Дискусія. Політична думка України ХХ ст

Теми для дискусії

Логічні завдання

Політична думка України ХХ ст.

Завдання:

1) Запропонуйте власну схему класифікації напрямів політичної думки в Україні.

2) Чому М. Грушевський, який став на позицію незалежної Української держави, вважається представником демократично-народницького напряму?

3) В чому полягає спільність поглядів М. Драгоманова й І. Франка?

4) Якою є відмінність між консерватизмом і народництвом?

5) Аналіз комуністичного вчення українськими мислителями ХХ ст.

6) В. Липинський писав: «Нація – це реалізація хотіння бути нацією. Коли нема хотіння, виявленого в формі ідеї – нема нації. Але так само нема нації, коли це хотіння не реалізується в матеріальних формах держави». Чи згодні ви з цією думкою? Аргументуйте відповідь.

7) Розкрийте зміст розвитку політичної думки в Україні у діаспорі.

8) Охарактеризує сучасний стан розвитку політичної науки в Україні

9) Співставте українську політичну думку Нової доби з політичними концепціями українських мислителів ХХ ст.

10) Зробіть порівняльний політологічний аналіз основних ідей брошури С. Мазлаха і В. Шахрая «До хвилі» та суспільно-політичних думок, висловлених у художніх і публіцистичних творах М. Хвильового.

1) Охарактеризуйте особливості поглядів українських мислителів XIХ – початку ХХ ст. на українську державність та соціальну ієрархію у цій державі?

2) У чому полягає принципова відмінність в поглядах на майбутнє України М. Драгоманова і М. Міхновського

3) Внесок М. Грушевського і В. Винниченка в розвиток української політичної думки.

4) Значення Універсалів 1917—1918 pp. для політичного життя та відродження української державності.

5) І. Лисяк-Рудницьким український народ «недержавним», одна з основних причин цього явища, відсутність національної політичної еліти. Чи актуальне це поняття для ХХІ століття?

«Соборність України в концепціях українських мислителів»

Погляди на соборність класиків української політичної думки:

1. М. Грушевський: «...завдяки історичним і іншим обставинам ми

бачимо вельми значні відмінності в житті, у мові, у всіляких відносинах між

правобічною і лівобічною Україною, між хліборобним Херсоном і фабричною Екатерінославщиною або козацькою Кубанню. Зійти зі всеукраїнського стану, йти далі тією ж дорогою, якою відмежовують тепер «галичанину» від «українщини», грати на дудці провінціалізмів, було б великою тактичною помилкою. Національна тактика наказує органічною роботою приводити до загального знаменника все багатство українських діалектів і всю різнорідність українського життя...

...Люди, яким не потрібен більш сильний розвиток українства хапаються за ці відмінності, створені на нашому національному тілі чужими впливами і зовнішніми обставинами і поняття одноцільної української території і її автономії підміняють поняттям краю, області, і з української території викроюють обласні автономії. Але в інтересах українського національного розвою на теперішній стадії лежить власне концентрація всіх національних сил, а для цього — всіх частин української території. Потрібно розвивати в них відчуття єдності, солідарності, близькості, а не роздмухувати відмінності, які їх розділяють і які при такому роздмухуванні можуть привести до повного від'єднання, культурного і національного, різних частин української землі...»

2. І. Франко висував перед галицькою молоддю завдання подолання будь-якого «регіонального партикуляризму». «Ми повинні, — писав він,—

навчитися відчувати себе українцями — не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів».

3. В. Липинський: «Соборність може бути досягнута тільки гармонійним взаємним перетином двох сил: доосередкової сили — матеріально і морально авторитетної, єдиної і національної — центральної державної Влади, і

відосередкової сили якомога більш широких автономій поодиноких українських країв, спаяних в єдину цілісність цією сильною державною владою. Тільки при існуванні цих двох сил — коли всіх українських людей

притягатиме одна спільна столиця статичністю і силою державної української Влади, і коли вони туди привозитимуть свої провінційні культурні окремішності, зрощені в окремих краях, а звідти вивозити знайомство українських людей інших провінційних культур — може настати взаємне пізнавання українців, без якого всі «соборності» будуть тільки пустим звуком».

Рекомендована література

1. Винниченко В. Заповіт борцям за визволення. — К., 1991.

2. Гусев В., Лозинська Л. Філософські роздуми В Винниченка1 проблеми аналізу й самоозначення // Політологічні читання. — 1992. — № 3.

3. Касьянов Г. Шістдесятники Дисиденти Неформали. Знайомі незнайомці // Віче — 1994. — № 10

4. Коваленко А. Українська політологія проблеми та труднощі періоду становлення // Сучасність — 1994. — № 10

5. Кравченко Б., Прилюк Ю. Політичний лад в Україні та політична наука // Політологічні читання — 1992 — № 1

6. Куди йдемо? Матеріали науково-практичної конференції «Ідеологія та Ідейно-політичні засади державного будівництва в Україні». — К., 1993.

7. Лисяк-Рудницький І. Історичні есе у 2-х т — К, 1994.

8. Мазлах С., Шахрай В. Розділи з книги «До хвилі (що діється на Вкраїні і з Україною?)» // Політологічні читання. — 1993 — № 3.

9. Мотиль О. Дмитро Донцов // Політологічні читання — 1992 — № 1

10. Політологія: Підручник / За заг. ред. проф. А.М.Чернія. – К.: Міленіум, 2014. – 426 с.

11. Політологія в Україні стан та перспективи розвитку Збірник наукових доповідей І статей — К., 2000.

12. Потульницький В. А. Політична доктрина В Липинського // Український Історичний журнал — 1992 — № 9.

13. Трощинський В. П. Міжвоєнна українська еміграція в Європі як Історичне і соціально-політичне явище. — К., 1994.

Дата добавления: 2015-05-24