Фізіологічна дія інфразвуку

Терапевтичне застосування ультразвуку в медицині

Ультразвук має дію: протизапальну, розсмоктуючу аналгезуючу, спазмолітичну кавітаційним посиленням проникності шкіри

Фонофорез - на тканини діють ультразвуком і вводяться, з його допомогою лікувальними речовинами. Проведення речовин під дією ультразвуку обумовлено підвищенням проникності епідермісу і шкірних залоз, клітинних мембран і стінок судин для речовин невеликий молекулярної маси, особливо - іонів мінералів бішофіту.

Показання до хвороби кісток та нервів

14.

Інфразвук (від лат. infra — нижче, під) — пружні хвилі, аналогічні звуковим, але з частотами нижче рівня сприйняття людського вуха (від 0,001 Гц до 16 Гц). Цей частотний діапазон використовується в сейсмографах для визначення землетрусів. Інфразвукові хвилі характеризуються можливістю долати великі відстані та оминати об'єкти з малим поглинанням.

Виявлено, що інфразвук пагубно впливає на організм людини і оточуюче середовище. Це зумовлене тим, що частота інфразвуку збігається з власною частотою предмета, а це, як відомо — явище резонансу. Хвилі різної частоти негативно впливають на людські органи

Не сприймається людським вухом. Внутрішні органи людини мають власну частоту коливань в межах від 3 до 12 Гц. Якщо в лежачому положенні, то 6-12 Гц, грудної клітки - 5-8 Гц, черевної порожнини - 3-4 Гц. При дії на організм даної частоти виникає резонанс, який супроводжується неприємними відчуттями і розривом органів. Інфразвук невеликої потужності діє на барабанну перетинку вуха, викликає біль. Основною причиною швидкої втомлюваності є робота в цехах, шахтах де працюють двигуни. Інфразвук частотою від 2 до 12 Гц сповільнює зорову реакцію. Люди стають неуважні, порушується робота організму, негативний вплив відбувається на слуховий і вестибулярний аналізатори, центральну нервову та серцево-судинні системи. Тривала дія інфразвуку викликає великі зміни клітин міокарду і судин. Великі зміни спостерігаються в судинах кори головного мозку:капіляри судин розширюються, порушується гомеостаз. При дії 16 Гц і інтенсивності 110-120 дБ відбуваються зміни (деформації) ядер в клітині і зміни в цитоплазмі, порушується обмін мікроелементів; порушується функції зовнішнього дихання, функціональний стан нервової системи, що призводить до порушення біоенергетичних процесів. Біологічна дія інфразвуку пояснюється дією на паренхіму внутрішніх органів, в наслідок трансформації з механічної енергії в енергію біохімічних і біомембранних процесів.

15. Чим вище швидкість потоку ідеальної рідини, тим нижче її тиск.

Вам не спадало на думку, чому літаки вагою кілька сот тонн, розігнавшись, відриваються від злітно-посадочної смуги і спрямовуються вгору? Якщо ні, то для початку, коли наступного разу будете в аеропорту, уважно придивіться до розрізу крила літака. Перш за все, зверніть увагу, що крило в розрізі являє собою поєднання двох опуклих ліній, причому кривизна верхнього контуру більше, ніж кривизна нижнього, в результаті чого площа верхньої поверхні крила більше площі його нижньої поверхні. Саме ця малопомітна для непосвячених деталь конструкції і дозволяє літаку відриватися від поверхні землі.

А основна ідея тут така: повітряний потік розрізається навпіл передньою кромкою крила, і частина його обтікає крило уздовж верхньої поверхні, а друга частина – вздовж нижньої. Щоб двом потокам зімкнутися за задньою кромкою крила, не утворюючи вакууму, повітря, оточуючий верхню поверхню крила, повинен рухатися швидше щодо літака, ніж повітря, оточуючий нижню поверхню, оскільки йому потрібно подолати більшу відстань. І тут в дію вступає ефект, відкритий Данилом Бернуллі, одним з представників цієї потомственою династії невтомних наукових геніїв родом із Швейцарії. (В авторитетному «Словнику наукових біографій», Dictionary of Scientific Biography, згадано не менше восьми представників прізвища Бернуллі.). Батько Данила – Йоганн Бернуллі – був видатним професором математики в Університеті м. Гронінген (пізніше Іоганн Бернуллі переїхав до Базель і очолив кафедру грецької мови місцевого університету, однак після смерті брата повернувся в Гронінген, щоб змінити його на посаді завідувача кафедрою математики. Книга Данила «Гідродинаміка»(Hydrodynamica) була опублікована в 1738 році, практично одночасно з книгою Йоганна Бернуллі«Гідравліка»(Hydraulica), яка за взаємною домовленістю між сином і батьком була, проте, спеціально датована 1732 роком, щоб, в разі чого, в сім’ї не виникло непорозумінь щодо пріоритетів у відкриттях. Ось така сім’я!).

