Антиеволюційні впливи

Роль дифузії в соціальній еволюції

Яким би довгим і важким не здавався в історичній перспективі еволюційний процес, він був напрочуд швидким, якщо враховувати ширшу перспективу органічної эволю-ции. Ми вже відмічали порівняльну швидкість соціальної зміни; тепер ми можемо додати, що і соціальна еволюція просувалася значно швидше, ніж біологічна. Жодна примітивна форма живого не розвивається в такий короткий період часу, який охоплюється людською історією, - сама ідея подібного розвитку здається абсурдною. Але саме в цей період одне первісне суспільство за іншим просунулися до такої стадії, яка (принаймні в порівнянні) демонструє певну високорозвинену струк-туру. Соціальна еволюція вивільняється в якомусь сенсі з органічної еволюції тому, що людські істоти здатні використовувати для досягнення своїх цілей такі знаряддя, які не є частиною їх власної фізичної структури, і тому, що при їх використанні ними керує в якійсь мірі розум, а не простий інстинкт. Оснащені так само, вони можуть швидко збільшувати свою соціальну спадщину і передавати його еволюційний потенціал своїм нащадкам, а також залучати до нього інші народи на усій земній кулі.

Іноді при інтерпретації соціальної зміни дифузія і еволюція розглядаються як протилежні принципи. Але насправді немає ніякої необхідності в цьому протиставленні. Дифузію слід розглядати як одного з найбільш важливих чинників соціальної еволюції. Усі великі суспільства минулого свідчать - наскільки можна судити по документах, що збереглися, - про формуючу і стимулюючу дію культурних контактів. Вплив виниклої на Нілі цивілізації досяг Індії. Філософські системи Індії досягли Китаю і пізніше внесли свій вклад в цивілізації Заходу, що пробуджуються. Греки спиралися на спадщину Мікен, Кріта і Єгипту. Рим з найперших днів свого існування відчував вплив куль-турных сил, що досягли зрілості в Греції. І так аж до наших днів.

Немає нужди говорити, що становлення сучасної стадії диференціації було завданням багатьох століть, тиск же, що виходив від старої концепції згуртованості, був сильною протидією цьому процесу, і все ще залишається в опреде-ленной мірі дієвим. В процесі формування совре-менного суспільства зазвичай саме держава - хоча іноді і церква - намагалося запобігти подальшій дифференциа-цию, перетворюючи інші організації на частину своєї власної структури і підпорядковувавши їх одноманітності, що накладається ним. У XVII столітті Гоббс відкинув вільні асоціації, порівнявши їх з "черв'яками в нутрощах природної людини", а не далі як у кінці XVIII століття французька революція спробувала в ім'я свободи знищити усі корпоративні об'єднання. Руссо, філософ революції, не у меншій мірі, ніж Берк, філософ реакції, - так повільно наш розум сприймає соціальний факт, що оформляється, - все ще не міг допустити окрему органи-зацию держави і церкви, все ще вірив в "універсальне товариство" або "загальне підпорядкування", що робило членство в суспільстві культурно инклюзивным. Навіть сьогодні предпринима-ются окремі спроби відновити великі суспільства на основі примітивного об'єднання, про що свідчать проявле-ния як фашистських, так і комуністичних принципів і в ще більшій мірі - політика націонал-соціалістів в Німеччині. Але які б не були домагання цих супротивних принципів - знову-таки повинно бути ясно, що ми говоримо про соціальну еволюцію, а не про соціальний прогрес, - істотне те, що згадані спроби досягли успіху тільки в тих країнах, які в меншому об'ємі або упродовж коротшого періоду часу випробували дію диверси-фицирующих умов сучасного індустріалізму, культурних варіацій, що проявляються в різних сповіданнях, і конфлик-та з питання про вільну асоціацію. Істотно також, що вони досягли успіху лише завдяки затвердженню насильственно-го контролю, що пригнічує диференціацію, яка могла б інакше виникнути, і що вони стали непредви-денным наслідком ненормальних і катастрофічних подій, а не більше впорядкованого ходу соціальної зміни.

Дата добавления: 2015-05-24