Опис предмета курсу 2 страница

Метод науки – спосіб пізнання, формулювання наукових гіпотез, перевірки доказовості висновків за допомогою різних конкретних засобів та прийомів.

Метод правового регулювання – набір юридичного інструментарію, за допомогою якого держава впливає в певному напрямку на розвиток суспільних відносин, враховуючи специфіку їх властивостей певного роду чи виду (майнові, фінансові, політичні, сімейні, відносини власності, спадкування та ін.).

Методологія правової науки – зумовлена особливостями правової реальності цілісна та узгоджена система способів пізнання державно-правової дійсності, що включає до себе такі складові: загальний (філософський) підхід; загальнонаукові методи; спеціальні методи; власні правові методи.

Механізм держави – сукупність державних органів, установ, підприємств та інших державних інститутів, за посередництвом яких практично здійснюються завдання і функції держави.

Механізм правового регулювання – організована в часі система всіх юридичних засобів, за допомогою яких право здійснює регулятивний вплив на суспільні відносини.

Міжгалузеві принципи права – принципи, що діють відразу в декількох галузях права.

Міжнародний договір – угода між державами та іншими суб'єктами міжнародного права з питань, що становлять для них спільний інтерес, яка регулює їх відносини шляхом утворення взаємних прав і обов'язків.

Монархія – форма державного правління, при якій вища державна влада фактично або формально належить одній особі (монарху) і, як правило, передається у спадок представникам правлячої династії.

Мораль – система уявлень та відповідних їм норм поведінки, що склалися в суспільстві, про добро і зло, обов'язок, справедливість, гідність і безчестя, похвальність і ганебність.

Наступність у праві – сприйняття у формі збереження, утримання, засвоєння, використання елементів правових норм, принципів, форми права, юридичної техніки в процесі розвитку та оновлення правової системи суспільства.

Неофіційне тлумачення нормативно-правих приписів – таке роз'яснення їх змісту, що здійснюється будь-яким суб'єктом, при якому результат тлумачення не має обов'язкової юридичної сили.

Норма права – різновид соціальної норми, що закріплює правило (стандарт) правомірної поведінки, неприпустимість відхилення від якого гарантується державною владою.

Нормативне правове регулювання – вид правового регулювання, що поширюється на заздалегідь не визначену кількість тотожних за своїми ознаками випадків, адресується колу осіб, не окреслених персонально, реалізується за допомогою правових засобів багаторазової дії та здійснюється протягом тривалого часу без встановлення чітких часових меж.

Нормативне тлумачення норм права – вид офіційного тлумачення, призначений для поширення його на невизначене коло осіб і випадків при вирішенні будь-яких юридичних справ, що регулюються нормами, котрі були предметом інтерпретації.

Нормативно-правовий акт – офіційний письмовий юридичний акт, прийнятий уповноваженими суб'єктами нормотворчості у визначених законом порядку і формі, який містить норми права.

Нормативно-правовий договір – двостороння або багатостороння угода, внаслідок якої встановлюються, змінюються чи скасовуються норми права.

Норми-дефініції – вид спеціалізованих норм права, які містять визначення правових категорій і понять.

Норми-завдання – вид спеціалізованих норм права, які визначають завдання окремих інститутів або галузей права.

Норми-засади – вид спеціалізованих норм права, які закріплюють загальні засади, на яких ґрунтуються політична і правова системи суспільства.

Норми-презумпції – вид спеціалізованих норм права, які закріплюють припущення щодо існування або відсутності певних юридичних фактів.

Норми-преюдиції – вид спеціалізованих норм права, які виключають будь-яке оспорювання існування вже доведеного юридичного факту, що дістав оцінку і закріплення в юридичному акті, котрий набрав чинності.

Норми-принципи – вид спеціалізованих норм права, що містять найбільш загальні і стабільні імперативні вимоги, закріплені в праві, які є концентрованим виразом найважливіших сутнісних рис та цінностей, притаманних цій системі права, визначають її характер і напрямки подальшого розвитку.

Норми-строки – вид спеціалізованих норм права, які містять правила обчислення строків.

Норми-фікції – вид спеціалізованих норм права, який для цілей правового регулювання визнають існуючими ті юридичні факти, що відсутні в реальному житті, і навпаки.

