Одещина та Бессарабія

Систематичне заселення та господарське освоєння території, на якій розташована Одеська область, почалось на початку XIX ст. До середини 30-х років переселенський рух був в основному землеробського характеру, однак швидке зростання міст та зменшення вільних резервів державних земель посилили роль неземлеробського міграційного руху до міст. Надзвичайно важливим чинником, що сприяв господарському освоєнню та заселенню краю, було будівництво залізниць. Це значно покращило транспотрно-георгафічне положення Одеси і разом з наявністю різних видів сільськогосподарської сировини мало вирішальний вплив на швидкий розвиток обробної промисловості міста. Одеська область була утворена Постановою IV позачергової сесії Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету XII скликання від 9 лютого 1932 р. 27 лютого 1932 року було утворено Одеську область у складі Української РСР. В 1956 році до її складу увійшла територія колишньої Ізмаїльскої області (територія від Дністровського лиману до р. Дунай).

Первые поселения на территории современной Одесской области появились в Приднестровье в конце позднего палеолита (40—13 тыс. лет тому назад). В VII—II веках до н. э. причерноморские степи населяли мигрировавшие с востока ираноязычные племена скифов. В VI веке до н. э. здесь появляются греки-переселенцы, основавшие множество поселений, наиболее известные из которых Тира и Никоний, находившиеся на противоположных берегах Днестровского лимана.

В I—III веках северо-западное Причерноморье завоевали римляне, на смену которым с северо-запада пришли готы (III в.), а в конце IV века - хлынувшие с востока гунны. В VIII веке в междуречье Дуная и Днестра осели алано-болгарские племена, которых во времена Киевской Руси вытеснили и частично ассимилировали славяне. Их в свою очередь в середине XIII в. истребили и изгнали отсюда многочисленные монгольские орды, чье хозяйничанье привело к постепенному превращению Северного Причерноморья в т. н. Дикое поле. В начале XV века северо-западное Причерноморье захватила Литва, но уже в 1480-х годах эти территории захватила Турция. Из распавшейся в XV веке Золотой Орды обособилось Крымское ханство, правители которого контролировали территорию между Днестром и Южным Бугом. Заднестровская часть, называвшаяся тогда Буджак, попала под власть Молдавского княжества, которое с середины XV века, постепенно переходит под контроль Турции. В 1475 году и Крымское ханство стало вассалом Турции, с тех пор почти на три столетия превратившей Северное Причерноморье в плацдарм для турецко-татарских нападений на расположенные к северу земли.

В середине ХV века северная часть современной области начинает постепенно заселяться переселенцами (преимущественно беглыми крестьянами) из Речи Посполитой, Российской империи и Молдавии. России понадобилась серия из трех русско-турецких войн (1768—1774, 1787—1791 и 1806—1812 годов), чтобы полностью выдавить османцев из пределов современной Одесщины. По уже апробированной практике на причерноморских землях, расположенных к востоку и захваченных ранее (Таврия и Крым), российское правительство основало город-порт Одессу, вскоре превратившуюся в главные морские ворота на юге империи. На огромные завоеванные просторы бывшего Дикого поля переселяли крестьян из северных губерний и создавали льготные условия (освобождение от воинской повинности, уплаты налогов на некоторое время и т. д.) для переселения сюда иностранцев.

В начале XIX в. усилилась борьба крестьян против крепостничества. Начались массовые бегства крепостных в Усть-Дунайское козачество. Его формирование прекратил Александр I. Новым импульсом в развитии края стала крестьянская реформа 1861 года, которая вместе с последовавшими за ней судебной, военной и городской реформами создали благоприятные условия для развития капитализма на юге Украины. В послереформенный период значительно быстрее, чем раньше, заселялись и осваивались степные просторы — появилось много новых сел и хуторов. Население Новороссии в период 1861—1897 годов росло втрое быстрее, чем в среднем по России. Важным фактором, содействующим заселению и хозяйственному освоению края, стало строительство железных дорог. Это значительно улучшило транспортно-географическое положение Одессы, наличие разных видов сельскохозяйственного сырья дало импульс развитию перерабатывающей промышленности города. В 1918—1920 годах территория современной области подверглась иностранной военной интервенции и стала ареной кровопролитных боев гражданской войны, а ее юго-западная часть (междуречье Днестр — Дунай — Прут) была оккупирована Румынией (1918 год), в составе которой находилась до 1940 года. Одесская область была образована Постановлением IV внеочередной сессии Всеукраинского Центрального Исполнительного Комитета XII созыва от 9 февраля 1923 года.27 февраля 1932 года была образована Одесская область в составе Украинской ССР.15 февраля 1954 года в состав области включена территория Измаильской области.

