ЕКОЛОГІЯ 1 страница

1.

Сутність агроценозу. Основним ресурсом сільськогосподарського виробництва є сільськогосподарські угіддя, до складу яких входять: рілля, перелоги, багаторічні насадження, сіножаті і пасовища. Ці угіддя сформувалися в межах природних ландшафтів, специфічно видозмінених людською діяльністю. В результаті антропогенних змін на місці природних ландшафтів поступово формувалися агроландшафти, основою яких є агроценози.

Агроценоз - це створена людиною з метою одержання сільськогосподарської продукції і регулярно підтримувана біологічна спільнота, що має спрощену структуру, низьку екологічну стійкість, проте високу продуктивність одного чи кількох видів рослин або тварин.

Агроценози охоплюють близько 10 % поверхні суходолу і дають людству близько 90 % харчової енергії. На відміну від природних ландшафтів, які наділені природним саморозвитком, агроландшафти постійно підтримуються людською діяльністю (мал. 37).

На рівні з терміном «агроценоз» у науковому вжитку використовують термін «агроекосистема» - сукупність компонентів живої та неживої природи на ділянці суходолу чи акваторії, яка використовується у сільськогосподарському виробництві.

Відомо, що чим екосистема багатша на видове різноманіття, тим вона більш стійка. Стійкість агроценозів забезпечується надходженням ззовні енергії у вигляді мінеральних та органічних добрив, води, отрутохімікатів, пестицидів тощо. З урожаєм з агроценозів виноситься велика кількість поживних речовин і родючого ґрунту. Родючість ґрунту залежить від кількості поживних речовин у гумусі, кількості гумусу в ґрунті й товщини шару ґрунту. Найкращі чорноземи містять близько 9 % гумусу.

Сільськогосподарська освоєність території призводить до збіднення генетичного фонду рослин і тварин. У світі відомо десятки тисяч їстівних рослин, однак масово вирощується тільки 90 видів, з яких 14 найпоширеніших належать до злакових і бобових. Тобто величезні площі землі охоплені генетично одноманітними рослинами, так званими монокультурами. Подібна ситуація спостерігається у тваринництві, продуктом добору та генетичного конструювання у якому є свійські тварини.

Ґрунт як основний компонент агроценозів. Основним компонентом агроекосистем і агроценозів є ґрунт. Ґрунт - це самостійне природне тіло, яке утворилось в результаті багаторічної спільної діяльності живих організмів, атмосфери, гідросфери і літосфери. Ґрунт є складною сумішшю мінеральних, органічних і органо-мінеральних речовин. Найважливіша особливість ґрунту - родючість, тобто здатність забезпечувати рослини всім необхідним для їхнього росту і розвитку.

Найродючіші й найпотужніші ґрунти - чорноземи - формувалися впродовж багатьох тисячоліть у зонах степів, де був сприятливий клімат та оптимальні умови для розвитку багатої трав’янистої рослинності. Такі ґрунти є одним з головних багатств України. Чорноземні та лучно- чорноземні ґрунти охоплюють 42 % території України, що становить 67% усіх чорноземів світу. Природна родючість ґрунтів України є однією з найвищих у світі й зумовлена декількома особливостями:

• сприятливістю природно-кліматичних умов;

• наявністю різноманітної ґрунтової біоти;

• надходженням у ґрунти поживних органічних і мінеральних речовин;

• окремими фізичними і хімічними властивостями ґрунтів.

Ґрунти становлять величезну цінність не лише тому, що є основним джерелом отримання продуктів харчування, а ще й тому, що:

• вони беруть участь у очищенні природних і стічних вод, які фільтруються крізь них;

• ґрунтово-рослинний покрив планети - це регулятор водного балансу суходолу, оскільки він поглинає, утримує й перерозподіляє велику кількість атмосферної вологи;

• ґрунти - універсальний біологічний чинник і нейтралізатор багатьох видів антропогенних забруднень.

Тому користуватися ґрунтом, землею слід розумно й бережно. На жаль, на сьогодні людство щороку втрачає 5-7 млн га сільськогосподарських угідь.

• Раціональне використання земельних ресурсів. Під раціональним використанням земельних ресурсів розуміють комплекс обґрунтованих еколого-економічних, організаційно-господарських, агротехнічних та інших заходів, спрямованих на збереження від руйнування і забруднення сільськогосподарських угідь і підвищення урожайності вирощуваних на них культур.