Об’єднавши закони механіки Ньютона до закону збереження енергії (див. Перший початок термодинаміки) і умовою нерозривності рідини, Данило Бернуллі зміг вивести рівняння, згідно з яким тиск з боку

16.

Зако́н Пуазе́йля — фізичний закон, що встановлює для ламінарної течії зв'язок між середньою швидкістю протікання рідини (абовитратою) через капіляр та в'язкістю флюїду у залежності від перепаду тиску:

,

де Q — об'єм флюїду, що протікає в одиницю часу (об'ємна витрата) через капіляр радіусом R та довжиною L при різниці тисків на кінцях капіляра , — коефіцієнт динамічної в'язкості.

Формулюється наступним чином:

Об'ємна витрата рідини, що протікає прямолінійною ділянкою труби з круглим перетином сталого діаметру є прямо пропорційною перепаду тиску і четвертому степеню діаметра (радіуса) труби і обернено пропорційною її довжині.

Закон відкрив у 1838 Жан Марі Луї Пуазейль і, незалежно, в 1839 Ґоттгільф Гаґен.

Рівняння також відоме як закон Гаґена-Пуазейля або рівняння Пуазейля.

17. Серце — центральний орган кровообігу. Його ритмічні скорочення забезпечують безперервний рух крові по судинах.
Серцева стінка складається з трьох шарів. Внутрішній, який вистилає порожнини серця, називається ендокардо м. Ендокард утворений епітеліальними клітинами, які щільно прилягають одна до одної, завдяки чому знижується тертя крові об стінки. Середній шар, який утворює серцевий м’яз, називається міокардо м. Він представлений серцевою м’язовою тканиною. Міокард найбільш розвинений у лівому шлуночку, сила скорочень якого визначає просування крові по всьому організму. Зовнішній шар — епікард — утворений епітеліальною тканиною. У грудній клітці серце знаходиться в так званій навколосерцевій сумці(перикарді); між перикардом і епікардом є порожнина, частково заповнена тканинною рідиною. Рідина зменшує тертя серця об стінки перикарду, а перикард забезпечує фіксацію органу в грудній порожнині й оберігає його від перерозтягнення під час надмірних фізичних навантажень.

Серце ділиться суцільною перегородкою на праву та ліву половини, кожна з яких складається з двох відділів: передсердя та шлуночк а. Серце людини має чотири камери. Між передсердями та шлуночками знаходяться отвори, які закриваються предсердно-шлуночковими стулковими клапанам и. У лівій половині клапан складається з двох сполучнотканинних стулок (двостулковий, або митра), у правій — з трьох (тристулковий). До кожної стулки з боку шлуночка приєднуються сухожильні нитки сосочкових м’язів. Завдяки цьому клапани можуть відкриватися тільки в порожнину шлуночків, що перешкоджає зворотному потоку крові в передсердя.
Серцевий цикл. У діяльності серця є момент, коли м’язи передсердя та шлуночків розслаблені одночасно. Ця фаза триває 0,4 с і називається діастоло ю. Під час діастоли кров наповнює передсердя (праве передсердя заповнюється венозною кров’ю з порожнистих вен і коронарної системи, а ліве — артеріальною кров’ю з легеневих вен). Потім передсердя скорочується, виштовхуючи кров у ще розслаблені шлуночки, причому стулкові клапани цьому не перешкоджають. Скорочення передсердь триває 0,1 с, після чого протягом 0,3 с скорочуються обидва шлуночки. Під дією підвищеного тиску крові стулкові клапани закриваються, а півмісяцеві — відкриваються в просвіт судин. Із правого шлуночка кров надходить у легеневі артерії, по яких прямує в легені, а з лівого шлуночка — в аорту. Скорочення передсердя та шлуночків триває в сумі 0,4 с і називається систолою. За систолою знову настає діастола, коли півмісяцеві клапани закриті, а серцевий м’яз розслаблений. Кровоносні судини. Розрізняють три типи кровоносних судин: артерії, вени, капіляри. Артерії — судини, по яких кров рухається від серця. Стінка артерій складається з трьох шарів. Внутрішній утворений клітинами епітеліальної тканини — ендотеліоцитами, які щільно прилягають одна до одної і мають гладенькі поверхні, зменшуючи тим самим тертя крові об стінку судини. Середній шар представлений непосмугованою м’язовою тканиною. Гладеньком’язових волокон особливо багато в дрібних арте­ріях, тоді як у великих (аорта, підключичні артерії) середній шар представ­лений в основному еластиновими во­­локнами. Завдяки цьому стінки таких артерій набувають гнучкості і не ушко­джуються кров’ю, яка виштовхується зі шлуночків під високим тиском. Зов­нішній шар складається з пухкої сполучної тканини, до якої підходять нерви й дрібні артерії, які живлять судину. По артеріях великого кола кровообігу тече збагачена киснем артеріальна кров. По легеневих артеріях малого кола кровообігу до легенів відтікає венозна кров.
Вени — судини, по яких кров тече до серця. Стінка вен складається з тих же трьох шарів, проте середній гла­деньком’язовий шар розвинений слабко і стінка вен тонша, ніж в артерій. Вени мають клапани, які перешкоджають зворотному потоку крові. Просуванню венозної крові вгору по великих венах кінцівок сприяє скорочення скелетних м’язів. По венах великого кола кровообігу тече венозна кров, легеневі вени малого кола несуть до серця артеріальну кров.
Капіляри складаються лише з одного шару клітин — ендотеліоцитів, мають діаметр 3—8 мкм. Проте в спокійному стані кров циркулює тільки в 25—35 % усіх капілярів.
Кола кровообігу. Велике колокровообігу починається в лівому шлуночку й закінчується в правому передсерді. З лівого шлуночка виходить аорта, яка дає початок сонним і підключичним артеріям, що живлять головний мозок і верхні кінцівки відповідно. Від цибулини аорти відходять також коронарні артерії. Аорта проходить крізь грудний і черевний відділи тулуба, від неї відгалужуються дрібніші судини до органів тіла (нирок, печінки, кишечника). У поперековому відділі аорта розгалужується на праву й ліву клубові артерії, які переходять в артерії нижніх кінцівок. Усі дрібніші артерії утворюють артеріоли. Кожна артеріола дає сітку капілярів, які потім збираються у венули. Венули зливаються у вени. Венозна кров з нижніх відділів тіла збирається в нижню порожнисту вену, а кров від голови і верхніх кінцівок — у верхню порожнисту вену. Порожнисті вени відкриваються в праве передсердя.
Мале колокровообігу починається в правому шлуночку й закінчується в лівому передсерді. З правого шлуночка легеневий стовбур несе венозну кров у легені. Легеневі артерії поступово розгалужуються на дедалі дрібніші судини аж до капілярів, які обплітають стінки альвеол. Тут відбувається газообмін, і насичена киснем кров надходить у праві та ліві легеневі вени, які відкриваються в ліве передсердя.

