Аутекології, демекології та синекології

Аутекологія - розділ екології, який вивчає пристосованість окремих видів рослин і тварин до умов середовища та способи життя виду. Термін введений у 1896 р. Шретером.

Відповідно до структурної організації виду А. вивчає вид на рівні організмів і популяцій. На рівні організмів (особин, індивідів) А. досліджує норми реакції виду на вплив екологічних чинників і визначає межі стійкості і зони переваги в просторі дії цих чинників, тобто встановлює для кожного виду, що вивчається його екологічну нішу (т.з. факторіальна екологія). Разом з тим А. досліджує вплив екологічних чинників на морфологію, фізіологію і поведінку організмів, вивчає життєві форми, цикли розвитку, біоритми відповідно адаптації виду до умов існування.

Демекологія - один з розділів екології, що вивчає умови формування, структуру і динаміку розвитку популяцій окремих видів. Термін введений у 1963 р. Швердтфегером. Цей розділ ще називають динамікою популяцій або популяційною екологією. Завдяки Д. дослідження основних характеристик популяцій, а саме: їхнього вікового складу, чисельності та щільності, народжуваності і смертності, поширення і характеру розселення, співвідношення статей тощо Д. має велике значення для розробки теоретичних засад і практичних заходів раціонального використання й охорони окремих видів рослин, тварин та мікроорганізмів. Так, на основі даних Д. проводить прогнозування в рибництві й рибальстві, мисливському господарстві, ветеринарії та інших галузях народного господарства, а також розробляють системи заходів щодо використання корисних і регуляції розмноження шкідливих видів.

Синекологія - розділ екології, що на відміну від аутекології вивчає стосунки між особинами, що належать до різних видів даного багатовидового угруповання організмів (біоценозу, екосистеми), а також між ним і оточуючим середовищем. Термін запропонований у 1902 році швейцарським ботаніком К.Шретером. у 1902 році був прийнятий Брюссельським міжнародним конгресом для позначення вчення про рослинні угруповання - фітоценози. Пізніше С. перетворилася на вчення про угруповання організмів. Вивчає асоціації організмів, що становлять біоценози, шляхи їхнього формування й розвитку, структуру, взаємодію з чинниками середовища, продуктивність, а також міжвидові (у т.ч. симбіоз) та внутрішньовидові відносини в популяціях тощо. Базуючись на даних аутекології, С. розглядає окремі елементи угруповання (якісно і кількісно) у їхній взаємодії, що дає змогу охарактеризувати кругообіг речовин енергії в екосистемах.

Екологія є міждисциплінарною наукою, оскільки екологічні проблеми в житті людства вийшли на перший план і їх розв’язанням почали займатися вчені практично всіх наукових напрямів – біології, геології, фізики, хімії, математики, соціології, економіки. Сьогодні існує близько 90 напрямів (розділів і підрозділів) сучасної екології, які сформувались впродовж останніх десятиліть в усіх галузях людської діяльності, де йдуть процеси екологізації. Ці напрямки умовно об’єднані в чотири блоки: біоекологію, геоекологію, техноекологію, соціоекологію. Особливості окремих блоків сучасної екології можна визначити так.

Біоекологія є головною складовою загальної екології. Вона вивчає відносини організмів (особин, популяцій, біоценозів) між собою та навколишнім середовищем. Біоекологія – основа сучасної екології.

Геоекологія, техноекологія, соціальна екологія є складовими соціальної та прикладної екології.

Геоекологія вивчає специфіку взаємовідносин організмів і середовища їх існування в різних географічних зонах, дає екологічну характеристику різних географічних регіонів, розглядає наслідки видобутку корисних копалин, займається екологічним картографуванням.

Соціальна екологія займається вивченням специфічної ролі людини в довкіллі як соціальної істоти, вивчає шляхи оптимізації взаємовідносин людського суспільства з природою, займається формуванням екологічної свідомості, екологічної культури.

Техноекологія займається вивченням обсягів, механізмів і наслідків впливів на довкілля та здоров’я людини різних галузей, особливостей використання ними природних ресурсів (енергетика, промисловість, транспорт, військова справа, сільське господарство, космос).

Агроекологія – наукова дисципліна, яка вивчає взаємозв’язки людини з довкіллям у процесі сільськогосподарського виробництва. Головна мета агроекології – забезпечення сталого виробництва якісної біологічної продукції, збереження і відтворення природно – ресурсної бази аграрного сектора, ефективна екологізація всіх галузей сільськогосподарського виробництва.

Урбоекологія досліджує проблеми урбанізованих і промислових територій. Активно розвиваються такі напрямки, як екологічна техніка, екологічна політика, економіка природокористування та інші.

До нових напрямів екології можна віднести:

• аудит екологічний – це екологічне обстеження підприємства, перевірка здатності виробничих систем до самоочищення й випуску екологічно чистої продукції;
• бізнес екологічний – будь-яка комерційна діяльність, що поліпшує екологічні умови, сприяє охороні навколишнього середовища, екологізації виробництва.
• менеджмент екологічний – це система ефективного управління природоохоронною діяльністю з використанням нових підходів, на базі адміністративних механізмів управління та економічного стимулювання;
• політика екологічна – система концепцій, принципів, заходів, що визначає вплив суспільства на навколишнє природне середовище, тактику й стратегію екологічно збалансованого розвитку

Розгалуженість структури сучасної екології свідчить про те, що її формування ще не закінчено, а тільки починається.

Дата добавления: 2015-05-24