Нормотворча техніка – система правил і нематеріальних засобів вираження змісту нормативного правового акта, використання яких забезпечує повноту, стислість, точність, чіткість, ясність і несуперечність нормативних правових актів та системні зв'язки між ними.

Об'єкт правовідносин – матеріальні або нематеріальні блага, задля одержання, передачі або використання яких виникають права і обов'язки учасників правовідносин.

Облік нормативно-правових актів – вид систематизації нормативно-правових актів, що являє собою діяльність зі збирання, фіксування в логічній послідовності та зберігання нормативно-правових актів, підтримання їх у контрольному (актуальному) стані з урахуванням усіх змін та доповнень, а також зі створення спеціальних систем їх накопичення і пошуку.

Обмежувальне тлумачення норм права – вид тлумачення, який містить висновок щодо змісту правової норми, коли цей зміст є вужчим за текст статті нормативно-правового акта.

Оперативні норми – вид спеціалізованих норм права, які спрямовані на введення в дію і припинення дії інших норм права.

Оперативно-виконавча діяльність – діяльність уповноважених суб'єктів щодо виконання приписів правових норм із метою позитивного результативного впливу на суспільні відносини.

Охоронна функція права – функція права, яка виявляється у встановленні правом норм, спрямованих на охорону суспільно значущих відносин у різних сферах суспільного життя і викорінення шкідливих та небезпечних для суспільства варіантів поведінки.

Переродження правосвідомості – вид деформації правосвідомості, якому притаманний максимальний ступінь викривлення правових ідеалів.

Підгалузь права – певна сукупність (об'єднання) правових інститутів, що об'єктивно складається в межах однієї галузі права.

Підзаконні нормативно-правові акти – акти, що приймаються уповноваженими нормотворчими суб'єктами на основі й на виконання законів і не повинні їм суперечити.

Побутова (емпірична) правосвідомість – рівень правової свідомості, який формується на основі повсякденного досвіду людей у сфері правового регулювання і значною мірою залежить від набутої правової освіти.

Побутове (повсякденне) тлумачення – уяснення і роз'яснення змісту норм права в повсякденному житті, побуті всіма особами, які не мають спеціальної юридичної освіти або певного досвіду юридичної діяльності.

Подолання колізій у законодавстві – заходи, що дозволяють перебороти колізію в конкретному випадку в процесі правозастосування.

Політика — відносини між державними утвореннями, великими соціальними групами, етносами, націями, верствами населення, класами, конфесіями, партіями, громадськими організаціями з приводу тих чи інших соціальних подій.

Політична партія – інститут громадянського суспільства, покликаний визначати політичні шляхи та напрямки розвитку суспільства, реалізовувати й контролювати їх через вибори до представницьких органів влади та представництво у їх склад.

Політична система (у вузькому значенні) – взяті разом держава як інститут управління та інші політичні організації, які беруть участь у формування та здійсненні політичної влади.

Політична система (у широкому значенні) – цілісна, впорядкована сукупність політичних інститутів, політичних ролей, відносин, процесів, принципів політичної організації суспільства, підпорядкованих існуючим у ньому політичним, соціальним, юридичним, ідеологічним, культурним нормам, історичним традиціям і настановам політичного режиму конкретного суспільства.

Попередження колізій у законодавстві – заходи, що дозволяють запобігати їх появі на стадії підготовки, прийняття і введення в дію нормативно-правових актів до набуття ними чинності.

Посадова особа державного апарату – державний службовець, уповноважений на виконання управлінської функції, наділений публічно правовим статусом, який здійснює державно-владні повноваження, приймає обов'язкові для інших осіб визначені законодавством правові акти, може бути притягнутий до підвищеної юридичної відповідальності.

Поширювальне (розповсюджувальне, розширювальне) тлумачення – вид тлумачення, відповідно до якого дійсний зміст певної норми права після застосування різних способів тлумачення виявляється ширшим, ніж її буквальний текст, зовнішній мовний вираз.

Права і свободи людини – основні правові можливості (надбання), необхідні для існування і розвитку особи, які визнаються невід'ємними, мають бути загальними і рівними для кожного, забезпечуватись і захищатись державою в обсязі міжнародних стандартів.

