Форма господарського договору

Питання форми договорів завжди було актуальним, перш за все тому, що в судовій практиці зустрічається все більше спорів, які тим чи іншим чином пов’язані із формою договорів.

Господарський договір укладається, як правило, в письмовій формі, що зумовлено низкою чинників і, насамперед, необхідністю ведення бухгалтерського обліку та звітності суб'єктами господарських правовідносин, захистом інтересів сторін договору.

Усна форма застосовується як виняток щодо договорів (двосторонніхта багатосторонніх правочинів), що повністю виконуються під часїх укладання (ч. 1 ст. 206 ЦК України), крім правочинів, що підлягають державній реєстрації та/або нотаріальному посвідчен­ню, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Проте у такому випадку організації-юридичній особі, яка сплатила товари чи послуги, обов'язково ін­шою стороною має бути виданий документ, що підтверджує під­ставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

Розрізняють кілька модифікацій письмової форми, що застосо­вуються при укладанні господарських договорів:

повна письмова форма господарського договору — єдиний до­кумент, підписаний сторонами (ч. 1 ст. 181 ГК, ч. 2 ст. 207 ЦК), до якого додаються супроводжуючі процес його укладання доку­менти: підписаний сторонами текст договору з усіма додатками, протокол розбіжностей (якщо він мав місце), протокол узгоджен­ня розбіжностей (якщо розбіжності узгоджувалися і між сторо­нами було досягнуто компромісу щодо спірних умов договору), судове рішення (якщо спір передавався на розгляд судовим ор­ганам);

скорочена письмова форма — як комплект листів, телеграм, факсограм та інших документів, якими сторони обмінювалися в про­цесі встановлення договірного зв'язку (ч. 1 ст. 181 ГК, ч. 1 ст. 207 ЦК), якщо зміст цих документів свідчить про наміри сторін вста­новити договірний зв'язок та істотні умови договору; застосування такої форми забороняється при укладанні організаційно-господар­ських договорів (ст. 186 ГК).

типова форма - сторони договору не можуть відступати від типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України чи іншим уповноваженим органом держави, але мають право кон­кретизувати його умови (абз. 4 ч. 4 ст. 179 ГК України, ст. 630 ЦК України);

стандартний договір, що являє собою бланк, зміст і порядок заповнення якого визначені правилами, встановленими актами законодавства чи на їх підставі суб'єктом господарських відносин; застосовується у договорах приєднання (абз. 5 ч. 4 ст. 179 ГК, ст. 634 ЦК), якщо умови договору є заздалегідь визначеними і не підлягають коригуванню (наприклад, договори перевезення ван­тажу, придбання акцій новостворюваного або діючого акціонерно­го товариства шляхом підписки);

нотаріальна форма: застосовується у передбачених законом випадках (наприклад, у разі продажу в процесі приватизації ціліс­них майнових комплексів підприємств або їх структурних підроз­ділів ч. 4 ст. 27 Закону „Про приватизацію державного майна”) або за домовленістю сторін.

На даний час неабияке значення при укла­данні правочинів має спрощена система передачі документів. Особливу істотну роль на стадії пере­говорів між контрагентами відіграє застосування засобів зв'язку та бажання сторін правочину при­скорити процес його укладення.

Не можна не погодитись також з тим, що еле­ктронна торгівля і електронний документообіг є одним із пріоритетних напрямів у галузі розвитку інформаційних технологій і сучасного ринкового середовища. Достатньо згадати лише про догово­ри купівлі-продажу товарів (робіт, послуг), укла­дені через мережу Інтернет. Укладання і здійснен­ня правочинів електронним шляхом обумовлено перш за все зручністю та значною економією часу й коштів.

Згадані вище правочини мають певну візуаль­ну форму, відмінну від історично прийнятих прак­тикою і правовою наукою України, їх процес укладення і застосування досить специфічний. Такі правовідносини тільки останнім часом врегу­льовуються законодавством. Так, на початку 2004 р. набули чинності Закон України „Про еле­ктронні документи та електронний документообіг” та Закон України „Про електронний циф­ровий підпис”, прийняті 22 травня 2003 р.

Законами України „Про електронні докумен­ти та електронний документообіг” і „Про електро­нний цифровий підпис” в правове поле введено таке нове поняття, як „електронна форма докуме­нта”.

Стаття 5 Закону України „Про електронні документи та електронний документообіг” визна­чає електронний документ як документ, інформа­ція в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити докуме­нта. Відображення даних, які він містить, електро­нними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною, є поданням електронного документа у візуальній формі. Необ­хідно співвіднести вже діючі форми правочинів із нововведеними. Поняття візуальної форми вклю­чає в себе і письмову форму, оскільки документ, що відображений на папері або на моніторі ком­п'ютера, сприймається органамизору.

Чинні Цивільний та Господарський кодекси України не містять норми про електро­нну форму правочину, а тільки норми, що врегу­льовують застосування письмової форми. Пись­мова форма документа може бути відображена різними способами: механічним, друкарським, електронним тощо.

Розмежовуючи поняття письмо­вої та електронної форми документа, можна дійти висновку, що електронна форма документа є різ­новидом письмової форми.