Раціональне землекористування передбачає застосування екологічно ефективних систем землеробства - технологізації сільського господарства, протиерозійного і ґрунтозахисного обробітку земель, зменшення забрудненості ґрунтів, меліорації земель, регулювання мікроклімату, доцільної хімізації сільського господарства, біологічного захисту посівів від шкідників і хвороб тощо. Наведені системи землеробства передбачають розробку і використання ефективних технологій на зрошуваних, осушуваних і порушених землях, відведення земель на несільськогоспо- дарські цілі, залучення до господарювання відпрацьованих та непридатних земель тощо. Водночас раціональне землекористування передбачає оптимізацію структури земельних угідь: екологічно стабільних (під природною рослинністю) та екологічно нестабільних (антропогенізованих) у співвідношенні 50 % до 50 %.

Лісові ґрунти містять до 25 % всієї біомаси лісів, степові - до 75 % біомаси степової рослинності.

Червів, комах та інших безхребетних на 1 м2 ґрунту припадає кілька десятків мільйонів, найпростіших - понад 1 млн в 1 г ґрунту. Біомаса земляних червів у Європі перевищує біомасу людей, що її населяють.

Сумнозвісний пестицид ДДТ, який знайдено в жирі китів, риб і пінгвінів в Антарктиді, льодах Гренландії, молоці матерів-годувальниць, було вперше одержано у 1874 р. австрійським хіміком О. Цайдлером. Через 50 років швейцарський хімік П. Мюллер виявив його токсичну дію на комах; у 1942 р. перша партія ДДТ була закуплена американськими військовими для боротьби з мухами, клопами й вошами. За дослідження ДДТ, завдяки якому майже знищений малярійний комар, відступила жовта лихоманка, сонна хвороба, ведеться боротьба зі шкідниками лісу, в 1948 р. П. Мюллер здобув Нобелівську премію. Згодом була доведена негативна дія ДДТ, яка проявилась у загибелі комах, птахів, риб. ДДТ негативно впливає і на здоров’я людей. Він не розкладається у природному середовищі впродовж 50 років. Тепер ДДТ вважають канцерогенною речовиною, отрутохімікатом, який заборонений для використання у сільському і лісовому господарствах у більшості країн планети.

ВИСНОВКИ

Головним ресурсом сільського господарства є агроландшафт та один із його складників - ґрунт. Найважливішою його особливістю є те, що ґрунт - це продукт взаємодії живої і неживої природи, тому В.І. Вернадський назвав його біокосним, геобіологічним утворенням.

Роль ґрунтів у біосферних процесах є багатогранною, вони виконують важливі екологічні функції. Найголовніша з них - ґрунти є середовищем життя мікроорганізмів, грибів, рослин, інших живих істот.

2. Сучасні тенденції землекористування. Виснаження та деградація ґрунтового покриву розпочалась з появою на Землі землеробства близько 10 тис. років тому. За оцінками спеціалістів, на той час площа придатних для сільськогосподарського використання земель складала близько 4,5 млрд га. В наш час таких земель залишилось близько 2,5 млрд га. В середньому за 10 тис. років історії землеробства щороку втрачалось до 200 тис. га земель. Сучасні втрати продуктивних земель зросли у 30-35 разів порівняно з пересічноісторичними (мал. 38). Виявляється, що значна частина території сучасних пустель є антропогенною за своїм походженням, тобто є результатом нераціональної діяльності людини. На сьогоднішній день у світі розорюється 1,5 млрд га (мал. 39). Незворотні втрати продуктивних ґрунтів нині досягли 6-7 млн га в рік. Щороку населення планети зростає на 90 млн осіб, а для забезпечення життєдіяльності пересічного громадянина потрібно 0,3 га орних земель. Це означає, що в сільське господарство необхідно щороку додатково залучати 21 млн га земель. За нинішніх темпів втрат земель і їхньої компенсації наявного резерву вистачить орієнтовно на 35-40 років.

