Огюст Конт і розробка нової науки – соціології

"Батьком" соціології як науки вважають французького філософа Огюста Коюта ( 1798-1857) Його доля склалася так, що за життя він не був визнаний як учений, а тим паче як фундатор нової науки. Визнання прийшло вже після його смерті: через 20 років про О. Конта з'явилося в американській і європейській пресі близько 900 статей. Його основні твори: "Курс позитивної філософії", "Позитивістський катехізис", "Система позитивної політики", "Заповіт Конта".

Конт є фундатором позитивізму як особливого методу дослідження соціальних процесів, який тяжіє не до умоглядного, теоретизованого знання, а до знання, котре засно­ване на спостереженні й експерименті та пов'язане з ви­користанням математичних методів. Переваги такого знання про суспільство очевидні й характеризуються точністю, до­стовірністю, конструктивністю, об'єктивністю.

Учений дав назву соціології як науці, окресливши в основ­них рисах її предмет і методи. Цікаво, що спочатку О. Конт назвав нову науку "соціальною фізикою". Хід його роздумів був такий: якщо фізика вивчає взаємодії в неживій матерії, то повинна бути окрема наука, що вивчає людські взаємодії на рівні суспільства. Сучасна наука не використовує поняття "соціальна фізика", а поняття "соціологія", автором якого є також О. Конт, стало широко вживаним.

Розуміючи соціологію як комплексну, складну науку, мислитель вибудовував класифікацію наук, починаючи від найпростішої до найскладнішої. Ця класифікація в його інтерпретації була такою: математика > астрономія > фізика > > хімія > фізіологія > соціальна фізика (соціологія).

Нова наука, за О. Контом, має два розділи - соціальну статику, що вивчає анатомію суспільства, його структуру, побудову тощо, і соціальну динаміку, яка вивчає закони руху та розвитку суспільства, його прогрес.

Філософ сформулював "закон трьох фазисів-стадій" розумо­вого розвитку, котрий разом із законом розподілу праці зумов­лює соціальний прогрес. За О. Контом, існують три стадії, через які послідовно проходить людська свідомість: теологіч­на, коли світ пояснюється дією надприродних сил; метафізична (абстрактна), коли світ пояснюється за допомогою пізнання сутності речей, а не релігійними впливами; позитивна (науко­ва), коли формується науковий світогляд, основу якого стано­вить позитивне знання.

Також дослідник започаткував теоретичний аналіз інду­стріального суспільства, за що його вважають родоначальником індустріальної соціології. Він аналізував процес індустріа­лізації, що супроводжувався впровадженням науки у вироб­ництво, концентрацією робітників, появою непримиренних суперечностей між власниками та найманими працівниками. Конфлікт між власниками й робітниками він кваліфікував як результат неефективної організації праці.

Конт уніс серйозний вклад у формування онтологічних парадигм соціологічного знання, тобто ключових представлень про соціальну реальність. Він доводив, що соціальна реальність - частина загальної системи світобудови. Він обґрунтував ідею автономії "соціального існування" стосовно індивідуального. Він одним з перших розробляв такі парадигмальне поняття, як "соціальний організм" і "соціальна система". Конт сформулював еволюціоністську парадигму, доводячи, що всі суспільства у своєму розвитку чи раніш пізніше проходять ті самі стадії

В етичному аспекті важливу роль у розвитку соціології зіграло обґрунтування Контом видатної ролі вченого в сучасному суспільстві. Його внесок у професійну етику нової науки складався насамперед у доказі необхідності переваги спостереження над уявою й у голосному заклику не "проклинати" і не "хвалити" соціальні факти, а вивчати їх, Правда, сам Конт у своїй "суб'єктивній" соціології і "позитивній політиці" часто додержувався протилежних принципів.

