучасна критика у 1905 р. надала живописцям, що виставили свої твори в паризькому «Салоні незалежних», іроніч­не прізвисько «нові дикуни». «Фовісти» не мали ні визначеної програми, ні певно­го маніфесту. їхнє мистецтво проявилось в естетичному протесті проти художніх традицій XIX ст. Характерні особливості «Ф.»: гранично інтенсивне звучання від­критих кольорів; гостра композиційна рит­мічність; співставлений контрастних хро­матичних площин, замкнених в узагальне­ний контур; доведення форми до простих абрисів при відмові від світлотіньового моделювання та лінійної перспективи. Фо­вісти довели до крайнощів принцип спон­танності, своЬоди від Будь-яких правил та обмежень; на їх полотнах хаотичні форми нанесені розмашисто руками широким пензлем, переважають різкими кольорови­ми контрастами. Площинне трактування форм, насиченість чистих кольорів, енер­гійно підкреслений контур, зумовлюють декоративність фовістського малярства. Фовісти часто імітували прийоми палео­літичного та примітивного мистецтва, вуличних графіті, дитячої творчості, сучасної масової культури, в чому прояви­лись риси постмодернізму. У «Ф.» були загальні риси з експресіонізмом, що виник з ним одночасно. Відомі художники цієї течії, які утворили своєрідне об'єднання -Анрі Матісс, Альбер Марке, Андре Дерен, Рауль Дюфі, Моріс де Вламінк, Кес ван Донген., Руссо. Проіснувало об'єднання всього два роки.

ФУТУРИЗМ (фр.; лат. -майбутнє) -одна із багатьох формалістичних течій (див. Формалізм) у мистецтві, що виник у 1909-1911 рр. в Мілані.

Для малярства (в Італії художники У. Боччоні, Дж. Северині, К. Карра, Дж. Бал-ла, Л. Руссоло, А. Соффічі, Е. Прамполі-ні, архітектори А. Сант-Еліа, М. К'яттоне та інші) характерні зсуви, напливи форм,б агаторазові повторення мотивів, отри­маних в процесі стрімких рухів, як сума вражень. В малярстві футуристів, що яв­ляло собою хаотичні комбінації площин та ліній, дисгармонію кольору та форми, лю­дина часто трактується як подібність ма­шини. Заперечення гармонії як принципу мистецтва притаманне й футуристичній скульптурі. Прагнення «відкрити фігуру, як вікно», потяг передати світлопроник­ність та взаємопроникнення об'ємів при­зводило до модерністської деформації. *Кубофутуризмь, що склався в Росії лише термінологічно й деякими рисами перегу­кується з італійським Ф., відзначаючись від нього соціально-класовою основою та конкретно-естетичним змістом. Поряд із кубізмом Ф. (так званий кубофутуризм) був одним із конфліктних напрямів, що проклав шлях так званому безпредметно­му мистецтву. Футуристи схилялись пе­ред хаотичною динамікою міста. їх гаслом був абстрактний «рух» - повне ігнору­вання реалістичної форми. У загальному значенні термін «Ф.» охоплює всю сукуп­ність крайніх авангардистських течій у європейському мистецтві.

ХАБОКУ» (яп. - «зламана тут»,- "рпзкана туш») - техніка японського

а.іярства, що характеризується коптрас-іми світла та тіні. На відміну від техніки". ,ю пензля», яка тяжіє до деталЬацігіження. «X.» - письмо в один прийом "актерною лаконічністю композиції та■ ■. нченїстю тушевої плями. В Японії од-: з найвідоміших в цій техніці майстрів монах секти «дзен» Сессю.

ЯКУСЯ-Е (яп.) - жанр гравюри укійо-е, у котрому зображувались актори. Виник­нення та розвиток Я.-є обумовлені особли­востями японської театральної культури. При загальній зацікавленості театром од­нією з найважливіших функцій образот­ворчого мистецтва було розповсюдження відомостей про нього. В техніці друку з дерев'яної дошки випускались плака­ти, афіші, театральні програми та книги про акторів. Всі їх види повинні були з'являтись не пізніше ніж через 10-12 діб після першої вистави й виконувались, за­звичай, офіційно визнаним театральним художником та його учнями. Він ніс від­повідальність за роботу перед власником театру, а також підтримував ділові зв'язки з видавцем та книготорговцем, котрі роз­повсюджували станкові гравюри, книги про акторів, програми, каталоги тощо. За­сновниками жанру театральної гравюри були художники династії Торії. її патріар­хом був Торії Кійомото - сам актор театру в Осака, а потім і в Едо.

Дата добавления: 2015-05-24