• Основні причини втрат і деградації ґрунтів. Серед основних причин втрат і деградації ґрунтів можна назвати такі:

• нераціональне і надмірне розорювання, що спричиняє деградацію ґрунту;

• ерозія ґрунтів, яка проявляється у руйнуванні ґрунтового покриву і знесенні його часток потоками води (водна ерозія) або вітром (вітрова ерозія), яка посилюється внаслідок господарської діяльності людини;

• перевипасання, що спричинює знищення трав’яного покриву, ерозію, неможливість відновлення родючості ґрунтів;

• знищення лісів спричинює вимивання поживних речовин із ґрунту, втрати зволоженості, посилення ерозії, спустелювання;

• зрошення у посушливих місцевостях зумовлює підняття солей з глибин ґрунту в поверхневі шари, засолення внаслідок швидкого випаровування води, яке з часом перетворює сільськогосподарські угіддя на соляну пустелю;

• закислення ґрунтів - це зниження їхнього рН, спричинене забрудненням кислотами, яке призводить до зниження урожайності більшості сільськогосподарських культур;

• заболочення і втрата сільськогосподарських угідь спричиняються нераціональним поливом угідь, інфільтрацією вод з водосховищ, затопленням і підтопленням територій унаслідок спорудження водосховищ чи консервації відпрацьованих шахт і кар’єрів;

• забруднення ґрунтів переважно внаслідок нераціонального внесення мінеральних добрив і отрутохімікатів, потрапляння нафтопродуктів, осідання важких металів, радіонуклідів та інших сполук з атмосферного повітря;

• порушення механічної структури ґрунтів унаслідок їх обробітку важкою технікою.

Найпоширенішими негативними природно-антропогенними процесами, що призводять до деградації ґрунтів, є вітрова і водна ерозії. Розрізняють площинну та лінійну ерозії. Інтенсивність площинної ерозії вимірюється тоннами еродованого матеріалу з одиниці площі (га, км2). За умови середньої ерозії змивається або видувається 12-25 т/га на рік, за умови сильної ерозії - 25-50 т/га на рік. Це еквівалентно змиву поверхневого шару завтовшки від 2 до 5 мм щорічно, а впродовж 100 років за таких умов буде змито (видуто) від 20 до 50 см родючого шару ґрунту. Такі тенденції засвідчують переважання деградаційних процесів над ґрунтоутворенням у декілька разів.

Ще одна серйозна проблема полягає у незбалансованій хімізації сучасного сільського господарства. Перевірена віками схема землекористування за участю органічних добрив сьогодні замінена неприродно виснажливим для ґрунтів внесенням мінеральних добрив, отрутохімікатів. При цьому рослини засвоюють близько 40 % хімічних поживних речовин, що містяться у мінеральних добривах, решта 60 % вимивається з ґрунту і потрапляє у водойми та ґрунтові води, забруднюючи їх.

Дефіцит органічних добрив в Україні в результаті занепаду тваринницької галузі призводить до зменшення вмісту гумусу в ґрунтах. Змінився характер сівозмін, з яких майже вилучені кормові культури, які були орієнтовані на розвиток тваринництва.

Аргументи і факти

Підраховано, що порівняно з тими 1,5 млрд га земель, які обробляють нині для вирощування сільськогосподарських культур, майже 2 млрд га за історичний період було втрачено, виведено із сівозмін, перетворено на пустелі. Величезної шкоди завдано землям України: за останні 20 років виведено з обробітку майже 500 тис. га с/г угідь; на 9 % знизився вміст гумусу в ґрунті; від водної ерозії потерпає 29 % орних земель; 10 млн га земель на півдні країни періодично уражуються пиловими бурями.

ВИСНОВКИ

1. Сучасні тенденції землекористування спричиняють залучення все нових земель до сільськогосподарського використання. Водночас втрати земель у процесі землекористування зменшують землезабезпеченість пересічного громадянина, а значить, і можливість забезпечення його продуктами харчування.

2. Темпи деградації ґрунтово-рослинного покриву в десятки разів перевищують темпи ґрунтоутворення, а дефіцит органічних добрив і порушення оптимальності сівозмін спричиняють зменшення вмісту гумусу в ґрунтах та тенденцію до їх виснаження.

3. Характеристика основних галузей рослинництва. Рослинництво є базовою галуззю сільськогосподарського виробництва, однією з провідних ланок агропромислового комплексу. Воно є основним виробником продуктів харчування, сировинною базою для тваринництва та багатьох галузей промисловості.

Особливістю рослинництва є те, що основним засобом виробництва і предметом праці є земля. Використання її залежить не лише від природних умов, а й економічної доцільності, що визначається якістю і продуктивністю земельних площ. Наприклад, регіони з мусонним кліматом є найбільш сприятливими для вирощування рису (Південно-Східна і Східна Азія), а країни з посушливим кліматом, де умови для рослинництва обмежені, культивують пасовищне скотарство. Рослинництво поділяється на рільництво, яке включає вирощування зернових і технічних культур, овочівництво і плодівництво.