15. Класифікації конфліктів. (продовження)

Існують різні критерії, за якими можна таку класифікацію здійснити:

за сферами прояву конфлікти можуть бути економічними, політичними, соціальними (у вузькому розумінні), етнічними, релігійними, побутовими, культурними тощо;

за суб’єктами та рівнем організації суспільного життя розрізняють конфлікти між індивідами, соціальними група­ми, класами, державами;

За природою виникнення виділяють конфлікти:

- ділові - мають виробничу основу і виникають у зв'язку з пошуком шляхів вирішення складних проблем, з ставленням до наявних недоліків, вибору стилю керівника і т.д. Вони неминучі.

- емоційні - мають суто особистісну природу. Джерело цих конфліктів криється або в особистісних якостях опонентів, або в їх психологічної несумісності;

за об’єктом;

за зонами й сферами їх прояву — внутрішні та зовнішні;

за ступенем радикалізації намічених змін у певній сфе­рі є конфлікти приватні (часткові), які беруть до уваги зміни в окремих структурах, і радикальні, які мають своїм витоком корінні інтереси й основні цінності протиборчих сил і в ре­зультаті яких відбувається злам у житті суспільства;

за рівнем суспільного поля розглядають конфлікти на вищому державному рівні, регіональному та місцевому;

за кількістю учасників конфлікти можуть бути локальними чи глобальними;

за рівнем гостроти суперечностей у протиборстві є антагоністичні та неантагоністичні конфлікти;

за часом конфлікти бувають короткочасними та довго­тривалими;

за об’єктивністю конфлікти бувають дійсними, що спричинені об’єктивними суперечностями між інтересами та цілями; випадковими, умовними — вони діють доти, доки цей стан не усвідомлюється учасниками; змішаними — при­чини їх лише опосередковано пов’язані з об’єктивними при­чинами; приписаний конфлікт, тобто конфліктують зовсім не ті, що дійсно перебувають у протиборстві; удаваний кон­флікт, який не має реальних причин;

за функціями виділяють конфлікти позитивні та нега­тивні; матеріальні та духовні; сигнальні, інформаційні, дифе­ренціюючі та динамізуючі.

Розгляд конфліктів у динаміці дає змогу визначити такі їх різновиди:
— на етапі виникнення: стихійні, заплановані, спровоковані, ініціативні;
— на етапі розвитку: короткочасні, тривалі, затяжні;
— на етапі усунення: керовані, обмежено керовані, некеровані;
— на етапі затухання: ті, що спонтанно припиняються; припиняються під дією засобів, віднайдених протиборствуючими сторонами; вирішуються за втручання зовнішніх сил.

Класифікація конфліктів цим не вичерпується. Їх розріз­няють і за формами перебігу, і за результатами завершення, і за характером проблем у конфлікті (головні чи другорядні) тощо, а також за сферами розгортання конфлікту.

Розглянемо особливості перебігу конфліктів в основних сферах життя суспільства — політичний, економічний та со­ціальний.

Що являє собою політичний конфлікт? Перш за все це протиборство, зіткнення політичних суб’єктів, зумовлене протилежністю їх політичних інтересів, цінностей, думок і поглядів. Це результат конкурентної взаємодії двох або біль­ше сторін, які виборюють одне в одного владні повноваження і ресурси. Політичний конфлікт означає боротьбу за вплив у системі політичних відносин, доступ до прийняття владних рішень, за монополію своїх інтересів і визнання їх суспільно необхідними — іншими словами, за те, що становить владу і політичне панування. Об’єктом і предметом політичного конфлікту є державна влада, володіння нею, устрій владних інститутів, політичний статус соціальних груп, цінності, сим­воли політичної влади.

Політичним конфліктам притаманні певні закономірності.

Політичний конфлікт — це завжди боротьба за загаль­ні інтереси і цілі певних великих соціальних сил, за те, щоб вони були визнані суспільством як головні. Тому кожен суб’єкт політичного конфлікту намагається представити свої цілі як загальні, знайти підтримку з боку певних груп та пе­ретворити цю боротьбу на суспільну, масову.

В основі політичного конфлікту будь-якого рівня ле­жить намагання довести легітимність свого суб’єкта і розвія­ти легітимність протилежної сторони.

