Специфіки функціональних повноважень щодо забезпечення протиепізоотичної роботи

ІІІ. Питання на перевірку знання законодавства з урахуванням

1. Якими нормативно-правовими актами керуються для забезпечення
протиепізоотичної роботи?

2. Основні завдання служби у забезпеченні протиепізоотичної роботи.

3. Державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд за переміщенням тварин.

Стаття 15. Державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд за переміщенням тварин

1. Державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд за тваринами, що переміщуються поза межами потужностей (об'єктів), де вони утримувалися, здійснюється відповідними державними органами ветеринарної медицини.

2. Державні інспектори ветеринарної медицини та уповноважені лікарі ветеринарної медицини контролюють дотримання вимог щодо ідентифікації, обігу та переміщення тварин, включаючи ветеринарні документи, які вимагаються при переміщенні чи транспортуванні тварин.

3. Система реєстрації тваринницьких потужностей (об'єктів), система ідентифікації тварин та порядок ведення обліку даних про переміщення тварин повинні давати можливість чітко ідентифікувати тварин і відстежувати потужності (об'єкти) їх походження, переміщення та обігу.

4. Навантаження, розвантаження або перевантаження тварин на транспортний засіб дозволяється тільки в тих місцях, які мають потужності, що відповідають ветеринарно-санітарним заходам.

5. Обіг тварин, які захворіли на хворобу, що підлягає повідомленню, або щодо яких є підозра про захворювання на таку хворобу, забороняється. Будь-які переміщення тварин можуть здійснюватися лише з дозволу відповідного головного державного інспектора ветеринарної медицини.

6. Переміщення неідентифікованих тварин або тварин без відповідних ідентифікаційних, ветеринарних та інших супровідних документів забороняється

4. Фінансування протиепізоотичних заходів згідно постанови № 478 "Перелік інфекційних і паразитарних заховань тварин, заходи щодо ліквідації яких проводяться за рахунок коштів державного бюджету, республіканського бюджету Автономної Республік Крим і місцевих бюджетів" (зі змінами).

5. Права і обов'язки юридичних та фізичних осіб щодо забезпечення ветеринарно-санітарного та епізоотичного благополуччя.

6. Державні та уповноважені лабораторії ветеринарної медицини (згідно статті 62 Закону України “Про ветеринарну медицину”).

7. Державні надзвичайні протиепізоотичні комісії – створення, склад, функції, повноваження.

Стаття 41. Створення Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України та місцевих державних надзвичайних протиепізоотичних комісій

1. Кабінет Міністрів України створює постійну Державну надзвичайну протиепізоотичну комісію при Кабінеті Міністрів України.

2. До повноважень Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України належить здійснення оперативного контролю, керівництва та координації діяльності органів виконавчої влади, державних служб, підприємств, установ, організацій та осіб щодо запобігання спалахам масових хвороб тварин і отруєнням та їх ліквідації.

3. Державну надзвичайну протиепізоотичну комісію при Кабінеті Міністрів України очолює віце-прем'єр-міністр України. До її складу входять Головний державний інспектор ветеринарної медицини України, який є заступником голови комісії, заступники Головного державного інспектора ветеринарної медицини України, керівники центральних органів виконавчої влади з питань аграрної політики, внутрішніх справ, економіки, охорони здоров'я, транспорту, надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, фінансів, зв'язку та інформатизації, лісового господарства, охорони державного кордону, закордонних справ, служби безпеки, органів доходів і зборів, а також Української академії аграрних наук та посадові особи інших органів, громадських організацій та наукових установ, визначені Кабінетом Міністрів України.

4. Спеціалісти ветеринарної медицини, які входять до складу Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України, уповноважені виконувати функції державних інспекторів ветеринарної медицини на весь період її дії.

5. Члени Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України забезпечуються необхідними засобами для локалізації спалаху хвороби тварин та його ліквідації, включаючи засоби ветеринарної медицини, ветеринарні препарати, засоби зв'язку та позачергове право користування каналами зв'язку, використання спеціалізованих транспортних засобів ветеринарної медицини та інших транспортних засобів, придбання проїзних документів на всі види транспорту та розміщення в готелі під час виконання своїх посадових обов'язків. Витрати на засоби, необхідні для протидії спалаху хвороби тварин, відшкодовуються за рахунок коштів, що виділяються на проведення ветеринарно-санітарних та протиепізоотичних заходів.