Найважливішою і найпоширенішою галуззю рослинництва є зернове господарство (мал. 40). Нині у світі вирощують щороку понад 2 млрд т зерна. За останні 40 років цей показник зріс у 2,2 раза, хоча кількість населення за цей самий період зросла вдвічі. Найбільше зернових вирощують в Азії (886,1 млн т), у Північній Америці (347,5 млн т) і Європі (251 млн т), що становить близько 80 % світового виробництва. Україна є провідним виробником і експортером зерна у Європі.

Виробництво зерна супроводжується негативним впливом на навколишнє природне середовище. Так, розорювання і багаторазовий обробіток ґрунту посилюють ерозійні процеси і порушують механічну структуру ґрунту. Внесення на поверхню ґрунту мінеральних добрив та отрутохімікатів призводить до часткового виносу їх у поверхневі та підземні води, а також до зміни хімічного складу ґрунтів. Відсутність належної кількості органічних добрив є причиною виснаження гумусового горизонту.

Щоб отримати сировину для промисловості, вирощують технічні культури - прядивні або волокнисті (бавовник, льон, джут), олійні, каучуконоси, цукристі, лікарські тощо. Найголовнішою з волокнистих і основною технічною культурою є бавовник, який вирощують у 80 країнах світу.

Завдяки його переробці отримують папір, волокно, штучний шовк, бавовняну олію тощо. Основними районами поширення бавовнику є субтропічні пояси. Так, 60 % усього бавовнику виробляють в Азії, 20 % - в Америці. Найбільші виробники - Китай, США, Пакистан, Індія, Узбекистан (мал. 41), Бразилія, Аргентина, Туркменістан, Греція, Єгипет і Австралія, що дають понад 85 % бавовнику світу. Для вирощування цієї культури застосовують велику кількість отрутохімікатів, що призводить до істотної деградації ґрунтових організмів, а зрошення цих полів призводить до засолення ґрунтів і значного погіршення їхньої родючості.

Серед видів льону найбільш поширений льон-довгунець, який вирощують на волокно, і льон-кудряш, з насіння якого виробляють олію. Найбільші площі під льон відведено в Росії, Україні, Білорусі, Китаї, Аргентині, Індії та Канаді. Серед технічних культур поширеною є соя, яку вирощують для отримання рослинного білка. Найбільшими виробниками сої є США, Бразилія, Аргентина, Китай. Важливою олійною культурою є соняшник, найбільшими виробниками якого є Аргентина, Україна, Росія, Франція, Індія, Китай, США.

Важливе місце серед технічних культур належить каучуконосам. Основну масу натурального каучуку дають плантації гевеї в Індонезії, Таїланді і Малайзії. Серед цукроносних найбільш популярними у світі є цукрова тростина і буряк. Вирощування цукрової тростини розміщується у межах тропічного поясу у Бразилії, Індії, Китаї, Таїланді і Мексиці. Цукровий буряк вирощують у Франції, США, Німеччині, Україні, Китаї, Туреччині, Польщі, Росії. Головні масиви земель, на яких вирощують картоплю, зосереджені в Росії, Китаї, Польщі, США, Україні.

Чай - напій із листя спеціальних кущів, що здавна використовували як ліки, вирощують в Індії, Китаї, Шрі-Ланці, Кенії, Індонезії, Туреччині. Найбільшими виробниками кави є Бразилія, Колумбія, Індонезія, Мексика, Ефіопія (мал. 42), Уганда. Батьківщиною какао є Мексика, а найбільшим виробником у світі - Кот-д’Івуар. Великими виробниками какао є також Індонезія, Бразилія, Гана.

Вирощування овочів для внутрішнього і зовнішніх ринків розповсюджено практично повсюдно, за виключенням полярних районів. 67% світового врожаю овочів дає Азія, 14% - Європа, 9 % - Північна Америка. Серед основних виробників можна відмітити Китай, Індію, США, Туреччину, Італію, Іспанію і Росію.

Плодові сади можна побачити у багатьох регіонах світу, хоча їх частка у структурі с/г угідь не є великою. За регіонами світу садівництво розповсюджене досить рівномірно, виділяється лише Азія, де вирощують 40 % світового збору. Головні виробники фруктів - Китай, Індія, Бразилія, США й Італія.

