Глобальні проблеми людства. 3 страница

НУЛІФІКАЦІЯ (лат. nulificatio – знищення) – такий різновид грошової реформи, коли знецінені грошові знаки анулюються, тобто оголошуються недійсними.

ОБЛІГАЦІЯ – цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого відсотка.

ОБЛІКОВА СТАВКА – ставка відсотку за позиками, який центральний банк встановлює для комерційних банків в межах певної країни.

ОБОРОТ КАПІТАЛУ – процес його кругообороту, що постійно повторюється.

ОДНООСІБНЕ ВОЛОДІННЯ – підприємство, власником якого є фізична особа або сім’я.

ОЛІГОПОЛІЯ – ринок, на якому декілька підприємств (фірм) продають стандартизовані або диференційовані товари; ринок, на який доступ для інших фірм ускладнений; ринок, на якому контроль над цінами на товари обмежений взаємозалежністю підприємств (фірм) і на якому присутня значна нецінова конкуренція.

ОРГАНІЗАЦІЙНО – ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ – відносини між людьми з приводу управління виробництвом, маркетинговою діяльністю, удосконалення форм і методів організації виробництва і праці, які у своїй взаємодії формують організаційно – речову форму розвитку продуктивних сил.

ОРЕНДА – форма відносин між власником, який безпосередньо не веде господарство на даному підприємстві (організації), і юридично вільним та економічно самостійним суб’єктом – підприємцем, якому власник – орендодавець – передає за орендну плату майно на основі договору в довгострокове платне володіння і користування.

ОРЕНДНА ПЛАТА – економічна форма доходу орендодавця – власника за передане майно у строкове платне володіння і користування.

ОЩАДНИЙ СЕРТИФІКАТ – цінний папір, письмове свідоцтво банка про депонування грошових коштів, яке засвідчує право власника на отримання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотку по ньому.

ПАРТНЕРСТВО (ТОВАРИСТВО) – юридична форма організації підприємницької діяльності, яка полягає у співробітництві кількох юридичних або фізичних осіб, що беруть участь у діяльності такого організаційного утворення власним капіталом і особистою працею на основі партнерського договору (договору про заснування).

ПІДНЕСЕННЯ – швидке зростання виробництва, яке супроводжується скороченням безробіття, розширенням обсягів кредиту та ін.

ПІДПРИЄМЕЦЬ – суб’єкт пошуку і реалізації нових можливостей у генеруванні та освоєнні новаторських ідей, розробці якісних продуктів і технологій, здійсненні нововведень і опануванні перспективними факторами розвитку, знаходженні нових способів обслуговування споживачів, пошуку нових сфер прикладання капіталу.

ПІДПРИЄМНИЦТВО – самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик, діяльність щодо виробництва продукції, надання послуг та заняття торгівлею за мети одержання прибутку.

ПІДПРИЄМСТВО – основна ланка народного господарства, самостійний суб’єкт, який забезпечує планомірне виробництво матеріальних і нематеріальних благ, здійснює науково – дослідницьку, комерційну та інші види діяльності за мети привласнення прибутку.

ПІДПРИЄМСТВО ДЕРЖАВНЕ – підприємство, що засноване на загальнореспубліканській власності.

ПІДПРИЄМСТВО ДЕРЖАВНЕ КОМУНАЛЬНЕ – підприємство, що засноване на власності адміністративно-територіальної одиниці.

ПІДПРИЄМСТВО ІНДИВІДУАЛЬНЕ – підприємство, що засноване на власності окремої фізичної особи та виключно її праці.

ПІДПРИЄМСТВО КОЛЕКТИВНЕ – підприємство, що засноване на власності трудового колективу, кооперативу тощо.

ПІДПРИЄМСТВО ПРИВАТНЕ – підприємство, що засноване на власності окремого громадянина, з правом найму робочої сили.

ПІДПРИЄМСТВО СІМЕЙНЕ – підприємство, що засноване на власності та праці членів однієї сім’ї, які проживають разом.

