Форми організації навчання їхстановлення

Форма навчання – зовнішній вираз узгодженої діяльності вчителя і учнів, що здійснюється в установленому порядку і певному режимі.

Розрізняють загальні і спеціальні форми навчання. Загальні виділяють в залежності від структури спілкування вчителя з учнями:

а) індивідуальне навчання; б) групове; в) фронтальне;

Конкретними формами організації навчання урок, практикум, семінарські і факультативні заняття навчальні екскурсії, співбесіда, індивідуальні та грум консультації, домашня робота учнів (їх ще називають спеціальними формами організації навчання).

За кількістю учнів форми поділяють на колективні, групові, парні та індивідуальні. За місцем проведення навчання розрізняють шкільні (уроки, робота в майстернях) і позашкільні форми (домашня робота, екскурсії). За тривалістю навчання розрізняють класичний урок (45 хв), урок пара (90 хв). За дидактичними цілями форми класифікують на: форми теоретичного навчання (лекція, факультатив, гурток, конференція), комбінованого навчання (урок, семінар, домашня робота, консультація), практичного навчання (практикуми, праця в майстернях, на пришкільних ділянках). Всі організаційні форми навчання тісно між собою взаємопов’язані: одні вирішують завдання успішного засвоєння знань (урок, екскурсія), інші -забезпечують творче застосування цих знань на практиці (практикуми, виробнича практика).

У історії розвитку школи є різні системи навчання.

Історично першою склалась і ндивідуальн а форма навчання(Виникла у давній рабовласницькій державі (Вавилон, Єгипет та ін.). Суть її полягає в тому, що учень під керівництвом учителя виконує індивідуальні завдання.). Пізніше з’явилась індивідуально-групова, де вчитель працював із групою дітей різного віку,кожен учень самостійно вивчав певний матеріал, вчитель викликав одного за іншим і вимагав відтворення цього матеріалу). В 16-17 ст. Склалася класно-урочна система навчання, побудована на фронтальній роботі. Теоретично обґрунтувавКоменський.

Головні ознаки –об’єднання в класи учнів одного віку та рівня підготовки;незмінний склад класу на увесь період шкільно-го навчання;є єдиний річний навчальним план, програма, згідно з постійним розкладом; урок як основна форма навчання;вчитель керує роботою учнів на уроці, оцінює результати їхньої навчально-пізнавальної діяльності, наприкінці року вирішує питання щодо переведення учнів у наступний клас; введено навчальний рік, день, перерва, розклад, канікули.

На межі 18-19 ст. в Англії виникла белланкастерська система навчання – більш підготовлений учень може передавати отримані від учителя знання іншим учням. Якість – невисока. Виправдовує себе там де є нестача вчителів. У 19 ст в США – батовськ а система навчання(вибіркове навчання учнів шляхом поділу всіх занять на дві частини: колективні уроки з усіма учнями класу та індивідуальні заняття як із сильними, так і зі слабкими учнями. Зі здібними учнями працював вчитель, а з тими, які відставали у навчанні - його помічник.).

Наприкінці 19 ст у Німеччині(Мангейм) виникла як спроба відмовитись класно-урочної сист. - Майнгемськ а система навчання – диференціація учнів на 4 групи за здібностями: основну, найбільш здібних, малоздібних, розумово-відсталих. Тривалість навчання у кожній групі була різною.. Система не сприяла зростанню успішності слабших учнів, оскільки не було створено умов для розвитку інтересу до навчання й формування позитивної мотивації.

Дальтон-план. На початку XX ст. в США Англії та інших країнах Заходу виникли система індивідуалізованого навчання.. найбільшого поширення набув Дальтон-план, уперше застосований у. в американському місті Дальтоні (штат -Масачусетс) учителькою Е. Паркхерст. Ця система ґрунтувалася на забезпеченні кожного учня можливістю працювати індивідуально, згідно зі своїм темпом. Загального плану (розкладу) занять не було, колективну роботу проводили протягом години, решту часу учні вивчали матеріал індивідуально, звітуючи про виконання кожної теми перед учителем відповідного предмета. Хоча Дальтон-план і характеризувався значним переліком прогресивних новацій, однак не вирізнявся надто великою продуктивністю. Елементи цієї системи застосовують у заочному навчанні.

Бригадно-лабораторне навчання. У другій половині 20-х років XX ст. в Радянському Союзі. дещо модифікований Дальтон-план., Поєднувалась колективна робота бригади (частини класу) з індивідуальною роботою учнів. Розподілені групи-бригади (по 5-7 осіб), учні вчилися за спеціальними підручниками виконували спеціально визначені вчителем «робочі завдання» з кожного навчального предмета. Про виконання завдання бригади звітувався один учень(бригадир). Оцінка, яку ій отримував, виставляли усім членам бригади. Така система оцінювання знань автоматично позбавляла решту членів бригади необхідності працювати сумлінноз повною віддачею.

Отже, ця система не була виправданою, оскільки знижувала роль учителя, не давала міцних знань, була причиною безвідповідального ставлення до навчання. Але окремі елементи були ефективними: групові завдання під час виконання лабораторних і практичних робіт, самостійне опрацювання підручника, довідкової та допоміжної літератури.

План Трампа. У XX ст. у США. Розрахований на максимальну індивідуалізацію навчального процесу на основі використання технічних засобів, поєднання індивідуального навчання з колективною роботою учнів. 40 % навчального часу учні проводять у великих групах (100-150 осіб), де їм читають лекції, 20 % - у малих групах (10-15 осіб), де обговорюють лекційний матеріал,, 40 % працюють індивідуально з використанням додаткової літератури та комп’ютерної техніки.

Метод проектів знайшов застосування в експериментальній школі Дж. Дьюї (Чикаго, 1896-1903). Цей метод, розроблений педагогом В. Кілпатриком, полягав у застосуванні ідеї Дж. Дьюї про вихованння через дію. Замість традиційних предметів навчанняк введені проекти, тобто своєрідні тематичні центри дозволяють дітям поєднувати роботу і навчання також стимулюють пізнавальну діяльність.

Колективний спосіб навчання (початок XX СРСР). Принциповим розробником та організатор цієї форми навчання був О. Рівін. Він створив школу, в якій навчалося близько 40 дітей різно віку (10-16 років). Учні навчали один одного в парах у процесі діалогу. Склад пар постійно змінювався, і тому вони отримали назву «пари змінного складу». Заняття проводили без уроків і розкладу. Учні, засвоївши матеріал теми, пояснювали його іншим учасниками групи й, своєю чергою, вислуховували їхні пояснення, також засвоюючи новий матеріал. Результати такого навчання були надзвичайними: учні за один рік опановували навчальний матеріал 3—4 років навчання.

Дата добавления: 2015-05-24