Вирощування винограду - деревної ліани, стародавньої культурної рослини, вимогливої до тепла, зосереджено в областях середземноморського клімату. Головними виробниками винограду є Італія, Франція і США. Виробництво цитрусових також пов’язано із субтропічними районами. Основні райони вирощування апельсинів - Бразилія і США, головний виробник грейпфрутів - США, мандаринів - Японія, Китай та країни Південно-Східної Азії. Банани - одна з перших окультурених рослин. Найбільші виробники бананів - Індія, Бразилія, Еквадор, Філіппіни і Мексика.

Для отримання високих врожаїв у садівництві і овочівництві інтенсивно застосовують хімічні засоби захисту рослин (мал. 43). Це погіршує якість не лише продукції галузей, а й істотно забруднює ґрунти, а також створює несприятливі умови для місцевої орнітофауни та ентомофауни.

За особливостями впливу на живі організми отрутохімікати поділяють на декілька груп: гербіциди (використовуються для боротьби з рослинами), фунгіциди (для знищення або затримання росту грибів та їхніх спор), інсектициди (для захисту рослин від шкідливих комах), акарициди (для боротьби з кліщами), нематоциди (для знищення плоских червів), родентициди (для боротьби з гризунами), молюскоциди (для боротьби зі слимаками).

Структура використання отрутохімікатів у світі є такою: гербіциди -

61 %, фунгіциди - 21 %, інсектициди і акарициди - 6 %, інші отрутохімікати - 12 %. У вигляді аерозолів пестициди можуть переноситись повітряними масами на відстані до 500 км.

Характеристика основних галузей тваринництва. Тваринництво - галузь сільського господарства, що займається розведенням і вирощуванням сільськогосподарських тварин для виробництва певних видів продукції.

Провідною галуззю тваринництва є скотарство. Поголів’я основних видів худоби розміщене на земній кулі нерівномірно. Найбільше її зосереджено в Азії, далі йдуть Південна Америка, Африка, Європа. Найпоширенішою в скотарстві є велика рогата худоба - понад 1,3 млрд голів, у тому числі 225 млн корів. На земній кулі налічують близько 500 порід великої рогатої худоби, з них третина належить до молочних порід, 10 % - до м’ясних, 20 % - до порід подвійної продуктивності.

Найпродуктивнішу молочну худобу розводять у країнах Західної Європи, США, Канаді. Найбільше молока виробляється у Західній Європі (35 %), країнах Центрально-Східної Європи (21,5 %) і Північної Америки (18,3 %). М’ясо-молочне скотарство поширене в регіонах з розвинутим сільським господарством, а також у районах степів і напівпустель. М’ясний напрямок розвивається там, де природні умови є несприятливими для розвитку молочного скотарства (тундра, високогір’я тощо).

Свинарство - галузь тваринництва, що займається розведенням свиней для отримання м’яса, сала, а також сировини для промисловості (шкіри, жиру тощо). Поголів’я свиней у світі становить близько 1 млрд голів. Найчисленніше воно в Китаї, Західній Європі, США.

Вівчарство - галузь тваринництва, орієнтована на отримання вовни, шкіри та м’яса. Більша частина овець випасається у пустельних та напівпустельних районах світу (Австралія, Північна і Південна Америка, Китай, Туреччина, Іран, Афганістан). Отари овець світу нараховують близько 1 млрд голів.

В останні десятиріччя перспективною галуззю тваринництва стало спеціалізоване інтенсивне птахівництво м’ясного і яєчного напрямків. Воно зосереджене у країнах з певними традиціями споживання цієї продукції та в районах з міцною кормовою базою в межах урбанізованих територій (в основному розвинуті країни світу). Побічний продукт галузі - пух, пір’я.

Крім того, у структурі тваринництва виділяють менш розвинуті і спеціалізовані галузі: конярство, бджільництво (виробництво меду, воску тощо), звіринництво (розведення хутряних звірів) та ін.

Проявом негативного впливу тваринництва на навколишнє природне середовище є деградація пасовищ, особливо у напівпустельних районах, що призводить до активізації процесів спустелювання. Великі тваринницькі комплекси є джерелом органічного забруднення води, а надмірне органічне забруднення ґрунтів є причиною зниження їх родючості.