Політичний конфлікт у разі його загострення поширю­ється на соціальну сферу, економіку, на всю соціально-психо­логічну сферу суспільства.

У політичний конфлікт втягуються великі маси людей, але це не натовп, а певна спільність, об’єднана політичними настановами, ідеологією, вірою, інтересами.

В чому специфіка економічних конфліктів? Перш за все в тому, що вони виникають і розгортаються на основі задово­леності або незадоволеності працею, що зумовлюється сукуп­ною дією чотирьох мотиваційних блоків: заробіток, зміст пра­ці, відносини між робітниками в сумісній праці, сенс трудових зусиль. Інтереси роботодавця та робітника мають значні роз­ходження щодо першої мотивації. Головний інтерес робітни­ка — у величині заробітку, роботодавця — в якості й кількості праці. За правилом, більша частина конфліктів у виробничій сфері починається з проблем, пов’язаних із заробітком. Інші блоки мотивації також важли­ві (наприклад, сприйняття й оцінка змісту праці, ставлення до того, що повинен робітник виконувати на своїй посаді). Неза­доволеність змістом праці (в оцінках це престижна або непрестижна робота), а також відповідні її умови спричинюють конфлікти в будь-якому суспільстві. Дуже часто виникають конфлікти через незадоволення відносинами між робітника­ми або через нерозуміння змісту тієї праці, яку виконує робіт­ник. У всіх цих блоках мотивації криються витоки економіч­них конфліктів. Як же розгортається економічний конфлікт від перших проявів до страйків? Як правило, все починається з почуття робітником незадоволення. Другий крок — це вже відкритий прояв незадоволення на адресу адміністрації (підприємців). У відповідь адміністрація (підприємець) може або прийняти пропозиції робітника або відхилити їх. Тоді конфлікт або згасне (у першому випадку), або переросте у практичні дії ро­бітників (у другом у випадку).

Будь-який конфлікт, оскільки він виникає в суспільстві, зав­жди є конфліктом соціальним у широкому розумінні цього слова, тобто суспільним. Соціальний конфлікт у вузькому розумінні (у соціальній сфері) є боротьбою соціальних спіль­нот з протилежними інтересами за домінування або підви­щення їх соціальних статусів. Джерелом соціального конфлік­ту є не статуси самі по собі: суперечності виникають на основі нерівності статусів у соціальній системі, що має ієрархізовану структуру. Попит на вищі статуси в багато разів перевищує можливості суспільства, тому й конфлікти в цій сфері найгостріші. До останнього часу одним з провідних типів соціальних конфліктів вважався класовий конфлікт. Щоправда, він сьогод­ні не ототожнюється з соціальною революцією, а розглядається як інституціоналізований і регульований та й відмінності різних соціальних груп, що ведуть до конфліктів, не поясню­ються виключно місцем цих груп в економічних відносинах. Конструктивний характер розв’язання соціальних конфліктів залежить від: а) наявності сильного провідного класу, який згуртований інтегрованими інтересами; б) середнього класу, наймасовішого і заможного, який чинить перепони розколу суспільства на полярні класи; в) досягнення рівноваги інтере­сів і статусів усіх класів і соціально значущих груп.

Висока соціальна мобільність, що є характерною для су­часного суспільства у розвинутих країнах, породжує специ­фічні відносин між групами за інтересами. Це означає, що су­часне високорозвинуте суспільство не поляризується на осно­ві однієї суперечності і одного основоположного конфлікту. З точки зору існуючих у ньому конфліктів воно є плюраліс­тичним. Різноманітність конфліктів означає, що в суспільстві є сукупність інтересів, які взаємно перетинаються, і соціальні групи не виключають одна одну. Основою виникнення проб­лемних ситуацій на початку конфлікту є соціальна стратифі­кація і соціальна мобільність. Оскільки соціальна стратифіка­ція є джерелом суперечностей і основою конфлікту, то типо­логія основних вимірів стратифікації є фактично критеріями типології конфліктів у соціальній сфері.

