I курс (1,2 семестр)

Для проведення самостійної роботи у складі групи

Підготував:викладач циклу кримінально-правових дисциплін

майор внутрішньої служби

Майборода І.А.

Розглянуто та схвалено на засіданні циклу кримінально-правових дисциплін

«____»___________20__ року. Протокол №___

Чернігів – 2012

Методичні вказівки щодо самостійної роботи курсантів

1. З навчальної дисципліни «Пенітенціарна політика і пенітенціарна система України» на самостійну роботу згідно тематичного плану для проведення занять з курсантами 1-го курсу денної форми навчання для підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «молодший спеціаліст» зі спеціальності 5.03040102 «Правоохоронна діяльність» (див. нижче) відведено 13 годин, згідно тематичного плану для проведення занять з курсантами 1-го курсу денної форми навчання для підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» з галузі знань «Право» (0304) за напрямом підготовки 6.030401 «Правознавство» (див. нижче) відведено12 годин. Тому курсанти (студенти) повинні їх відпрацювати, скориставшись даними методичними матеріалами.
2. У методичних матеріалах до кожної теми подані навчальні питання для самостійного вивчення, рекомендована література та питання для самоконтролю, а також теми доповідей.
3. Навчальні питання мають бути курсантами (студентами) вивчені та законспектовані в зошитах.

Тематичний план з курсу «Пенітенціарна політика і пенітенціарна система України» для проведення занять з курсантами 1-го курсу денної форми навчання для підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «молодший спеціаліст»

зі спеціальності 5.03040102 «Правоохоронна діяльність».

№ п/п	Найменування розділів та тем	Кількість годин по видам занять
Всього	Лекції	С.з.	П.з.	Сам. роб.	Індив. роб.	Кред. ЕСТS	Інші
	Модуль 1
	Змістовний модуль 1. Теоретичні основи і історичний розвиток пенітенціарної політики і пенітенціарної системи України.
1.	Поняття, предмет та завдання курсу «Пенітенціарна політика і пенітенціарна система України». Поняття пенітенціарної політики як соціально-юридичного явища та її принципи.
2.	Історичне формування і розвиток пенітенціарної політики і пенітенціарної системи в Європі і на території України. Сучасна пенітенціарна політика України.
	Змістовний модуль 2. Джерела та суб’єкти формування пенітенціарної політики та реформування пенітенціарної системи України.
3.	Джерела та суб’єкти пенітенціарної політики в Україні, їх компетенція.
	Взаємодія органів і установ виконання покарань з іншими державними та громадськими утвореннями.
4.	Роль і місце персоналу ДКВС у реалізації пенітенціарної політики України.
	Всього за 1-й модуль							1,5

Тематичний план з курсу «Пенітенціарна політика і пенітенціарна система України» для проведення занять з курсантами 1-го курсу денної форми навчання для підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» з галузі знань «Право» (0304) за напрямом підготовки 6.030401 «Правознавство»

№ п/п	Найменування розділів та тем	Кількість годин по видам занять
Всього	Лекції	С.з.	П.з.	Сам. роб.	Індив. роб.	Кред. ЕСТS	Інші
	Модуль 1
	Змістовний модуль 1. Теоретичні основи і історичний розвиток пенітенціарної політики і пенітенціарної системи України.
1.	Поняття, предмет та завдання курсу «Пенітенціарна політика і пенітенціарна система України». Поняття пенітенціарної політики як соціально-юридичного явища та її принципи.
2.	Історичне формування і розвиток пенітенціарної політики і пенітенціарної системи в Європі і на території України. Сучасна пенітенціарна політика України.
	Змістовний модуль 2. Джерела та суб’єкти формування пенітенціарної політики та реформування пенітенціарної системи України.
3.	Джерела та суб’єкти пенітенціарної політики в Україні, їх компетенція.
	Взаємодія органів і установ виконання покарань з іншими державними та громадськими утвореннями.
4.	Роль і місце персоналу ДКВС у реалізації пенітенціарної політики України.
	Всього за 1-й модуль							1,5

Перелік питань, що винесені для самостійного опрацювання та письмових консультацій з навчальної дисципліни

«Пенітенціарна політика і пенітенціарна система України»

Тема 1. Поняття, предмет та завдання курсу «Пенітенціарна політика і пенітенціарна

система України. Поняття пенітенціарної політики як соціально – юридичного

явища та її принципи.