6. Місцеві державні надзвичайні протиепізоотичні комісії утворюються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними державними адміністраціями, державними адміністраціями міст Києва та Севастополя, міськими радами, районними державними адміністраціями. У разі підозри або підтвердження спалаху особливо небезпечних хвороб, занесених до списку МЕБ, місцеві державні протиепізоотичні комісії зобов'язані виконувати розпорядження Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України та регулярно звітувати їй про свою діяльність.

7. Положення про Державну надзвичайну протиепізоотичну комісію при Кабінеті Міністрів України та типові положення про державні надзвичайні протиепізоотичні комісії при Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських, районних державних адміністраціях та міських радах затверджуються Кабінетом Міністрів України

8. Рішення Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України та місцевих державних надзвичайних протиепізоотичних комісій є обов'язковими для виконання центральними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та власниками товарів.

8. Підтвердження спалаху особливо небезпечних хвороб, занесених до списку МЕБ.

Стаття 43. Підтвердження спалаху особливо небезпечних хвороб, занесених до списку МЕБ

1. Якщо є підозра спалаху особливо небезпечних хвороб, занесених до списку МЕБ, державний інспектор ветеринарної медицини, який здійснює нагляд за тваринами, що захворіли або щодо яких є підозра на захворювання, здійснює відбір патологічного матеріалу згідно з процедурами, визначеними у відповідних правилах, і направляє його до уповноваженої лабораторії для проведення необхідних діагностичних досліджень.

2. У разі підтвердження особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку МЕБ, Державна надзвичайна протиепізоотична комісія при Кабінеті Міністрів України або відповідні місцеві державні надзвичайні протиепізоотичні комісії, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування визначають кордони інфікованої та буферної зон, а за необхідності - і зони спостереження.

3. Державна надзвичайна протиепізоотична комісія при Кабінеті Міністрів України або відповідні місцеві державні надзвичайні протиепізоотичні комісії приймають рішення про вжиття одного або декількох заходів, визначених відповідним планом дій за надзвичайних обставин або зводом правил, а у разі їх відсутності приймають рішення про вжиття одного або декількох заходів, зазначених у статті 44 цього Закону, відповідно до характеру особливо небезпечних хвороб, занесених до списку МЕБ, та рівня ризику в інфікованій і буферній зонах та зоні спостереження.

4. У разі спалаху особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку МЕБ, Державна надзвичайна протиепізоотична комісія при Кабінеті Міністрів України та місцеві державні надзвичайні протиепізоотичні комісії розміщують у засобах масової інформації повідомлення, які повинні містити відомості про кордони інфікованої і буферної зон, зони спостереження та за необхідності - про застосовані в кожній із цих зон ветеринарно-санітарні заходи.

5. Голова Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України повідомляє Головному державному санітарному лікарю України про заходи, яких необхідно вжити з метою обмеження пересування людей та проведення дезінфекції, якщо є така необхідність.

6. Після запровадження карантину тварин особливо небезпечних хвороб, занесених до списку МЕБ, Головний державний інспектор ветеринарної медицини України надсилає повідомлення згідно з узгодженими процедурами про деталі спалаху особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку МЕБ, вірогідне джерело інфекції, заходи, що вживаються для контролю спалаху, а також заплановані ветеринарно-санітарні заходи до відповідних міжнародних організацій та ветеринарних адміністрацій сусідніх країн і до заінтересованих торгових партнерів, на які може мати вплив спалах особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку МЕБ.

7. Перелік особливо небезпечних (карантинних) хвороб затверджується Кабінетом Міністрів України (1006-2007-п).

9. Порядок встановлення карантину.

Карантин у місцях виникнення небезпечних захворювань встановлюється та скасовується рішенням Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації на відповідних територіях та виконавчими органами органів місцевого самоврядування міст обласного значення, у тому числі на території окремих господарств за поданням відповідного органу державної ветеринарної медицини, а в межах одного або кількох регіонів - за рішенням Кабінету Міністрів України за поданням Державного департаменту ветеринарної медицини.

Про встановлення карантину у зв'язку з хворобою, внесеною до списку А, продовження строку його дії та про скасування Головний державний інспектор ветеринарної медицини України повідомляє Міжнародне епізоотичне бюро, а у разі виникнення карантинних хвороб, спільних для тварин і людей, - Головного державного санітарного лікаря України.

