Система освіти в Україні

Системою освіти вважають сукупність освітньо-вихов­них закладів, що функціонують у державі та суспільстві, зв'язки і взаємозв'язки між ними у процесі досягнення цілей виховання і освіти. Освітньо-виховний заклад у цій системі включає навчальну і виробничу матеріальні бази, кадри вчителів і викладачів, управлінський апарат, контингент учнів чи студентів, розроблену систему навчаль­но-виховної роботи, зв'язки з сім'єю, громадськістю, вироб­ничими колективами.

Управління системою — це збереження її цілісності та творче вдосконалення з метою підвищення ефективності цієї системи.

1.9.1. Державна національна програма «Освіта» (Україна у XXI ст.)

Програма визначає стратегію України в галузі освіти, спрямовану на розвиток національної системи освіти, формування творчої особистості. Мета програми — виве­дення освіти України на рівень розвинених країн світу шляхом докорінного реформування її концептуальних, структурних та організаційних елементів

Для цього потрібно реалізувати такі програми-завдання:

1. Створення національної системи освіти з урахуван­ням змін у всіх сферах громадського життя.

2. Забезпечення моральної, інтелектуальної та психо­логічної готовності всіх дітей до отримання освіти.

3. Досягнення якісно нового рівня при вивченні базо­вих навчальних предметів: української та іноземної мови, історії, математики, природничих наук.

4. Забезпечення передових позицій у світі в галузі біо­логічних і фізико-математичних наук.

5. Створення умов для задоволення освітніх і профе­сійних потреб і надання можливостей кожному громадя­нину України постійно вдосконалювати свою освіту, під­вищувати професійний рівень, оволодівати новими спеці­альностями.

Основним, основоположним принципом навчання та освіти Програма назвала принцип гуманізму, який ви­магає:

а) відповідності результатів освіти можливостям і природним задаткам дитини, діалогічного спілкування рівноправних учасників навчально-виховного процесу; стану психічного і фізичного здоров'я, як невід'ємного показника ефективності освіти разом з рівнем знань і вихованості;

б) гуманітаризації освіти, суттєвих змін в її змісті, збільшення питомої ваги дисциплін людинознавчого характеру, підсилення гуманістичної спрямованості природничо-математичної та професійної освіти.

Програма «Освіта» накреслила основні структурні еле­менти безперервної освіти: раннє сімейне виховання та освіту, дошкільну освіту, початкову освіту, базову середню освіту, повну середню освіту, професійну освіту, вищу освіту і післядипломну освіту. Крім того, програма висунула головні цілі кожної з цих освіт.

Другим стратегічним напрямком програма проголо­сила підвищення кваліфікації кадрів.

Третій стратегічний напрямок — школа майбутнього, вимоги до підготовки вчителя національної школи, реформ вищої педагогічної освіти. Програма також передбачає за­вершити нормативно-правову базу освіти, завдяки чому стане можливим докорінне реформування всієї системи освіти.

1.9.2. Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти (18.06.96 р.)

Концепція складається з 5-ти розділів. У першому розділі — «Сутність національного виховання» — підкре­слюється, що ця концепція є елементом нової ідеології освіти. Стрижнем цієї системи виховання в Україні є національна ідея. Національний характер виховання по­лягає у формуванні молодої людини як громадянина Укра­їни, незалежно від її етнічної приналежності. Виховання підростаючих поколінь відповідає потребам етнокультур­ного відродження та розвитку як українського народу, так і представників інших етносів. Сучасне виховання має за­безпечувати прилучення молоді до світової культури й загальнолюдських цінностей. Національне виховання має суспільний характер, підкреслює концепція, тобто до ньо­го причетні сім'я, формальні й неформальні об'єднання, громадські організації, засоби масової інформації, закла­ди культури, релігійні об'єднання та ін.

Процес виховання органічно поєднаний з процесом навчання молоді. Гуманістичний характер виховання передбачає побудову його змісту й форми на основі глибо­кого розуміння вихователем природи вихованців, встанов­лення між ними взаємин співробітництва.