ПЛАН МАРКЕТИНГУ – документ, на основі якого організовується практична маркетингова діяльність. Структура плану: 1) загальний огляд ринкової ситуації і маркетингового середовища; 2) динаміка ринку; 3) характеристика поточного становища фірми, аналіз її можливостей; 4) перспективний стратегічний план компанії; 5) стратегія маркетингу; 6) програма дій; 7) баланс запланованих доходів і витрат; 8) контроль, регулювання, аналіз та оцінка ефективності діяльності підприємства.

ПЛАНУВАННЯ – управлінський процес визначення цілей підприємства і засобів їх досягнення.

ПОДАТКИ – примусове вилучення (привласнення) державою частини необхідного та додаткового продукту з фізичних та юридичних осіб відповідно до прийнятих законів, тобто – це обов’язкові платежі, які стягуються державою на нормативній, безоплатній основі.

ПОЖВАВЛЕННЯ – зростання виробництва в обсягах, які були досягнути перед кризою.

ПОЗАБЮДЖЕТНІ КОШТИ – державні грошові кошти, які мають цільове призначення і не включаються до державного (місцевого) бюджету.

ПОЗАБЮДЖЕТНІ ФОНДИ – спеціалізовані грошові фонди, у яких акумулюються позабюджетні кошти держави: фонд пенсійного соціального страхування, фонд соціального страхування на випадок безробіття і т.д.

ПОЗИКА – передання однією стороною (позикодавцем) у власність іншій стороні (одержувачу позики) грошей або речей на певний строк з оплатою (без оплати) відсотка за користування.

ПОЗИТИВНА ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ – напрям економічної теорії, яка має справи з фактами і формулює наукові уявлення про явища й процеси без будь-якої їх оцінки.

ПОЛІТИКА “ДЕШЕВИХ” ГРОШЕЙ – політика збільшення грошової маси в обігу.

ПОЛІТИКА “ДОРОГИХ” ГРОШЕЙ – політика зменшення або обмеження зростання грошової маси у країні.

ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ – наука, яка вивчає виробничі відносини між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних та нематеріальних благ.

ПОПИТ – платоспроможна потреба або сума грошей, яку покупці можуть і мають намір заплатити за необхідні для них товари і послуги.

ПОСЕРЕДНИКИ – фізичні або юридичні особи, що представляють на ринку інтереси продавців або покупців – принципалів, не будучи такими.

ПРАВО ВЛАСНОСТІ – санкціоноване державою законодавче закріплення вольових відносин власності між людьми в правових законах, актах і нормах, які є формою вияву відносин економічної власності.

ПРАЦЯ – свідома, доцільна діяльність людей, у процесі якої вони видозмінюють зовнішню природу, опосередковують, регулюють і контролюють обмін речовин між людиною і природою та водночас змінюють, вдосконалюють себе.

ПРАЦЯ АБСТРАКТНА – праця товаровиробника, що характеризується витратою робочої сили взагалі, незалежно від її конкретної форми, створює вартість і є специфічною формою праці в умовах товарного виробництва.

ПРАЦЯ КОНКРЕТНА – суспільна праця, що витрачається в особливо доцільній формі з використанням певних засобів і предметів праці, характеризується певною метою і створює специфічну споживчу вартість.

ПРАЦЯ ПРИВАТНА – праця відособленого і незалежного товаровиробника, внаслідок чого його конкретна праця виступає як безпосередньо приватна.

ПРАЦЯ ПРОСТА – праця, яка не потребує відповідної освіти та кваліфікації, наприклад праця землекопа.

ПРАЦЯ СКЛАДНА – праця, для виконання якої потрібні спеціальна підготовка, оволодіння певною спеціальністю, що, у свою чергу, передбачає потребу в здобутті освіти.

ПРАЦЯ СУСПІЛЬНА – прихована відособлена праця товаровиробників у сфері виробництва, яка виявляється лише на ринку, де товари обмінюються, тобто коли конкретні види праці зводяться до абстрактної.

ПРЕДМЕТ ПРАЦІ – речовина природи, на яку людина діє у процесі праці, піддаючи її обробці.