Будь-які форми ведення сільського господарства призводять до небажаних змін у навколишньому середовищі. Але за останні 50 років, у період інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, ці впливи набувають дедалі загрозливіших форм та розмірів. Головними з таких небажаних наслідків сільськогосподарської діяльності є такі: деградація ґрунтів, рослинного покриву, забруднення природного середовища залишковою кількістю мінеральних добрив, отрутохімікатами, несприятливі зміни водного режиму території і пов’язані з цим процеси спустелювання та заболочення.

Аргументи і факти

Вирощуючи озиму пшеницю, інколи вносять 6-190 кг пестицидів на 1 га землі, під овочеві культури - 45-50, плодові - 165 кг/га. Проте на отруєній землі не може вирости неотруйний колос або плід.

Сільське господарство почало розвиватись у світі близько 10 тис. років тому, і з того часу одна система землеробства змінювала іншу. Кожна з них мала свої переваги і недоліки. Розглянемо основні з них: городна система - скопування землі палицями, мотиками, лопатами тощо (використовується до цього часу в найменш розвинених країнах світу і на присадибних ділянках);

підсічно-вогнева полягає у спалюванні ділянок лісу, використання їх як сільгоспугідь протягом 2-4 років і переходу на іншу ділянку. Використовують і дотепер, в основному у тропічних лісах;

сидеральна система полягає у вирощуванні бобових, які потім приорюють з метою підвищення родючості земель;

перелогова система - поле поділяють на кілька частин (зазвичай три), дві з яких засівають, а третя залишається під «паром», тобто не обробляється. На наступний рік пар залишають на іншому полі.

ВИСНОВКИ

1. Рослинництвом виробляється значна частина продукції (близько 30 % органічної маси), що безпосередньо споживається людством, а решта (солома, полова, висівки, жом тощо) йде на годівлю тварин, які, у свою чергу, дають цінні продукти харчування. Рослинництво є одним з основних перетворювачів ландшафтів і забруднювачем значних площ (близько 11 % суходолу).

2. Тваринництво займається розведенням сільськогосподарських тварин і виробництвом продукції, яку споживає людство і яка використовується на потреби промисловості. Тваринництво є виробником значної кількості органічних відходів, що сконцентровані навколо тваринницьких комплексів і можуть використовуватись у рослинництві та інших галузях промисловості.

4. Основні типи відходів сільського господарства. Відходи виробництва - це матеріальні залишки виробничого процесу (сировини, матеріалів, засобів виробництва), які втратили свою споживну вартість і не можуть бути використані за прямим призначенням через технологічні особливості підприємства. Зазвичай відходи класифікують: 1) за сферою утворення; 2) за напрямком використання; 3) за способом залучення до утилізації.

Низька культура обробітку ґрунту, застосування неефективних сільськогосподарських технологій, мінеральних добрив та отрутохімікатів, незахищеність землі від промислових і транспортних забруднень, споживацьке ставлення до неї призводить до забруднення та деградації компонентів природного середовища. Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва та розширення ареалів сільськогосподарських угідь призвели до зростання кількості відходів і їх впливу на компоненти природи. Природне середовище забруднює декілька типів сільськогосподарських відходів, як-от: органічні відходи рослинництва; органічні відходи тваринницьких комплексів; залишкова кількість добрив; отрутохімікати; викиди забруднюючих речовин сільськогосподарською технікою.

На сьогоднішній день відходи агропромислового комплексу не завжди знаходять застосування, хоч і є цінною сировиною.

Використання відходів рослинництва можливе у різних напрямках. Частина залишається на полі у вигляді органічних добрив, частину використовують для відгодівлі свійських тварин, частина може перероблятись на біопаливо і застосовуватись як ресурс для різних видів виробництва.

Способи утилізації відходів рослинництва. Один із способів утилізації таких відходів полягає в отриманні кормових білків. Наприклад, через жорсткість практично не застосовують у тваринництві рисову солому - її майже повністю спалюють, що призводить до руйнації гумусового горизонту ґрунту та знищення ґрунтової біоти. Тим часом розрахунки вчених доводять, що технологічний процес комплексної переробки дає змогу отримати з тонни рисової соломи 100 кг кормових дріжджів і майже 200 м2 теплоізоляційних волокнистих плит завтовшки 12-13 см. І що найважливіше - вже існує безвідходна технологія утилізації цього продукту.

За прогнозами спеціалістів, за умови створення у трьох основних регіонах вирощування рису в Україні (АР Крим, Одеська і Херсонська області) відповідних виробничих потужностей можна буде отримувати щорічно 20-25 тис. т кормових дріжджів і 40-45 тис. м2 екологічно чистих теплоізоляційних плит.