Концепція проголошує ідеаломвиховання гармонійно розвинену, високоосвічену, соціально активну й національно свідому людину

Головна мета національного виховання — набуття мо­лодим поколінням соціального досвіду, успадкування ду­ховних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді, незалежно від національної приналежності, рис громадяни­на України, розвиненої духовності, моральної, художньо-ес­тетичної, правової, трудової, екологічної культури. Мета національного виховання конкретизується через систему виховних завдань, що є загальними для всього суспільства:

— забезпечення умов для самореалізації особистості;

— відхід від уніфікації у процесі виховання;

— формування національної свідомості й людської гід­ності;

— виховання правової, художньо-естетичної, екологіч­ної культури;

— забезпечення духовної єдності поколінь, духовної та мовної культури, створення умов для вільного фор­мування власного світогляду;

— утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, милосердя, патріотизму, доб­роти та інших доброчинностей;

— культування кращих рис української ментальності працелюбності, індивідуальної свободи, глибокого зв'язку з природою, толерантності, поваги до жінки, любові до рідної землі;

— формування почуття господаря й господарської від­повідальності, забезпечення повноцінного розвитку дітей — фізичного, психічного та духовного здоров'я;

— усвідомлення взаємозв'язку між індивідуальною свободою, правами людини та громадською відпові­дальністю;

— спонукання вихованців до активної протидії про­явам аморальності.

Другий розділ проголошує принципи національного виховання. Серед них:

— єдність національного і загальнолюдського; природовідповідність виховання, культуровідповідність ви­ховання;

— активність, самодіяльність і творча ініціатива учнів­ської молоді, поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів;

— демократизація виховання — розвиток різноманіт­них форм співробітвицтва;

гуманізація виховання — пріоритет завдань саморе­алізації особистості; безперервність і наступність ви­ховання;

єдність навчання і виховання;

— диференціація та індивідуалізація виховного проце­су;

— гармонізація родинного і суспільного виховання.

Третій розділ — основні напрями виховання.

Основні завдання і принципи виховання здійснюють­ся у ряді пріоритетних напрямів: патріотичне виховання, правове виховання, моральне виховання, художньо-есте­тичне виховання, трудове виховання, фізичне виховання, екологічне виховання. Усі ці напрями тісно взаємопов'я­зані, доповнюють один одного.

Четвертий розділ — особливості виховання на різних рівнях освіти. У цьому розділі розглядається специфіка діяльності кожної з виховних установ і, відповідно до цього, зміст, завдання і методи, що реалізуються разом із загаль­ними завданнями національної системи освіти. Розкрива­ються особливості сімейно-родинного виховання, виховання у дошкільних закладах освіти, у середніх закладах освіти, у позашкільних закладах освіти і у вищих навчальних закладах.

П'ятий розділ — основні шляхи реалізації концепції. Підкреслюється, що повнота реалізації поданої концепції залежить від конкретного навчально-виховного закладу. Найбільшу питому вагу тут мають: підвищення професі­оналізму вихователів, організаційне, фінансове та науко­во-методичне забезпечення, інтеграція у світовий освітян­ський простір.

1.9.3. Закон України «Про освіту» (23.03.1996 р.)

У законі стверджується, що метою освіти є всебічний розвиток людини, як особистості та найвищої цінності суспільства. Освіта в Україні ґрунтується на засадах гу­манізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями і народами. Громадяни України мають право на безкоштовну освіту в усіх державних навчальних закла­дах незалежно від статі, раси, національності, соціального та майнового стану,... світоглядних переконань,... стану здоров'я, місця проживання та інших обставин. Це право забезпечується розгалуженою мережею закладів освіти... їх відкритим характером, а також різними формами навчан­ня — очною, вечірньою, заочною, екстернатом, а також пе­дагогічним патронатом. Для забезпечення реалізації єди­ної державної політики в галузі освіти здійснюється дер­жавний контроль за діяльністю закладів освіти незалежно від форм власності. Закон визначає основні принципи освіти в Україні:

— доступність для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг;

— рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;

— гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюд­ських духовних цінностей;

— органічний зв'язок із світовою та національною іс­торією, культурою, традиціями;

— незалежність освіти від політичних партій, громад­ських і релігійних організацій;

— науковий світський характер освіти;

— інтеграція з наукою і виробництвом;

— взаємозв'язок з освітою інших країн;

— гнучкість і прогностичність системи освіти;

— єдність і наступність системи освіти;

— безперервність і різноманітність освіти;

— поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.

У законі визначено державні органи управління освітою: Міністерство освіти і науки України; Міністерства і відом­ства України, яким підпорядковані заклади освіти (напри­клад, Міністерство транспорту — Морська академія і т. ін.); Вища атестаційна комісія України (ВАК), Міністерство освіти Автономної Республіки Крим; місцеві органи ви­конавчої влади та органи місцевого самоврядування і під­порядковані їм органи управління освітою. У законі сфор­мульовано повноваження Міністерства освіти України та інших державних органів управління освітою і науки.

