Зародковий етап ембріонального розвитку

Захисні реакції організму проти вірусної інфекції. Імунітет.

Вірусні інфекції

Шляхи проникнення вірусів до організму людини

Шляхи проникнення вірусів до організму хазяїна	Хвороби
Повітряно-крапельний	Грип, віспа, кір;
З їжею	Ентерит, ящур;
Через шкіру	Сказ, віспа, герпес;
Через кров	Гепатит, СНІД;
За допомогою переносників	Енцефаліт, жовта лихоманка.
Статевий	Герпес, СНІД;

Гострі	Як правило, після утворення нового покоління вірусів клітина гине.
Хронічні	Нові покоління вірусних частинок утворюються в клітині протягом тривалого часу.

Клітинний	Певні види лейкоцитів (фагоцити і Т-лімфоцити) «впізнають» інфіковані вірусами клітини і знищують їх.
Гуморальний	Антиген (вірус) антитіло (імуноглобуліни): у результаті та-кої взаємодії змінюється структура вірусної оболонки або блоку-ються білки, якими вірус прикріплюється до клітини. Антитіла специфічні. Інтерферон – інфікована клітина виділяє інтерферон, який забезпечує подальшу стійкість клітини до вірусної інфекції.

Зародковий етап ембріонального розвитку починається з моменту імплантації зародка в ендометрій матки. Одним з найважливіших процесів етапу є гаструляція, яка полягає в утворенні двох шарів клітин зародка. Найважливішим у процесі є диференціювання клітин зовнішнього і внутрішнього шарів. Вони відрізняються за розмірами і будовою (як правило, клітини зовнішнього шару дрібніші, ніж клітини внутрішнього). На цьому етапі зародок складається з двох типів клітин, які утворюють два зародкових листки: зовнішній — ектодерма і внутрішній — ентодерма.

Гаструляція може відбуватися кількома способами:

· інвагінація (впинання бластодерми на одному з полюсів бластули);

· деламінація (розшару­ванням);

· епіболія (обростанням);

· імміграція (прониканням всередину).

Частіше всього спо­стерігається змішаний тип гаструля­ції, коли одночасно відбувається і впинання, і обростання, і міграція клітин. Третій, або середній, зародковий листок називається мезодермою. Він утворюється між зовнішнім і внутрішнім зародковими листками. Гаструляція у людини здійснюється у дві фази. Перша фаза передує імплантації або йде в процесі її, тобто відбувається на 7-му добу, а друга фаза починається тільки на 14-15 добу.

Від моменту закладання трьох зародкових шарів починаються процеси диференціації тканин, гістогенезу та органогенезу.

Диференціація — це виникнення відмін у будові та функціях клітин, тканин та органів під час онтогенезу. Гістогенез - це сукупність процесів, які забезпечують в онтогенезі багатоклітинних організмів формування, існування та відтворення різних тканин.

У рослин, як відомо, всі типи тканин мають єдине походження - з твірної тканини (меристеми). У тварин процеси гістогенезу складніші: тканини різних типів розвиваються з похідних різних зародкових листків (екто-, енто- та мезодерми). Дуже важливу роль у цьому відіграють міжклітинні взаємодії, вплив біологічно активних речовин тощо. Клітини, що беруть участь у гістогенезі, бувають стовбурними, напівстовбурними та дозрілими.

Стовбурні клітини здатні до диференціації і дають початок новим клітинам при формуванні тканин або в процесі їх оновлення. Наприклад, у ссавців із стовбурних клітин кровотворних органів виникають еритроцити, лейкоцити та клітини, з яких утворюються тромбоцити. Стовбурні клітини здатні до самопідтримання: після поділу материнської лише одна з двох дочірніх клітин диференціюється, а друга залишається стовбурною. Напівстовбурні клітини диференційовані, як і дозрілі, але, на відміну від останніх, зберігають здатність до поділу.

Органогенез - це процеси формування зачатків органів та їхньої подальшої диференціації у ході індивідуального розвитку організмів. Він відбувається одночасно з гістогенезом, бо в утворенні певного органа беруть участь різні типи тканин і клітинних елементів.

