Мета і завдання національного виховання в Україні

Мета виховання ґрунтується на національних цінностях, надаючи вихованню цілеспрямованості й забезпечуючи його результативність.

Мета виховання. З орієнтацією на мету відбуваються спрямування виховного процесу, добір методів, організаційних форм, засобів виховної діяльності. Мета виховання — сукупність властивостей особистості, які прагне сформувати суспільство. Маючи об'єктивний характер, мета виховання виражає в узагальненій формі ідеал людини. Загальною метою виховання є гармонійний розвиток людини. Ця мета сформувалася ще в давньогрецьких Афінах, де зародилося поняття «калокагатія» (великодушність) — ідеал виховання, що поєднує шляхетність, багатство, фізичну досконалість і моральні чесноти. В епоху Відродження італійські гуманісти доповнили його ідеєю всебічного розвитку особистості. Так склався ідеал всебічно і гармонійно розвиненої людини. Ідеал — уявлення про зразок людської поведінки і стосунків між людьми, що виходять із розуміння мети життя. Формування ідеалу в людини залежить від виховання, умов життя і діяльності, особливостей її особистого досвіду. Ідеали відрізняються за змістом, структурою та дієвістю. Зміст ідеалу охоплює риси реальних осіб, літературних героїв тощо, які людина вважає ідеальними. Структура ідеалу свідчить про міру його узагальненості, тобто чи є ідеалом конкретна людина, чи сукупність рис кількох осіб, узагальнених у єдиному зразку. Дієвість ідеалу означає ступінь його впливу на поведінку і свідомість особистості. Ідеал національного виховання найглибше розкрито у працях українського педагога Григорія Ващенка «Виховний ідеал», «Виховна роль мистецтва», «Тіло-виховання як засіб виховання волі й характеру» та ін. У його основу покладено загальнолюдські й національні цінності, що є духовним надбанням народу. До загальнолюдських цінностей належать моральний закон творення добра та боротьби зі злом, пошук правди, справедливості, визнання ідеалів любові та краси. Їх носієм є християнська релігія. Вона орієнтує людину на служіння вищому ідеалу — Богові. Водночас людина народжується і живе в конкретному національному середовищі, що вирізняється своєю мовою, культурою, звичаями. З народження її оточують національні цінності. Ідеал національного виховання ґрунтується на служінні Богові і своїй нації. Бог — це абсолютна Правда, Любов, Справедливість, Краса. Нація — реальна земна спільнота, у житті якої повинні реалізуватися абсолютні загальнолюдські цінності. У педагогічному сенсі виховним ідеалом є людина, яка служить Богові й Україні. Г. Ващенко різко протиставляє ідеал українського національного виховання більшовицькій моделі, яка ґрунтується на матеріалізмі й атеїзмі, та націонал — соціалістичній ідеології фашизму з її проповіддю культу сили і зневаги до людини. Кінцевою метою виховання особистості є її підготовка до життя в суспільстві, до виконання ролей громадянина, трудівника, громадського діяча, сім'янина, товариша. Підготовка до ролі громадянина передбачає формування в людини яскраво вираженої активної громадянської позиції почуття обов'язку і відповідальності перед суспільством. Роль трудівника охоплює вміння і бажання активно працювати, створювати нові матеріальні та духовні цінності. Бути громадським діячем означає брати активну участь у громадському житті. Уже в школі особистість необхідно готувати і до ролі сім'янина — майбутнього батька, чоловіка, матері, дружини. Як товариш кожен має вміти розуміти іншу людину, співчувати, жаліти, поступатися, ділитися і т. д. Державна національна програма «Освіта» про завдання виховання учнівської і студентської молоді. Провідні завдання національного виховання дітей та молоді зумовлені пріоритетними напрямами реформування виховання, визначеними Державною національною програмою «Освіта» («Україна XXI століття»). До них належать: формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля держави, готовності її захищати; забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки — матері, культури та історії свого народу; формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;— прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій українців та представників інших націй, які живуть на території України; виховання духовної культури особистості, створення умов для формування її світоглядної позиції; утвердження принципів загальнолюдської моралі: правдивості, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та інших доброчинностей; формування творчої, працелюбної особистості, виховання цивілізованого господаря; забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміцнення їх здоров'я; виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки; сприяння глибокому усвідомленню взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю; формування екологічної культури людини, її гармонійних відносин із природою; розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов їх самореалізації; формування у дітей і молоді уміння міжособистісного спілкування та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин.