Питання до самостійної роботи:

1. Принцип невідворотності виконання і відбування покарань.
2. Принцип законності.
3. Принцип справедливості.
4. Принцип гуманізму.
5. Принцип демократизму.
6. Принцип рівності засуджених перед законом.
7. Принцип поваги до прав і свобод людини.
8. Принцип взаємної відповідальності держави і засудженого.
9. Принцип диференціації та індивідуалізації виконання покарань.
10. Принцип раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки.
11. Принцип поєднання покарання з виправним впливом.
12. Принцип участі громадськості в діяльності органів і установ виконання покарань.

Методичні рекомендації для підготовки до теми:

Кримінально-виконавче право, як й інші галузі права, має в своїй основі керівні положення (правила) – принципи, які мають погоджуватися із принципами, що закладено у пенітенціарну політику держави. Відповідно до статті 5 Кримінально –виконавчого кодексу принципами кримінально –виконавчого законодавства, виконання і відбування покарань є наступні:

1. Невідворотності виконання і відбування покарань.
2. Законності.
3. Справедливості.
4. Гуманізму.
5. Демократизму.
6. Рівності засуджених перед законом.
7. Принцип поваги до прав і свобод людини.
8. Взаємної відповідальності держави і засудженого.
9. Диференціації та індивідуалізації виконання покарань.
10. Раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки.
11. Поєднання покарання з виправним впливом.
12. Участі громадськості в діяльності органів і установ виконання покарань.

Система принципів кримінально – виконавчого права поділяє їх на три групи:

1. Загально – правові.

Загально – правові принципи включають законність, демократизм, гуманізм.

Принцип законності – конституційний, закріплений у ряді статей Конституції України (6,19,24,68 та інших). У кримінально – виконавчому праві він проявляється у забезпеченні верховенства закону, який регулює виконання покарання та його пріоритети перед іншими нормативними актами, що регулюють суспільні відносини в цій сфері. Принцип законності реалізується в точному й суворому дотриманні кримінально –виконавчого законодавства установами і органами виконання покарань, посадовими особами, працівниками організацій, які взаємодіють з установами і органами виконання покарань, військовослужбовцями, які здійснюють охорону і конвоювання засуджених, громадськими організаціями, котрі беруть участь у виправленні і ресоціалізації засуджених, окремими громадянами при відвіданні місць відбування покарання і самими засудженими. Цей принцип закріплений також у статі 7 (основи правового статусу засуджених), статті 8

(основні права засуджених), статті 9 (основні обов’язки засуджених), статті 10 (право засуджених на особисту безпеку) тощо.

Принцип демократизму – відображає сутність багатьох інститутів і норм кримінально – виконавчого права. Насамперед він реалізується у визнанні засудженого суб’єктом цієї галузі права. Принцип демократизму виражається в сутності організації процесу виправлення засуджених, відкритості установ і органів виконання покарань. Насамперед у залученні громадськості до виховної роботи із засудженими, здійсненні контролю за діяльністю органів виконання покарань. Цей принцип закріплений у статтях

22 – 25 Кримінально – виконавчого кодексу України.

Принцип гуманізму кримінально – виконавчого правазнаходить свій вияв у багатьох інститутах та нормах кримінально – виконавчого кодексу України й інших актах, які регулюють виконання покарань. Він закріплений у численних міжнародних документах про права людини і поводження із засудженими. Цей принцип виявляється також і в тих цілях, які ставить держава при виконанні покарання – захист інтересів особи та суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Він реалізується у заходах виправного впливу, суспільно – корисній праці, інтенсивному психолого-педагогічному впливі, професійній підготовці і загальноосвітньому навчанні, поряд з жорстокими режимними вимогами, що забезпечують дисципліну і порядок в місцях позбавлення волі, але одночасно створюють умови для забезпечення прав засуджених аж до умовно – дострокового звільнення (ст. 154 КВК України, ст.ст. 81,82 КК України).

