Тема 3. Викладання краєзнавства в колишньому СРСР

Шкільне краєзнавство в колишньому СРСР було однією з форм широкого громадського руху, спрямованого на вивчення свого краю. Життєва потреба всебічного вивчення батьківщини була зумовлена вимогами практики соціалістичного будівництва.

У перших радянських програмах з географії передбачався зв'язок викладання з навколишнім життям. Вони включали екскурсії з метою вивчення рідного краю та виробничі екскурсії. Серед багатьох програм, розроблених органами народної освіти, заслуговує на увагу перша радянська програма з географії. Народний комісаріат освіти РРФСР у 1918 р. розіслав на місця перші програмно-методичні «Материалы для образовательной работы школ». Згідно з цією програмою, курс географії розпочинався в 3 класі з вивчення навколишнього середовища. В пояснювальній записці до навчальних програм шкіл першого ступеня зазначалося, що третій рік навчання має переважно краєзнавчий характер: тут вивчаються у доступних для даного віку формах наше село, наше місто, взаємовідносини міста і села, наш край. У пояснювальній записці до програм для шкіл другого ступеня передбачалось у 5 класі вивчення ландшафту своєї місцевості і місцевого сільського господарства, в 6 — зв'язку міста з селом. У 1919 р. в Москві було організовано бюро шкільних екскурсій.

Період 20-х років був часом бурхливого розвитку краєзнавства в країні. Виникають товариства і гуртки з вивчення свого краю, які охоплюють широкі маси трудящих. Це було викликано потребою вивчення ресурсів для нового будівництва на місцях. Створюється Центральне бюро краєзнавства (ЦБК), що перетворилося в організаційний і науково-методичний центр краєзнавчої роботи. При ЦБК організується шкільно-краєзнавча комісія, яка займається питаннями зближення викладання шкільних дисциплін з краєзнавчою роботою, розробляє методику шкільного краєзнавства.

На початку 20-х років відкриваються спеціальні шкільні екскурсійні станції, котрі допомагають школі організовувати і проводити з учнями екскурсії. У 1921 р., наприклад, у Петрограді вже налічувалося 14 екскурсійних станцій, кожна з них являла собою педагогічну установу. Згодом дитячі екскурсійні станції місцевих відділів народної освіти відкрились у Нижньому Новгороді, Казані, Архангельську та інших містах (С т р о е в К. Ф. Краеведение.— М.: Просвещение, 1974.—С. 22).

Навчальні програми з географії були насичені завданнями з вивчення рідного краю, багато уваги приділялося екскурсіям з метою вивчення своєї місцевості. Особливо захоплювались у цей період краєзнавством вчителі України, у програмах основна увага приділялася вивченню свого краю. Подекуди навіть термін «географія» було замінено терміном «краєзнавство».

Перша загальнодержавна програма з географії, розроблена у 1921 р. комісією Центрального природничо-педагогічного інституту під керівництвом акад. Д, М. Анучина, пропонувала розпочинати вивчення географії з 3 класу «Батьківщинознавством» і послідовно вивчати своє слово, своє місто, свій повіт, свою губернію.

Нові навчальні програми, введені в школах з 1924 р., ліквідували вивчення окремих предметів у 1—4 класах і пропонували вивчення комплексних тем, які містили географічні питання. Комплексні теми передбачали вивчення своєї місцевості. У 1—4 класах учні знайомилися з порами року, водами та рослинами своєї місцевості, трудовим життям свого села або міського кварталу, вивчали природу рідного краю і місцеве господарство. Посилилася шкільна краєзнавча робота, ініціаторами якої були вчителі географії. Однією з найбільш масових та ефективних форм краєзнавчої роботи стали шкільні екскурсії, до програми яких входили самостійні спостереження. Останні мали прищеплювати школярам навички краєзнавчого вивчення території. В другій половині 20-х років вийшло багато праць з методики краєзнавства. У методичних розробках того часу особлива увага приділялась використанню у початкових курсах географії місцевого краєзнавчого матеріалу, важливості екскурсій та вивченню природи у зв'язку з господарською діяльністю людей.

Наприкінці 20-х — на початку 30-х років великим методичним досягненням було Те, що програма курсу географії будувалася на чіткій краєзнавчій основі. Екскурсійно-краєзнавча робота сприяла організації систематичних спостережень у природі. Це наближало навчання до практики і дістало відображення у методичній літературі (М. В. Усков, О. О. Борзов, Л. І. Семихатова та ін.).