Державні стандарти освіти встановлюють вимоги до змісту, обсягу і рівня освітньої та духовної підготовки в Україні. Відповідність освітніх послуг державним стандартам визначається відповідними державними органами управління освітою шляхом ліцензування, інспектування, атестації та акредитації закладів освіти. Закон передбачає органи громадського самоврядування в освіті, а також сут­ність самоврядування закладів освіти, умови створення закладів освіти, положення про керівника закладу освіти і психологічну службу в системі освіти.

Розділ II. Система освіти. В законі зазначено, що сис­тема освіти складається із законів освіти, наукових, нау­ково-методичних і методичних установ, науково-виробни­чих підприємств, державних і місцевих органів управлін­ня освітою та самоврядування в галузі освіти.

Структура системи освіти включає:

— дошкільну освіту:

— загальну середню освіту;

— позашкільну освіту;

— професійно-технічну освіту;

— вищу освіту;

— післядипломну освіту;

— аспірантуру;

— докторантуру;

— самоосвіту.

Дошкільними закладами освіти є: дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки, сімейні, прогулянкові, дошкільні заклади компенсуючого та початкового типів з короткотри­валим, денним, цілодобовим перебуванням дітей, а також дитячі садки інтернатного типу, дитячі будинки та інші.

Основним видом середніх закладів освіти є середня загальноосвітня школа трьох ступенів: перший — почат­кова школа, другий — основна школа — забезпечує базо­ву загальну середню освіту, третій — старша школа — забезпечує повну загальну середню освіту. Навчання у се­редній загальноосвітній школі починається з 6 або 7-річ-ного віку. Для розвитку здібностей, обдарувань і талантів дітей створюються профільні класи (з поглибленим ви­вченням окремих предметів або початкової допрофесійної підготовки), спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, ко­легіуми, а також різні типи навчально-виховних комплек­сів, об'єднань. Для здобуття загальної середньої освіти можуть створюватися вечірні (змінні) школи, а також класи, групи з очною, заочною формами навчання при загально­освітніх школах.

Позашкільна освіта та виховання є частиною структу­ри освіти і спрямовуються на розвиток здібностей, талан­тів дітей, — вони ґрунтуються на принципі добровільності вибору типів закладів, видів діяльності.

До позашкільних закладів освіти належать: палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, уч­нівські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії, початкові спеціалізовані мистецькі заклади освіти, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.

Професійно-технічна освіта забезпечує здобуття грома­дянами професії відповідно до їхнього покликання, інте­ресів, здібностей, перепідготовку, підвищення їхньої про­фесійної кваліфікації, вона здійснюється на базі повної загальної середньої освіти, або базової з наданням мож­ливості здобувати повну загальну середню освіту.

Професійно-технічними закладами є: професійно-тех­нічне училище, професійно-художнє училище, професійне училище спеціальної реабілітації, училище-агрофірма, училище-завод, вище професійне училище, навчально-ви­робничий центр, центр підготовки і перепідготовки робіт­ничих кадрів, навчально-виробничий комбінат, інші типи закладів, що надають робітничу професію.

Випускникам професійно-технічних закладів освіти присвоюється кваліфікація «кваліфікований робітник» з набутої професії відповідного розряду. Випускникам вищих профучилищ може присвоюватись кваліфікація «молодший спеціаліст».

Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, про­фесійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їхніх по­кликань, інтересів і здібностей, вдосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їхньої кваліфікації.

Вища освіта здійснюється на базі повної загальної осві­ти. До вищих закладів освіти, що здійснюють підготовку молодших спеціалістів, можуть прийматися особи, що ма­ють базову загальну середню освіту. Вищими закладами освіти є: технікум (училище), ко­ледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші.

Відповідно до статуту вищих закладів освіти встанов­лено 4 рівні акредитації:

— перший рівень — технікум, училище, інші прирів­няні до них вищі заклади освіти;

— другий рівень — коледж, інші прирівняні до нього вищі заклади;

— третій і четвертий рівні (залежно від наслідків ак­редитації) — інститут, консерваторія, академія, уні­верситет.

Вищі заклади освіти здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями:

— молодший спеціаліст — забезпечують технікуми, учи­лища, інші вищі заклади освіти І рівня акредитації;

— бакалавр — забезпечують коледжі, інші вищі заклади освіти II рівня акредитації;

— спеціаліст, магістр — забезпечують вищі заклади освіти III—IV рівня акредитації.

У законі обговорені система післядипломної освіти, самоосвіта громадян і заклади, що їй сприяють.