1. Міжгалузеві.

Міжгалузеві –справедливості, невідворотності виконання і відбування покарань.

Принцип справедливості покликаний оберігати інтереси суспільства, захищати його від нових злочинних посягань, відновлювати порушене злочином почуття справедливості. Цей принцип відображений у ст. 1 Кримінально –виконавчого кодексу України, яка визначає завдання кримінально – виконавчого законодавства України серед яких важливе місце посідає завдання застосування до засуджених заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки. Виконання засудженими своїх обов»язків (ст. 9 КВК) – першочергова вимога соціальної справедливості.

Принцип невідворотності виконання і відбування покарань означає безумовність виконання покарання, призначеного судом, обов»язок засудженого терпіти кару (ст.9 КВК, в якій говориться, що «невиконання засудженим своїх обов»язків і законних вимог адміністрації органів і установ виконання покарань тягне за собою встановлену законом відповідальність»).

1. Галузеві.

Галузеві – рівності засуджених перед законом, взаємної відповідальності

держави і засудженого, диференціації та індивідуалізації виконання покарань, раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки, поєднання покарання із заходами виправного впливу, участь громадськості в передбачених законом випадках у діяльності органів і установ виконання покарань.

Рівність засуджених перед законом. Підґрунтям цього принципу є конституційний принцип рівності всіх перед законом (ст.24 Конституції України).Загальна декларація прав і свобод людини (ст.7); Мінімальні стандартні правила поводження з ув»язненими (ст.6). В статті 7 КВК вказано на те, що «правовий статус засуджених визначається законами України, цим Кодексом, виходячи із порядку та умов виконання та відбування конкретного виду покарання.

Принцип поваги до прав і свобод людини. Аналіз принципу поваги до прав і свобод людини дає змогу виокремити такі основні положення:

- визнання гідності, властивої всім членам людської родини, а також їх рівних і невід’ємних прав, що є основою свободи, справедливості і загального миру;

- кожна держава зобов’язана сприяти шляхом спільних і самостійних дій загальній повазі і дотриманню прав людини й основних свобод відповідно до Статуту ООН;

- права людини повинні охоронятися владою закону, що забезпечить національний мир і правопорядок, людина не буде змушена вдаватися в якості останнього засобу до повстання проти тиранії і гноблення;

- держава зобов’язана шанувати і забезпечувати всім, хто перебуває в межах її юрисдикції, права і свободи, визнані міжнародним правом, без будь-якої різниці, як щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, станового або іншого становища;

- держава зобов’язана вживати законодавчі й інші заходи, необхідні для забезпечення міжнародно-визнаних прав людини;

- держава зобов’язана гарантувати будь-якій особі, права якої порушені, ефективні засоби правового захисту;

- держава зобов’язана забезпечити право людини знати свої права і чинити відповідно до них.

Принцип взаємної відповідальності держави і засудженого. Він характеризує соціальну спрямованість кримінально – виконавчого права, його інститутів, норм і принципів. У діючому законодавстві (ст.1 КВК) завдання гарантій захисту прав засуджених, законних інтересів та обов»язків, порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки засуджених поставлено на перше місце. Принцип виправлення і ресоціалізації засуджених, закріплений також в ст. 6 КВК, згідно з якою основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно – корисна праця, соціально-вихована робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.

Для працівників органів і установ виконання покарань вимоги цього принципу полягають в тому, щоб вся організаційна, практична діяльність була підпорядкована переважно досягненню мети виправлення засуджених. Кожне з управлінських рішень, що приймається, мусить оцінюватися передусім саме з цієї точки зору.

Принцип диференціації та індивідуалізації виконання пока­рань - похідний від такого принципу кримінального права, як диференціація й індивідуалізація відповідальності. В кри­мінально-виконавчому праві він виражається в диференціації й індивідуалізації виховання (відбування) покарання. Диференціація виконання покарання полягає. в тому, що до різних категорій засуджених в залежності від тяжкості вчинених ними злочинів, злочинної діяльності в минулому, форми вини, поведінки в процесі відбування покарання застосовується каральний вплив в різних обсягах. Один із методів диференціації виконання покарання - класифікація засуджених і розподіл їх по видах органів і установ виконання покарань. Цей принцип дістав своє відображення в стат­тях 11-21 КВК.