Право – заснована на уявленні про справедливість міра свободи і рівності, що відображає потреби суспільного розвитку, яка у своїй основі склалася в процесі повторюваних суспільних відносин і визнається та охороняється державною.

Право об'єктивне – сукупність норм права, що виражені (ззовні об'єктивовані) у відповідних юридичних джерелах (нормативно-правових актах, судових рішеннях, правових звичаях тощо).

Право суб'єктивне – право, яке належить окремим особам (суб'єктам) і полягає в наявності у кожного з них певних юридичних можливостей.

Правова демагогія – вид деформації правосвідомості, що передбачає легковажне або свідоме здійснення такого впливу окремої особи або суспільної організацій на свідомість людей, наслідком якого стає формування однобічного або викривленого уявлення про правову дійсність.

Правова держава – організація державної влади, заснована на визнанні та реальному забезпеченні прав і свобод людини, верховенстві права і взаємній відповідальності особи і держави.

Правова ідеологія –сукупність ідей, принципів, теорій, концепцій, які в систематизованій формі відображають і оцінюють правову дійсність.

Правова культура – якісний стан правового життя суспільства, який характеризується досягнутим рівнем розвитку правової системи – станом та рівнем правової свідомості, юридичної науки, системи законодавства, правозастосовної практики, законності і правопорядку, правової освіти, а також ступенем гарантованості основних прав і свобод людини.

Правова поведінка – будь-яка юридично значуща поведінка суб'єктів права (індивідуальних чи колективних).

Правова психологія – сукупність настроїв, почуттів, емоцій, переживань із приводу права, окремих правових явищ.

Правова система – сформована під впливом об'єктивних закономірностей розвитку суспільства сукупність всіх його правових явищ, які знаходяться у стійких зв'язках між собою та з іншими соціальними системами.

Правова сім'я – сукупність правових систем, об'єднаних спільністю історичного формування, структури права, його джерел, провідних галузей та інститутів права, особливостями правосвідомості, правотворчості та правозастосування.

Правова форма діяльності органів держави – визначений законодавством (юридично оформлений) порядок здійснення ними юридично значущих дій та операцій, які спрямовані на здійснення функцій держави.

Правове регулювання – здійснюваний за допомогою юридичних засобів процес упорядкування суспільних відносин з метою забезпечення певної сукупності соціальних інтересів, які вимагають правового гарантування.

Правовий дилетантизм – вид деформації правосвідомості, що означає вільне поводження із законом або з оцінкою юридичної ситуації, що в цілому обумовлено легковажним ставленням до права.

Правовий звичай – визнане державою правило поведінки, що склалося внаслідок його фактичного одноманітного застосування протягом тривалого часу.

Правовий ідеалізм (романтизм) – вид деформації правосвідомості, при якому відбувається переоцінка реальних можливостей правового впливу на суспільні відносини і процеси.

Правовий інфантилізм – вид деформації правосвідомості, що проявляється у несформованості правових знань або їх недостатній глибині, при особистій переконаності в наявності належної юридичної підготовки.

Правовий нігілізм – особливо небезпечна форма деформації правової свідомості, яка має широкий діапазон проявів: від скептичного ставлення до права, негативного ставлення до правових форм організації суспільних відносин через заперечення соціальної цінності права і до свідомого ігнорування вимог закону.

Правовий порядок – фактичний стан правовідносин у певному суспільстві, який полягає в досягнутому рівні впорядкованості суспільного життя різноманітними юридичними засобами, що ґрунтуються на правовому законі.

Правовий режим – певний порядок правового регулювання, який забезпечується через особливе поєднання залучених для його здійснення способів, методів та типів правового регулювання.

Правовий статус суб'єктів права – сукупність усіх прав, обов'язків і законних інтересів суб'єктів права.

Правовідносини – суспільні відносини, які є юридичним вираженням фактичних суспільних відносин, де одна сторона на основі правових норм вимагає від іншої сторони виконання певних дій або утримання від них, а інша сторона повинна виконати ці вимоги, що охороняються державою.

