Еволюція політичних ідей в Київській Русі, Росії та на українських землях в ХIV—XVI століттях

Політичні концепції Середньовіччя та епохи Відродження.

У Середньовіччі переважала релігійна концепція, яка базувалась на пріоритеті церковної влади над світською, а яскравими ідеологами цього часу були Аврелій Августин та Фома Аквінський. На їх думку, рівність людей, як і їх послух владі, обумовлені Богом – володарем світового порядку. До того ж, політика, на їх думку, має бути моральною, бо це відповідальність перед Богом.

Водночас, були прихильники і світської теорії (Марсилій Падуанський і Уїльям Оккам), але їх небагато. Для епохи Відродження характерна громадянська концепція, яка хоча і звільнила науку від теології, але й політику – від моралі. Сформувався «макіавеллізм» з формулою: «мета виправдовує засоби».

Центральною політичною проблемою того часу була проблема взаємовідносин світської та церковної влад. З одного боку, церква в Київській Русі прагнула піднятися над великокнязівською адміністрацією, що знайшло своє концептуальне відображення у церковному вченні про богоугодного володаря, в основі якого лежала ідея родового, династичного князювання.

З іншого боку, відображаючи інтереси світської влади, поступово склалася концепція одновладдя, верховенства тільки світської влади. Поряд з ідеями східнослов’янських земель навколо Києва переважали християнські морально-етичні норми (від «Церковних уставів» Володимира Великого до «Слова про закон і благодать» митрополита Іларіона та «Повчання дітям »Володимира Мономаха).

Суттєво відрізняються політична теорія і практика на українських та російських землях в ХV – початку ХVІ століть. Це пояснюються передусім тим, що в Росії вже формувалась централізована держава навколо Москви, а українські землі переживали Литовську та Польську добу своєї історії. Саме тому російська політична думка була спрямована на зміцнення власної державності, «обраного народу», як захисника православ’я, але з пріоритетом світської царської влади (І. Грозний). В Україні ж переважали загальні гуманістичні ідеї, поєднання їх з пріоритетом права Божого, відкидався «абсолютний централізм» державної, світської влади, вчені виступали за верховенство Закону й справедливості (Іван Вишенський, Петро Могила).

Політологічний словник

Автаркія (від грецьк. autarkeia – самозадоволення) – політика самоізоляції держави. Частіше за все проявляється в намаганні держави утворити самодостатню економіку.

Біхевіоризм (від латин. behaviour – поведінка) – підхід у політології, який базується на вивченні політичної поведінки.

Геронтократія — перевага у правлячій елі­ті осіб похилого віку; принцип управління, за яким політична влада належить старійшинам.

Деспотія — один із різновидів диктатури, що існу­вала в країнах Стародавнього Сходу — жорстко централізова­на бюрократична монархія з обожню­ванням монарха й чітким підпо­рядкуванням по вертикалі.

Етатизм (фр. еґаґ — держа­ва) — активне втручання дер­жави в економічне, політичне, соціальне й духовне життя сус­пільства.

Клерикалізм – політична течія, спрямована на посилення впливу релігії та церкви на всі сфери суспільного життя.

Охлократія – домінування в полі­тичному житті суспільства впли­ву юрби.

Плутократія – фор­ма організації влади на правлінні найбагатших людей.

Поліс (гр. – місто-держава) — особлива форма соціаль­но-економічної та політичної організації суспільства в Старо­давній Греції, що спирається на економічний і політичний суве­ренітет громади вільних власни­ків і виробників.

Теократія – форма здій­снення влади, за якою вища дер­жавна влада здійснюється духів­ництвом або главою церкви.

Тиранія – історичний різновид диктатури, що одержала розви­ток у Стародавній Греції; форма здійснення державної влади, за­снована на одноосібному прав­лінні, використанні прямого на­сильства.

Узурпація — насильницьке, протизаконне захоплення влади або присвоєння чужих прав, по­вноважень; досягнення влади з порушенням законодавчо вста­новленої процедури.

Дата добавления: 2015-05-24