Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Адвокатура в Україні: правовий статус, завдання та принципи її діяльності на сучасному етапі




Читайте также:
  1. II. Постановка і розв'язання завдання
  2. IV. Принципиальные подходы к обновлению обществоведческого образования
  3. IІІ. ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
  4. VІІ. Індивідуальне наВЧАЛЬНо-дослідне завдання
  5. А. Порядок роботи до отримання вогневого завдання.
  6. Аграрні правовідносини з оподаткування господарської діяльності
  7. Адвокатура
  8. Адвокатура в механизме квалифицированной юридической помощи
  9. Адвокатура до судебной реформы 1864 года
  10. Адвокатура и ее полномочия.
  11. Адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування

Правове підґрунтя діяльності адвокатури на території на­шої держави забезпечує ціла низка нормативно-правових ак­тів, що створюють відповідну систему законодавства про адво­катуру України. На чолі з Конституцією України до законода­вства про адвокатуру України слід віднести такі нормативно-правові акти та документи, як Закон України «Про адвокату­ру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 р., Кримінальний та Кримінальний процесуальний кодекси, Цивільний та Цивільний процесуальний кодекси, Господарсь­кий та Господарський процесуальний кодекси, Кодекс адмі­ністративного судочинства України, Правила адвокатської етики тощо.

Цілком логічно насамперед зазначити про Основний За­кон України - Конституцію.Так, відповідно до положень ст. 59 Конституції України кожен має право на правову до­помогу.

Стаття 59. Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

 

Відомі вчені, які підготували науково-практичний коментар Конституції України, зазначили, що можливість одержання кожною особою правової допомоги є важливим благом у будь-якому цивілізованому суспільстві. Право на правову допомогу - це закріплене в Конституції України та в інших законодавчих актах відповідно до міжнародно-право­вих стандартів право кожного на одержання послуг юридич­ного характеру з метою забезпечення реалізації особистих (громадянських), політичних, економічних, соціальних і культурних інтересів, а також захисту прав і свобод особи1. Для забезпечення та реалізації зазначеного права на правову допомогу при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє саме адвокатура. Отож, дана стаття Конституції України визначає механізми захисту прав і сво­бод людини і громадянина, де особлива роль належить саме адвокатурі.

Слід зазначити, що основним джерелом інституту адвока­тури є Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 р. (набрав чинності 15.08.2012 р.), яким визначено правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні. Закон складається з 10 розділів, містить 61 статтю, 9 та 10 розділи – Прикінцеві положення та Перехідні положення.

 

У Законі визначено поняття та завдання адвокатури України, принципи та засади діяльності адвокатури, види адвокатської діяльності, професійні права та обов’язки адвоката, гарантії адвокатської діяльності, підстави та порядок зупинення, припинення права на зайняття адвокатською діяльністю, а також відповідаль­ність адвоката.



 

Не менш важливе значення, з погляду реформування зако­нодавства про адвокатуру, має «Про безоплатну правову допомогу»,прийнятий2 червня 2011 року.Цей Закон складається з 6 розділів, 32 статей.

Відповідно до ст.1 цього Закону, безоплатна правова допомога (далі БПД) - правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел.

Законом, зокрема, визначено принципи державної політики у сфері надання БПД, види БПД – первинна і вторинна, суб’єктів права на вторинну БПД, суб’єктів, яким надається БПД, підстави та порядок її надання. Зокрема, положеннями Розділу II цього Закону окреслені питання щодо НАДАННЯ БЕЗОПЛАТНОЇ ПЕРВИННОЇ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ

 

Стаття 7. Поняття безоплатної первинної правової допомоги

 

1. Безоплатна первинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає в інформуванні особи про її права і свободи, порядок їх реалізації, відновлення у випадку їх порушення та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

2. Безоплатна первинна правова допомога включає такі види
правових послуг:

1) надання правової інформації;

2) надання консультацій і роз'яснень з правових питань;

3) складення заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім документів процесуального характеру);

4) надання допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації.

