Системи формування і зміни політичних еліт

Типологія еліт

Еліти типологізують за такими критеріями: за способом формування (закриті, відкриті); спо­собом отримання і збереження влади (легітимні, нелегітимні); здатністю стабілізувати суспільство (фрагментовані, нормативно інтегровані, ідеологіч­но інтегровані); ідеологічними цінностями і спо­собом здійснення влади (демократичні, ліберальні, тоталітарні, авторитарні); за видами політ. діяльності (державна, муніципальна, партійна, груп тиску).

О. Конт вважав, що зі зміною типу суспільства змінюється і тип еліти. Спочатку домінувала еліта свяще­ників, далі — чаклунів і, нарешті, учених. В американській політології еліта поділяється на статичну і виконавчу (за особистими якостями), а також на про­фесійну і групову (за типом впливу) (Дж. Сандерс, Р. Нейфа). Еліта оцінюється залежно від форми правління як традиційна, внутрішня і зовнішня (Д. Рісмен). Першій відповідає статична еліта, другій — динамічна, третій — наслідувальна.

Залежно від методів володарювання В.Парето виділив два типи еліт:

- еліта лисиць, в якій володіє "інстинкт комбінацій": здатність лавірувати, переконувати, обманювати. Прихід цієї еліти в систему управління втілює сусп. тенденцію до змі­ни;

- еліта левів. Для цього типу еліти характерна ставка на силові методи впливу і нездатність до укладання компромі­сів. Леви виражають консерватизм, тенденцію до стабільних форм організації суспільного життя.

У світовії політичній практиці є дві основні системи формування політичних еліт антрепренерська (підприємницька) і система гільдій (корпоративна).

Таблиця. 6 Системи формування політичних еліт

	Система гільдій
*Позитивні риси:	*Позитивні риси:
- відкритість, широкі можливості для представників будь-яких суспільних груп претендувати на входження в еліту;	- урівноваженість і виваженість політичних рішень, незначний ступінь ризику при їх прийнятті;
- невелика кількість формальних вимог до кандидатів;	- достатньо висока передбачуваність політики;
- висока конкуренція відбору, гострота суперництва за зайняття керівних посад;	- маля ймовірність внутрішніх конфліктів.
- першочергова значимість особистих рис, індивідуальної активності, вміння знайти підтримку широкої аудиторії	* Негативні риси:
- яскраво виражена тенденція до бюрократизації, організаційної рутини і догматизму;
*Негативні риси:
- система гільдій культивує масовий конформізм;
- ця система тягне за собою великий ризик і непрофесіоналізм у політиці;
- без доповнення конкурентними механізмами ця система веде до поступової деградації політичної еліти, ЇЇ відриву від народу і перетворення у привілейовану касту.
- порівняно низька передбачуваність у політиці;

Серед учених є найрізноманітніші думки щодо шляхів формування еліт. Г. Моска акцентує увагу на конкретно-історичному характері цих шляхів: за доби Середньовіччя підставою для приналежності до еліти була військова мужність, у "добре організованих суспільствах" - багат­ство, походження, у XX ст. - видатні здібності.

К. Манхейм виділив такі три шляхи приходу в еліту: на засадах крові, багатства, особистої професійно-духовної продуктивності, Ц.Белл вва­жає, що "еліта крові" відповідає доіндустріальному суспільству, "еліта багатства" - індустріальному суспільству, "еліта знань" (науково-техніч­на еліта) - постіндустріальному суспільству.

О. В. Лазоренко та О. О. Лазоренко наголошують на регіональних тенденціях вибору шляхів формування еліт.

Так, у Франції еліта тради­ційно поповнюється переважно з керівників політичних партій та дер­жавних службовців, які закінчили елітарні університети, а у США - із \ представників ділових кіл, юристів, політологів, учених, державних службовців.

В. Липинський називає три методи формування національних еліт: класократичний, демократичний, охлократичний. Класократичний ме­тод полягає у інтеграції еліти з іншими соціальними групами, які склада­ють корпоративну?»юнархічну державу. Демократичний метод заснова­ний на відкритій конкуренції за владу, яка точиться між різними групами суспільства, і він характерний для республік. Охлократичний метод створення еліти притаманний диктатурам - це влада окремих суспільно-політичних груп, яку відзначають прояви найнегідніших мотивів, дій: безглузді вбивства, вплив на представників влади шляхом шантажу, погроз тощо.

Дата добавления: 2015-05-24