ПРИБУТОК – частина чистого доходу підприємства, яка виступає у вигляді різниці між доходами підприємства і витратами на створення продукції (кількісний аспект). П. – це перетворена форма додаткового продукту й додаткової вартості, яка виражає відносини між власниками засобів виробництва і найманими працівниками з приводу його (її) створення і привласнення (якісний аспект).

ПРИВАТИЗАЦІЯ – процес трансформації (перетворення) державної форми власності у приватну.

ПРИВЛАСНЕННЯ – система економічних зв’язків між людьми, які встановлюють їх відношення до певних речей як до своїх.

ПРИНЦИП МАТЕРІАЛІЗМУ ЩОДО ПІЗНАННЯ СУСПІЛЬНОГО СПОСОБУ ВИРОБНИЦТВА – принцип, який передбачає необхідність з’ясування причин виникнення й розвитку виробничих відносин, відокремлення в способі виробництва його первісних рушійних сил – продуктивних сил.

ПРОДУКТ ДОДАТКОВИЙ – надлишок над необхідним продуктом.

ПРОДУКТ НЕОБХІДНИЙ – частина чистого продукту, що необхідна для належного відтворення робочої сили, тобто трудящих, зайнятих продуктивною працею. На його основі формується фонд особистого споживання, або так званий фонд життєвих засобів.

ПРОДУКТИВНІ СИЛИ – засоби виробництва і трудові ресурси, що використовують їх у виробництві.

ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ – кількість продукції, виробленої за одиницю робочого часу.

ПРОПОЗИЦІЯ – сукупність на ринку товарів і послуг з певними цінами, які готові продати виробники.

ПРОТЕКЦІОНІЗМ – державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції та сприяння національним компаніям у проникненні на зовнішні ринки.

ПРОФСПІЛКИ – об’єднання найманих працівників, що створюються для захисту власних інтересів і покращення власного становища (збільшення заробітної плати, скорочення робочого часу, поліпшення умов праці тощо).

РЕВАЛОРИЗАЦІЯ – повернення попередньої купівельної сили грошовим знакам.

РЕІНВЕСТИЦІЇ – повторні додаткові вкладення коштів, одержаних як доход від інвестиційних операцій.

РЕНОВАЦІЯ – економічний процес оновлення елементів основного капіталу, що вибувають внаслідок фізичного (матеріального) спрацьовування та техніко-економічного старіння.

РЕНТА – економічна форма реалізації земельної власності; частина прибутку, яка виступає у формі плати за право користування землею.

РЕНТА ЗЕМЕЛЬНА АБСОЛЮТНА – частина додаткової вартості, що присвоюється землевласником внаслідок монополії приватної або державної власності на землю.

РЕНТА ЗЕМЕЛЬНА ДИФЕРЕНЦІАЛЬНА – одна з форм доходу сільськогосподарських підприємств, яка пов’язана з використанням середніх і кращих за родючістю та місцерозташуванням земель.

РЕНТАБІЛЬНІСТЬ – відносний показник ефективності роботи підприємства, який у загальному вигляді обчислюється як співвідношення прибутку і витрат ресурсів.

РЕЧОВИЙ ЗМІСТ СПОСОБУ ВИРОБНИЦТВА – процес розвитку продуктивних сил, які виражають процес праці, ставлення людини до природи, техніко-економічні зв’язки і відносини між людьми.

РИНКОВА ЕКОНОМІКА – суспільна форма організації економіки, основана на товарному виробництві, що забезпечує взаємодію між виробництвом і споживанням шляхом ринку.

РИНКОВИЙ МЕХАНІЗМ – механізм взаємозв’язку та взаємодії основних елементів ринку: попиту, пропозиції і ціни в умовах конкуренції.

РИНОК – спосіб організації економічного життя, сфера товарного обігу, місце, де здійснюється купівля-продаж; сукупність економічних відносин у сфері обміну між усіма виробниками і споживачами, покупцями і продавцями даного товару.

РИНОК ВАЛЮТНИЙ – система міжнародних валютних відносин з приводу організації та купівлі-продажу національних й іноземних валют для забезпечення міжнародних платежів.