 

Стаття 8. Суб'єкти права на безоплатну первинну правову допомогу

 

1. Право на безоплатну первинну правову допомогу згідно з Конституцією України ( 254к/96-ВР ) та цим Законом мають усі особи, які перебувають під юрисдикцією України.

 

Стаття 9. Суб'єкти надання безоплатної первинної правової допомоги

 

1. Суб'єктами надання безоплатної первинної правової допомоги
в Україні є:

1) органи виконавчої влади;

2) органи місцевого самоврядування;

3) фізичні та юридичні особи приватного права;

4) спеціалізовані установи.

 

Стаття 10. Порядок розгляду звернень про надання безоплатної первинної правової допомоги

1. Звернення про надання одного з видів правових послуг, передбачених частиною другою статті 7 цього Закону, надсилаються або подаються особами, які досягли повноліття, безпосередньо до центральних та місцевих органів виконавчої влади, територіальних органів центральних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції.

2. Звернення про надання одного з видів правових послуг, передбачених частиною другою статті 7 цього Закону, що стосуються дітей, надсилаються або подаються їх законними представниками.

3. Звернення про надання одного з видів правових послуг, передбачених частиною другою статті 7 цього Закону, що стосуються осіб, визнаних судом недієздатними, або дієздатність яких обмежена судом, надсилаються або подаються їх опікунами чи піклувальниками.

4. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування у разі письмового звернення осіб про надання будь-якого з видів правових послуг, передбачених частиною другою статті 7 цього Закону, з питань, що віднесені до їх повноважень, зобов'язані надати такі послуги протягом 30 календарних днів з дня надходження звернення.

5. Якщо у зверненні особи міститься лише прохання про надання відповідної правової інформації, така правова допомога надається не пізніше п'ятнадцятиденного терміну з дня отримання звернення.

6. Органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування забороняється встановлювати плату за надання будь-якого з видів правових послуг, передбачених частиною другою статті 7 цього Закону, та за видачу особам бланків заяв, звернень, запитів, довідок, інших документів, подання яких передбачено законодавством для реалізації прав і свобод людини і громадянина.

 

7. Якщо питання, порушені у зверненні, не належать до компетенції органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, до якого надійшло звернення особи, такий орган протягом п'яти календарних днів повинен надіслати це звернення до відповідного органу та повідомити про це особу, яка подала
звернення.

 

8. Якщо під час розгляду звернення про надання безоплатної первинної правової допомоги встановлено, що особа потребує надання безоплатної вторинної правової допомоги, орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, який розглядає звернення, зобов'язаний роз'яснити особі або її законному представникові порядок подання звернення про надання безоплатної вторинної
правової допомоги.

9. Звернення, що не стосуються надання первинної правової
допомоги, розглядаються в порядку, встановленому законодавством
про звернення громадян.

 

Розділ III присвячений питанням НАДАННЯ БЕЗОПЛАТНОЇ ВТОРИННОЇ
ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ

 

Стаття 13. Поняття безоплатної вторинної правової допомоги
1. Безоплатна вторинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя.
2. Безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових послуг:
1) захист від обвинувачення;

2) здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами;

3) складення документів процесуального характеру.

 

Відповідно до ст.14 цього Закону право на безоплатну вторинну правову допомогу мають такі категорії осіб:

1) особи, які перебувають під юрисдикцією України, якщо середньомісячний сукупний дохід їхньої сім'ї нижчий суми прожиткового мінімуму, розрахованого та затвердженого відповідно до Закону України "Про прожитковий мінімум" ( 966-14 ) для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення, інваліди, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, у розмірі менше двох прожиткових
мінімумів для непрацездатних осіб,
- на всі види правових послуг,
передбачені частиною другою статті 13 цього Закону;

2) діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, безпритульні діти, діти, які можуть стати або стали жертвами насильства в сім'ї, - на всі види правових послуг, передбачені частиною другою статті 13 цього Закону;
3) особи, до яких застосовано адміністративне затримання, - на правові послуги, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої статті 13 цього Закону (представництво, складання документів процес. характеру);