18. Серце людини - це конусоподібний порожнистий м'язово-фіброзний, головний базовий рушій крові і лімфи по кровоносних і лімфатичних судинах, включаючи коронарні, складається з двох двоступеневих насосів. Перший ступінь кожного з них складається з передсердя, яке всмоктує кров з порожнистих (легеневих) вен і нагнітає цю саму кров у шлуночок. Друга ступінь складається з шлуночка, який нагнітає цю саму кров сумою напорів першого і другого ступенів в аорту (артерії) Головний елемент насоса-атріовентрикулярна перегородка (АВП), яка поперемінно є і поршнем, вона є і клапаном; "уявна" перегородка (тому вона не може бути виявлена ​​анатомами), "переміщається" щодо міокарда вниз і вгору, поперемінно виконуючи функції і поршня (клапан закритий) і клапана (клапан відкритий) з кожним серцевим циклом (І.І. Голованов Неординарний погляд на серце і судини, на їх роботу, на кровообіг в цілому (Серце - чотири насоса, скомпоновані як два двоступеневих насоса) Книга 4, Москва 115,2011). Робота серця описується механічними явищами (всмоктування і виштовхування). Володіє автоматизмом.

Форма визначається віком, статтю, статурою, здоров'ям, іншими факторами. В спрощених моделях описується сферою, еліпсоїда, фігурами перетину еліптичного параболоїда і тривісного еліпсоїда. Міра витягнутості (фактор) форми є відношення найбільших поздовжнього і поперечного лінійних розмірів серця. При гіперстенічна типі статури ставлення близько до одиниці і астенічному - близько 1,5. Довжина серця дорослої людини коливається від 10 до 15 см (частіше 12-13 см), ширина в підставі 8-11 см (частіше 9-10 см) і переднезадній розмір 6-8,5 см (частіше 6, 5-7 см). Маса серця в середньому становить у чоловіків 332 г (від 274 до 385 г), у жінок - 253 г (від 203 до 302 г).

По відношенню до середньої лінії тіла серця розташовується несиметрично - близько 2/3 зліва від неї і близько 1/3 - справа. В залежності від напрямку проекції подовжньої осі (від середини його заснування до верхівки) на передню грудну стінку розрізняють поперечне, косе і вертикальне положення серця. Вертикальне положення частіше зустрічається у людей з вузькою і довгою грудною кліткою, поперечне - в осіб з широкою і короткою грудною кліткою. Серце може самостійно забезпечити венозний повернення лише в судинах, розташованих в даний момент вище верху передсердь, тобто самопливом, силами гравітації (Іван Голованов "Нова теорія кровообігу і здоров'я", Москва, 2001, с.48). Виконуючи насосні функції в системі кровообігу серце постійно нагнітає кров в артерії. Прості розрахунки показують, що протягом 70 років серце звичайної людини виконує понад 2,5 млрд ударів і перекачує 250 млн літрів крові ^[1].

Дата добавления: 2015-05-24