Адміністративні стягнення: поняття, види, накладення

ОЗНАКИ СУБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ

Додаток 16

Додаток 15

Додаток 14

Види суб’єктів адміністративного правопорушення

Додаток 13

Факультативні ознаки об’єктивної сторони

Додаток 12

Обов’язкові ознаки об’єктивної сторони

Додаток 11

Ознаки суб’єкта адміністративного правопорушення

Суб'єктивна сторона — це внутрішня сторона проступку, психічний стан суб'єкта проступку, що характеризує його волю, яка виявляється в протиправній дії, його ставлення до дії, яку він вчинив.

Сутність адміністративної відповідальності виявляється в накладенні адміністративних стягнень на осіб, які вчинили протиправні дії або бездіяльність.

Адміністративне стягнення — це визначена в законі міра покарання у вигляді певних несприятливих заходів мо­рального, матеріального або фізичного характеру, яка застосо­вується щодо суб'єкта адміністративного проступку за його проти­правне діяння.

Метою адміністративного стягнення, як зазначено в статті 23 КУпАП, є виховання особи, яка вчинила адміністративний проступок, в дусі додержання законів, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Стаття 24 КУпАП містить перелік адміністративних стягнень:

v попередження;

v штраф;

v оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення;

v конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення;

v позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);

v громадські роботи;

v виправні роботи;

v адміністративний арешт.

До іноземців та осіб без громадянства відповідно до ч.4 ст. 24 КУпАП та ст. 32 Закону України «Про правовий статус іно­земців» може застосовуватися такий захід, як адміністративне видво­рення за межі України.

Адміністративні стягнення відповідно до ст. 25 КУпАП поділяються на основні та додаткові. Оплатне вилучення та конфіскація предметів можуть застосовуватися як основні, так і додаткові адміністративні стягнення; інші адміністративні стягнення можуть застосовуватися тільки як основні. За одне адміністративне правопорушення може бути накладено основне або основне і додаткове стягнення.

Стаття 26 КпАП передбачає, що попередження виноситься у письмовій формі абопередбачених законодавством випадках фіксується іншим встановленим способом.

Попередження полягає в офіційному осуді вчиненого проступку і застереженні правопорушника від його повторення. За своєю сутністю попередження – це інформування порушника про те, що його поведінка має антигромадський характер і йому слід припинити вчинення подібних проступків, інакше він буде підданий більш суворому покаранню. Як правило, попередження встановлюється за адміністративний проступок у санкції норми, що передбачає відповідальність за нього, як альтернатива більш серйозному стягненню (штрафу).

Попередження є найбільш м’яким адміністративним стягненням і застосовується з урахуванням відповідних умов, серед яких:

ü вчинення правопорушення вперше;

ü малозначність проступку;

ü незнання правових норм;

ü позитивна характеристика особи порушника за місцем роботи (проживання);

ü випадки, коли мінімальний розмір штрафу, передбачений альтернативною санкцією, не відповідає вчиненому діянню і майновому стану порушника;

ü наявність пом’якшуючих і відсутність обтяжуючих обставин.

Попередження як адміністративне стягнення необхідно відрізняти від усного зауваження. Останнє відповідно до ст. 22 КУпАП застосовується у випадках звільнення від адміністративної відповідальності через малозначність вчиненого. Усне зауваження не є адміністративним стягненням і не має пов’язаних з ним негативних правових наслідків.

Відповідно до статті 27 КпАП штраф — це грошове стягнення, що накладається на громадян та посадових осіб за адміністративні правопору­шення у випадках і розмірі, встановлених законодавством України. Розміри штрафів залежать від офіційно встановленого неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Мінімальний розмір штрафу передбачений за правопорушення – 3 неоподаткованих мінімуми доходів громадян (ч.1 ст. 127 КпАП - порушення правил дорожнього руху пішоходами, велосипедистами та особами, які керують гужовим транспортом, і погоничами тварин), максимальний – 500 неоподаткованих мінімуми доходів громадян (ст. 164 КпАП – зберігання або транспортування алкогольних напоїв або тютюнових виробів, на яких немає марок акцизного збору встановленого зразка). Неоподаткований мінімум доходів громадян становить 17 грн.

Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, відповідно до ст. 28 КУпАП, полягає в примусовому вилученні за рішенням суду предмету, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат по реалізації вилученого предмета. Мета стягнення - позбавити порушника права володіння предметом, який ним використовується незаконно або з порушенням загальнообов’язкових правил користування, встановлених законодавством. КпАП передбачає можливість застосування оплатного вилучення транспортних засобів за повторне протягом року керування ними в стані сп’яніння або ухилення від проходження огляду на наявність сп’яніння (ч.2 ст. 130) і за повторне керування цими засобами, не зареєстрованими (перереєстрованими) у встановленому порядку, з підробленим номерним знаком чи з номерним знаком, який не належить цьому засобу або з умисно прихованим номерним знаком (ч.5 ст. 121), а також вогнепальної зброї та боєприпасів до неї за порушення правил їх зберігання чи перевезення (ч.1 ст. 191) і за ухилення від реалізації зброї та боєприпасів громадянами, у яких органами внутрішніх справ анульовано дозвіл на їх зберігання (ст. 193).

Відповідно до ст. 29 КУпАП, конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави за рішенням суду. Конфісковано може бути лише предмет, який перебуває в особистій власності правопорушника. Однак ст. 29 КпАП застерігає, що це за­гальний підхід до конфіскації.

Адміністративно-правова конфіскація завжди є спеціальною (має спеціальний характер). На відміну від конфіскації, що передбачена у Кримінальному кодексі Ук­раїни (КК) (ст. 59), за нормами адміністративного права можуть бути конфісковані не будь-які предмети, а лише ті з них, які безпосередньо пов'язані із вчиненням проступку. Конфіскація означає примусову безоплатну передачу майна у власність держави. Адміністративне законодавство допускає конфіскацію лише конкретного майна: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, і грошей, одержаних у результаті вчинення такого правопорушення.

Конфіскація провадиться тільки щодо речей, безпосередньо пов’язаних із адміністративним правопорушенням і прямо зазначених у законі (рушниць та інших знарядь полювання, предметів спекуляції тощо). Конфіскація предметів застосовується досить часто (предметів дрібної спекуляції, контрабанди, вогнепальної зброї тощо). Конфісковано може бути, як правило, предмет, який є в особистій власності порушника. Предмети контрабанди конфіскуються незалежно від того, встановлено їх власника чи ні.

Не може застосовуватися конфіскація вогнепальної зброї, бойових припасів, інших знарядь полювання до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.

Конфіскація грошей допускається, наприклад, у разі вчинення правопорушень у сфері підприємницької діяльності (дрібна спекуляція, незаконна торгівельна діяльність), азартних іграх тощо. Конфіскації в зазначених випадках підлягають одержаний незаконно прибуток або ставки у грі.

Позбавлення спеціальних прав як вид адміністративного стягнення передбачено ст. 30 КпАП. У цій статті прямо вказується, яких спеціальних прав може бути позбавлена особа за вчинення адміністративного правопорушення: право керування транспортним засобом та право полювання. Зазначені об'єктивні права надаються уповноваженими державними органами громадянам України та іншим фізичним особам на основі спеціально передбачених у норма­тивних актах процедур за наявністю відповідних підстав (складання іспитів для перевірки знань правил дорожнього руху, вміння управля­ти транспортним засобом, наявності відповідних документів тощо). У разі неправомірного користування наданими правами відповідний орган (наприклад, державна автомобільна інспекція) тимчасово поз­бавляє цього права громадянина чи іншу фізичну особу.

Строк стягнення обмежено трьома роками, але у випадку систематичного порушення порядку користування правом керування транспортними засобами, законодавець передбачив можливість позбавити такого громадянина права керування транспортними засобами на строк до 10 років. Під «систематичним» порушенням законодавець має на увазі скоєння однорідного адміністративного правопорушення два і більше рази.

Позбавлення спеціального права за вказані правопорушення може бути застосовано не до всіх правопорушників. Так, відповідно до ч.3 ст. 30 КпАП позбавлення пра­ва керування транспортними засобами не може застосовуватися до осіб, які керують цими засобами у зв'язку з інвалідністю, за винятком випадків керування в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також у разі невиконання вимоги працівника міліції про зупинку транспортного засобу, залишення, на порушення встановле­них правил, місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, ухилення від огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Відповідно до ч.4 ст. 30 КпАП позбавлення права полювання не може застосовуватися до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.

Громадські роботи відповідно до ст. 30-1 КУпАП полягають у виконанні особою, яка вчинила адміністративне правопорушення, у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Громадські роботи призначаються районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею) на строк від 20 до 60 годин і відбуваються не більш як 4 години на день. Неповнолітніми громадські роботи виконуються не більше 2 годин на день!

Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, жінкам, старше 55 років та чоловікам, старше 60 років.