4) особи, до яких застосовано адміністративний арешт, - на
правові послуги, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої
статті 13 цього Закону (представництво, складання документів процес. характеру);

5) підозрювані у вчиненні злочину особи, які затримані органами дізнання та слідства, - на правову послугу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 13 цього Закону (захист від обвинувачення);

6) особи, до яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, - на правову послугу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 13 цього Закону(захист від обвинувачення). Така допомога надається протягом 72 годин з моменту затримання. У разі якщо суд прийняв рішення про тримання особи під вартою, безоплатна правова допомога надається, якщо така особа належить до однієї з категорій осіб, зазначених у пунктах 1 і 2 частини першої цієї статті;

7) особи, у справах яких відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України участь захисника є обов'язковою, - на правову послугу, передбачену пунктами 1 і 3 частини другої статті 13 цього Закону (захист від обвинувачення, складання документів процес. характеру);

8) особи, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" ( 3671-17 ), - на всі види правових послуг, передбачені частиною другою статті 13 цього Закону, до моменту прийняття рішення про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, та у разі, якщо особи оскаржують рішення щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту; { Пункт 8 частини першої статті 14 в редакції Закону N 5290-VI ( 5290-17 ) від 18.09.2012 }

9) ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ( 3551-12 ), особи, які мають особливі заслуги та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, особи, які належать до числа жертв нацистських переслідувань, - на правові послуги, передбачені пунктами 1-3 частини другої статті 13 цього Закону,
стосовно питань, пов'язаних з їх соціальним захистом;

10) особи, щодо яких суд розглядає справу про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, - на правові послуги, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої статті 13 цього Закону, протягом розгляду справи в суді;

11) особи, щодо яких суд розглядає справу про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку, - на правові послуги, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої статті 13 цього Закону, протягом розгляду справи в суді;
12) особи, реабілітовані відповідно до законодавства України, - на правові послуги, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої статті 13 цього Закону, стосовно питань, пов'язаних з реабілітацією.

2. Право на безоплатну вторинну правову допомогу мають
громадяни держав, з якими Україна уклала відповідні міжнародні
договори про правову допомогу, згода на обов'язковість яких надана
Верховною Радою України, а також іноземці та особи без
громадянства відповідно до міжнародних договорів, учасником яких є
Україна, якщо такі договори зобов'язують держав-учасниць надавати
певним категоріям осіб безоплатну правову допомогу.

 

Відповідно до Прикінцевих та Перехідних положень Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги з 1 січня 2013 року забезпечують надання правової допомоги особам, зазначеним у пунктах 3-7 частини першої статті 14 цього Закону.

 

Участь адвоката у цивільному, кримінальному, господарсь­кому та адміністративному процесах врегульовано відповід­ними кодексами та законами. Зокрема, здійснення адвокатом представницької функції у цивільному процесі передбачено статтями 38-43 Цивільного процесуального кодексу (далі -ЩІК), де визначено основні засади, форми та принципи діяль­ності процесуального представника у цивільному процесі. По­зитивним є те, що чинний ЦПК України до осіб, які можуть бути представниками, насамперед включив адвоката, який, на нашу думку, здійснює представницькі функції з урахуван­ням його кваліфікації, що підвищує рівень надання останнім правової допомоги під час розгляду та вирішення цивільних справ.

Участь адвоката в адміністративному процесі врегульовано Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та положеннями статей 16, 56-59 Кодексу адміністративного судочинства України (да­лі - КАС). Так, у адміністративному процесі з метою надання правової допомоги під час вирішення справи в адміністратив­ному суді передбачається участь адвоката як представника.

Щодо господарського процесу, то в Господарському проце­суальному кодексі (далі - ГПК) прямо не врегульовано поря­док участі адвоката. Так, ст.28 зазначеного Кодексу лише пе­редбачає можливість участі як представника адвоката, а стат­ті 44 та 48 визначають лише порядок оплати правової допомо­ги що надається адвокатом, та є здебільшого відсилочними.