Чітке визначення мети і завдань національного виховання дає змогу побудувати програму виховання учнів та студентів. Програма виховання — короткий виклад основних положень і цілей діяльності навчально-виховного закладу щодо виховання учнів упродовж усього періоду їх навчання. Орієнтиром для школи у складанні програми виховання має бути «Орієнтовний зміст виховання в національній школі», рекомендований Міністерством освіти і науки України. Всебічний розвиток людини є головною метою виховання, яке охоплює розумове, моральне, статеве, правове, антинаркогенне, екологічне, трудове, економічне, естетичне й фізичне виховання в їх нерозривному зв'язку, взаємозалежності та взаємозумовленості. Кожен із цих напрямів має свої завдання і зміст. Плануючи виховну роботу з учнівським колективом, виходять із головної мети виховання школяра, напрямів, змісту та конкретних завдань, вирішення яких сприятиме формуванню особистості, здатної виконувати функції громадянина України, трудівника, сім'янина і товариша.

 49. Генезис проблемі виховання особистості у колективі.

Виховання особистості в колективі є вираженням певних закономірностей розвитку як самої особистості, так і суспільства загалом. Лише в колективних взаєминах створюються сприятливі умови для соціально-психічного розвитку. Відокремлення індивіда від інших людей, від соціального середовища — це створення соціально-психологічного вакууму, який стоїть на заваді розвитку окремої людини і певної спільноти. У такому вакуумі особистість не має ґрунту для соціального успадкування, а отже, і соціального розвитку. Українська народна педагогіка з акумулювала тисячолітній досвід народу щодо місця і ролі колективу у вихованні людини. У колективі вона вбачала живильне джерело всебічного розвитку особистості і передусім соціальну силу, що забезпечує формування її моральних цінностей. У народних прислів'ях знаходимо думки, які підтверджують колективістську психологію, ментальність українців (та й представників інших народів): "Громада — великий чоловік", "Де дружно, там і хлібно", "Добре там живеться, де гуртом сіється і жнеться", "Громада — це рада, що рішила — так і буде", "У товаристві лад — усяк тому рад" та ін. Колектив — це соціально значима група людей, які об'єднані спільною метою, узгоджено діють у напрямі досягнення визначеної мети і мають органи самоврядування. Виділяють дитячі колективи (первинні, загальношкільні, тимчасові), виробничі, громадські та ін. Сім'я — це теж колектив. Є певні закономірності розвитку колективу. Цей процес називають діалектикою розвитку, становлення і функціонування колективу. У педагогіці теорія колективу і практика її реалізації розроблена А.С. Макаренком, який у "Педагогічній поемі" з пафосом писав: "Яка чудова, захоплююча діалектика! Вільний... колектив не здатний стояти на місці. Форма існування вільного людського колективу — рух вперед, форма смерті — зупинка"1. В останні роки є спроби ревізувати концепцію колективу, яку розробив А.С. Макаренко. Робиться це з позиції екзистенціалізму, ситуативних політичних інтересів. Зрозуміло, що з погляду демократичної, толерантної педагогіки заслуговують на осуд випадки, коли певними політиками, заангажованими керівниками, педагогами колектив використовується як інструмент пригнічення особистості, спрямування її на дії та вияви за вигідними їм стандартами і сценаріями. Демократична педагогіка має відстоювати і розвивати такий колектив, який створює оптимальні умови для всебічного гармонійного розвитку особистості, який здатний захистити, підтримати кожного свого члена. Таким чином, виховання особистості в колективі ґрунтується на закономірностях, які складалися в народі протягом століть. Спроби дискредитувати ідею колективу, його вплив на формування особистості ведуть до штучного вилучення із системи виховання важливого чинника розв'язання завдань усебічного гармонійного розвитку особистості. Принципи "парної" педагогіки ніколи не сприяли і не сприятимуть вихованню соціально зрілих громадян.

Дата добавления: 2015-05-24