Письмові документи складаються шляхом ві­дображення всіх належних реквізитів, у тому чи­слі і підпису. Частина 2 ст. 207 ЦК України наго­лошує на тому, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підпи­саний його стороною (сторонами). Крім того пра­вочин, який вчиняє юридична особа, підписуєть­ся особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюєть­ся печаткою. В против­ному разі, якщо правочин вчиняє юридична особа, недодержання форми правочину, в тому числі від­сутність відтиску печатки, свідчить про те, що такий правочин є недійснім (нікчемний правочин).

Але законотворці не взяли до уваги такий обов'язковий реквізит правочину, що вчиняється з участю юридичних осіб, як печатка юридичної особи. На даний час це питання залишається не врегульованим, що призводить до виникнення колізій у законодавстві, оскільки ЦК України надає переваги електронному цифровому підпису, упускаючи при цьому роль печатки як обов'язкового реквізиту право чину.

Використання при вчиненні правочинів фак­симільного відтворення підпису за допомогою за­собів механічного або іншого копіювання, елект­ронно-числового підпису допускається у випад­ках, встановлених законодавством, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідно­го аналога їхніх власноручних підписів (ч. 3 ст. 207 ЦК України)

Створення електронного документа завершу­ється накладанням електронного підпису, в якому містяться дані, що дозволяють ідентифікувати підписувача цих даних. Електронний цифровий під­пис, який є видом електронного підпису, наклада­ється за допомогою особистого ключа та перевіря­ється за допомогою відкритого ключа. Чинність і належність відкритого ключа підписувачеві засвідчується центром сертифікації ключів.

Відповідно до „Про електро­нні документи та електронний документообіг” як електронний документ, так і документ на папері є оригіналами і мають однакову юридичну силу. Проте оригінал електронного документа має дове­сти свою цілісність та справжність у порядку, ви­значеному законодавством. Теоретичні положен­ня даного закону говорять, що юридична сила еле­ктронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватись виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст. 8 згадано­го вище Закону). На практиці таке розмежування необхідне для того, щоб чітко усвідомити юриди­чну силу письмової форми правочинів, оскільки суд не сприймає електронні документи як офіційні докази і посилання на них є неможливим.

Із введенням системи електронного цифрово­го підпису вирішиться проблема в підтвердженні істинності інформації, представленої в електро­нному документі. Адже головним критерієм допу­стимості подібних документів у судовому проце­сі як доказу в справі є можливість суду провести перевірку або експертизу. Це стосується також і правочинів, укладених в електронній формі. Отже, тільки тоді сторони в судовому процесі змо­жуть використати правочин, укладений в електро­нній формі, як доказ, коли вони доведуть, а суд встановить його істинність. У свою чергу одним із способів доведення істинності є проведення екс­пертизи електронного документа. Відповідно до процесуального законодавства України для засу­вання обставин, що потребують спеціальних знань, для повного, всебічного та об'єктивного вирішення справи за клопотанням сторін суд вправі призначити експертизу. На даний час пи­тання проведення експертизи правочину, укладе­ного в електронній формі, залишається відкритим. Проведення кваліфікованої експертизи є питанням техніки. В противному випадку неможливість призначення і проведення експертизи електронно­го документа можна розцінювати як позбавлення сторін можливості повноцінно та в повному обсязі захистити свої права і законні інтереси.

Існує специфіка відправлення та передавання правочинів, укладених шляхом створення докуме­нта в електронній формі. Такі документи відпра­вляються та передаються за допомогою засобів ін­формаційних, телекомунікаційних, інформаційно телекомунікаційних систем або шляхом відправ­лення електронних носіїв, на яких записано цей документ. Якщо автор і адресат у письмовій формі не домовилися про інше, датою і часом відправлення електронно­го документа вважаються дата і час, коли відпра­влення електронного документа не може бути ска­совано особою, яка його відправила. У разі відпра­влення електронного документа шляхом переси­лання його на електронному носії, на якому запи­сано цей документ, датою і часом відправлення вважаються дата і час здавання його для переси­лання. На електронні документи не поширюють­сявимоги підтвердження факту одержання доку­мента у випадках відправлення документів рекомендованим листом або передавання їх під розпи­ску. Отже, дещо ускладнюється порядок отриман­ня пропозиції (оферти) та відправлення (акцепту) при використанні правочину в електронній формі.

Отже, з розвитком електронної комерції та співробітництва України із зарубіжними партне­рами застосування правочинів у електроннійфо­рмі є необхідним, оскільки це полегшує, спрощує та пришвидшує процес оформлення правовідно­син між контрагентами з подальшим їх практич­ним застосуванням. Томупершочерговим завданням є сформування необхідної нормативно-право­вої бази та створення всієї системи спеціалізованих органів.

Для деяких видів господарських договорів запроваджена державна реєстрація, з якою пов’язується або момент дійсності договору (договори концесії), або набуття особливого режиму для його сторін чи однієї з них (договори про спільну підприємницьку діяльність за участю іноземного інвестора).

Дата добавления: 2015-05-09