На відміну від Господарського процесуального кодексу Ук­раїни Кримінальний процесуальний кодекс України (далі – КПК) визначив під­стави та порядок участі захисника-адвоката на різних стадіях кримінального процесу, окреслив коло його прав та обов’яз­ків, розмежував поняття представника потерпілого, цивільно­го позивача та цивільного відповідача.

Підсумовуючи, зазначимо, щоучасть кваліфікованого юриста-адвоката має місце у всіх існуючих на території нашої держави процесах. Так, беручи участь у різних процесах, ад­вокат та його діяльність набувають специфічних властивостей з урахуванням специфіки того чи іншого процесу.

Отже, відповідно до п.2 ч.1 ст.1. ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Захист - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз’яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення;

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов’язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов’язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов’язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Стаття 2. Адвокатура України

1. Адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.

2. Адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність.

3. З метою забезпечення належного здійснення адвокатської діяльності, дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні діє адвокатське самоврядування.

 

Стаття 4. Принципи та засади здійснення адвокатської діяльності

1. Адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів.

конфлікт інтересів - суперечність між особистими інтересами адвоката та його професійними правами і обов’язками, наявність якої може вплинути на об’єктивність або неупередженість під час виконання адвокатом його професійних обов’язків, а також на вчинення чи невчинення ним дій під час здійснення адвокатської діяльності;

 

2. Адвокат України здійснює адвокатську діяльність на всій території України та за її межами, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або законодавством іноземної держави.

3. Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об’єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

4. Адвокат іноземної держави здійснює адвокатську діяльність на території України відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

 

Право на отримання кваліфікованої юридичної допомоги є одним з фундаментальних прав людини та громадянина, і вод­ночас важливою гарантією дотримання інших прав особи. Ре­алізація цього права гарантується насамперед конституційни­ми нормами, які можна поділити на дві групи: загальні та спеціальні норми, що визначають основні принципи розвитку цих інститутів у поточному законодавстві.

Серед загальних норм слід насамперед назвати норму, сформульовану ст. 1 Конституції України: «Україна є суве­ренна і незалежна, демократична, соціальна, правова держа­ва». Характеристика України як правової держави означає, що в організації й діяльності держави, у тому числі при підго­товці і прийнятті нормативно-правових актів щодо прав і сво­бод людини і громадянина, повинні превалювати принципи права, а не політична мотивація чи інша доцільність.

Згідно із ч. 1 ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнають­ся в Україні найвищою соціальною цінністю, що передбачає поряд з матеріальною забезпеченістю, добробутом забезпечен­ня захисту прав громадян. Життєві інтереси людини залежать від надання кваліфікованої юридичної допомоги. Інститути надання правової допомоги роблять вагомий внесок у створен­ня в Україні соціальної держави.

Згідно із ч. 2 ст. 3 Конституції України права і свободи лю­дини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяль­ності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Всі інші суспільні цінності (приватні, публічні, державні) такої конституційної оцінки не отримали і, отже, мають більш низький пріоритет і не можуть їй суперечити.

Розділ II Конституції України конкретизує положення ст. 3 щодо людини, її прав і свобод як вищої соціальної цінності. Зміст Розділу II відповідає загальновизнаному в міжнародно­му праві переліку прав і свобод. Традиційно виокремлюють три основні групи прав людини і громадянина: особисті (гро­мадянські), політичні і соціально-економічні.

Особисті права і свободи визначають статус особи як такої, причому за своєю суттю вони є правами і свободами людини, тобто кожного, і не пов’язані безпосередньо з належністю лю­дини до громадянства будь-якої держави. Особисті (грома­дянські) права і свободи сформувалися й юридично оформили­ся раніше від усіх інших прав. Вони здебільшого пов’язані з концепцією природних прав людини. До їх числа насамперед належать право на життя, свобода і особиста недоторканність, свобода совісті, недоторканність житла, свобода пересування по території країни та вибір місця проживання.

