Екологічний стан морських акваторій України

Морем називається частина океану, яка вдається в сушу або відокремлена від океану островами або підводними узвишшями, відрізняється від прилеглої частини океану природними умовами, головним чином, гідрологічним режимом. Затока — це частина океану, яка вдається в сушу, але має вільний водообмін з іншими частинами океану. Залежно від походження, будови берега, форми і величини затоки називають фіордами, лиманами, лагунами та бухтами.

Чорне та Азовське моря є най віддаленішими від відкритих вод Світового океану. Площа їх водозбірних басейнів (2,4 млн км²) значно перевищує площу їх акваторій, що зумовлює високу залежність морських екосистем від стану водозбірного басейну. Азово-Чорноморський водозбірний басейн охоплює майже всю територію України (96 %), частка якої у площі басейну становить майже 23 % і включає водозбірні басейни таких великих річок, як Дніпро, Дністер, Дунай, Південний Буг, а також малих річок північного Приазов'я, Криму та північного Причорномор'я. У межах України розміщено 14 лиманів та естуаріїв загальною площею 1952 км² із солоністю води від 0,3 до 296,0 °/оo. До Азово-Чорноморського басейну, який є південним кордоном України, потрапляє велика кількість побутових і промислових стічних вод, нафтопродуктів та залишків добрив і пестицидів. Найуразливішими щодо антропогенного навантаження є прибережні частини Чорного та Азовського морів, особливо в зоні діяльності портів, поблизу гирлових ділянок річок, а також у межах впливу населених пунктів.

Азовське море — найменше за площею (39 тис. км²) і наймілкіше (пересічна глибина — 7,4 м; максимальна — 15 м). За ступенем забруднення у розрахунку на 1 м3 води це море займає перше місце у світі. Щороку в Азовське море скидається 1,1 млрд м³ неочищених стоків; із ними потрапляє велика кількість хлору, натрію, калію та інших речовин. Майже 40— 50 років тому в ньому виловлювали риби в 35 разів більше, ніж у Чорному морі, й у 12 разів більше, ніж у Балтійському.

Серед основних причин катастрофічного екологічного стану вод Азовського моря вирізняють такі:

— хижацьке виловлювання риби;

— будівництво гребель і водосховищ на основних ріках (Дон, Кубань), що живлять Азовське море; перетворення цих водосховищ на гігантські промислові відстійники (наприклад, Цимлянське водосховище на р. Дон);

— інтенсивне впровадження в сусідніх регіонах зрошувального землеробства, що спричинило хімізацію, забруднення ґрунтів і вод, засолення. З'явилося 1700 водозаборів у басейні Дону, який почав щорічно не додавати в Азов 6—8 км³ прісної води. Припускають, що якби не води Чорного моря, які надходять в Азовське через Керченську протоку, воно висохло б раніше Аралу;

— збільшення забруднення довкілля викидами хімічної та металургійної промисловості (Маріуполь, Ростов, Таганрог). Лише в Маріуполі кожного року викидається майже 800 тис. т токсикантів;

— інтенсивне спорудження на узбережжі моря численних пансіонатів і баз відпочинку, що зумовлює активне зростання побутових відходів та каналізаційних стоків у море;

— неконтрольоване збільшення змиву пестицидів у море з прилеглих сільськогосподарських масивів та потрапляння їх у море через річки Дон і Кубань.

Чорне море — майже повністю "закрита" водойма, тому воно особливо чутливе до забруднення. Щороку в нього скидається в середньому 2 млрд м3 неочищених стоків, а у деякі роки — майже 5 млрд м³ стічних вод. Унаслідок скидів на узбережжя дренажних вод із поливних площ Південноукраїнського каналу в районі Скадовська почалося замулювання пляжів. Максимальну забрудненість мають ділянки узбережжя як Чорного, так і Азовського морів до глибини 100 м.

У водах Чорного моря спостерігається максимальне забруднення синтетичними поверхнево-активними речовинами. Найзабрудненішими залишаються морські води порту "Одеса", де середні концентрації за обсягом фенолу досягають 8 ГДК, а також дельтові водотоки та узмор'я Дунаю (4 ГДК), але тут спостерігається тенденція до зменшення рівнів забруднення в 1,4—1,5 рази

Особливістю Чорного моря є наявність глибоководної сірководневої зони, в якій можливе існування лише анаеробних організмів. В останні десятиріччя виникла загроза так званого сірководневого вибуху: рівень сірководню піднявся настільки, що можливий його вихід на поверхню. На сьогодні верхня межа цієї зони в центрі моря збільшилася до позначки 100 м, а у берегів — 300 м. Цей процес пов'язаний зі скидами в прибережні води великої кількості неокислених побутових відходів та нафти.

Різко погіршилася ситуація у Дніпровському та Дністровському лиманах, Каламітській і Каркінітській затоках, кризовою вона стала в Сасикському водосховищі. Велику небезпеку становлять припортові потужні заводи та Південний порт поблизу Одеси, де виробляються і концентруються великі об'єми рідкого аміаку, функціонує потужний аміакопровод Одеса — Тольятті. На узбережжі Чорного та Азовського морів неодноразово закривали пляжі у зв'язку з тим, що в морській воді виявили збудників таких хвороб, як вірусний гепатит, дизентерія, холера тощо. Часто в питній воді виявляється кишкова паличка, велика кількість штамів якої є стійкою до антибіотиків і сприяють виникненню кишкових інфекцій.

Згідно з чинним законодавством України, з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення, засмічення та збереження їх водності уздовж морів, навколо морських заток і лиманів виокремлюється прибережна захисна смуга шириною понад 2 км від урізу води. Ця смуга належить до зони санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

Висновки

Отже, зробимо такий важливий висновок. Для регіонів високої та дуже високої забрудненості потрібно розробляти великомасштабні карти, за якими можуть плануватися заходи з охорони водних об'єктів конкретних регіонів України. Такі регіони потребують, насамперед, санітарно-гігієнічних і економічних заходів зі зменшення забрудненості води. Розробка великомасштабних карт потребує детального вивчення рік: у межах території картографування кожна річка повинна мати як мінімум два пункти спостереження на достатній відстані один від одного. Це дасть змогу простежити загальні тенденції змін санітарно-гігієнічних властивостей природних вод.

Охорона навколишнього середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини – невід’ємна умова сталого економічного та соціального розвитку.З цією метою в Україні здійснюється державна екологічна політика, вдосконалюється законодавча та природоохоронна діяльністьВ той же час господарські міністерства та відомства, промислові, сільськогосподарські підприємства домагаються задоволення своїх вузьковідомчих інтересів, нехтуючи законами природи. Це призвело до значних порушень у довкіллі та негативно відбилося на забезпеченні сприятливих умов проживання населення.Тільки примат природоохоронної діяльності може привести до зупинки катастрофічного занепаду природи України, відновленню і врівноваженню екологічного стану й подальшого його поліпшення.

Використана література:

Водний кодекс України (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 7 грудня 2000 р.

Маринич О.М., Шищенко П.Г. Фізична географія України: Підручник. – К.: Знання, 2005.

Яцик А.В. Водогосподарська екологія: У 4 т., 7 кн.

http://ru.wikipedia.org

Дата добавления: 2015-05-24