Існує інша перспективна технологія переробки відходів сільського господарства - за допомогою метанобактерій. Ці мікроорганізми розмножуються у будь-яких органічних рештках, продукуючи при цьому цінну енергетичну сировину - біогаз. Добувають такий газ шляхом завантаження органічних відходів у спеціальні ємності, до яких перекривається доступ повітря. Газ, що утворюється в процесі бродіння, відводиться у газосховища і може використовуватись як паливо для невеликих електростанцій, як побутовий газ для опалення будинків, навіть як паливо для сільськогосподарської техніки.

Ще одним позитивом такого процесу є те, що після бродіння залишається знезаражена, без запаху органічна речовина, яку можна застосовувати як органічне добриво. Широке використання таких технологій в Україні дало б змогу заощаджувати у сільській місцевості до 40 % електроенергії та природного газу.

• Забруднення природного середовища залишковою кількістю добрив. З урожаєм з полів щороку виноситься велика кількість біогенних елементів (близько 400-600 кг/га зольних речовин і азоту). Нині більшість цих речовин компенсують завдяки внесенню переважно синтетичних мінеральних добрив. Мінеральні добрива рослини засвоюють лише на 40-50 %, а їх решта разом з атмосферними опадами потрапляє у ґрунтові води та поверхневі водойми.

Основною проблемою під час внесення мінеральних добрив була і залишається проблема забруднення питних вод, зокрема нітратами. Згідно з дослідженнями вчених, населення в Україні в середньому отримує на добу разом з водою і продуктами харчування близько 170 мг нітратів, при тому що добова норма становить 50 мг. Вони є шкідливими для організму людини, особливо дітей. Під дією нітратів в організмі відбувається синтез нітрозосполук, які наділені здатністю накопичуватись в організмі і мають канцерогенну дію.

• Забруднення природного середовища отрутохімікатами. Найбільшу екологічну небезпеку становить використання отрутохімікатів (мал. 44, 45). Вони є небезпечними не тільки самі по собі. Часто, потрапляючи в ґрунт, вони зазнають розкладу і трансформації, і продукти таких перетворень є ще більш небезпечними, ніж початкова речовина. Використання отрутохімікатів набуває загрозливих масштабів. Їх виробництво постійно зростає і досягло вже 2 млн т на рік. Користь від використання багатьох із них сумнівна. Так, в Індонезії вважають, що впродовж 20 років використання пестицидів завдало більше шкоди, ніж принесло користі, знищивши не шкідників сільськогосподарських рослин, а їхніх природних ворогів.

Залишкова кількість отрутохімікатів у продуктах рослинництва й тваринництва почала завдавати помітної шкоди здоров’ю населення планети. Використання пестицидів у рослинництві призводить до того, що кожного року у світі фіксується від 400 тис. до 2 млн випадків отруєння ними. Виявлено також їхню канцерогенну і мутагенну дії.

Ґрунтовий покрив планети зазнає також істотного забруднення важкими металами, більшість з яких є токсичними. Вони надходять у ґрунт через відкритий видобуток корисних копалин, викиди металургійних заводів, ТЕС, хімічних підприємств, звалищ відходів, пожежі тощо. Найбільша концентрація важких металів спостерігається у 10-20-кілометровому радіусі навколо джерела забруднення. Метали порівняно легко накопичуються у ґрунтах, проте повільно і важко видаляються з них. Важкі метали впливають і на ґрунтову біоту, порушуючи наявну рівновагу між видами внаслідок їхньої різної чутливості до забруднювачів.

У різних областях виявлено значне забруднення ґрунтів пестицидами. Навіть після припинення їх застосування проблема не зникає. ДДТ, ГХЦГ та інші отрутохімікати можуть зберігатися у довкіллі десятки років, продовжуючи свою згубну дію на всі ланки екосистеми.

За даними Міністерства аграрної політики України, незважаючи на те, що використання стійких високотоксичних хлорорганічних пестицидів було заборонено майже півстоліття тому, їхні залишки ще виявляються від 8,5 (сума ізомерів ГХЦГ) до 12,9 % (продукти розпаду ДДТ) пробах ґрунту, зокрема в 4,5 % проб 2007 року відзначено перевищення гранично допустимих концентрацій (ГДК) по ДДТ

Дата добавления: 2015-05-24