Бессарабія (Бассарабія, Басарабія) — історична область між річками Прут, Дністер і гирлом Дунаю. Значна частина Бессарабії (Південна Бессарабія) розміщена на території сучасної Молдови. Землі на крайньому півдні і півночі Бессарабії (Акерманщина, Ізмаїльщина і Хотинщина) належать до України. Назва «Бессарабія», або «Цара бессарабська», тобто «земля Бессараба» відома з кінця XV — початку XVI століть. У волосько-болгарських грамотах XV століття так називали Валахію разом із Придунайськими землями. Пізніші історичні документи цю назву поширюють і на Буджак та Ногайські степи, котрі в ранньому середньовіччі населяли уличі. Бессарабія здавна заселялася племенами скіфів, готів та даків. На початку нашої ери більшість території була зайнята саме даками, на узбережжі розмістилися грецькі колонії, просочувалися римські колоністи та торговці. Спроби підкорити даків протягом свого правління робив римський імператор Август, однак вдалося це лише Траяну. В 107 році Бессарабія, разом з іншими часинами Дакії, отримала централізовану владу. Наступні 160 років правління римлян вважаються золотою ерою Дакії. Розбудовувалися дороги, поширилась латинська мова. У III столітті римські легіони залишили Бессарабію під натиском вандалів, гуннів, і готів. Останні відкинули за Дунай і грецькі колонії, однак і самі не затрималися. Починаючи з V століття почалися вторгнення у Бессарабію слов'ян, зокрема племен уличів і тиверців, які заселили її поряд з кимврами, скіфами, тиритами, готами, обрами і болгарами. В IX-X століттях Бессарабія перебувала у складі Київської держави, пізніше — Галицько-Волинського князівства. З середини XIV століття увійшла до складу Молдовського князівства. З початку XVI століття південна частина Бессарабії Буджак та північна Хотинська земля були підкорені Туреччиною. В середині XVI століття у Бессарабію здійснювали походи козацькі загони на чолі з Д. Вишневецьким (1553,1564), І.Свірговським (1574), Іваном Підковою, (1577), С. Наливайком (1594). В період національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького 1648-57 відбулися Молдовські походи 1650 і 1652. Після зруйнування в 1775 Запорізької Січі козаки заснували на півдні Бессарабії Задунайську Січ. За Бухарестським мирним договором 1812 Бессарабія увійшла до складу Російської імперії, спочатку в статусі намісництва, а пізніше — губернії. Лютнева революція 1917 в Росії спричинила посилення українського національного руху. В Бессарабії створювались українські школи, організовувались осередки «Просвіти». Українське населення тієї частини Бессарабії, де українці становили більшість, домагались від Генерального Секретаріату УЦР-УНР приєднання цих земель до Української Народної Республіки. В середині січня 1918, скориставшись складним міжнародним становищем України, румунські війська окупували територію Бессарабії. В умовах румунської окупації бессарабський парламент Сфатул Церій (Рада Країни) проголосив 25.11.1918 приєднання Бессарабії. до Румунії. Проти цього рішення виступили українські депутати В. Цеганко, Чумаченко, Панцір, Прічницький та інші, за що були заарештовані і розстріляні. Українське населення Бессарабії на багатотисячних мітингах і зборах протестувало проти анексії Румунією українських етнічних земель у Бессарабії: Акерманщини, Ізмаільщини, Західної Одещини (Південна Бессарабія) і Хотинщини (Північна Бессарабія). На початку січня 1919 на Хотинщині вибухнуло народне повстання проти румунських окупантів, яке було жорстоко придушене регулярними військами (Хотинське повстання 1919). У вересні 1924 у Бессарабії відбулося Татарбунарське повстання 1924, яке завершилось кривавою розправою над учасниками виступу і політичним процесом (1925) у Кишиневі над керівництвом повстання. З 1924 р. Південна Бессарабія увійшла до складу Молдавської автономної республіки. Після утворення Республіки Молдавії частина Бессарабії увійшла до складу України (Акерманський, Ізмаїльський і Хотинський повіти). У Чернівецькій області нараховується 243 території та об'єкти природно-заповідного фонду, в тому числі 7 заказників, 8 пам'яток природи, ботанічний і дендрологічний парк Чернівецького державного університету, Вижницький національний природний парк, Сторожинецький дендропарк, що мають загальнодержавне значення, Чернівецькі регіональні ландшафтні парки "Цецино", "Валя Кузьміна" (буковий праліс віком 250-300 років, мальовниче озеро, ділянки рідкісних рослин, мінеральні джерела), а також 136 пам'яток природи, 40 парків, які є пам'ятниками садово-паркового мистецтва та 39 заповідних урочищ місцевого значення.

Різноманітні пам'ятки культур зарубинецької (I ст. до н.е. -II ст. до н.е.), черняхівської (II-V ст. н.е.), виявлені більш як у 150 пунктах, засвідчують, що північна Буковина - слов'янська земля.

Пам'ятки археології та архітектури Буковини включають слов'янські городища IX-X століть, древньоруські городища XII-XIII століть, пам'ятки культової архітектури.

Чернівецька область - це благодатний район багатопрофільного літнього і зимового гірсько-спортивного туризму, масового пізнавально-оздоровчого відпочинку, а також бальнеологічного лікування. Тут поєднуються живописні гірські ландшафти та мальовничі ліси передгір'я, численні річки й джерела лікувальних мінеральних вод, заворожує краса лісів і гірських лук, багатих на мисливську фауну, гриби і ягоди. Не можуть не причарувати зразки традиційного народного будівництва й ужиткового мистецтва - живі носії своєрідності буковинського фольклору.