Цілий ряд особистих прав особи пов’язані з судовою сфе­рою. Це - право вільного доступу до правосуддя, право на от­римання кваліфікованої юридичної допомоги, презумпція не­винуватості, право обвинуваченого на захист тощо.

Право на отримання кваліфікованої юридичної допомоги повинно реалізовуватися незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця прожи­вання, мовних або інших ознак (ст. 24 Конституції України). При цьому окремі основні права і свободи, зокрема закріплені статтями 28, 29, 32, 59 Конституції України, становлять особ­ливий інтерес у контексті дослідження права на кваліфікова­ну юридичну допомогу.

Стаття 28 Конституції України закріплює право поваги лю­дини до її гідності. Презумпція гідності людини - передумова здійснення всіх інших прав, у тому числі й права на кваліфі­ковану юридичну допомогу. Для забезпечення поваги до гід­ності особи повинно бути виключено довільне, без законних підстав втручання державних органів і посадових осіб у приватне життя громадян і порушення порядку проведення про­цесуальних дій. Приниження людської гідності може викли­кати грубість і обман при проведенні допитів і очних ставок, розголос при проведенні необґрунтованих обшуків, вивчення щоденників та приватних паперів тощо.

Право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29 Конс­титуції України) - одна з найсуттєвіших гарантій прав особис­тості. Одним з досягнень Конституції є встановлення виключ­но судового порядку арешту, взяття під варту і утримання під охороною. Раніше ці питання входили до компетенції проку­рора, який у більшості випадків приймав рішення заочно, тоб­то за відсутності підозрюваного. Сьогодні ці процедури перед­бачають участь громадянина, який може вже на цій підго­товчій стадії процесу відстоювати свої інтереси перед судом. Крім того, в цій процедурі передбачена можливість участі ад­воката (захисника) і прокурора. В результаті суттєво підви­щується рівень охорони прав і свобод громадян, забезпечуєть­ся законність і обґрунтованість прийнятих рішень, поліпшу­ється якість попереднього слідства. Незважаючи на те, що реалізація конституційних положень потребує суттєвої нап­руги сил суддівського корпусу, збільшення кількості суддів і відповідно витрат бюджету, введення в дію нового КПК Украї­ни, який цілком відповідатиме нормам Конституції України, стане додатковою гарантією дотримання і захисту конститу­ційних прав громадян.

Право на недоторканність особистого і сімейного життя (ст. 32 Конституції України) означає надану людині і гаранто­вану державою можливість контролювати інформацію про са­мого себе, перешкоджати розголошенню відомостей приватно­го, інтимного характеру. До професійних таємниць, які забез­печують недоторканність приватного життя, тобто довіреним представникам певних професій для захисту прав і законних інтересів громадян, також належить адвокатська таємниця.

Права людини і громадянина не можуть існувати та бути реалізованими без створення дієвої системи їх захисту. Спо­собів захисту прав і свобод може бути декілька. Насамперед це самозахист, тобто ситуація, коли людина самостійно, усіма доступними їй законними методами і засобами захищає свої права. Разом з тим ст. 59 Конституції України гарантує дер­жавний захист прав і свобод людини і громадянина в Україні. Ефективним засобом захисту прав і свобод є звернення за їх судовим захистом. Всі дії і рішення органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, які порушують права і свободи громадян, можуть бути оскаржені в суді. Пра­во на надання кваліфікованої юридичної допомоги у такому разі відіграє дуже важливу роль. Враховуючи те, що судові ор­гани входять до системи державної влади, слід зауважити, що судовий захист є одним із різновидів державного захисту прав і свобод громадян. Водночас у правовій державі судовий за­хист відіграє основну роль як засіб захисту прав громадян, що підкреслюється виокремленням відповідної норми в Консти­туції України: ст. 129 гарантує забезпечення обвинуваченому права на захист у суді. У випадку, коли вичерпані всі внутріш­ньодержавні засоби правового захисту, особа має звернутися за захистом своїх прав і свобод до міждержавних органів по за­хисту прав і свобод людини відповідно до міжнародних дого­ворів України (наприклад, до Європейського Суду з прав лю­дини). Конституція України виділяє передумови звернення до міждержавних органів, а саме:

1) відповідність цих дій міжнародним договорам України;

2) вичерпання внутрішньодержавних засобів правового за­хисту.

