Тактика гри воротаря у міні-футболі (футзалі)

Воротар безперервно стежить за пересуванням суперника з м'ячем і відповідно пересувається сам по лінії воріт так, щоб вибрати місце по середині ліній кута, умовно проведених від м'яча до біч­них стояків воріт.

Якщо суперник з м'ячем лишив­ся сам на сам з воротарем і набли­жається до воріт, той змушений вий­ти вперед назустріч йому, щоб змен­шити кут обстрілу воріт.

Груповий захист полягає у взає­модії двох і більше гравців.

Види групового захисту:

– зонний;

– персональний;

– комбінований (змішаний).

Зонний захист. Гравці, зайняв­ши позиції кожен у своїй зоні штрафного майданчика, пересува­ються паралельно вперед-назад, за­лежно від напрямів атак суперника. Мета цього способу захисту - позбавити суперників можливості завдавати ударів м’ячем по воротах, нейтралізуючи їхні дії на відповідній відстані від воріт.

Переваги зонного захисту:

– надійність оборони;

– ефективність захисту від нападаючих, які застосовують безперервну
зміну місць, маючи високий рівень фізичної підготовки;

– надійність захисту під час дій, що проводяться суперником на близь­кій відстані від воріт, особливо проти команди, у складі якої відсут­ні гравці, які здатні завдавати ударів м'ячем по воротах з далеких від­станей;

– неможливість застосовувати швидкі атаки.

Недоліки зонного захисту:

– пасивна гра захисників проти нападаючих;

– можливість проведення суперником організованих атак;

– можливість допущення помилок, особливо в зонах розмежування зав­дань захисників;

– обмежена можливість переходу від оборони до атаки.

Персональний захист - користуються ним для прикривання суперника по всій площадці або на окремих її ділянках. Може застосовуватися щіль­не й розімкнуте прикривання суперника. Щільно його прикривати доцільно тоді коли захисник добре підготовлений фізично і швидкий. Якщо ці озна­ки більше властиві нападаючому, його краще прикривати нещільно, крім безпосередньої близькості від воріт. У сучасному міні-футболі (футзалі) цей спосіб захисту застосовується часто.

В персональній обороні захисники розташовуються на позиціях так, щоб завжди бути обличчям до суперника і спиною до власних воріт. Цим способом захисту користуються під час невдалого для команди розвитку гри, якщо потрібно швидко оволодіти м'ячем і посилити тиск на гравців суперника, щоб розпочати розвивати атаки.

Переваги персонального захисту:

– ретельний (старанний) спосіб прикривання, чим ускладнюються дії
провідних гравців суперника.

Його недоліки:

– можливість входження захисника вглиб поля;

– труднощі дій в захисті, коли суперник безперервно змінює місця;

– звільнення хоч одного нападаючого суперника з-під опіки захисника
порушує рівновагу всього захисту, що вимагає негайного переходу ко­манди на інший спосіб оборони.

Комбінований захист поєднує два види захисту — зонний і персональ­ний. Це означає, що окремі гравці прикривають своїх підопічних щільно (персонально), а інші зонно.

Комбінований спосіб захисту виник з потреби тісніше й надійніше прикривати провідних гравців або тих, які вміють завдавати удару м'ячем, та ізолювати їх від взаємодії з партнерами, щоб позбавити їх можливос­ті забивати м'яч у ворота. Цей спосіб захисту має позитивні та негативні ознаки.

У найпрогресивніших варіантах комбінованого способу оборони кількість персонально діючих в захисті гравців зростає не тільки проти напада­ючих, але й проти атакуючих захисників.

Комбінований захист - досить універсальна форма оборони, оскільки сприяє раціональному розташуванню гравців на майданчику.

До захисних дій гравці переходять одразу ж, як тільки команда втрати­ла контроль над м'ячем. Насамперед до боротьби залучаються нападаючі. Вони намагаються оволодіти м'ячем або хоча б ускладнити супернику мож­ливість застосувати передачі, створюючи тим самим умови для переходу на організований спосіб власних оборонних дій.

У сучасному міні-футболі (футзалі) існує кілька варіантів оборонної гри:

– основний варіант;

– варіант гри "під тиском" (напором);

– варіант із забезпеченим захистом.

У всіх варіантах діють принципи:

– використання зонного та персонального захисту;

– гра з резервом гравців в обороні.

Під час використання варіанту оборони "під тиском" (напором) гравці після втрати м'яча негайно переключались на захисні дії. Іншого способу лишити суперника можливості розвивати атаку не існує. Крім того, таки­ми діями команда створює захисний блок уже в зоні своєї атаки. Найближ­чий до м'яча гравець атакує суперника, який намагається розпочати атаку, інші щільно прикривають своїх найближчих суперників, щоб позбавити їх можливості взаємодіяти з партнером, особливо з гравцем, який розпочи­нає атаку. Якщо такий намір не вдався, гравці переходять в оборону на власній половині поля. Метою такого переходу є намір в центрі площадки пос­тупово створити чисельну перевагу захисників з достатньо глибоко ешелонованим захистом, щоб вести боротьбу за оволодіння м'ячем перед власними воротами. За цих умов кожен гравець мусить максимальною мірою не тільки залучатися до захисних дій команди, а й думати та діяти як захисник.

За сучасних вимог до організованості гри всі способи захисту команди діятимуть тільки тоді, коли буде усунута можливість неочікуваності. Цього вдається досягти тільки за умови, що команда в оборонній фазі гри діятиме за принципами:

– уповільнення розвитку атак суперника;

– організоване розташування гравців на площадці, щоб уникнути небезпеки від швидких контратак;

– безперервне збереження рівноваги захисту;

– ущільнення оборони на небезпечних ділянках загрози воротам;

– активність (агресивність) усіх гравців під час захисних дій на площадці.

Дата добавления: 2015-05-24