Частина І. Основні екологічні проблеми

Короткий нарис історії екології. Українська екологічна школа. Екологія на межі ХХ і ХХІ століть

Українська екологічна школа
Історія розвитку екології як „синтетичної” наукової дисципліни порівняно нетривала. Одним із перших, хто на межі XVIII та XIX ст. усвідомив необхідність цілісної оцінки природних комплексів, був німецький натураліст А.Гумбольдт. Його наукова спадщина величезна — понад 600 робіт, а також чудові монографії з історії Південної Америки. Можливо, А.Гумбольдт одним із перших став на шлях вияву глибинних зв'язків між людством та природним середовищем. У своїй книзі «Картини природи», що вийшла в 1808 р., він писав: «Я скрізь помічаю той вплив, який постійно здійснює фізична природа на моральний стан та долю людства».
Ці праці послужили поштовхом до синтезу даних геології, геоботаніки, гідрології, ґрунтознавства, кліматології багатьма наступними вченими. Протягом XIX та початку ХХ ст. розвиток спеціальних аналітичних наук сприяв накопиченню фактичних даних, без яких було б неможливим формування екології як сучасної синтетичної науки. Було встановлено, що живі організми своїм існуванням та розвитком дуже тісно залежать від природного середовища. Аутекологія тварин та рослин у першій половині XX ст. стала повноправною науковою дисципліною.
Засновником екології в її сучасному вигляді можна вважати німецького вченого Е.Геккеля, який визначив екологію як науку про загальну «економіку природи». Він же запропонував і сам термін «екологія». У становленні екології корисну роль зіграли праці К. Мьобіуса (1877) і, зокрема, запропоноване ним поняття біоценозу, або біому як сукупності організмів, що існують разом. Ф.Даль (1890), у свою чергу, запропонував термін біотоп, що означав комплекс абіотичних факторів, які визначають життєдіяльність організмів. У наш час його частіше замінюють синонімом — екотоп. К.Фрідерікс доповнив цей підхід ідеєю про «голоцен» як про цілісну одиницю, що включає в себе біоценоз та його екотоп.
Синтетичному погляду на природні комплекси сприяли праці Г.Ф. Морозова (1912), засновника вчення про ліс як цілісну природну систему. Видатний вчений В.В. Докучаєв у першій половині нашого століття створив вчення про ґрунт як особливе біокосне природне тіло, яке є результатом взаємодії материнських гірських порід та живих організмів. Прогресивну роль в історії екології зіграло поняття екосистеми, що було введене англійським вченим А.Тенслі (1948).
Особливе місце в історії екології посідають відкриття всесвітньо відомого вченого В.І. Вернадського (1930 — 1945), автора вчення про біосферу. Він довів наявність широкомасштабного впливу живих організмів на абіотичне середовище. У той період, коли наукова громадськість вже була підготовлена до цілісного бачення природи, він своєчасно запропонував вчення про біосферу як про одну з оболонок Землі, що визначається присутністю живої речовини. В.І. Вернадський вперше ввів у вивчення біосфери кількісний підхід, що дозволило об'єктивно оцінити масштаби біогеохімічного кругообігу речовин. Вчення В.І. Вернадського про ноосферу додатково узагальнило численні дані про нерозривність зв'язку людини з природним середовищем. Найбільшу роль у становленні сучасної екології відіграла публікація монографій з цієї наукової дисципліни американського вченого Ю.Одума в 1970 – 90 рр.
Середина та друга половина XX ст. ознаменувалися виникненням широкого фронту екологічних досліджень, у яких помітну роль відіграють також екологи України. Перший науковий центр екологічних досліджень в Україні був створений у 1930 р. Це був сектор екології при Інституті зоології та ботаніки Харківського державного університету. Дослідження в галузі екології, виконані в цьому центрі В.В. Станчинським (1930 — 1940), були з багатьох поглядів піонерськими й оригінальними. Він за 10 років раніше від В.Н.Сукачова підійшов до ідеї біогеоценозу як функціональної єдності біоценозу та біотичних факторів. Праця В.В. Станчинського «До розуміння біоценозу» (1933) є класичною в області вивчення зв'язків між організмами в ценотичних системах.
Світове визнання отримали дослідження українських вчених І.Г. Підоплічка, Ф.А. Гриня, С.М. Стойка, П.С. Погребняка, Д.В. Воробйова і багатьох інших у 1940 — 1980 рр. (принципи раціонального природокористування, типологія лісів на основі едафічних мереж, роботи в екології ландшафтів та ін).
Широко відомі дослідження штучних лісів України, виконані О.Л. Бельгардтом (1971). А.П. Травлєєв (1980 – 1985) є засновником вчення про лісові підстилки та їх екологічну значущість.
Великою оригінальністю характеризувалися праці академіка М.Г. Холодного — в екології залізобактерій, які зробили значний внесок до концепції про біогеохімічні цикли. Ним же були вперше знайдені фітогенні речовини в атмосфері та закладений фундамент майбутньої нової науки — алелопатії.
У наш час в Україні широке визнання мають екологічні роботи академіків М.А.Голубця, К.М.Ситника, Ю.Р.Шеляг-Сосонка. У головних наукових центрах України в Києві, Львові, Дніпропетровську ведуться активні розробки складних екологічних проблем. У працях М.А.Голубця та Ю.Р.Шеляг-Сосонка розвинуто методологічні та концептуальні основи сучасної екології. Особливо важливими для розвитку екології стали монографія М.А.Голубця «Актуальні питання екології» та «Методологія геоботаніки» (автори Ю.Р.Шеляг-Сосонко, В.С. Крисаченко та Я.І. Мовчан). Є. М. Кондратюк (1970 — 1980) розробив оригінальні методи рекультивації териконів Донбасу. Вони склали новий концептуальний етап у промисловій екології. Перспективні роботи розпочаті у нещодавно відкритому Інституті екології Карпат.
Екологи України зробили вагомий внесок у розробку методів оцінки рівня радіоактивного забруднення великих територій та обґрунтування заходів зниження екологічних збитків від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Українським екологам завжди був притаманний інтерес до філософських проблем, що виникають при аналізі системи «людина — природне середовище». У цьому напрямку позитивну роль зіграла серія публікацій В.С. Крисаченка.