Принцип індивідуалізації виконання покарання базується на обліку не групових, а індивідуальних особливостей особи засудженого, які враховуються при відбуванні ним покаран­ня. Так, у ст. 6 КВК, в якій закріплений цей принцип, вказу­ється. що засоби виправлення і ресоціалізації засуджених повинні застосовуватися з ура­хуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого злочину та поведінки засудженого під час відбування покарання.

Поєднання покарання з заходами виправного впливу перед­бачає, що виконання покарань повинне супроводжуватися застосуванням до засуджених різних заходів виховання. Це стосується не лише засуджених до позбавлення волі чи ви­правних робіт, стосовно яких застосовується весь комплекс заходів впливу згідно зі ст. 6 КВК, але й покарань, не пов’язаних із застосуванням цих заходів. До таких засуджених повинні застосовуватися, в обов’язковому порядку, загальні заходи виховного характеру. Правовою під­ставою застосування цих заходів є вирок суду, що набрав законної сили.

Участь громадськості в передбачених законом випадках у діяльності органів і установ виконання покарань. Відповідно до діючого кримінально-виконавчого законодавства (стаття 25 КВК) цей принцип реалізується шляхом надання допомоги органам та установам виконання покарань та забезпечення громадського контролю за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань і закріплення результатів виправлення стосовно осіб, звільнених від покарання (статті 160-162 КВК).

Всі принципи кримінально-виконавчого права взаємо­пов’язані і доповнюють один одного, тому й реалізація їх при виконанні покарання має бути комплексною і співпадати із загальноєвропейськими підходами щодо створення умов для відбуття покарання засудженими.

Дотримання принципів пенітенціарної політики – це обов’язок усіх її суб’єктів, адже саме вони лежать в основі і визначають напрямок руху, і розбудови пенітенціарної політики України і системи в цілому.

Список основної та додаткової літератури:

Література:

Законодавчі і інші нормативні акти України:

1. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996

року зі змінами та доповненнями згідно із Законом України «Про внесення змін до Конституції України» № 2222-IV. – Харків: ФОП Співак Т.К., 2010. – 48 с.

2. Кримінально – виконавчий кодекс України: текст відповідає офіц. станом на 1 січня 2011 р. – К.: Національний книжковий проект, 2011. – 80 с.

3. Кримінальний Кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 11 квіт. 2011.: (ОФІЦ. ТЕКСТ). – К.: ПАЛИВОДА А.В., 2011. – 208 с.- (Кодекси України).

4. Кримінально-процесуальний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 1 верес. 2009 р.: (ВІДПОВІДАЄ ОФІЦ. ТЕКСТУ). – К.: ПАЛИВОДА А.В., 2009. – 200 с. – (Кодекси України).

5. Про Державну кримінально –виконавчу службу України: Закон України від 23.06.2005 р. [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2713-15

6. Про створення Державного департаменту України з питань виконання покарань: Указ Президента України від 22.04.1998 р. [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=344%2F98

7. Про Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань: Указ Президента України від 31.07.1998 р. [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=827%2F98

8. Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 09.12.2010 року №1085/201. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://www.president.gov.ua/documents/12584.html

9. Про затвердження Положення про Державну пенітенціарну службу України: Указ Президента України від 06.04.2011 року №394/2011 [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=394%2F2011.

Навчальна література.

1. Стручков. Курс исправительно – трудового права. Проблемы общей части. Ученик. М. 1984.

2. Советское исправительно – трудовое право. Общая часть. Ученик. Рязань. 1987 г.

3. Права людини і професійні стандарти для працівників міліції та пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій. Українсько – Американське бюро захисту прав людини, Амстердам – Київ – 1996.

4. Пенітенціарна ідея. Радов Г.О. Київ – 1998.

5. Уголовно – исполнительное право. Учебник для юридических вузов. Издание 2. Под. Ред. Проф. В.И. Селиверстова, М.: Юриспруденция, 2000.