77. Крим як ІГР. Основні періоди розвитку.

Крим, Тавріка, Тавріда, Таврія, най більше висунена на південь частина України, півострів, розташований поміж Чорним і Озівським м.

К. складається з двох зовсім відмінних частин — рівнинної степ. Кримської низовини на півн. і Кримських гір на півдні.

На значення К. чимало впливає його комунікаційне становище. К. являє собою форпост, який забеспечує панування над Чорним морем. Тому в минулому К. був часто втягнутий у боротьбу різних держав і народів.

Найдавніше населення К. відноситься до часів сер. палеоліту (Мустьє) – печери Ак-Кая, Кіїк – Коба тощо. В добу бронзи з'являється населення індо-евр. типу із скотарством і хліборобством. Найдавніше іст. населення в перші століття 1 тисячоліття до н.е., становили кіммерійці (іранського походження), в 7 ст. до н.е. витиснені скифами до Малої Азії. З 7 ст. до н.е. з'являються греки, які від 6 ст. засновують в К. колонії - Херсонес, Пантікапей, Німфей та ін. З 5 ст. до н.е. та до 4 ст н.е. в сх. К. існувало Боспорське Царство із столицею в Пантікапеї. В 3—2 ст. до н.е. в степовій частині Криму створили своє царство залишки скіфів, яких витиснули з степів сармати, воно впало в 2 ст. під натиском Херсонесу та аланів. Залишки аланів зберіглися в К. до 10 ст. в околицях міста Чуфут-Кале. В другій половині 1 ст. до н.е. Боспорське царство підпало під васальну залежність від римлян, які захопили весь К. Панування римнян в К. тривало до кінця 4 ст. н.е. Таким чином, в перші століття н.е. К. належав до трьох держав – Боспорського царства, республіки Херсонесу і скіфської держави. В 3 ст. н.е. до К. вдерлися готи, яких в 5 ст. витиснули гуни, тут проіснувало князівство останніх до 15 ст.

Наїзд гунів знищив Скіфську та Боспорську дер-ви й спричинив занепад К. В кін. 5 ст. К. підпав під владу Візантії.. В кін. 6 ст. більшість К. захопили хозари, і лише в кін. 9 ст. Візантія відновила своє панування у всьому К. Найгустіше заселеною була в той час півд.-зах. частина К.; тут знаходилося найбільше м. К. — Херсонес і низка дрібних февдальних князівств; на півд.-сх. узбережжі чимале значення мало м. Сугдея (сучасний Судак).

Слов'яни стали напливати до К. з 4 ст., сильніше з 6. В 6—10 ст. греко-візант. К., зокрема Херсонес мав велике значення у поширенні християнства. Володимир Великий здобув 989 р. Херсонес, сх. частина К. входила в 12 ст. до складу Тмутороканського Князівства, частини Київ. Держави.

З 13 ст. тут постали італ.-венеціанські й генуезькі торгові колонії; осередком їх була Кафа, Чембало, Сугдея. У 13 ст. К. зайняли татари Золотої Орди і утворили тут Крим. ханат, італ. колонії платили їм данину. В 1425 р. крим. татари відокремилися від Золотої Орди і створили самостійний Крим. ханат з династією Ґіріїв на чолі. В 1475 р. К. захопили турки, які зруйнували італ. Колонії, а Крим. ханат звели до васальної залежности від Туреччини. З 13 ст. в К. з'явилися євреї-кулці, а в 14 ст., після падіння Вірменської держави — чимало вірменів.

В 1687—89 рр. Москва зробила перший, невдалий похід на К. Далі наступ Москви на К. тривав, доки Кучук-Кайнарджийським миром з Туреччиною Москва не добилася незалежности К. під своїм протекторатом, а 1783 остаточного його приєднання до Рос. Імперії. К. увійшов до складу Новоросійського краю, а пізніше був виділений у самостійну Таврійську губ. (гол. м. Симферопіль), до якої увійшли й три повіти Степ. України.

Після вибуху революції 1917р. в К. змагалися чотири течії: рос. — прихильників дальшої приналежності К. до Росії, крим.-тат., яка прагнула автономії, а згодом і незалежності К., укр. (досить слаба)—приналежності К. до України й після жовтневого перевороту — більшовики. Укр. Центр. Рада в 3 Універсалі не включала К. до України. 1920р. К. був базою ген. Врангеля. В кін. 1920р. Крим окупували більшовики, 1921 р. була створена Автономна Кримська республіка в складі РСФРР.

Під час другої світової війни К. був зайнятий німцями. Після війни большевики виселили тат. населення за «зраду» іспівпрацю з німцями, а 1946 зліквідували Крим. АРСР і перетворили її на звич. обл. в складі РСФРР. 19. 2. 1954 р. К. передано із складу РСФРР до складу УРСР.

Дата добавления: 2015-05-24