Позакласна і позашкільна робота з учнями, особливо туристично-краєзнавча, розвивалася у 30-х роках.

Великий внесок у розвиток шкільного туризму зробив А. С. Макаренко. З вихованцями комуни ім. Ф. Е. Дзержинського він щорічно проводив літні туристські подорожі, перетворюючи їх на важливу ланку навчально-виховної роботи. Майбутній туристський похід Макаренко розглядав, головним чином, як перспективну точку попереду (Макаренко А. С. Твори. В 5 т.— К.: Рад. шк., 1954.—Т. 5 — С. 74). Це давало змогу залучати до підготовки туристського походу весь колектив комуни, а під час його проведення добиватися добрих результатів у виховній роботі.

Особливо активізувалася краєзнавча робота дослідного характеру в 1940—1941 рр. Зібраний у туристських походах краєзнавчий матеріал використовувався не тільки в навчальному процесі, а й мав прикладне значення для господарських та планувальних організацій.

У роки Великої Вітчизняної війни туристично-краєзнавча робота не могла розвиватися належним чином: проводилися лише польові роботи краєзнавчого характеру в піонерських і туристських таборах.

У післявоєнний час туристично-краєзнавча робота з географії активізувалася. Цьому сприяло посилення краєзнавчої основи у викладанні географії. Шкільне краєзнавство почало займати у навчальному процесі особливе місце як засіб, який найбільш ефективний для подолання формалізму у викладанні географії. Зростає кількість шкіл, що ведуть краєзнавчі дослідження. Велику організаційно-методичну допомогу школам подають дитячі екскурсійно-туристичні станції та будинки піонерів.

У навчальні програми з географії 1957 р. введено обов'язкові екскурсії поблизу школи, завданнями яких було забезпечення краєзнавчого підходу у викладанні географії. У 5 класі планувалися дві екскурсії: перша — для ознайомлення з формами поверхні і водами своєї місцевості, друга — для ознайомлення з роботою зовнішніх сил, з рослинністю, тваринним світом своєї місцевості. У 6 введено комплексну екскурсію у природу для вивчення рельєфу, вод і рослинності своєї місцевості. У 7 рекомендувалась восени одна екскурсія на місцеву річку або озеро, а навесні у зв'язку з вивченням теми «Своя область» — відвідання місцевого сільськогосподарського або промислового підприємства для ознайомлення з господарською діяльністю населення свого краю. У 9 класі, де вивчалась економічна географія СРСР, планувалась осіння екскурсія на провідне промислове підприємство свого міста, села чи району, а навесні — на сільськогосподарське підприємство.

З урахуванням краєзнавчого принципу, покладеного в основу навчальної програми, було написано підручник для 7 класу «Физическая география СССР» (автор К. Ф. Строєв). У підручнику були спеціальні завдання з вивчення рідного краю, які спрямовували вчителя на організацію краєзнавчих робіт у процесі вивчення фізичної географії СРСР і на уроках, і в позаурочний час. Це були переважно спостереження за природними об'єктами, явищами і процесами з елементами дослідного характеру. Підручник закінчувався темою «Своя область», де було вміщено короткі відомості про послідовність краєзнавчого вивчення своєї області.

Краєзнавчі спостереження з елементами дослідного характеру, що проводились у природі в різні пори року, давали матеріал для вивчення теми «Своя область».

Для узагальнення досвіду краєзнавчої роботи у тематику перших Всесоюзних педагогічних читань, які відбулися на початку 1968 р., включено доповіді про використання краєзнавчого матеріалу в процесі навчання, про конкретні методи та форми реалізації краєзнавчого принципу у викладанні географії в школі при переході на нові програми. Доповіді засвідчили серйозне і глибоко продумане ставлення вчителів географії до краєзнавчої роботи, використання ними зібраних краєзнавчих матеріалів для розвитку та поглиблення географічних знань учнів.

Проблеми шкільного краєзнавства розглядалися на з'їздах Географічного товариства СРСР. Згідно з резолюцією III з'їзду, було намічено посилити краєзнавчі елементи у шкільних програмах з географії, рекомендовано розгорнути у школах краєзнавчу роботу різних форм, а товариству — надавати постійну допомогу школам у здійсненні намічених завдань.

Наступні з'їзди Географічного товариства СРСР у своїх резолюціях підтверджують рішення III з'їзду з питань краєзнавства і вважають, що товариство та його філіали повинні очолити краєзнавчий рух на місцях.