6. О.М, Джужа, В.О. Корчинський, С.Я. Фаренюк, В.Б. Василець «Курс кримінально-виконавчого права України: Загальна та Особлива частини.» Навчальний посібник. – К.:Юринком Інтер, 2000.

7. О.М. Джужа, В.О. Корчинський, С.Я, Фаренюк, В.Б. Василець та інші «Кримінально-виконавче право України» Навчальний посібник. – К.:Юринком Інтер, 2002.

8. Кримінально-виконавче право України: Навч. Посібник За ред.. проф.. А.Х. Степанюка. – К.: Юрінком Інтер, 2008 – 624 с.

9. Кримінально-виконавче право України: Підручник/ За ред. докт. О.М. Джужи ­:К.: «Атіка», 2010.

10. Науково-практичний коментар до Кримінально-виконавчого кодексу України / І.Г. Богатирьов, О.М. Джужа, О.І. Богатирьова, Є.М. Бодюл та ін.; За заг. ред. докт. юрид. наук, проф. І.Г. Богатирьова. – К.: Атіка, 2010. – 344 с.

Допоміжна література.

1. Материалы международного семинара «Тюремная реформа в посттоталитарных странах». – Донецк.- 1998 – 10-12 ноября.

2. Тюремная реформа – поиски и достижения. Харьковская правозащитная группа. - № 10 (46). – Харьков, 1999.

3. Проблеми пенітенціарної теорії і практики. Щорічний бюлетень Київського інститут внутрішніх справ. - № 5. – 2000. – 139 с.

4. Проблеми пенітенціарної теорії і практики: Щорічний бюлетень Київського інститут внутрішніх справ / Редкол.: В.М. Синьов (голов. Ред.) та ін. – К.: КІВС, «МП Леся», 2001. – 408 с.

5. Проблеми пенітенціарної теорії і практики: Щорічний бюлетень Київського інституту внутрішніх справ / Редкол.: В.М. Синьов (голов. Ред.) та ін. – К.: КІВС, «МП Леся», 2002. – 467 с.

6. Вербенський М.Г. Застосування покарань не пов’язаних з позбавленням волі// Соціальна політика і соціальна робота. - № 1(9). – 2003. – С.3.5.

Тема 2. Історичне формування і розвиток пенітенціарної політики і пенітенціарної

системи в Європі і на території України. Сучасна пенітенціарна політика України.

Питання для самостійної роботи:

1. Критерії оцінки ефективності пенітенціарної політики України;

2. Функції пенітенціарної політики України.

Методичні рекомендації для підготовки до теми:

Головними критеріями оцінки цілей і завдань кримінально-вико­навчої політики є:

· відповідність їх змісту природі людини, нормам права і моралі цивілізованого суспільства,

· забезпечення збалансова­ного задоволення законних прав та інтересів громадян, суспільства і держави,

· системне вираження всього комплексу основних складо­вих проблем пенітенціарної функції держави,

· максимальне і ефек­тивне використання у справі ресоціалізації злочинців усього націо­нального потенціалу.

Окремі напрямки пенітенціарної політики називаються кримінально-виконавчими функціями.

Функція — це характерний рід діяльності, роль, призначення. Можна виділити ініціативну, програмно-координаційну, інформаційну, гарантійну, захисну, регулятивну функції пенітенціарної політики.

Ініціативна функція пенітенціарної політики полягає в тому, що вона як результат погодження волі суб'єктів є водночас актом вияву їхньої ініціативи (наприклад, законодавчої).

Програмно-координаційна функція означає, з одного боку, що пенітенціарна політика є своєрідною програмою діяльності суб'єктів кримінально-виконавчих правовідносин між собою, а з ін­шого — засобом координації цієї діяльності на засадах законності, гласності, демократизму та гуманізму.

Інформаційна функція пенітенціарної політики вияв­ляється в тому, що завдяки чітко сформульованим положенням та принципам вона містить певну інформацію щодо процесу виконання кримінальних покарань у державі, наявні права та обов'язки суб'єк­тів кримінально-виконавчих правовідносин та інше.

Гарантійна функція зводиться до залучення для належного ви­конання покарань системи забезпечувальних засобів, які набувають певної організаційно-правової обов'язкової форми.