У розділі III визначено учасників навчально-виховно­го процесу, їхні права та обов'язки, розкривається кадро­ве забезпечення сфери освіти. Закон підкреслює, що пе­дагогічною діяльністю можуть займатися особи з високи­ми моральними якостями, які мають відповідну освіту, професійно-практичну підготовку, фізичний стан яких дозволяє виконувати службові обов'язки.

Педагогічні працівники підлягають атестації, яка ви­значає відповідність працівника займаній посаді, рівень його кваліфікації. На основі цього присвоюються катего­рії та педагогічні звання. Порядок атестації встановлю­ється Міністерством освіти і науки України.

Закон з'ясовує права та обов'язки педагогічних і нау­ково-педагогічних працівників, гарантії держави всім працівникам закладів освіти. Закон передбачає відпові­дальність батьків за розвиток дитини, а також обговорює права батьків.

Розділ IV розкриває фінансово-господарську діяльність закладів освіти та їх матеріально-технічну базу, вказує надодаткові джерела фінансування. Розділ V визначає право закладів освіти на міжнародне співробітництво у державній системі освіти.

Розділ VI присвячений міжнародним угодам, зокре­ма, тут обумовлений пріоритет правил міжнародної уго­ди перед правилами, що передбачені законодавством України.

1.9.4. Закон України «Про загальну середню освіту» (13.05.1999 р.)

Закон визначив правові, організаційні та фінансові за­сади функціонування і розвитку системи загальної серед­ньої освіти.

У розділі І — «Загальні положення» визначається, що «загальна середня освіта — цілеспрямований процес ово­лодіння систематизованими знаннями про природу, люди­ну, суспільство, культуру та виробництво засобами пізна­вальної і практичної діяльності, результатом якого є інте­лектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності. Закон окреслює систему загальної середньої освіти, до якої відносить загальноосвітні навчальні заклади всіх типів і форм власності, позашкільні заклади, а також органи управління системою загальної середньої освіти, профе­сійно-технічні та вищі навчальні заклади І—II рівнів ак­редитації, що надають повну середню освіту.

У статті 5 обговорюються завдання загальної середньої освіти:

— виховання громадянина України;

— формування особистості учня (вихованця), розвиток його здібностей, обдарувань, наукового світогляду;

— виконання вимог Державного стандарту загальної середньої освіти і підготовка учнів до подальшої освіти і трудової діяльності;

виховання в учнів поваги до конституції України, її державних символів, прав і свобод людини і гро­мадянина, почуття власної гідності і відповідально­сті перед законом за свої дії, свідомого ставлення до обов'язків людини і громадянина; реалізація прав учнів на вільне формування політич­них і світоглядових переконань;

— виховання шанобливого ставлення до людини, по­ваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу та інших народів та націй;

— виховання свідомого ставлення до свого здоров'я та здоров'я інших громадян, як найвищої соціальної цінності формування гігієнічних навичок і засад здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров'я дітей.

У розділі II «Загальноосвітні та інші навчальні закла­ди системи загальної середньої освіти», перш за все, роз­глядається положення про форми власності, з'ясовують­ся типи таких закладів, в залежності від того освітнього рівня, який забезпечується цим закладом: І ступеня (по­чаткова загальна освіта), II ступеня (базова загальна сере­дня освіта) і III ступеня (повна загальна середня освіта). Залежно від освітніх послуг розрізняють:

— середню загальноосвітню школу — загальноосвітній навчальний заклад І—III ступенів (III ступінь — стар­ша школа, як правило, з профільним спрямуванням навчання);

— спеціалізовану школу (школу-інтернат), загаль­ноосвітній навчальний заклад І-ІП ступенів з поглиб­леним вивченням окремих предметів та курсів;

— гімназію — загальноосвітній навчальний заклад II-III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю;

— ліцей — загальноосвітній навчальний заклад III ступеня з профільним навчанням і професійною під­готовкою;

— колегіум — загальноосвітній навчальний заклад III ступеня філологічно-філософського та (або) культур­но-естетичного профілів;

— загальноосвітню школу-інтернат з частковим або повним утриманням дітей за рахунок держави;

спеціальну загальноосвітню школу (школу-інтернат) для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;

— загальноосвітню санаторну школу (школу-інтернат) з відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування;

— школу соціальної реабілітації для дітей (окремо для хлопців і дівчат), які потребують особливих умов ви­ховання;

— вечірню (змінну) школу — загальноосвітній навчаль­ний заклад ІІ-ПІ ступенів для громадян, які не ма­ють можливості навчання у школах з денною фор­мою навчання.