Віддаючи належне таким конфліктам, слід зазначити, що найгострішими, масовими і суспільно небезпечними є кон­флікти, породжені бідністю. Другим виміром соціальної стратифікації є ранжування спільнот за рівнем належності до влади й могутності. Дедалі більшого значення набуває вимір стратифікації, що пов’язаний із престижем професії. У будь-яких суспільс­твах особистість завжди оцінюється з огляду на той внесок, який вона робить у суспільство своєю працею.

Дуже гострим може бути конфлікт і з приводу ідеології. В основі ідеологічних конфліктів лежить різне ставлення лю­дей до порядків у суспільстві і розуміння того, яким чином мають будуватися відносини між людьми, між людьми та державою. Практично будь-яка ідеологія — це проект май­бутнього устрою суспільства, це пропозиція змінити світ у певному напрямі. І чим вищий рівень незадоволеності у су­спільстві, тим більше різновидів ідеологічних цінностей і зав­жди є такі, які взаємно виключають один одного, з приводу чого і виникають конфлікти.

Релігійний конфлікт. Оптимальний варіант вирішення взаємовідносин між ре­лігією і суспільством вбачається в деполітизації цих відносин, у забезпеченні конституційного права совісті й віросповідан­ня, у знаходженні балансу між світоглядами і конфесіями, що виконують важливі для людей смислотлумачні функції.

Структура. Конфлікт виростає з конфліктної ситуації, яка становить базу конфлікту. Конфліктною ситуацією називають таку ситуацію, в якійпроявилася і усвідомлена сторонами несумісність дій однієї сторони знормами і очікуваннями іншої.

Конфліктна ситуація включає перш за все об'єкт конфлікту - це те, через що виник конфлікт між опонентами, на щопретендує кожний з його учасників. Об'єкт конфлікту може бути матеріальним (наприклад, яка-небудь престижна річ), так і ідеальними
(наприклад, правила поведінки, статус у колективі і т.п.).

У конфліктну ситуацію входять і учасники конфлікту (опоненти).
Учасники конфлікту володіють різною «силою», мають різний ранг взалежно від того, кого вони представляють (наприклад, людина говоритьтільки від свого імені або висловлює думку більшості людей).

У структурі конфлікту також виділяють внутрішню і зовнішню позицію учасників.

У внутрішній позиції учасників можна виділити цілі, інтереси імотиви учасників; вона безпосередньо впливає на перебіг конфліктноїситуації, знаходиться як би за кадром і часто не обговорюється в ходіконфліктної взаємодії. Зовнішня позиція проявляється у мовномуповедінці конфліктуючих, вона відображається в їх думки, точки зору,побажаннях.

Розрізняти внутрішню і зовнішню позиції беруть участь у конфлікті людейнеобхідно, щоб побачити за зовнішнім і ситуативним - внутрішнє і істотне.

Опоненти і об'єкт конфлікту, з усіма їхніми відносинами іхарактеристиками, складають конфліктну ситуацію, яка завждипередує власне конфлікту і може існувати задовго до йоговиникнення, ніяк не проявляючись.

Щоб із конфліктної ситуації виріс конфлікт, повинен виникнути інцидент, тобто дії учасників конфлікту, яка домагається об'єкт. Прице люди можуть почати інцидент, коли реального протиріччя немає (конфліктілюзорний). Або, навпаки, конфліктна ситуація може існуватизадовго до початку інциденту (конфлікт «тліючий»).

Структура конфлікту в міру свого розвитку може змінитися: у ньому може відбуватися (навмисно чи стихійно) підміна об'єкта конфлікту,можуть змінюватися і учасники (хтось може диригувати конфліктом). Підміна учасників може бути вигадана (один представляє учасників так, як йому хочеться). Усі ці реальні та уявні зміни суті конфлікту треба враховувати.

Динаміка конфлікту складається з трьох стадій основних:предконфликтна (наростання), конфліктну (реалізація) і посляконфліктна

Під структурою завжди розуміється сукупність частин, елементів і зв'язків певного об'єкта та відносин між ними, що забезпечують його цілісність. Основними елементами конфлікту є:

1) учасники конфлікту;

2) предмет і об'єкт конфлікту;

3) умови, в яких відбувається конфлікт;

4) суб'єктивність сприйняття конфлікту.

