Семінарського заняття з теми

ПЛАН

"Мовна підготовка майбутнього вчителя

як синтез елементів театральної педагогіки"

1. Мовлення вчителя як першоджерело педагогічних завдань.

2. Техніка мовлення, культура мовлення, технологія мовлення.

3. Логіка мовлення.

4. Інтонаційно-мелодійна виразність мовлення.

5. Навички творчого самопочуття.

6. Вправи на опанування технології й техніки публічного мов­лення.

7. Вправи для розвитку дикції та дихання.

8. Вимоги щодо захисту голосу та профілактика професійних голосових захворювань.

9. Що таке "вбирання педагога" та з яких компонентів воно складається?

10. Системний характер емоційно-виразної діяльності вчителя.

11. Проаналізуйте схему формування засад педагогічної майс­терності засобами театральної педагогіки.

ВИСНОВКИ

Тут ми ще раз заторкнемо театральну педагогіку як таку, шляхи й засоби її застосування для формування засад педагогічної май­стерності як майбутнього вчителя, так і вчителя-практика, а та­кож наведемо схему взаємозалежностей педагогічної та актор­ської діяльності.

Говорячи про правомочність застосування театральної педа­гогіки в процесі підготовки вчителя, не можна обминути увагою одну з найдавніших праць. Вона має назву "Людина як предмет виховання. Досвід педагогічної антропології" й належить перу К.Д.Ушинського, а надрукована аж 1868 року. Вчений пише: "Педагогіка — не наука, а мистецтво, — найбільше, найсклад­ніше, найвище й найнеобхідніше з усіх мистецтв. Мистецтво виховання спирається на науку. Як мистецтво складне й обсяго-ве, воно спирається на безліч обсягових і складних наук (три найголовніші з них, на думку К.Д.Ушинського, — фізіологія, психологія та логіка. — Авт.); як мистецтво, воно, крім знань, вимагає здібності й нахилу, і як мистецтво ж воно прагне до ідеалу, якого вічно намагається досягти і який цілком ніколи не досяжний: до ідеалу досконалої людини"¹.

Крім цього, педагогічна діяльність у всіх прогресивних учите­лів була сполучена з мистецтвом, яке виникало тільки там, де на­вчальний матеріал був першоосновою й збагачувався емоціями та почуттями вчителя та учнів. Слід підкреслити, що творчість учителя не є настільки ж вільною, як, наприклад, ученого; педагог пов'язаний певними обставинами — до них можна зарахувати поведінку учнів, свій власний стан та інші як внутрішні, так і

Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори: В 2-х т. — Київ, 1983. — Т.1. — С.2О5.

висновки

зовнішні причини. Творити ж треба сьогодні й зараз. Досвід показує, що відсутність творчого стану не може бути компенсова­на ніякими вольовими зусиллями. Неефективними виявляються й так звані педагогічні завдання. Не є надійним опертям і зо­внішня техніка — вміння володіти пластикою, мімікою, мовлен­ням. Довільно, тобто "на замовлення", викликати творчий стан неможливо. Ті, хто вміє робити це на своє бажання, у педагогіці не працюють. Але і в інших царинах людської діяльності таких людей обмаль. Отже, будувати систему виховання педагога мож­на тільки на правилах, а не на винятках, що їх ми, звичайно, не заперечуємо. Таким чином, головним помічником може стати внутрішня техніка педагога від свідомості до підсвідомості.

Шлях цей вторований через цілковиту свободу тіла, тобто звільнення м'язів від зайвого напруження. Інакше кажучи, вмін­ня звільнювати тіло від психофізичного напруження — це спосіб усунення однієї з найістотніших перешкод у творчій діяльності педагога. Це ж означає вміння володіти своїм тілом у точній відповідності до потрібних м'язових зусиль, що й є головним законом пластики.