Також визначаються інші навчальні заклади системи загальної середньої освіти: позашкільний навчально-ви­ховний заклад, міжшкільний навчально-виробничий ком­бінат, професійно-технічний навчальний заклад та вищий навчальний заклад І-ІІ рівнів акредитації, що разом з повною загальною середньою освітою надає освітньо-ква­ліфікаційний рівень молодшого спеціаліста і бакалавра.

У розділі III — «Організація навчально-виховного про­цесу у загальноосвітніх навчальних закладах» насамперед встановлюється новий термін навчання для здобуття пов­ної загальної середньої освіти — 12 років, підкреслюється можливість прискореного закінчення школи та складан­ня іспитів екстерном, з'ясовується наповнюваність класів загальноосвітніх навчальних закладів, яка не повинна перевищувати ЗО учнів.

У статті 15 розглядається поняття базового навчаль­ного плану, який визначає структуру та зміст загальної середньої освіти через інваріантну і варіативну складові. Інваріантна складова змісту освіти є єдиною для всіх за­кладів загальної середньої освіти і затверджується Кабі­нетом Міністрів України. Варіативна складова формується загальноосвітнім закладом з урахуванням особливостей регіону та індивідуальних освітніх запитів учнів. Також встановлюються сумарне, граничне допустиме, навчальне навантаження на рік: від 700 годин у 1-2 класах до 1030 годин у 10-12 класах.

Закон визначає тривалість навчального року та режим роботи загальноосвітнього навчального закладу: не мен­ше 175 робочіх днів у початковій школі і 190 робочіх днів у загальноосвітніх навчальних закладах II—III ступенів. Тривалість уроків становить у І класах — 35 хвилин, у IX—IV класах — 40 хвилин, у У-ХИ класах — 45 хвилин, допускається зміна тривалості уроків за погодженням з органами управління освітою та державної санітарно-епі­деміологічної служби.

Розглядаючи виховний процес у загальноосвітніх на­вчальних закладах, закон підкреслює заборону утворення та діяльності у цих закладах політичних партій, релігій­них організацій і воєнізованих формувань, а також приму­сове залучення учнів до вступу у такі організації.

У розділі IV — «Учасники навчально-виховного про­цесу в загальноосвітніх навчальних закладах» перелічу­ються учасники навчально-виховного процесу: учні (ви­хованці), керівники, педагогічні працівники, психологи, бібліотекарі, інші спеціалісти та батьки, або особи, які їх замінюють. Також розглянуто статус учнів, їх соціальний захист, заохочення учнів, охорона та зміцнення їх здоро­в'я. Визначена кількість годин педагогічного навантажен­ня (18 годин), що складають тарифну ставку, а також інші види педагогічної діяльності в такому співвідношенні до тарифної ставки: класне керівництво — 20-25%, перевір­ка зошитів — 10-20%, завідування майстернями — 15-20%, навчальними кабінетами — 10-15%, навчально-до­слідними ділянками — 10-15%.

Педагогічне навантаження вихователя загальноосвітньо­го навчального закладу — 30 годин, вихователя загаль­ноосвітньої спеціальної школи — 25 годин на тиждень.

Закон регламентує трудові відносини в системі загаль­ної середньої освіти, підкреслюється, що педагогічним працівникам — призовникам, які мають вищу педагогіч­ну освіту і основним місцем роботи яких є загальноосвіт­ній навчальний заклад, надається відстрочка на весь пе­ріод їх роботи за спеціальністю.

Також з'ясовується порядок атестації педагогічних працівників, їх права та обов'язки, права та обов'язки батьків.

У розділі V розглядаються положення щодо Державно­го стандарту загальної середньої освіти.

Державний стандарт загальної середньої освіти — зве­дення норм і положень, що визначають державні вимоги

до освіченості учнів і випускників шкіл на рівні початко­вої, базової і повної загальної середньої освіти та гарантії держави в її досяганні. Державний стандарт переглядається не рідше одного разу на 10 років, згідно з цим стандартом відбувається атестація та оцінювання знань учнів (з 2000 року — 12-бальне).

Закон також розглядає порядок управління системою загальної середньої освіти, повноваження загальноосвіт­нього навчального закладу, науково-методичне забезпечен­ня системи загальної середньої освіти, її фінансово-гос­подарську діяльність та матеріально-технічну базу.

Закон України «Про загальну середню освіту» разом із Законом України «Про освіту», іншими нормативно-пра­вовими актами та міжнародними договорами створює за­конодавство України про загальну середню освіту.

Дата добавления: 2015-05-24