Конфлікт є складним за структурою соціальним явищем, його елементи тісно взаємодіють між собою. До найважливіших із них належать:
1. Сторони, що конфліктують. У соціальному конфлікті беруть участь щонайменше дві сторони (конфліктанти). Крім них, у конфлікті можуть бути задіяні й провокатори, співчуваючі, консультанти, посередники тощо. Соціолог повинен з´ясувати соціальні характеристики сторін (належність до певної страти, соціальна роль, службове становище, вік, стать, освіта — якщо йдеться про індивидів).
2. Зона конфліктної взаємодії. Конфлікт виникає лише за наявності предмета суперечки, який зумовлює зону взаємодії його учасників. Часто його важко розпізнати, конфліктанти іноді й самі нечітко його уявляють. У зв´язку з цим зона конфлікту є дуже рухомою, може розширюватися та звужуватися.
3. Уявлення про ситуацію. Кожний з конфліктантів має власне уявлення про всі обставини, що спровокували та супроводжують конфлікт. А це створює додаткові підстави для непорозумінь.
4. Причини, мотиви. Кількість їх може бути необмеженою. Іноді вони є відкритими, іноді прихованими, усвідомленими або навпаки. Самі вони спонукають до вступу в конфлікт, постаючи як сукупність об´єктивних та суб´єктивних умов, що стимулюють конфліктну активність суб´єктів. Мотиви конфліктів конкретизуються у цілях, переслідуваних їх учасниками.
5. Умови, за яких відбувається конфлікт. З´ясування їх дає змогу розглядати конфлікт не як ізольовану систему, а як реальну соціальну ситуацію. Як правило, вони бувають політичними, економічними, культурними, психологічними тощо.
6. Дії. За конфліктної ситуації дії кожної зі сторін заважають іншій досягти мети й оцінюються як ворожі. Здебільшого вони проявляються в:
— створенні прямих або побічних перешкод для реалізації планів та намірів однієї зі сторін;
— невиконанні іншою стороною своїх обов´язків та зобов´язань;
— загарбанні або утриманні того, що, на думку цієї сторони, належить саме їй;
— нанесенні прямої чи побічної шкоди майну чи репутації;
— фізичному насильстві;
— погрозах та інших діях, що змушують протилежну сторону діяти всупереч своїй волі та обов´язкам;
— діях, що принижують гідність людини, соціальної спільноти.

Отже, для існування конфлікту необхідні конфліктна ситуація, що складається об´єктивно; суб´єкти конфлікту; привід для його розгортання.
Механізм соціального конфлікту (процес його розвитку) містить декілька стадій:
Передконфліктна ситуація. Нерідко вона може бути благополучною, і тоді конфлікт розпочинається несподівано, під впливом зовнішніх чинників. Але найчастіше на цій стадії формуються передумови для конфлікту.
Інцидент. Він є першою сутичкою конфліктантів, зав´язуванням конфлікту. Інколи конфлікт може закінчитися на цій стадії (конфліктанти вирішують свої непорозуміння).
Ескалація. Виявляє себе в тому, що конфлікт реалізується в окремих актах — діях та протидіях конфліктуючих сторін. Може бути безперервною (ступінь напруги у відносинах постійно зростає) та хвилеподібною (періоди напруги змінюються тимчасовим затишшям).
Кульмінація. Вона є крайньою точкою ескалації, коли напруга виражається у вибуховому акті.
Завершення конфлікту. Конфліктанти можуть вийти з конфлікту за допомогою одного зі способів — насильства, примирення, роз´єднання (розриву).
Післяконфліктна ситуація. Йдеться про ситуацію, яка виникає після розв´язання конфлікту. Вона може бути як конструктивною, так і деструктивною, та найчастіше містить елементи обох характеристик одночасно.

Дата добавления: 2015-05-24