Наступний момент полягає в тому, що присутність учнів істот­но гальмує творчу діяльність педагога. Вони заважають йому зосередитися на педагогічних завданнях і немовби "зв'язують" внутрішню свободу. У вчителів-майстрів творче піднесення по­в'язане, як правило, з концентрацією уваги на педагогічних цілях і завданнях, з "відволіканням" від учнів. Зрозуміло, тут не йдеться про повне відволікання уваги від тих, хто навчається. Навпаки, увага на них більше зосереджена, ніж у звичайних випадках, проте вона має свою професійну специфіку. Необхідно пам'я­тати, що у учнів можуть бути дві ролі в класі — в одному випадку вони глядачі, в іншому — партнери вчителя. До речі, зловжи­вання тією чи тією роллю майже завжди призводить до низького коефіцієнта корисної діяльності у процесі навчання й виховання. Таким чином, на першому місці перебуває вміння розосереджу­вати (перемикати) увагу. Ми не заторкували у дослідженні понят­тя "кола уваги". Це поняття з театральної педагогіки стосовно вчителя достатньо повно розглянуто у наявній літературі¹. Від­значимо тільки те, що педагог, котрий має відповідну навичку,

Див.: Основы педагогического мастерства / Под ред. И.А.Зязюна. — М., 1989.

висновки

може обмежувати чи розширювати коло своєї уваги відповідно до цілей і завдань педагогічного процесу.

Поряд з цим підкреслимо, що педагогічна діяльність як при підготовці уроку, так і у процесі його втілення вимагає повної зосередженості фізичних і психічних якостей вчителя, задіяності всіх педагогічних здібностей.

Далі нам уявляється важливим зробити застереження що­до правила успішної педагогічної (виконавської) діяльності. Не можна "на замовлення" "включатися" в педагогічний процес, викликати потрібні емоції та почуття, почати за довільним ба­жанням переживати ті почуття, яких вимагає урок. Для цього, зрозуміло, за наявності психофізичної свободи та розвиненої уваги, необхідні уява та фантазія. Без рухливої уяви та розвиненої фантазії неможлива ніяка творчість — ні інстинктивна, ні до­вільна, ні інтуїтивна.

Сукупність зазначених вище навичок, а саме — психофізичної свободи, уваги, уяви та фантазії, є засадовою стосовно внутріш­ньої техніки педагога, яка, у свою чергу, відіграє головну роль у формуванні педагогічної майстерності. Водночас з розвитком внутрішньої техніки має відбуватися й удосконалення техніки зовнішньої, тобто міміки, пластики й голосу.

Якщо все наведене вище подати у вигляді схеми, то вона матиме такий вигляд, як на рисунку 9.

У сучасній педагогічній науці є закон, який визначає якість результатів педагогічної праці: формування людського досвіду у будь-якій діяльності безпосередньо залежить від чуттєвої чутливості особистості щодо ситуацій його трансляції й за­своєння.

С.Л.Рубінштейн вважає, що головний вихідний момент, який визначає природу й функції почуття, полягає в тому, що між перебігом подій, що відбуваються відповідно або всупереч по­требам індивіда, перебігом його власної діяльності, спрямованої на задоволення цих потреб, з одного боку, та плином внутрішніх органічних процесів, від яких залежить життя організму зага­лом, — з іншого, зв'язок установлюється в емоційних процесах, і в результаті індивід "налаштовується" для відповідної дії чи протидії.

"Чи не полягає взагалі мистецтво виховання у створенні пра­вильного поєднання "усвідомлюваних мотивів" та мотивів "ре-

висновки

ПЕДАГОГІЧНІ ЗДІБНОСТІ
	ГНОСТИЧНІ на грунті принципу творчого переживання
КОНСТРУК­ТИВНІ	ЗОВНІШНЯ ТЕХНІКА	ВНУТРІШНЯ ТЕХНІКА	ПРОЕКТИВНІ
на грунті принципу ідей­ної спрямова­ності, надза­вдання	(голос, мовлення, міміка, пластика)	(увага, психофізична свобода, уява, фантазія)	на грунті принципу життєвої правди
ОРГАНІЗА­ТОРСЬКІ	ДІЯ	СПІЛКУ­ВАННЯ	КОМУНІ­КАТИВНІ
на грунті прин­ципу дія — підґрунтя пе­реживання й матеріал для творчості			на грунті принципу органічності творчості

ГУМАНІСТИЧНА УСТАНОВКА

(спрямованість на гармонійний розвиток учнів; ставлення до ін­шого як до цінності; спрямова­ність на активне спілкування-дію; установка на творення; прагнення до само­вдосконалення)

Рис. 9. Схема формування засад педагогічної майстерності засобами театральної педагогіки.

