Економічні потреби, їхня суть та класифікація. Закон зростання потреб

Економічні потреби – це ставлення людей до економічних умов життєдіяльності їх, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та послуг, бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття. Отже, потреби мають об’єктивно-суб’єктивний характер.

Різноманітні потреби можна певним чином класифікувати, насамперед за суб’єктами та об’єктами. За суб’єктами потреби поділяються на: а) індивідуальні, колективні та суспільні. До індивідуальних потреб можна віднести потреби в їжі, одязі, житлі, які у кожної людини мають свої якісні та кількісні особливості, задовольняються специфічним набором товарів та послуг. Прикладом колективних потреб можуть бути потреби певного трудового колективу в кваліфікованому керівництві, сприятливому психологічному кліматі, відповідних умовах праці. Суспільні – це потреби у зниженні рівня інфляції та безробіття, у забезпеченні конвертованості національної валюти, економічному піднесенні тощо. Б) потреби домогосподарств, підприємств та держави як особливих суб’єктів економіки. Як власники економічних ресурсів домогосподарства мають потребу в тому, щоб якнайвигідніше ними розпорядитися, як споживачі вони мають певні потреби у матеріальних і нематеріальних благах та послугах. Підприємці потребують підвищення конкурентоспроможності своєї продукції, зниження витрат виробництва. До потреб держави можна віднести потреби у збільшенні надходжень до державного бюджету, у недоторканості державних кордонів, збереженні держави як єдиного цілого.

За об’єктами потреби класифікують на: а) породжені існуванням людини як біологічної істоти та породжені існуванням людини як соціальної істоти. Фізіологічні потреби передбачають реалізацію об’єктивних умов, необхідних для нормальної життєдіяльності людини. Їх елементарність визначається безпосереднім зв’язком з біологічними функціями організму людини. Якщо парною категорією соціальним потребам індивіда є біологічні потреби, то соціальним потребам суспільства – потреби економічні. Тому інколи птреби класифікують на економічні та соціальні. Б) матеріальні – потреби в матеріальних благах та послугах і духовні – потреби у творчості, самовираженні, самовдосконаленні, вірі; в) першочергові – потреби, які задовольняються предметами першої необхідності (продукти харчування, одяг, житло, громадський транспорт, збереження здоров’я), та непершочергові – потреби, які задовольняються предметами розкоші (парфуми, хутра, яхти).

За ступенем реалізації потреби можна класифікувати на абсолютні, дійсні та платоспроможні. Абсолютні потреби породжені сучасним рівнем розвитку світової економіки. Дійсні потреби відповідають рівню розвитку економіки певної країни. Платоспроможні – потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін.

8. Потреби та блага: зміст, структура, функції, корисність благ. Закон заростання потеб

Потреба – це нужда в чому-небудь, об'єктивно необхід­ному для підтримки життєдіяльності і розвитку люди­ни, колективу, нації, суспільства в цілому; внутрішній збудник активності. Розрізняють потреби: фізіологічні, зумовлені існуванням і розвитком людини як біологічної істоти (їжа, одяг, житло тощо); соціальні, зумовлені соціальною (суспільною) природою людини (спілкування, суспільне визнання, самореалізація тощо); духовні потреби, зумовлені розвитком людини, як особистості (творчість, самовдосконалення, самовираження тощо).

"Піраміда потреб" А. Маслоу ілюструє стійку ієрархію переваг, відповідно до якої кожна наступна група потреб виявляється та задовольняється після задоволення потреб попереднього рівня

І. Фізіологічні потреби (Їжа, житло, одяг, відтворення).

II. Екзистенційні потреби (Безпека, стабільність, гарантії зайнятості).

III. Соціальні потреби (Спілкування, прив'язаність, турбота, увага).

IV. Престижні потреби (Статус, визнання, повага).

V. Духовні потреби (Творчість, самореалізація, саморозвиток).

Водночас критики "ієрархічної" класифікації потреб звертають увагу на такі риси: зазначений підхід не враховує індивідуальні інтереси та потреби людей; концепція послідовного задоволення потреб не знаходить підтвердження на практиці; автори не визначають той мінімальний рівень потреб, який можна вважати достатнім для переходу до задоволення потреб наступного, вищого рівня.

Благо – будь-яка корисність (предмет, явище, процес), яка задовольняє людську потребу. Розрізняють такі блага: неуречевлені (сонячне світло, здоров'я, спілкування, знання) й уречевлені (дари природи, а також продукти праці: їжа, одяг, житло тощо); неекономічні (дарові, необмежені, надані природою без зусиль людини; їхні обсяги перевищують наявні людські потреби) та економічні (обмежені; такі, що є результатом чи об'єктом економічної діяльності; їхні обсяги обмежені порівняно з існуючими потребами).

Корисність – це задоволення, яке споживач отримує від споживання товарів чи послуг або від будь-якої діяльності. Це поняття виключно індивідуальне: те, що для одного споживача може мати високу корисність, іншим може сприйматися як антиблаго (наприклад, кава, сигарети, алкоголь).

Розрізняють пряму, непряму та повну корисність. Якщо благо безпосередньо впливає на умови життя людини, то вважається, що воно мас пряму корисність. Якщо благо безпосередньо не впливає на добробут людини, але використовується для виготовлення товарів, що мають пряму корисність, то вважається, що воно має непряму корисність. Сукупність прямої та непрямої корисності є повною корисністю блага.

Сукупна корисність – це загальна величина задоволення, яке отримує споживач від спожитих ним товарів чи послуг. Сукупна корисність зростає у процесі споживання, але вона зростає все меншими і меншими темпами.

Гранична корисність – це приріст корисності від споживання кожної додаткової одиниці товару чи послуги. Згідно із законом спадної граничної корисності величина граничної корисності має тенденцію зменшуватися із збільшенням кількості товару, що споживається.

Дата добавления: 2015-05-24