Загальні відомості та фізико-географічне положення

Клімат

Вирішальний вплив на клімат Африки має її майже симетричне розміщення щодо екватора. Це визначило такі особливості клімату, як високі показники сумарної сонячної радіації та величини теплового балансу, пасатну циркуляцію в середній частині материка. Вплив океанів і морів, що омивають Африку, обмежений і відчувається переважно на узбережжях.

Більша частина материка розташована між двома тропіками* Двічі на рік Сонце в цих районах опівдні стоїть у зеніті. Середні температури повітря в літні місяці майже повсюдно вищі за +20 °С, а місцями досягають +30...+35 °С. Узимку середньомісячні температури на рівнинах не опускаються нижче +8 °С. У центральній частині материка повітря рівномірно прогрівається упродовж усього року. Коливання температур за сезонами чітко проявляється у тропічних і особливо в субтропічних широтах.

Клімат різних частин материка відрізняється, головним чином, за кількістю і режимом опадів.

На території Африки виділяють екваторіальний, два субекваторіальні і два тропічні кліматичні пояси. Крайня північна та південна частини материка розміщені в субтропічних поясах.

Екваторіальний постійно вологий і жаркий клімат формується у западині річки Конго та на узбережжі Гвінейської затоки. На північ і на південь від екватора на значних просторах (до 17— 20° пн. і пд. ш.) панує субекваторіальний клімат із сезонною зміною напрямку руху повітряних мас. Улітку екваторіальні маси повітря сприяють випаданню великої кількості опадів, а взимку тропічні повітряні маси визначають панування спекот-ної сухої погоди.

Субекваторіальні пояси змінюються тропічними, де суха погода переважає цілий рік. Літо спе-котне (температура до +40 °С і вище), зимові температури опускаються до +18 °С. Добові амплітуди температур більші, ніж річні. У східній частині тропічного поясу на півдні Африки випадає дещо більша кількість опадів, ніж на півночі.

Своєрідними є кліматичні умови в межах тропічних поясів на західному, узбережжі Африки, де повітря рухається вздовж берегів із більш холодних помірних широт у бік екватора. Тому температури тут порівняно низькі (улітку — близько +20 °С, а узимку — близько +15 °С). Такий клімат із нежарким літом, прохолодною зимою, майже повною відсутністю опадів протягом року, частими туманами, є характерним для пустелі Наміб і деяких узбережних районів на заході пустелі Сахари.

На східному узбережжі Південної Африки під впливом повітряних мас, що переміщуються з Індійського океану, формується жаркий вологий тропічний клімат. Цьому сприяють теплі течії біля берегів материка, над якими повітряні маси отримують багато вологи, а також високі уступи плато і Драконові гори. Піднімаючись схилами, повітря охолоджується, утворюються хмари і випадають опади.

Австралія

Австралія (від латин, "австраліс" — південний) найменший материк на Землі (площа 7,7 млн км2), який виділяється своєрідністю природи. Тут відсутні діючі вулкани, льодовики, в органічному світі багато ендеміків.

Австралія повністю розміщена у Південній півкулі. Майже посередині материк перетинає Південний тропік. Крайня північна точка материка — мис Йорк (10°4Г пд. ш., 142°32' сх. д.), південна — мис Південно-Східний (39° 11' пд. ш., 146°25' сх. д.). Стосовно початкового меридіана вона далеко віддалена на схід. Крайня західна точка — мис Стіп-Пойнт (26°09' пд. щ., 113 сх. д.), східна — мис Байрон (28°38' пд. ш., 153° сх. д.).

Австралія — відокремлений материк, віддалений від всіх інших материків, крім Євразії й Антарктиди. На півночі архіпелаги і внутрішні моря зв'язують його з Південно-Східною Азією.

Протяжність Австралії із заходу на схід по паралелі 26° пд. ш. становить 40° (майже 4000 км), а з півночі на південь по меридіану 142° сх. д.— 29° (3219 км).

Із півночі, заходу і півдня Австралія омивається Індійським океаном, а зі сходу — Тихим. Гілка теплої Південної Пасатної течії Тихого океану проходить уздовж північного узбережжя континенту. Холодна течія Західних Вітрів омиває його південні береги. Оточуючі океанічні простори мало впливають на ландшафти через незначну розчленованість берегової лінії.

Більша частина території Австралії (південна) розташована в помірному тепловому поясі, а менша (північна) — у жаркому.