РИНОК ВІЛЬНИЙ – ринок з великою кількістю виробників однорідної продукції, необмеженою інформацією стосовно продуцентів, споживачів, посередників, якості продукції. Ціни тут встановлюються під впливом попиту та пропозиції.

РИНОК ЗАСОБІВ ВИРОБНИЦТВА, або РИНОК КАПІТАЛУ (за термінологією економікс), – певна сукупність економічних відносин між різними суб’єктами підприємницької діяльності з приводу організації, використання і купівлі – продажу засобів та предметів праці.

РИНОК ЗОЛОТА – сукупність економічних відносин з приводу організації купівлі – продажу золота. Здійснюють її консорциуми місцевих банків (банкірські доми) й спеціалізованих фірм, які займаються очищенням (афінаж) золота і виготовляють злитки, ставлять на них клеймо, зберігають.

РИНОК ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ – підсистема економічних відносин між різними суб’єктами господарювання з приводу організації, використання і купівлі – продажу патентів, ліцензій та інших об’єктів інтелектуальної власності.

РИНОК ІНФОРМАЦІЇ – сукупність економічних відносин з приводу купівлі – продажу інформаційних послуг, збирання, обробки, систематизації інформації та її продажу кінцевому споживачеві.

РИНОК МОНОПОЛІЗОВАНИЙ – ринок, на якому один – два виробники або продавці можуть зосередити у своїх руках всю або переважну масу виробленої продукції, всю сукупність товарів певного виду і диктувати ціни.

РИНОК МОНОПОЛІСТИЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ – ринок, на якому виробництвом та реалізацією диференційованої продукції займається велика кількість виробників (продавців), причому кожен з них залишається відносно малим за обсягом виробництва і продажем.

РИНОК НАЦІОНАЛЬНИЙ – сукупність окремих сегментних ринків у їх взаємодії та взаємозалежності в межах народного господарства певної країни.

РИНОК ОЛІГОПОЛІСТИЧНИЙ – ринок, на якому декілька продавців певних товарів чи послуг можуть домовлятися між собою (письмово або усно) щодо розподілу ринків збуту і впливати на рівень цін, тобто існує групова монополія.

РИНОК ПОСЛУГ – певна сукупність економічних відносин з приводу організації та купівлі – продажу послуг.

РИНОК ПРЕДМЕТІВ СПОЖИВАННЯ – підсистема економічних відносин між економічними суб’єктами (передусім продавцями і покупцями) з приводу організації, використання і купівлі – продажу товарів тривалого користування (телевізорів, автомобілів, відеотехніки тощо) та поточного споживання.

РИНОК ФІНАНСОВИЙ – певна сукупність економічних відносин з приводу організації купівлі – продажу вільних грошових коштів та їх перетворення на грошовий капітал.

РОБОЧА СИЛА – здатність людини до праці, сукупність її фізичних і розумових здібностей, що використовуються в процесі створення матеріальних і духовних благ.

РОЗДЕРЖАВЛЕННЯ – зняття з держави функцій прямого господарського управління, передача відповідних повноважень на рівень підприємств, але без зміни характеру власності.

РОЗПОДІЛ ПРАЦІ – процес відокремлення різних видів людської діяльності, що виявляється у спеціалізації працівника на виготовленні якогось одного продукту, окремих його деталей або на виконанні певної трудової операції.

САНАЦІЯ (ОЗДОРОВЛЕННЯ) – система заходів для запобігання банкрутству різних підприємницьких структур (підприємств, банків тощо).

СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО – сукупність національних господарств та економічних взаємозв’язків між ними, або сукупність економічних відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях.

СВІТОВИЙ РИНОК – сукупність національних ринків окремих країн у їх взаємодії, пов’язаних міжнародними економічними відносинами.

СЕГМЕНТ РИНКУ – сукупність споживачів, що однаково реагують на певний набір збуджуючих стимулів маркетингу.

СЕГМЕНТАЦІЯ РИНКУ – діяльність щодо класифікації потенційних споживачів продукції фірми з урахуванням якості структури їхнього попиту.

СИНДИКАТ – об’єднання низки підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на вироблений продукт, а отже, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність.

СИНТЕЗ – формулювання узагальнень, законів на основі аналізу.