У разі виникнення на території України особливо небезпечних інфекційних хвороб тварин, у тому числі таких, що раніше не реєструвалися, за рішенням Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України хворі тварини та тварини з підозрою на хворобу враженої ферми, стада, гурту, а у разі необхідності - тварини інших ферм, стад, гуртів, що мали прямий або непрямий контакт, який може призвести до передачі збудника інфекції, забиваються (дорізуються), а їх туші, малоцінний інвентар, транспортні засоби, інші предмети, які можуть бути фактором такої передачі, знищуються шляхом спалювання, закопування або іншим способом, що гарантує припинення поширення зазначених хвороб.

Перелік карантинних захворювань тварин затверджується Кабінетом Міністрів України.

Карантин встановлюється протягом доби після виявлення карантинної хвороби тварин.

Попередні карантинні обмеження до прийняття рішення щодо встановлення карантину можуть бути введені приписом головного державного інспектора ветеринарної медицини району, міста, області або його заступника.

Орган, що прийняв рішення про встановлення карантину, негайно повідомляє про це підприємства, установи, організації та населення карантинної зони і відповідні органи виконавчої влади суміжних районів, областей.

У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що сприяли виникненню карантинного захворювання, визначаються межі карантинної та загрозливої зони, спеціальні ветеринарно-санітарні заходи, спрямовані на локалізацію і ліквідацію осередків небезпечних інфекційних захворювань тварин, а також тимчасові обмеження прав юридичних та фізичних осіб з покладенням на них додаткових обов'язків і затверджується план локалізації, ліквідації та профілактики захворювання.

Обов'язковому профілактичному карантину підлягають також усі тварини, що надходять до господарств для поповнення стада. Такі тварини утримуються в період карантину окремо у спеціально відведених, ізольованих місцях (карантинні пункти) і піддаються ветеринарно-санітарному обстеженню, після закінчення якого з дозволу державного інспектора ветеринарної медицини допускаються в загальне стадо.

Тварини, що завозяться з-за кордону, підлягають профілактичному карантину в карантинному пункті під наглядом спеціалістів ветеринарної медицини протягом періоду, який визначається згідно із законодавством.

Особи, винні у порушенні карантинних вимог, несуть відповідальність згідно із законом.

10. Ветеринарно-санітарні заходи, які застосовуються під час карантину тварин.

Стаття 44. Ветеринарно-санітарні заходи, які застосовуються під час карантину тварин

1. Державна надзвичайна протиепізоотична комісія при Кабінеті Міністрів України, відповідні місцеві державні надзвичайні протиепізоотичні комісії, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування відповідно до характеру хвороби, що підлягає повідомленню, про спалах якої було оголошено, та рівня ризику в інфікованій, буферній зонах, а якщо необхідно - у зоні спостереження може прийняти рішення про вжиття заходів, що вважаються доцільними для локалізації, контролю та ліквідації хвороби, що підлягає повідомленню:

1) проведення термометрії, відокремлення здорових тварин від хворих та здійснення діагностичних досліджень;

2) ізоляція хворих тварин та закриття потужностей (об'єктів), де виявлено присутність хвороби, що підлягає повідомленню;

3) заборона або обмеження переміщення тварин;

4) заборона переміщення за межі інфікованих потужностей (об'єктів) будь-яких товарів, засобів догляду за тваринами, супутніх об'єктів та гною;

5) застосування заходів стемпінг-ауту професійним та гуманним шляхом;

6) вилучення і безпечне знищення туш тварин, які загинули або були вбиті, та інших товарів або гною у разі неможливості їх знешкодження звичайними методами очистки та дезінфекції;

7) здійснення спеціальних ветеринарно-санітарних заходів в інфікованій, буферній зонах та зоні спостереження;

8) заборона організації ярмарків, ринків, виставок, аукціонів, публічних або інших заходів із залученням тварин, а також функціонування майданчиків для торгівлі тваринами;

9) зміна режиму роботи потужностей (об'єктів), що використовуються для розведення племінних тварин, вирощування, тренування, змагання, утримання, виставок (огляду), конкурсу, продажу, забою або вилову тварин, для виробництва та обігу продуктів тваринного походження;

10) заборона або обмеження здійснення злучки тварин, а також збирання, обробки, зберігання та використання сперми для штучного запліднення тварин, запліднених яйцеклітин та ембріонів, що походять з інфікованої, буферної зон або зони спостереження;

11) вакцинація, клінічні обстеження та лікування тварин;

12) обмеження переміщення осіб, які були в контакті з інфікованими тваринами та тваринами, щодо яких є підозра, що вони інфіковані, або з іншими товарами чи гноєм від інфікованих тварин;