Виправні роботи відповідно до ст. 31 КУпАП застосовуються на строк до двох місяців з відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, і з відрахуванням 20 % її заробітку в дохід держави. Виправні роботи призначаються районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (народним суддею).

Особливостями цього адміністративного стягнення є:

Ø стягнення майнового характеру, що триває;

Ø стягнення відбувається тільки за місцем постійної роботи, а тому може застосовуватися до осіб, які працюють на постійній роботі;

Ø стягнення застосовується як основне;

Ø під час відбування виправних робіт забороняється звільнення з роботи за власним бажанням;

Ø адміністрації підприємства, де правопорушник відбуває стяг­нення у вигляді виправних робіт, забороняється надання цій особі чергової відпустки;

Ø час відбування виправних робіт не зараховується до трудового стажу особи, яка притягується до адміністративної відповідаль­ності із застосуванням цього виду стягнення.

Строк виправних робіт не може перевищувати двох місяців. Виправні роботи відбуваються за місцем постійної роботи порушника, тому вони не можуть застосовуватися до громадян, які не працюють (пенсіонерів, учнів тощо). Не застосовується цей вид стягнення також до військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів.

Виправні роботи як адміністративне стягнення відрізняються від виправних робіт без позбавлення волі як кримінального покарання.

По-перше, ці санкції відрізняються строками: в адміністративно­му праві виправні роботи призначаються на строк до двох місяців, тоді як за ст. 29 КК вони призначаються до двох років. По-друге, за ст. 31 КпАП виправні роботи відбуваються лише за місцем постійної роботи, а відповідно до ст. 57 КК вони відбуваються відповідно до ви­року суду або за місцем роботи, але із суми заробітку засудженого проводиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду в межах від десяти до двадцяти відсотків.

Даний вид адміністративного стягнення застосовується за вчинен­ня адміністративних проступків, які за ступенем суспільної шкідли­вості наближаються до злочинів. Це — дрібне розкрадання державно­го або колективного майна (ст. 51 КпАП), незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних за­собів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44 КпАП), дрібне хуліганство (ст. 173 КпАП) та деякі інші.

Адміністративний арешт (ст. 32 КпАП) передбачає короткострокове, строком до 15 діб, позбавлення волі особи, яка вчинила адміністратив­ний проступок, котрий завдав значної шкоди суспільним відносинам, з використанням їх на фізичних роботах без оплати праці.

Адміністративний арешт – найсуворіший захід адміністративної відповідальності, який застосовується лише районним (міським) судом (суддею) і лише в тих випадках, коли за обставинами справи і з врахуванням особи порушника застосування інших заходів буде визнано недостатнім. Застосування адміністративного арешту передбачено за найсерйозніші проступки, які межують зі злочинами (дрібне хуліганство, злісну непокору, прояв неповаги до суду тощо).

Адміністративний арешт відповідно до ч.2 ст. 32 КУпАП не застосовується: до вагітних жінок; жінок, що мають дітей віком до дванадцяти років; осіб, які не досягли вісімнадцяти років; інвалідів першої та другої груп.

Застосування адміністративного арешту не тягне за собою суди­мості й не є підставою для звільнення особи з роботи. Його застосу­вання не перериває трудового стажу. Однак заробітна плата за час відбування адміністративного арешту не виплачується.

Іноземці й особи без громадянства, якщо вони не мають дипломатичного імунітету, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України. Питання про відповідальність за адміністративні правопорушення, вчинені на території України іноземцями, які згідно з чинним законодавством та міжнародними договорами України користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції України, вирішуються дипломатичним шляхом (ст. 16 КУпАП).

При вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо. Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень (ст. 36 КУпАП).

Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше двох місяців після його вчинення, а при правопорушенні, що триває, — два місяці з дня його виявлення. У разі відмови в порушенні криміналь­ної справи чи закриття кримінальної справи, але при наявності в діях порушника ознак адміністративного проступку адміністративне стяг­нення може бути накладено не пізніш як через місяць з дня прийнят­тя рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття.

Стаття 39 КпАП також передбачає строк, після закінчення якого особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стяг­ненню. Цей строк дорівнює одному року, якщо особа протягом цього року не вчинила нового адміністративного проступку.

Відповідно до ч.1 ст. 13 КУпАП до осіб віком від 16 до 18 років, які вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються заходи впливу, передбачені статтею 24-1 КУпАП:

1) зобов’язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

2) попередження;

3) догана або сувора догана;

4) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

Дата добавления: 2015-05-24