СИСТЕМА УЧАСТІ У ПРИБУТКАХ – система, згідно з якою за рахунок заздалегідь встановленої частки прибутку формується преміальний фонд, з якого робітники одержують виплати.

СОБІВАРТІСТЬ – виражені у грошовій формі поточні затрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції.

СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА – комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, організацій, спрямованих на послаблення нерівності у розподілі доходів та майна, на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінення трудових заощаджень.

СОЦІАЛЬНА ЕФЕКТИВНІСТЬ – відповідність господарської діяльності основним соціальним потребам і цілям суспільства, інтересам окремої людини.

СОЦІАЛЬНІ ТРАНСФЕРТНІ ПЛАТЕЖІ – безвідплатні соціальні виплати державою малозабезпеченим верствам населення (пенсії, допомоги, стипендії тощо).

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УКЛАД – особливий тип організації виробничих відносин і передусім відносин економічної власності, якому властиві специфічні закони розвитку.

СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ – концентрація зусиль країни та її окремих суб’єктів на виробництві певних товарів.

СПОЖИВЧА ВАРТІСТЬ ТОВАРУ – властивість товару задовольняти певну потребу людини.

СПОЖИВЧА ВАРТІСТЬ ТОВАРУ РОБОЧА СИЛА – здатність робітника створювати додаткову вартість.

СПОЖИВЧИЙ КОШИК – розрахунковий набір товарів та послуг, який враховує типовий рівень та структуру споживання окремої людини або сім’ї впродовж певного періоду.

СПОЖИВЧІ ТОВАРИ – товари та послуги, які безпосередньо задовольняють потреби людини.

СПОСІБ ВИРОБНИЦТВА – єдність і взаємодія продуктивних сил та виробничих відносин у суспільстві.

СТАТУТ ПІДПРИЄМСТВА (ФІРМИ) – письмовий юридичний документ, який розробляється і затверджується його (її) засновниками та регулює всі сторони діяльності.

СТРАТЕГІЯ – узагальнена модель дій, комплекс заходів, які необхідно здійснити, щоб досягти поставлених цілей шляхом координації та розподілу ресурсів.

СТРАХОВІ КОМПАНІЇ – компанії, які спеціалізуються на наданні страхових послуг і здійснюють страхування життя людей, їх майна, ризиків відповідальності тощо з метою одержання прибутку.

СТРУКТУРА РИНКУ – сукупність окремих ринків у межах національної економіки або внутрішнього ринку, світового господарства та його окремих регіонів і взаємодія між ними.

СУБВЕНЦІЯ – вид грошової допомоги місцевим органам влади з боку держави; на відміну від дотації спрямовується на фінансування певного заходу і підлягає поверненню у випадку порушення її цільового використання.

СУБСІДІЯ – допомога у грошовій або натуральній формі, що надається державою фізичним чи юридичним особам за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

СУСПІЛЬНА ФОРМА СПОСОБУ ВИРОБНИЦТВА – виробничі відносини або відносини економічної власності, соціально – економічні зв’язки і відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, предметів споживання, об’єктів інтелектуальної власності й послуг тощо у всіх сферах суспільного відтворення.

СУСПІЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО – сукупність індивідуальних виробництв (підприємств, фірм) в їхньому взаємозв’язку, взаємодії, взаємозумовленості та взаємозалежності.

СУСПІЛЬНЕ ВІДТВОРЕННЯ – процес суспільного виробництва в постійно повторювальному зв’язку і в безперервному поновленні.

СУСПІЛЬНИЙ ПРОДУКТ – сума матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу.

СУСПІЛЬНО НЕОБХІДНИЙ РОБОЧИЙ ЧАС – час, обумовлений суспільно нормальними умовами виробництва та середнім у даному суспільстві рівнем уміння, кваліфікації, продуктивності та інтенсивності праці; визначає (згідно з законом вартості) величину вартості товару.

ТЕХНІКО – ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ – відносини між людьми з приводу спеціалізації, кооперування виробництва, його концентрації, а також обміну діяльністю між ними тощо, які формують матеріально-речову форму розвитку продуктивних сил.