13) закриття та блокування підходів до інфікованих зон, встановлення на цих підходах знаків, що попереджають про присутність особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку МЕБ, та організація відповідного контролю;

14) дезінфекція, дератизація, дезінсекція тваринницьких приміщень, загонів для худоби, дворів, пасовиськ, місць водопою та інших місць, де утримуються інфіковані тварини або тварини, щодо яких є підозра, що вони інфіковані, а також супутніх об'єктів, які перебували в контакті з такими тваринами;

15) надійна ізоляція котів і собак, власники яких відомі, та знищення бродячих котів і собак гуманними методами;

16) спостереження за тваринами, включаючи відбір зразків крові або патологічного матеріалу для проведення досліджень, та доступ до записів, що велися тваринницькими господарствами в інфікованій, буферній зонах, зоні спостереження та на інших потужностях (об'єктах), за якими ведеться спостереження, за межами цих зон;

17) залучення працівників органів внутрішніх справ та у встановленому порядку військовослужбовців, якщо це є необхідним та доцільним, для надання допомоги відповідним державним надзвичайним протиепізоотичним комісіям у запровадженні та здійсненні заходів щодо локалізації та ліквідації особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку МЕБ.

2. На період дії запровадженого карантину тварин застосовуються всі або окремі заходи, зазначені в частині першій цієї статті.

3. При в'їзді в інфіковану та буферну зони виставляються охорона, карантинні ветеринарно-міліцейські пости та знаки, які вказують на обов'язковий об'їзд карантинної зони, а за рішенням місцевої державної надзвичайної протиепізоотичної комісії - і при в'їзді в зону спостереження.

4. Відповідний головний державний інспектор ветеринарної медицини своїм розпорядженням може встановити карантинні обмеження та застосувати всі або окремі заходи, зазначені у частині першій цієї статті, але не довше ніж на 72 години.

5. Вивезення і переміщення тварин та інших товарів з карантинної зони здійснюється лише за рішенням відповідного головного державного інспектора ветеринарної медицини.

6. Юридичні та фізичні особи, діяльність яких пов'язана з виробництвом, переробкою та обігом товарів або інших продуктів і матеріалів, що можуть бути носіями збудників хвороб тварин, для яких запроваджено карантин, зобов'язані надавати в користування спеціалістам ветеринарної медицини, задіяним у виконанні карантинних заходів, на період карантину тварин службові приміщення, необхідне обладнання, засоби зв'язку.

11. Ліквідація спалаху особливо небезпечної хвороби.

Стаття 46. Ліквідація спалаху особливо небезпечної хвороби

1. Спалах особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку МЕБ, вважається ліквідованим:

1) якщо виконано умови, визначені у відповідному зводі правил, а в разі його відсутності - умови, визначені відповідними міжнародними стандартами, інструкціями та рекомендаціями;

2) у разі відсутності міжнародних стандартів, інструкцій та рекомендацій - після одужання або загибелі останньої хворої тварини і закінчення найтривалішого інкубаційного періоду особливо небезпечної хвороби.

2. Державна надзвичайна протиепізоотична комісія при Кабінеті Міністрів України та місцеві державні надзвичайні протиепізоотичні комісії сповіщають через офіційні друковані видання про закінчення дії карантину тварин, запровадженого через спалах особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку МЕБ.

3. Головний державний інспектор ветеринарної медицини України повинен негайно повідомити відповідні міжнародні організації та ветеринарні адміністрації сусідніх країн, торгових партнерів, на діяльність яких вплинув спалах особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку МЕБ, про його ліквідацію.

12. Міжнародне епізоотичне бюро. Санітарний кодекс наземних тварин.

13. Хвороби, що підлягають повідомленню.

Стаття 33. Хвороби, що підлягають повідомленню

1. Список хвороб, що підлягають повідомленню, затверджується Департаментом та включає:

1) всі особливо небезпечні хвороби, занесені до списку МЕБ;

2) екзотичні хвороби тварин, які в разі занесення та подальшого поширення в Україні можуть призвести до неприйнятного рівня ризику для тварин та/або людей;

3) хвороби тварин, що проявляються в Україні, які в разі спалаху або поширення на території України можуть призвести до неприйнятного рівня ризику для здоров'я тварин та/або людей.

2. За рекомендацією Головного державного інспектора ветеринарної медицини України хвороба тварин може бути включена до переліку хвороб, що підлягають повідомленню, з метою збору інформації щодо поширення цієї хвороби.

