Закономірності впливу екологічних факторів на живі організми

Незважаючи на те, що екологічні фактори дуже різноманітні та різні за природою, відмічають деякі закономірності їхнього впливу на живі організми, а також реакцій організмів на дію цих факторів. Пристосування організмів до умов середовища існування називаються адаптаціями. Вони виробляються на всіх рівнях організації живої матерії: від молекулярного до біогеоценотичного. Адаптації непостійні, оскільки змінюються в процесі історичного розвитку окремих видів залежно від змін інтенсивності дії екологічних факторів. Кожен вид організмів пристосований до певних умов існування особливим чином: не існує двох близьких видів, подібних за своїми адаптаціями (правило екологічної індивідуальності).

Добра пристосованість організмів до певного чинника не означає такої самої адаптованості до інших (правило відносної незалежності адаптацій). Існує і закон оптимуму: кожен фактор позитивно впливає на організм лише у певних межах. Сприятлива для організмів певного виду інтенсивність впливу екологічного фактора має назву зони оптимуму. Чим більше інтенсивність дії пев­ного екологічного фактора відхилятиметься від оптимальної в той чи інший бік, тим більше буде виражена його пригнічувальна дія на організми (зона песимуму). Значення інтенсивності дії еколо­гічного фактора, за якими існування організмів стає неможливим, називають верхньою та нижньою межею витривалості. Відстань між межами витривалості визначає екологічну валентність певного виду стосовно того чи іншого чинника. Отже, екологічна валентність - це діапазон інтенсивності дії екологічного фактора, в якому мож­ливе існування певного виду.

Оптимум та межі витривалості організму стосовно певного чинника залежать від інтенсивності дії інших. На­приклад, в суху безвітряну погоду легше витримувати низькі температури. Отже, оптимум та межі витривалості організмів сто­совно будь-якого чинника середовища можуть зсуватися у певний бік залежно від того, з якою силою і в якому поєднанні діють інші чинники (явище взаємодії екологічних факторів).

Але взаємокомпенсація життєво важливих екологічних факторів має певні межі й жоден з них не може бути замінений іншими: якщо інтенсивність дії хоча б одного чинника виходить за межі витривалості, існування виду стає неможливим, незважаючи на оптимальну інтенсивність дії інших. Так, нестача вологи галь­муватиме процес фотосинтезу навіть за оптимальної освітленості та концентрації СО₂ в атмосфері.

Фактор, інтенсивність дії якого виходить за межі витривалості, називається обмежувальним. Обмежувальні фактори визначають територію розселення виду (ареал). Наприклад, поширення бага­тьох видів тварин на північ стримується нестачею тепла і світла, на південь - дефіцитом вологи.

Присутність і процвітання певного виду в даному середовищі існування зумовлене його взаємодією з цілим комплексом екологічних факторів.

Дата добавления: 2015-05-24