Особливо велику увагу шкільному краєзнавству приділяв відомий учений-географ О. С. Барков, який багато творчих сил та енергії віддав школі, зробив чимало для розвитку краєзнавчої роботи, зокрема одним з перших науково розробив зміст, методи та організацію краєзнавчої роботи (статті «Про наукове краєзнавство», 1946 р., «Ще про наукове краєзнавство», 1949 р.). Він надав винятково важливого значення краєзнавству як могутньому засобу патріотичного виховання. Барков вважав, що між Батьківщиною і рідним краєм існує нерозривний зв'язок. Любов починається з рідної місцевості, розширюється до меж всієї країни. Любов до рідного краю живить любов до Батьківщини.

Пізнати свій край, вивчити його — значить полюбити його ще глибше (Барков А. С.О научном краеведении//Вопросы методики и истории географии.— М., 1961.—С. 77).

Підкреслюючи велике освітнє та виховне значення краєзнавства, О. С. Барков наголошував, що воно тільки тоді може успішно розвиватися, коли спиратиметься на наукові знання і буде пов'язане з практикою. Він закликав учителів активно приєднуватися до краєзнавчого руху.

Відомий географ-методист О. С. Половинкін, пов'язуючи організацію і методику краєзнавства з викладанням географії в школі, так само, як і О. С. Барков, високо оцінював роль краєзнавчого напряму в шкільній роботі як важливого засобу боротьби з формалізмом у викладанні предмета. Про це говорив також і географ-методист В. П. Буданов.

Великий внесок у розвиток краєзнавства видатного економіста-географа, члена-кореспондента АН СРСР М. М. Баранського, який вважав, що по кожному великому району країни на допомогу школі повинні бути підготовлені краєзнавчі посібники, що розкривали б специфічний зміст краєзнавчих матеріалів і методику їх використання з навчально-виховною метою. Його фундаментальна праця «Методика преподавания зко-номической географии» (1960 р.) містить розділ, в якому розкривається зміст географічного краєзнавства, говориться про значення краєзнавчого підходу та про заходи щодо посилення його у викладанні географії. Баранський підкреслював: в основу шкільного краєзнавства закладена думка, що своє, близьке і в природі, і в людському житті, і в господарстві зрозуміліше, простіше, ніж чуже і далеке (Баранскйй Н. Н. Методика преподавания зкономической географии: Пособие для учите лей.—М.: Учпедгиз, 1960.—С. 410). При цьому він називає два шляхи зв'язків викладання географії з краєзнавством: 1) приклади з місцевої природи і місцевого господарства, що наводяться вчителем; 2) позакласні гурткові заняття із шкільного краєзнавства.

Тема 4. МІСЦЕ КРАЄЗНАВСТВА І ТУРИЗМУ В СИСТЕМІ ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ

В Україні туристично-краєзнавча робота активізувалась у 20-х роках. З виникненням товариств і гуртків по вивченню свого краю в краєзнавчу роботу залучаються широкі маси трудящих. В цей час відкриваються шкільні екскурсійні станції. Поглибилась краєзнавча основа навчальних програм. З метою вивчення рідного краю велика увага приділялась організації та проведенню екскурсій.

У 50—60-х роках регулярно виходить краєзнавчий збірник «Краєзнавство в школі», ініціаторами створення якого і постійним редактором був проф. О. Т. Діброва.

Було видано серію книжок з географії кожної області. Проф. О. Т. Діброва випускає підручник з географії Української РСР. Головне управління геодезії та картографії видає навчальні карти областей. Підвищенню ролі краєзнавства у навчальній і виховній роботі значно сприяв прийнятий у 1958 р. «Закон про зв'язок школи з життям». Виходячи з цього закону, у 1960 р. школи переходять на нові програми з географії, які будувалися на краєзнавчій основі. До краєзнавчої роботи поступово залучаються всі школи. До того ж, якщо раніше вивчення свого краю здійснювалося переважно в гуртках, котрі охоплювали невелику кількість учнів, то після прийняття закону ця робота урізноманітнюється, набирає нових форм, стає масовою. Особливо масовими і популярними стали туристські походи по рідному краю, експедиції та екскурсії. На краєзнавчому принципі все більше будується навчально-виховна робота з географії в школі.

При написанні багатотомної історії міст і сіл України у 60—70-х роках до краєзнавчої роботи залучається численний загін істориків та географів, а також кращих краєзнавців республіки.