Обриси материка прості, береги порізані слабо. Великих заток тільки дві — Карпентарія на півночі та Велика Австралійська — на півдні. Австралії належать острови (Тасманія, Кенгуру, Кінґ,

Мелвілл і деякі дрібніші), які займають всього 73 тис. км2. Уздовж північно-східного узбережжя майже на 2000 км простягнулось скупчення мілководь, островів і коралових рифів — Великий' Бар'єрний риф, унікальний витвір природи, подібного якому немає ніде у світі.

Дослідження та освоєння

Про існування великого материка на крайньому півдні Землі говорили ще стародавні греки (Птолемей та ін.). Європейцям Австралія стала відома пізніше за інші материки (не враховуючи Антарктиди). Перша їхня поява біля берегів Австралії припадає на епоху Великих географічних відкриттів. У 1605р. голландський мореплавець В. Янсон дістався низовинного узбережжя затоки Карпентарія. Він назвав відкриті землі Новою Голландією. Іспанець Л. Торрес 1606 р. проплив протокою, що відділяє від материка острів - Нову Гвінею. Пізніше ця протока була названа його ім'ям. У 1645 р. голландський мореплавець А. Тасман здійснив плавання вздовж південних берегів материка та довів, що це — окремий великий масив суходолу.

У 1770 р. знаменитий англійський мореплавець Дж. Кук відкрив східне узбережжя Австралії. Численні експедиції XVIII—XIX ст. дослідили центральні та західні райони материка, басейн річки Муррей.

Тільки на початку XIX ст. англійський мореплавець М. Фліндерс проплив навколо материка. Він першим запропонував назвати його Австралією. У 1870-х рр. в Австралії та на острові Нова Гвінея жив і працював видатний український мандрівник та етнограф М. Міклухо-Маклай.

Рельєф і корисні копалини

Австралія — най-плоскіший материк. Більша частина його являє собою рівнину, краї якої трохи підняті, особливо на сході. Гори займають всього 5 % території материка. Середня висота материка — 340—350 м над рівнем океану. У будові її поверхні чітко виражені три області: Західноавстралійське плоскогір'я заввишки 400—500 м, Центральна низовина, де в районі озера Ейр розташована найнижча точка материка (-12 м нижче рівня моря), і середньовисотний Великий Вододільний хребет на сході з найвищою точкою материка (гора Косцюшко, 2228 м).

Геологічна будова Австралії порівняно з іншими материками є найпростішою. Материк складається з давньої докембрійської і молодої епігерцинської платформ, що займає західну і центральну територію, і значно меншого за площею складчастого поясу лізньопротерозойського і палеозойського віку на сході.

Австралійська платформа — одна з найбільших на Землі. Відмінною рисою її будови є чергування виступів давнього фундаменту та западин. Виступи метаморфізованих і вулканічних порід складчастого фундаменту утворюють три щити — Західноавстралійський, Північноавстралійський і Швденноавстралійський. У межах першого з них знайдено найдавніші гірські породи, що утворилися понад 3 млрд років тому.

'Східну частину материка від півострова Кейп-Йорк на півночі до острова Тасманія на півдні зай-' має Східноавстралійська складчаста область.

Геологічні структури визначили відмінності у формах поверхні західної і східної частин материка.

У зоні меридіонального прогину Австралійської платформи розміщується Центральна низовина. Тут у рельєфі переважають низовини, приурочені до ділянок найбільшого опускання фундаменту платформи — басейну озера Ейр, басейну Муррею та узбережжя затоки Карпентарія.

Гірські типи рельєфу в Австралії майже не розповсюджені. На південному сході до Західноавст-ралійського плоскогір'я прилягають низькі (700— 900 м) брилові гори Фліндерс і Маунт-Лофті. Плосковершинні підняття розбиті грабенами, які йдуть під воду та утворюють затоки Спенсер і Сент-Вінсент. Гори є і в центрі Австралії — Мак-донелл і Масгрейв,

Гірський пояс Східної Австралії утворюють Великий Вододільний хребет і гори Тасманії. Ці невисокі складчасто-брилові гірські споруди утворилися у результаті неогенових тектонічних рухів. Східні схили гір круті, західні — пологі. Особливістю Великого Вододільного хребта є зміщення головного вододілу з вищих східних хребтів до плосковершинних низькогірних плато на заході.

Австралія багата на корисні копалини. У кристалічних породах фундаменту платформи залягають залізні, мідні, свинцево-цинкові, уранові руди, золото. До корисних копалин осадового походження належать поклади фосфоритів, кам'яної солі, кам'яного і бурого вугілля, нафти, природного газу. Багато родовищ залягає на невеликій глибині, а тому їхній видобуток ведеться відкритим способом. За за

Дата добавления: 2015-05-24