висновки

ально існуючих", а разом з тим у вмінні вчасно надати більше високе значення успішному результату діяльності, щоб цим за­безпечити перехід до більш високого типу реальних мотивів, які керують життям особистості"¹.

Нам здається, що це зауваження О.М.Леонтьева, зроблене немовби побічно, у формі "посилання", набраного петітом, має неперебутну цінність для студентів саме педагогічних вузів, оскільки надає можливість поступово готувати зміну провідної діяльності студента, уникати криз, але домагатися природного зрушення, природного перелому в свідомості й психіці особис­тості, котра остаточно обрала творчість як провідну й єдино можливу потребу й мету існування.

Гармонія розуму й почуттів — підґрунтя педагогічної техно­логії й техніки, що за умови вдосконалення дає педагогічну май­стерність, яка, у свою чергу, є передумовою педагогічної твор­чості. Одним з найважливіших компонентів, які зумовлюють пе­дагогічну майстерність і педагогічну творчість, є сила переживань педагога, розвиненість його чуттєво-емоційної царини особис­тості й усього психофізичного апарату загалом.

Наведемо висловлювання А.С.Макаренка: "Потрібно вміти читати на людському обличчі, на обличчі дитини, й це читання може бути навіть описане у спеціальному курсі. Нічого хитрого, нічого містичного немає в тому, щоб за обличчям дізнаватися про деякі ознаки душевних порухів. Педагогічна майстерність полягає й у постановці голосу вихователя, і в управлінні своїм обличчям... Педагог не може не фати. Не може бути педагога, котрий не вмів би грати"².

Тобто для того, щоб осягнути таємницю володіння учнями, необхідно навчитися володіти собою. Доки аудиторія залиша­ється загадкою, педагог не отримає влади над нею. А це трива­тиме, доки вчитель не осмислить і не опанує практично свої психофізичні можливості впливу на тих, хто навчається.

Театральна педагогіка впродовж свого вікового розвитку й видатних наукових відкриттів у царині впливу на психіку людини виробила й експериментально перевірила систему формування й

Леонтьев А. Н. Проблемы развития психики. — М., 1981. — С.518 — 519. Макаренко А.С. Сочинения: В 7-ми т. — М., 1957. — Т.5. — С.268 —269. 204

висновки

виховання вмінь і навичок, завдяки яким такий вплив здійс­нюється. К.С.Станіславський писав: "Враження, народжені ху­дожньою правдою та вірою в неї, органічно зливаються з нами; вони, немов гострим знаряддям, глибокими подряпинами врі­заються в пам'ять. Дивуєш їхній глибині й міцності. Час не тільки не стирає, але, навпаки, поглиблює їх у почутті, розширює в уявленні, доповнює в змісті й назавжди зливає їх з нашою при­родою. Такі сценічні враження дбайливо зберігаються у схован­ках нашої душі нарівні з найсвітлішими враженнями, здобутими у природі й у житті нашого духу власним життєвим досвідом"¹. Хочеться завершити книжку висловлюванням згаданого ви­ще видатного театрального педагога М.О.Кнебель: "Пізнання... означає неодмінне вміння перетворювати. Знати — означає вміти"². Це перевірене тривалою практикою та експерименталь­но правило уявляється найбільш істотним у сучасному процесі навчання педагога. Воно спрямоване передусім на подолання дистанції між знаннями теоретичних тез та практичними вмін­нями — найскладнішою проблемою у практичній діяльності май­бутніх учителів. Якщо подивитися на розглядувану проблему де­що під іншим кутом зору, то краще, ніж це зробив видатний вітчизняний вчений Ю.М.Лотман, навряд чи можливо. Він пи­сав: "Наука і мистецтво — це немовби два ока людської культури. Саме їх відмінність (і рівноправність) створюють обсяговість на­шого знання"³. І далі: "Мистецтво — форма мислення, без якого людської свідомості не існує, як не існує свідомості з однією півкулею"⁴. Завдання професійної педагогічної школи у тому й полягає, щоб підготувати із студентів "двопівкульних" майбутніх учителів.

Станиславский К.С. Мое гражданское служение России. Воспоминания. Статьи. Очерки. Речи. Беседы. Из записных книжек. — М., 1990. — С.456.

Кнебель М.О. Поэзия педагогики. — М., 1976. — С.47. Учительская газета. — 1992. — № 12. Там же.

Дата добавления: 2015-05-24