Правозакріплення – організаційно врегульована, особлива форма діяльності держави або безпосередньо народу, внаслідок якої потреби суспільного розвитку і вимоги справедливості набувають правової форми, що виявляється у певному джерелі права (нормативному акті, прецеденті, звичаї та ін.).

Правозастосовна діяльність – правова форма діяльності держави з розгляду й вирішення індивідуальних юридичних справ, яка полягає в наділенні одних суб'єктів правами, покладенні на інших суб'єктів юридичних обов'язків, офіційному визнанні юридичних фактів, укладенні угод, розгляді юридичних питань про наслідки правових спорів і правопорушень та притягненні винних до юридичної відповідальності уповноваженими органами й посадовими особами.

Правоздатність – абстрактна здатність суб'єкта права мати суб'єктивні права і юридичні обов'язки.

Правомірна поведінка – вольова поведінка суб'єкта права (діяльність чи бездіяльність), яка відповідає приписам правових норм, не суперечить основним принципам права і гарантується державою.

Правомочність – можливість, через яку реалізується суб'єктивне право у конкретних правовідносинах і яка проявляється у праві на: поведінку, вимагання, домагання, користування соціальними благами.

Правоохоронна діяльність – форма діяльності державних органів та деяких недержавних інститутів, спрямована на охорону законності і правопорядку, захист прав і свобод людини, боротьбу зі злочинністю.

Правопорушення – протиправне, винне, соціально шкідливе діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи, яке спричиняє юридично визначені для правопорушника негативні наслідки.

Правосвідомість – сукупність суб'єктивних елементів правового регулювання: ідей, теорій, емоцій, почуттів та правових установок, за посередництвом яких відображається правова дійсність, формується ставлення до права та юридичної практики, ціннісна орієнтація щодо правової поведінки, бачення перспектив і напрямків розвитку правової системи.

Правосуб'єктність – можливість і здатність особи бути суб'єктом правовідносин з усіма правовими наслідками.

Правосуддя – правова форма діяльності державних органів і посадових осіб системи судової влади з розгляду й вирішення в судових засіданнях в установленому законом порядку юридичних справ у формі конституційного, адміністративного, господарського, цивільного й кримінального судочинства.

Правотворча діяльність – правова форма діяльності держави з розроблення, зміни та скасування правових норм, санкціонування інших соціальних норм шляхом надання юридичної сили вже існуючим у суспільстві правилам поведінки, звичаям; прийняття, офіційне оприлюднення та введення в дію нормативно-правових актів.

Правоутворення – процес формування юридичних норм, що починається з визнання державою певних повторювальних суспільних відносин, усвідомлення необхідності їх правового регулювання, формального закріплення і державного захисту юридичних приписів.

Предмет загальної теорії держави і права – коло явищ і процесів, що вивчає ця наука, а саме, сутність і найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку, функціонування правових і державних явищ та процесів, а також головні, вихідні для всієї юридичної науки поняття та категорії.

Предмет правового регулювання – те, що регулює право, на що спрямовано його регулятивний вплив, а саме, суспільні відносини, які є найбільш важливими, значущими для суспільства, мають однорідний, типовий вираз, виникають у суспільстві у зв'язку з проявом цілеспрямованої свідомо-вольової діяльності людей, набувають стійкого, сталого характеру, мають певний зовнішній прояв і придатні для контролю з боку інститутів суспільства і держави.

Приватне право – сукупність галузей права, предметом регулювання яких є відносини у сфері приватних, індивідуальних інтересів юридично рівних суб'єктів за допомогою диспозитивного методу правового регулювання.

Принципи права – найбільш загальні вимоги, що висуваються до суспільних відносин та їх учасників, а також вихідні керівні засади, відправні установлення, що виражають сутність права і випливають з ідей справедливості та свободи, визначають загальну спрямованість і найістотніші риси чинної правової системи.

Принципи організації і діяльності державного апарату – законодавчо визначені відправні засади і вимоги щодо його організації і функціонування з метою оптимального і ефективного виконання функцій та завдань держави.

Принципи правових інститутів – принципи, що діють у межах однорідних суспільних відносин, які регулюються нормами окремого інституту права.

Прогалина в законодавстві – неврегульованість певних суспільних відносин у законодавстві.