14. Визначення основних термінів Закону України "Про ветеринарну медицину": інфікована зона, карантинна зона, карантин тварин, карантинний ветеринарно-міліцейський пост, буферна зона, ветеринарно-санітарний стан, ветеринарно-санітарний статус.

15. Обіг ветеринарних препаратів.

Стаття 67. Обіг ветеринарних препаратів

1. Введення в обіг ветеринарного препарату виробником та/або продавцем (постачальником) вважається гарантією безпечності препарату згідно з його призначеним застосуванням і виконання встановлених вимог щодо чистоти (якості) такого препарату та/або його відповідності іншим обов'язковим вимогам, встановленим відповідними технічними регламентами та/або умовами реєстрації.

2. Забороняється обіг ветеринарних препаратів, не зареєстрованих в Україні. У виняткових випадках при лікуванні непродуктивних тварин лікар ветеринарної медицини може застосовувати лікарські засоби у разі відсутності зареєстрованих аналогічних ветеринарних препаратів.

3. Ветеринарні препарати, які перебувають в обігу, мають супроводжуватися повними, чіткими та зрозумілими інструкціями для споживачів з маркуванням українською мовою. Ветеринарні препарати повинні також мати реєстраційний номер, нанесений фарбою, що не стирається, або іншим чином позначений на упаковці.

4. Заборонено продавати ветеринарні препарати, які не відповідають вимогам нормативних документів та у яких закінчився строк використання. Продовження терміну придатності ветеринарних препаратів забороняється.

5. Ветеринарні препарати та субстанції, що перебувають в обігу, підлягають вибірковому контролю на відповідність якості та технічним регламентам. До ветеринарних препаратів та субстанцій, які не відповідають вимогам цього Закону, застосовуються положення статті 73 цього Закону.

6. Забороняється використовувати ветеринарні препарати у спосіб або для цілей, що не відповідають їх призначенню.

7. Максимальна межа залишків ветеринарних препаратів у необроблених харчових продуктах тваринного походження, які пригнічують функцію залоз внутрішньої секреції тварин (зокрема мають тиреостатичну, естрогенну, андрогенну і гестагенну дію, а також антибіотики та гормони), не може перевищувати максимальну межу залишків, встановлену Комісією з Кодексу Аліментаріус. Якщо максимальна межа залишків, встановлена Україною, перевищує стандарти зазначеного Кодексу або відповідний стандарт Комісії з Кодексу Аліментаріус не розроблено, Україна надає на запит країни - члена СОТ відповідну оцінку ризику.

8. Ветеринарні імунобіологічні препарати відпускаються лише закладам ветеринарної медицини або ліцензованим лікарям ветеринарної медицини.

16. Вимоги щодо карантину тварин, які ввозяться на територію України.

Стаття 92. Вимоги щодо карантину тварин, які ввозяться на територію України

1. Тварини, які ввозяться на територію України, крім призначених для забою, підлягають профілактичному карантину з метою перевірки стану їх здоров'я.

2. Тривалість профілактичного карантину тварин та методи діагностичного контролю перевірки стану їх здоров'я визначаються у відповідних зводах правил, які затверджуються Департаментом згідно з вимогами МЕБ. Місце проведення профілактичного карантину тварин, особи, які здійснюють відповідні процедури, визначаються та контролюються державною службою ветеринарної медицини.

17. Вимоги інструкції про заходи щодо боротьби зі сказом тварин.18. Вимоги інструкції про заходи з профілактики та боротьби з сибіркою тварин.19. Вимоги інструкції про заходи профілактики та ліквідації класичної чуми свиней.20. Вимоги інструкції щодо профілактики та боротьби з африканською чумою свиней.21. Вимоги інструкції з профілактики та боротьби з туберкульозом тварин. 22. Вимоги інструкції з профілактики та оздоровлення великої рогатої худоби від лейкозу.23. Вимоги інструкції з профілактики та ліквідації захворювання птиці на хворобу Ньюкасла.24. Вимоги інструкції про заходи з профілактики та боротьби з бруцельозом тварин.25. Вимоги інструкції про заходи профілактики та оздоровлення тварин від лептоспірозу.26. Законодавча база України в галузі ідентифікації.27. Порядок ідентифікації великої рогатої худоби.28. Порядок ідентифікації свиней.29. Порядок ідентифікації дрібної рогатої худоби.30. Порядок ідентифікації коней.

Дата добавления: 2015-05-07