ТЕХНОЛОГІЧНИЙ СПОСІБ ВИРОБНИЦТВА – історично визначений спосіб поєднання різних компонентів у системі продуктивних сил, насамперед людини та технічних засобів виробництва.

ТЕХНОПАРКИ – одна з нових форм управління циклом “наука – техніка – виробництво”, тобто організаційні утворення, що спеціалізовані на розробці нових технологій і нових видів продукції.

ТОВАР – продукт праці, що завдяки своїм корисним властивостям задовольняє певні потреби людини й призначається для обміну шляхом купівлі-продажу на ринку.

ТОВАРИСТВО З ДОДАТКОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ – вид партнерства, статутний фонд котрого розділений на частини, розмір яких визначається установчими документами, причому учасники такого організаційного утворення відповідають за його борги своїми внесками у статутний фонд, а за недостатності цих сум – додатково майном, що їм належить, в однаковому для всіх учасників розмірі, кратному внеску кожного з них (субсидіарна відповідальність).

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ – вид партнерства, яке створено на основі угоди між юридичними особами та (або) громадянами шляхом об’єднання їхніх внесків задля досягнення загальних цілей. Таке товариство, статутний фонд якого формується лише за рахунок коштів пайовиків, несе відповідальність у межах власного майна, а його учасники – у межах їхніх внесків.

ТОВАРИСТВО КОММАНДИТНЕ – вид партнерства, яке включає (поряд з учасниками, що несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном) одного або кількох учасників, відповідальність яких обмежується тільки внеском у майно товариства.

ТОВАРИСТВО ПОВНЕ – вид партнерства, всі учасники якого здійснюють спільну підприємницьку діяльність і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном.

ТОВАРНЕ ВИРОБНИЦТВО – така форма організації господарства, коли окремі продукти, що виготовляють відокремлені виробники, призначаються не для власного споживання, а для задоволення суспільних потреб, для обміну (через ринок) шляхом купівлі – продажу.

ТРАНСНАЦІОНАЛЬНІ КОРПОРАЦІЇ – гігантські компанії, які діють у міжнародному масштабі, контролюють значну частину світового виробництва товарів (послуг), процес ціноутворення і привласнюють монопольно високі прибутки.

ТРАСТ – компанія, що інвестує свої та залучені кошти в різноманітні об’єкти народного господарства країни.

ТРЕСТ – об’єднання низки підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу й комерційну самостійність, тобто об’єднують виробництво, збут, фінанси, управління, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні й привласнювати відповідну частку прибутку.

ТРУДОВІ РЕСУРСИ – економічно активне населення працездатного віку, що володіє фізичними, розумовими та духовними здібностями для участі в суспільно корисній праці.

ФАКТОРИ ВИРОБНИЦТВА – важливі об’єкти або елементи, які здійснюють вирішальний вплив на можливість і результати виробництва (праця, капітал, земля, підприємницька здатність, наука, інформація).

ФЕРМЕРСЬКІ ГОСПОДАРСТВА – приватні (приватнотрудові та приватнокапіталістичні) сільськогосподарські підприємства, що є власністю фермера і розвиваються на власній або орендованій землі.

ФІЗИЧНЕ ЗНОШУВАННЯ – поступова втрата основними виробничими фондами своєї споживчої вартості, а водночас і частини вартості, яка переноситься на вартість створюваного продукту.

ФІНАНСИ – сукупність економічних відносин з приводу утворення та використання фондів грошових коштів для задоволення потреб розширеного відтворення, тобто система економічних відносин, які складаються між державою, підприємствами і громадянами щодо привласнення частини національного доходу через механізм оподаткування та його розподілу.

ФІНАНСИ ДЕРЖАВИ – система грошових фондів, які має держава і які спрямовує на фінансове забезпечення своїх функцій: на управління, на оборону, соціальні гарантії, охорону навколишнього середовища тощо.

ФІНАНСИ НАСЕЛЕННЯ – грошові фонди, які утворюються у населення країни з надходжень, отриманих від трудової, господарської та іншої діяльності і які спрямовуються на примноження їхньої власності та підвищення добробуту.