Протиправна поведінка — винна поведінка деліктоздатної фізичної чи юридичної особи – суб'єкта права, що порушує норми права.

Професійна правосвідомість – рівень правосвідомості, притаманний юристам-професіоналам, який формується внаслідок отримання спеціальної професійної (юридичної) підготовки, а також під час роботи в юридичній сфері.

Професійне (компетентне) тлумачення – тлумачення, яке здійснюють фахівці з вищою юридичною освітою в галузі правознавства для професійного використання його результатів у повсякденній діяльності в процесі застосування ними правових норм.

Публічне право – сукупність галузей права, предметом регулювання яких є відносини у сфері реалізації публічних (державних) інтересів за допомогою імперативного методу правового регулювання.

Реалізація правових норм – зумовлена правовими приписами правомірна поведінка учасників суспільних відносин.

Регулятивна функція права – юридична функція права, що проявляється у регулюванні суспільних відносин з метою їх належної організації шляхом встановлення позитивних правил поведінки.

Регулятивна динамічна функція права – функція права, яка виражається у можливостях права впливати на існуючі суспільні відносини з метою їх розвитку в певному напрямку, який з погляду суспільства чи правлячої еліти є доцільним і необхідним.

Регулятивна статична функція права – функція права, яка виражається у впливі права на суспільні відносини шляхом закріплення у правових приписах вже існуючих відносин, корисних для суспільства та особи.

Республіка – така форма правління, при якій вищі органи державної влади обираються безпосередньо народом або формуються виборними установами на певний строк.

Самоврядування – різновид соціального управління, в основу якого покладене спільне вирішення учасниками суспільних відносин суспільних справ, що поєднується зі спільною діяльністю з виконання прийнятих рішень.

Санкція – елемент норми права, що встановлює невигідні наслідки у випадку порушення правила, визначеного в диспозиції.

Система законодавства – уся система чинних нормативно-правових актів.

Система права – сукупність чинних принципів і норм права, якій притаманні єдність, узгодженість, диференціація і згрупованість норм у відносно самостійні структурні утворення (інститути, галузі та підгалузі права).

Систематизація нормативно-правових актів – діяльність із зведення нормативно-правових актів у впорядковану систему.

Склад правопорушення – сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак протиправного соціально шкідливого діяння, за вчинення якого винна особа несе юридичну відповідальність.

Соціальна держава – держава, яка визнає людину найвищою соціальною цінністю, надає соціальну допомогу індивідам, що потрапили у важку життєву ситуацію, з метою забезпечення кожному гідного рівня життя, перерозподіляє економічні блага відповідно до принципу соціальної справедливості й своє призначення вбачає в забезпеченні громадянського миру і злагоди в суспільстві.

Соціальні норми – існуючі в суспільстві правила поведінки загального характеру, які виявляють волю певної частини населення або всього суспільства і на випадок їх можливого порушення мають гарантії виконання різними засобами соціального впливу.

Спеціалізовані норми права – група правових норм, що не містять класичних правил (моделей) поведінки та виконують субсидіарну функцію в регулюванні суспільних відносин.

Спеціально дозволений тип правового регулювання – такий порядок правового регулювання, згідно з яким дозволяються лише ті форми поведінки соціальних суб'єктів, що безпосередньо визнаються правовими нормами як припустимі; при якому діє формула: заборонено все, крім того, що прямо дозволено законом.

Спосіб тлумачення – це сукупність прийомів аналізу змісту нормативно-правових актів.

Способи правового регулювання суспільних відносин – первинні засоби правового впливу на поведінку людей, пов'язані з наділенням їх суб'єктивними правами або покладанням на них юридичних обов'язків.

Стадії створення нормативно-правових актів – сукупність послідовних організаційних дій та етапів, які регулюються конституційними та іншими правовими нормами.

Структура норми права – внутрішня побудова норми, поділ її на складові (елементи).

Субсидіарне застосування (міжгалузева аналогія) – застосування до конкретних відносин нормативного припису, який регулює подібні за суттєвими ознаками відносини в суміжних галузях права.

Суб'єкт правовідносин – такий учасник суспільних відносин, який виступає як носій юридичних прав і обов'язків.