Нарешті, захисна функція полягає в тому, що завдяки пенітенціарній політиці включається в дію механізм захисту сус­пільства від нових злочинних посягань.

Названі функції пенітенціарної політики об'єднуються загальнішою - регулятивною функцією, оскільки ця політика є організаційно-правовим засобом регулювання поведінки суб'єктів і учасників кримінально-виконавчих правовідносин.

Література:

1. Законодавчі і інші нормативні акти України.

1. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року зі змінами та доповненнями згідно із Законом України «Про внесення змін до Конституції України» № 2222-IV. – Харків: ФОП Співак Т.К., 2010. – 48 с.

2. Кримінально – виконавчий кодекс України: текст відповідає офіц. станом на 1 січня 2011 р. – К.: Національний книжковий проект, 2011. – 80 с.

3. Кримінальний Кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 11 квіт. 2011.: (ОФІЦ. ТЕКСТ). – К.: ПАЛИВОДА А.В., 2011. – 208 с.- (Кодекси України).

4. Про Державну кримінально –виконавчу службу України: Закон України від 23.06.2005 р. [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2713-15

6. Про створення Державного департаменту України з питань виконання покарань: Указ Президента України від 22.04.1998 р. [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=344%2F98

7. Про Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань: Указ Президента України від 31.07.1998 р. [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=827%2F98

8. Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 09.12.2010 року №1085/201. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://www.president.gov.ua/documents/12584.html

9. Про затвердження Положення про Державну пенітенціарну службу України: Указ Президента України від 06.04.2011 року №394/2011 [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=394%2F2011.

2. Навчальна література.

1. Гернет М.Н. История царской тюрьмы: В 5 т. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1950. – Т.1. – 384с.

2. Гернет М.Н. История царской тюрьмы: В 5 т. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1950. – Т.2. – 582с.

3. Гернет М.Н. История царской тюрьмы: В 5 т. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1950. – Т.3. – 430с.

4. Гернет М.Н. История царской тюрьмы: В 5 т. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1950. – Т.4. – 302с.

5. Гернет М.Н. История царской тюрьмы: В 5 т. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1950. – Т.5. – 340с.

6. Стручков. Курс исправительно – трудового права. Проблемы общей части. Ученик. М. 1984.

7. Золин П.М. Преступность в стране в 1909-1928гг.: Сравнительная статистика // Советское государство и право. – 1991. – №5. – С.112-118.

8. Права людини і професійні стандарти для працівників міліції та пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій. Українсько – Американське бюро захисту прав людини, Амстердам – Київ – 1996.

9. Михайленко П.П., Кондратьєв Я.Ю. Історія міліції України у документах і матеріалах: В 3 т. – К.: Генеза, 1997. – Т.1: 1917-1925рр. – 504с.

10. Зубков А.И., Калинин Ю.И., Сысоев В.Д. Пенитенциарные учреждения в системе Министерства юстиции России. История и современность. – М.: Издательство НОРМА, 1998. – 176с.

11. Калюжний Р.А., Маковський В.І., Чубатенко В.Г. З історії пенітенціарної реформи в російській імперії // Науковий вісник НАВС України. – 1998. - №3. - С.165-170.

12. Пенітенціарна ідея. Радов Г.О. Киів –1998.

13. Уголовно – исполнительное право. Учебник для юридических вузов. Издание 2. Под. Ред. Проф. В.И. Селиверстова, М.: Юриспруденция, 2000.

14. О.М, Джужа, В.О. Корчинський, С.Я. Фаренюк, В.Б. Василець «Курс кримінально-виконавчого права України: Загальна та Особлива частини.» Навчальний посібник. – К.:Юринком Інтер, 2000.

15. Кримінально-виконавче право України: Навч. Посібник / За ред. проф. А.Х.Степанюка. ­­– К.: Юрінком Інтер, 2008. – 624 с.

16. Кримінально-виконавче право України: Підручник/ За ред. докт. О.М. Джужи ­:К.: «Атіка», 2010.

3. Допоміжна література.

1. Юридичний словник-довідник / Під ред. Ю.С.Шемшученка. – К.: Феміна,

Дата добавления: 2015-05-24