ФІНАНСИ ПІДПРИЄМСТВ ТА ОРГАНІЗАЦІЙ – система економічних відносин, яка пов’язана з формуванням і розподілом грошових доходів та нагромаджень, утворенням та використанням фондів грошових коштів, за допомогою яких забезпечується поточна господарська діяльність, виробничий та соціальний розвиток підприємств і організацій.

ФІНАНСОВА ГРУПА – об’єднання юридично та економічно самостійних підприємств і організацій різних галузей народного господарства.

ФІНАНСОВА СИСТЕМА – сукупність різних видів фінансів (та виконуваних ними функцій) у їх взаємодії та взаємозв’язку.

ФІРМА – загальна назва первинних господарських ланок у ринковій економіці, які у своїй діяльності намагаються досягти комерційних цілей, зокрема отримати прибуток.

ФОНД НАГРОМАДЖЕННЯ – частина національного доходу, яка використовується для розширення виробництва (збільшення речових і особистих його факторів), будівництва об’єктів соціального та культурно-побутового призначення, а також для створення суспільних резервів і страхових запасів.

ФОНД СПОЖИВАННЯ – частина національного доходу, яка використовується на задоволення матеріальних та соціальних потреб суспільства.

ФОРМИ ВАРТОСТІ – якісно відмінні етапи у процесі розвитку вартості та мінової вартості від бартерного обміну (продукт на продукт) до грошової форми.

ФОРС-МАЖОР – обставини непереборної сили (пожежа, стихійне лихо, війна, економічна блокада, заборона експорту або імпорту), за яких стає неможливим виконання умов угоди (договору, контракту).

ФРАНЧАЙЗИНГ – у широкому розумінні слова означає надання права на виробництво та (або) збут продукції (реалізацію послуг) на певній території, а також надання практичної допомоги у справі організації й управління бізнесом.

ХОЛДИНГ – різновид акціонерної корпорації (компанії), характерною ознакою якої є володіння контрольним пакетом акцій інших підприємств з метою контролю і управління їхньою діяльністю.

ЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА – збільшення масштабів виробництва продукції внаслідок об’єднання декількох окремих підприємств в одне із загальним управлінням.

ЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ КАПІТАЛУ – збільшення розмірів капіталу внаслідок об’єднання або злиття раніше самостійних капіталів.

ЦІНА – грошова форма виразу вартості товару. Ціна не збігається з вартістю: вона може бути вище вартості за умови дефіциту товарів певної номенклатури на ринку або нижче вартості за їхнього надлишку. Ціна, що відбиває суспільно необхідні затрати уречевленої і живої праці, відіграє роль прогресивного економічного нормативу виробництва товарів для задоволення потреб ринку.

ЦІНА ВИРОБНИЦТВА – сума витрат виробництва та середнього прибутку на весь авансований капітал.

ЦІНА ПОПИТУ – гранично максимальна ціна, за якою покупці ще згодні купувати товар.

ЦІНА ПРОПОЗИЦІЇ – гранично мінімальна ціна, за яку продавці ще готові пропонувати свій товар.

ЦІНА РІВНОВАГИ – ціна, за якою попит дорівнює пропозиції.

ЦІНА РОЗДРІБНА – ціна, за якою товари продаються споживачам у роздріб; вона складається з витрат виробництва, прибутку виробничих і збутових організацій, податку на додану вартість.

ЦІННІ ПАПЕРИ – грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їхнім власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових або інших прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

ЧАС ОБІГУ КАПІТАЛУ – період руху грошей (вартості) з моменту їх авансування до моменту повернення їх власнику.

ЧЕК – письмовий наказ власника поточного рахунку в банку про виплату зазначеної суми одержувачу чека або про переведення її на його рахунок.

ЧИСТИЙ ДОХОД – різниця між вартістю продукції за цінами її реалізації і повною собівартістю.

ЧИСТИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРОДУКТ – продукт, який залишається після відрахування з валового національного продукту вартості засобів праці (амортизаційних відрахувань), що надходить для відшкодування їх зношеної частини.

Дата добавления: 2015-05-24