Серед вчених-краєзнавців можна виділити праці методистів вищої школи та методистів-учителів. У 50— 60-х роках з'являються праці М. Г. Русакова з методики краєзнавчих досліджень населених пунктів. У 70-х роках були опубліковані праці з методики організації краєзнавства М. Ю. Костриці, у 80-х роках — з методики організації туристично-краєзнавчої роботи М. П. Крачило.

З метою активізації краєзнавчої роботи в Україні Українським географічним товариством проводиться перша краєзнавча конференція (1992 р.) на державному рівні.

Обов'язкове використання у викладанні географії та інших шкільних предметів місцевого краєзнавчого матеріалу тісно пов'язує позапрограмне краєзнавство (туристично-краєзнавчу роботу) з навчальним краєзнавством, зміст і характер якого визначається навчальною програмою, затвердженою Міністерством освіти України у 1992 р.

Шкільний туризм та екскурсії—позапрограмне краєзнавство, завдання і зміст якого відповідні плану виховної роботи школи. Школярі беруть участь у цій справі на добровільних засадах, під час подорожей та експедицій вони збирають краєзнавчий матеріал, проводять різноманітні спостереження за місцевими явищами і об'єктами. Відвідування промислових і сільськогосподарських підприємств, будов, походи по рідному краю обов'язкові для учнів, передусім для старшокласників. Та навіть для 1 класу програма передбачає екскурсії за темами «Осінь» і «Весна», а також прогулянку довкола школи — збирання природних матеріалів, які можна було б використати на уроках праці, У початкових класах учитель вперше знайомить учнів з природою і життям людей рідного краю. Вони набувають знань для розуміння і засвоєння курсу природознавства та для наступного вивчення географії.

Чим більше діти побачать своїми очима і глибше відчують, тим багатшими будуть їх географічні уявлення. Ось чому рекомендується в початкових класах частіше проводити екскурсії в природу і на виробництво.

Програма з географії для 5—9 класів передбачає систематичне проведення як в урочний, так і в позаурочний час практичних робіт у природі, виконання яких забезпечує вироблення в учнів практичних умінь і навичок. Цьому великою мірою сприяють екскурсії в природу, в процесі яких учні проводять знімання 20 території, метеорологічні, гідрологічні, геоморфологічні, фенологічні та інші спостереження, дослідження грунтів тощо. На екскурсіях, які проводять згідно з вимогами програми в кожному класі, школярі здобувають конкретні знання про свій рідний край, відповідно накопичуючи краєзнавчий матеріал для кращого розуміння і засвоєння географічних закономірностей.

Тут доречно буде нагадати, що пізнавальні інтереси учнів 5—8 класів ще не досить диференційовані, а навички самостійної пізнавальної діяльності не стійкі, тому доцільно застосовувати такі форми навчально-виховної роботи, які б не вимагали від учня значних зусиль і витрат часу.

Залежно від спрямованості, змісту й характеру пізнавальних операцій туристично-краєзнавчу роботу можна поділити на такі види: пізнавальна, дослідницька, практична (прикладна).

Пізнавальна діяльність учнів пов'язана із спостереженням навколишнього середовища. Характерною особливістю цього виду туристично-краєзнавчої роботи є те, що в процесі її учні здобувають знання з безпосереднього оточення.

Така діяльність розвиває інтерес дітей до туристично-краєзнавчої роботи, формує позитивне ставлення до різних сторін життя.

Дослідницька діяльність передбачає не пасивне спостереження, а різноманітну активну роботу. Це науковий пошук, відкриття раніше невідомих фактів. У дослідницькій діяльності особливо яскраво виявляється активність учнів, вміння їх самостійно здобувати

знання.

Творчий пошук ведеться на високому рівні пізнавальної, практичної ініціативи, активності та емоційного настрою, що створює сприятливі передумови для розвитку високих моральних якостей особистості. Кожний учасник подорожі, експедиції або екскурсії під керівництвом учителя може проводити спостереження та елементарні наукові дослідження. Це підвищує увагу учнів до об'єктів дослідження, сприяє активізації розумової діяльності дітей.

Практична (прикладна) діяльність виникає і розвивається під впливом цілеспрямованого дослідницького пошуку. Вона формує активне ставлення до навколишньої дійсності, перетворює здобуті в процесі пошуку знання на переконання, а здобуті результати ставить на службу практиці державного будівництва. В процесі практичної діяльності завдяки єдності емоційних і прикладних чинників інтенсивно формується світогляд.

Дата добавления: 2015-05-24