Розглянемо процеси формування тканин та органів на прикладі онтогенезу хордових тварин. У ньому виділяють фази нейруляції (утворення комплексу осьових органів: нервової трубки та хорди) та формування інших органів, під час якого різні ділянки організму набувають особливостей будови, притаманних дорослим особинам певного виду.

Зародок на фазі нейруляції, яка відбувається після початку утворення мезодерми, має назву нейрули. Нейруляція починається з потовщення ділянки ектодерми на спинному боці зародка, яка перетворюється на нервову пластинку. Згодом боки нервової пластинки підіймаються й утворюють нервові валики, а між ними виникає поздовжній «рівчачок» (майбутня порожнина нервової системи). Валики з'єднуються на спинному боці і нервова пластинка перетворюється на нервову трубку, яка відокремлюється від іншої ектодерми. Ектодерма зростається над нервовою трубкою і згодом дає початок покривному епітелію. Розширений передній кінець нервової трубки поділяється згодом на п'ять первинних мозкових пухирців, які відповідають певним відділам головного мозку (крім представників підтипу Безчерепні, до якого належать ланцетники, у яких є лише незначне потовщення переднього кінця нервової трубки). Від відділу, що відповідає майбутньому проміжному мозку, в обидва боки вип'ячуються очні пухирці, з яких згодом розвиваються очі.

На фазі нейруляції процеси органогенезу відбуваються не тільки в ектодермі, айв інших зародкових листках. Наприкінці нейруляції зародок набуває плану будови дорослого організму: під нервовою трубкою міститься хорда, під нею - кишечник тощо.

Хорда, або спинна струна - несегментована скелетна вісь у представників типу Хордові. Це пружний тяж, який виникає із вип'ячування спинної частини первинної кишки, розташованої під нервовою трубкою.

Лише у деяких хордових (ланцетники, осетероподібні, дводишні риби тощо) хорда зберігається впродовж усього життя. Здебільшого вона є лише у зародків, а у дорослих особин її заміняє хрящовий або кістковий хребет. Залишки хорди можуть бути у вигляді міжхребцевих дисків (крокодили, ссавці) або взагалі зникають (птахи).

З ектодерми, крім нервової тканини, виникають елементи органів чуттів, зовнішній шар покривів (епідерміс шкіри) та шкірні залози, передня та задня кишки, зовнішні зябра земноводних тощо.

Ентодерма дає початок епітелію, що вистеляє порожнину середньої кишки, та похідним від неї травним залозам (печінка, підшлункова залоза), хорді, плавальному міхуру, внутрішнім зябрам, легеням, секретуючим відділам передньої та середньої часток гіпофіза та щитовидної залози.

З мезодерми формуються зачатки скелета, мускулатури, кровоносної системи, статевих та видільних органів, сполучнотканинні шари шкіри, плевра, брижі черевної порожнини тіла, перикард тощо.

Явище ембріональної індукції. За умов нормального розвитку формування окремих частин зародка й організму в цілому узгоджене за місцем та часом. Це пояснюється тим, що, як правило, зачатки одних органів розвиваються під впливом взаємодій із зачатками інших, які заклалися раніше.

Явище взаємодії між частинами зародка під час ембріогенезу, за якої одна з них визначає напрямок розвитку сусідньої, дістало назву ембріональної індукції. Та частина зародка, яка впливає на іншу, називається індуктором, або організатором. Остання згодом сама може виступати в цій ролі стосовно інших частин, які розвиваються пізніше. Отже, розвиток зародка - це ланцюг ембріональних індукційних взаємодій.

Механізми ембріональної індукції вивчені ще недостатньо, хоча вона відома ще з початку XX сторіччя. Явище ембріональної індукції спостерігається як при прямому контакті клітинного матеріалу ділянки-організатора з ділянкою, на яку вона впливає, так і в тих випадках, коли вони відокремлені незначним проміжком. Учені вважають, що клітини ділянки-організатора виділяють біологічно активні сполуки білкової природи, які впливають на клітинний матеріал іншої ділянки.

Дата добавления: 2015-05-24