Екологія на межі ХХ і ХХІ століть
Розвиток екологічної науки в останні десятиріччя XX ст. характеризується двома особливостями.
Перша особливість полягає в ідеологізації екології, у використанні її даних як інструменту політичної боротьби тих чи інших соціальних угруповань. У 60 — 80-х роках в умовах холодної війни й протистояння капіталістичної та соціалістичної суспільних формацій екологічні проблеми та екологічна криза, що насувалася, розглядалися не як об'єктивні наслідки глобального антропогенезу і технічного «прогресу», а як наслідок відповідно капіталістичного, чи соціалістичного способів господарювання. Під таким кутом зору друкувалася велика кількість робіт як в Радянському Союзі і країнах РЕВ, так і в країнах Західної Європи та США. Автори намагалися довести, що екологічні труднощі є результатом політичної системи.
Друга особливість сучасного статусу екології полягає в широкому застосуванні екологічної інформації різними громадськими рухами. Само собою, це принесло та приносить екології певну користь, привертаючи увагу урядів щодо екологічної кризи та погіршення якості природного середовища. Позитивний вплив на громадську свідомість мали в США та країнах Західної Європи різноманітні рухи «зелених».
Сучасна екологія досить об'єктивно підходить до вирішення питань щодо місця людського суспільства в природі. Людське суспільство взагалі не можна розглядати як частину біосфери, як її компонент. Це різні форми буття: біотична та соціальна. Сучасне людське суспільство до певної міри відчужене від природного середовища і виступає щодо нього як зовнішня перетворююча сила, що вносить до біосфери ті чи інші збурення.
На сьогодні актуальною проблемою є не оцінка рівня детермінованості людського суспільства природним середовищем — це очевидно, а визначення того, до якої міри може бути перетворене природне середовище в ході його аграрного та промислового освоєння. Можна побачити, що намагання стати незалежним від навколишнього середовища є внутрішньою якістю людства. Але де лежить об'єктивна межа цієї незалежності щодо до природного середовища? Відповідь на це запитання може дати тільки екологія.
Сучасна екологія намагається вирішити проблему «людина — природне середовище» незалежно від політичних ситуацій, що мають місце. Екологічна криза з точки зору науки екології — це глобальне явище, що є результатом зростання технічних можливостей людини. Конфлікт між суспільними формаціями — капіталізмом та соціалізмом вже став фактом історії, але екологічні проблеми залишилися. Сучасне людське суспільство — високо інтегрована цілісність. Досить велика залежність кожного з нас один від одного, щоб ізольовано вирішувати проблеми єдиного за своїм змістом природного середовища. Одна тільки Чорнобильська аварія наочно показала, які ми близькі сусіди, який невеликий у цілому наш європейський дім.
Стимулом для прогресу екологічної науки на межі XXI ст. виявився загальний громадський інтерес до неї. У 1992 році Міжнародний Інститут Геллопа провів опитування у 22 країнах світу за комплексною анкетою «Здоров'я планети». Аналіз даних опитування показав, що екологію як проблему номер один оцінили 39% населення Нідерландів, 29% населення Мексики, 28 % населення Фінляндії, 18% населення Туреччини, і т.д. Населення
15 країн з 22, в яких проводилося опитування, вважає, що екологічний стан навколишнього середовища є складовою частиною трьох головних проблем, які має вирішити сучасне людство.
Це опитування показало, що більшість населення світу справедливо пов'язує погіршення свого власного здоров'я зі станом природного середовища, а серед причин деградації природних комплексів послідовно називає індустрію, погані технології, марнотратство та екологічне неуцтво. У 20 країнах з 22, де проводилося опитування, населення віддає перевагу екології над економікою.
На сучасному етапі спостерігається підвищена увага громадськості та фахівців до проблем навколишнього середовища. Свій внесок додають учені, фахівці-практики, проектувальники, містобудівники. У проектних документах на різних рівнях містобудівного проектування вирішуються завдання з оцінки впливу об’єктів на навколишнє середовище в різних масштабах, з різним ступенем деталізації – обов’язково розробляється розділ ОВНС. При всьому тому головна мета такої діяльності – забезпечення найсприятливіших умов життєдіяльності людини і збереження екологічної рівноваги.

Дата добавления: 2015-05-24