Суб'єктивне право – гарантована правом міра можливої або дозволеної поведінки особи, яка належить суб'єкту незалежно від того, перебуває він у правових відносинах з іншими суб'єктами чи ні.

Суверенітет – верховенство, повнота, невід'ємність та неподільність державної влади усередині країни та її незалежність від будь-якої іншої влади за її межами.

Судова влада – гілка державної влади, що має виключні повноваження на здійснення правосуддя.

Судовий прецедент – принцип, на основі якого ухвалене рішення у конкретній справі, що є обов'язковим для суду тієї самої або нижчої інстанції при вирішенні в майбутньому всіх аналогічних справ або виступає зразком тлумачення закону.

Темпоральна (часова) колізія – колізія, що виникає внаслідок видання в різний час з того самого питання декількох норм права.

Технічні норми – правила, які визначають поведінку людей у зв'язку із використанням технічних і природних об'єктів.

Тип правового регулювання – порядок правового регулювання, який визначається загальною спрямованістю правового регулювання, в основу якого покладено відповідні юридичні засоби: загальний дозвіл або загальну заборону.

Типологія держави – поділ усіх держав, що існували й існують, на типи за їх найсуттєвішими ознаками.

Тлумачення норм права – діяльність, спрямована на з'ясування, осмислення дійсного змісту норм права з метою сприяння їх практичній реалізації, а також результат такої діяльності, що переважно виражається в інтерпретаційно-правому акті.

Тоталітарний режим – найбільш жорстка форма недемократичного режиму, що характеризується крайніми проявами авторитаризму.

Унітарна держава – єдина цілісна держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають статусу державних утворень і не володіють суверенними правами.

Установча діяльність – правова форма діяльності держави зі створення й припинення функціонування шляхом реорганізації або ліквідації органів і структур державної влади, об'єднань громадян, суб'єктів підприємницької діяльності, а також їх кадрового забезпечення.

Фактичний склад – сукупність юридичних фактів, необхідних для виникнення, зміни або припинення правовідношення.

Федеративна держава – складна союзна держава, що містить державні утворення (республіки, штати, землі, кантони тощо), що наділені окремими суверенними правами та мають певну юридично визначену політичну самостійність.

Форма держави – складна юридична конструкція, яка характеризує узяті разом способи організації державної влади, державно-територіальний устрій та методи здійснення влади у державі.

Форма державно-територіального устрою – це елемент форми держави, який характеризує внутрішню структуру держави, співвідношення держави як єдиного цілого з її складовими частинами, спосіб територіального поділу державної влади, міру централізації та децентралізації.

Форма права – сукупність визнаних державою офіційно-документальних способів зовнішнього виразу та закріплення правових норм.

Форма правління – елемент форми держави, який характеризує способи формування вищих органів державної влади, їх компетенцію, структуру, принципи взаємодії та ступінь участі населення в їх формуванні.

Функції держави – основні напрямки її діяльності, які виражають її сутність і соціальне призначення в галузі управління справами суспільства.

Функції загальної теорії держави і права – головні напрямки її впливу на державно-правову дійсність та розвиток інших юридичних наук.

Функції права – головні напрямки впливу права на суспільні відносини, які визначаються соціальним призначенням права в різних сферах суспільного життя.

Юридична відповідальність – передбачені нормами права і здійснювані в правових відносинах у процесуальному порядку уповноваженими державою суб'єктами засоби державного примусу до особи, яка вчинила правопорушення, що тягне для неї обов'язок зазнавати несприятливих наслідків особистого, майнового або організаційного характеру, вид і міра яких передбачені санкціями правових норм.

Юридична діяльність – система юридично значущих, законодавчо регламентованих дій та операцій, спрямована на задоволення публічних і приватних інтересів.

Юридична наука – сфера знань про виникнення, розвиток, функціонування усіх державно-правових явищ, які разом утворюють державно-правову дійсність.

Юридична техніка – сукупність вироблених в юриспруденції засобів і правил зовнішнього виразу в текстах різних правових актів (нормоустановчого, нормозастосовного або інтерпретаційного характеру, актів систематизації законодавства) певного правового змісту.

Дата добавления: 2015-05-24