Місце екології в системі наук

Головні завдання об’єкти і предмет екології

- дослідження впливу антропогенної діяльності на природні системи;

- створення наукової основи раціональної експлуатації природних ресурсів;

- спостереження за змінами в ок­ремих екосистемах та біосфері в цілому, прогнозування їхніх наслідків;

- створення бази даних та розроблення рекомендацій для екологічно безпечного планування господарської і соціальної діяльності людини;

- застосування екологічних знань у справі охорони навколишнього середовища з метою збереження середовища перебування людства.

Об'єкти дослідження екології – організми, тіла, речовини, матеріальні процеси, які підкоряються законам фізики, хімії, біології та інших природничих наук.

Предметом вивчення екології є сукупність живих організмів, які взаємодіють між собою, утворюючи з оточуючим середовищем певну єдність (тобто систему), в межах якої здійснюється процес трансформації органічної речовини та енергії.

З виходом на глобальний – біосферний рівень, з появою нових практичних потреб, обумовлених розвитком технологій, eкологія сформувалася в принципово нову інтегровану дисципліну. Існує декілька класифікацій основних складових екології. Одні автори приділяють більше уваги загально-філософським і культурним аспектам, другі – соціальним, треті – еколого-економічним, четверті – біоекологічній деталізації. Як міждисциплінарна наука екологія взяла на озброєння всі методи теорії систем та на цій основі опинилася на перехресті біологічних та гуманітарних наук (рис.1.1). При цьому екологія залишилася точною біологічною наукою в тому розумінні, що вона досліджує живі об’єкти та їх сукупність, але вона стала й гуманітарною наукою, тому що визначає місце людини в природі, формує її світогляд та сприяє оптимізації розвитку соціальних та виробничих процесів.

До цього часу не вироблена єдина класифікація розділів, які входять в екологічну науку. Сучасна екологія, по суті, розчленована на чотири взаємопов’язаних, але до певної міри самостійних, розділи, що логічно виходять один з одного, і поділяють екологію за розмірами об’єктів вивчення:

1. Аутекологія (екологія організмів) вивчає взаємозв’язки представників виду з оточуючим їх середовищем. Цей розділ екології займається, головним чином, визначенням меж стійкості виду і його став­ленням до різних екологічних факторів. Аутекологія вивчає також вплив середовища на морфологію, фізіологію та поведінку організмів.

2. Демекологія (екологія популяцій) описує ко­ливання чисельності різних видів і встановлює їх причини. Цей розділ ще називають динамікою популяцій, або популяційною екологією

3. Синекологія (екологія угруповань) аналізує стосунки між особинами, що належать до різних видів даного угруповання організмів, а також між ними та оточуючим середовищем.

4. Біосферологія (глобальна екологія) вивчає біосферу, як єдине пла­нетарне ціле, з’ясовує закономірності еволюції біосфери.

Існують й інші способи поділу екології. К.М. Ситник та М.І. Будико (1990 – 1992) поділяють екологію на три частини:

1. загальна екологія, що вивчає основні закономірності функці­онування екологічних систем;

2. глобальна екологія, що вивчає біосферу в цілому;

3. прикладна екологія, об’єктом вивчення якої є взаємовідносини живих організмів із середовищем.

Г. Білявський та М. Падун (1991) виділяють в екології п’ять основних блоків: 1). біоекологія; 2). геоекологія; 3). техноекологія; 4). соціоекологія; 5). космічна екологія.

М.Ф. Реймерс (1990) вважає, що до складу сучасної екології входять 39 основних розділів, а сама вона тісно пов’язана з 70 великими науковими дисциплінами. Схема на рис. 1.2 демонструє найголовніші з існуючих напрямків у розвитку екології. Більш деталізовано її галузі, як науки, на рис. 1. 3.

Рис. 1.2. Місце екології в системі наук

Дата добавления: 2015-05-24