 

Стаття 59. Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

{Офіційне тлумачення частини першої статті 59 див. в Рішенні Конституційного Суду № 13-рп/2000 від 16.11.00}

{Офіційне тлумачення положення частини першої статті 59 "кожен має право на правову допомогу" див. в Рішенні Конституційного Суду № 23-рп/2009 від 30.09.2009}

Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

{Офіційне тлумачення частини другої статті 59 див. в Рішенні Конституційного Суду № 13-рп/2000 від 16.11.00}

{Офіційне тлумачення положення частини другої статті 59 "для ... надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура" див. в Рішенні Конституційного Суду № 23-рп/2009 від 30.09.2009}

 

Право на кваліфіковану юридичну допомогу як суб’єктив­не право - це гарантована законом можливість особи отриму­вати необхідну йому допомогу від осіб, які володіють спе­ціальними юридичними знаннями, вміннями і навичками, що дозволяють людині ефективно захищати й відстоювати свої права і законні інтереси.

 

Треба підкреслити, що, хоча йдеться саме про «кваліфіковану» правову допомогу (тобто про допо­могу, що надається особами, які володіють спеціальними знаннями в галузі права), ч. 1 ст. 59 Конституції вказує, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Це означає, як вказав Конституційний Суд України в рішенні від 16 листопа­да 2000 р. щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України, статті 44 КПК України 1960 р., статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення (спра­ва про право вільного вибору захисника), що «положення час­тини другої статті 59 Конституції України про те, що для за­безпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура, не може тлумачитись як право підозрюваного, об­винуваченого і підсудного вибирати захисником лише адвока­та, тобто особу, яка має свідоцтво про право на заняття адво­катською діяльністю відповідно до Закону України «Про адво­катуру» від 19 грудня 1992 року (стаття 2)» При цьому такий захисник повинен бути фахівцем у галузі права і за законом мати право на надання правової допомоги особисто чи за дору­ченням юридичної особи. Зауважимо, що світова юридична практика дотримується думки про те, що, хоча наявність юри­дичної освіти у особи, яка надає юридичну допомогу громадя­нам, є обов’язковим, вона не достатня для надання кваліфіко­ваної юридичної допомоги. Так, наприклад, Комітет з прав людини ООН визнає, що право на адвоката означає право на ефективного захисника. Вирішуючи справу, за якою обвину­ваченому було надано захисника, який не мав юридичної освіти, Комітет з прав людини постановив, що захисник пови­нен бути достатньо кваліфікованим, щоб юридично представ­ляти обвинувачувану особу. Щодо зарубіжної правової прак­тики і норм міжнародного права, то там застосовують термін «ефективна юридична допомога». Цей же термін використо­вує у своїх рішеннях і Європейський Суд з прав людини.

Отже, ст. 59 Конституції України надає кожному право на отримання кваліфікованої юридичної допомоги. При цьому для окремих категорій осіб, передбачених законом, така допомога надається безкоштовно. Кожен затриманий, заарештований чи обвинувачений має право на захист (статті 29,129) з моменту затримання, взяття під варту чи пред’явлення обвинувачення.

 

Кваліфікована юридична допомога як гарантія - це зумов­лена законом можливість участі адвоката в конституційному, кримінальному, адміністративному, цивільному і господарському судочинстві з метою захисту прав і законних інтересів підзахисного.

Право на кваліфіковану юридичну допомогу регулюється також Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», «Про судоустрій» від 7 лютого 2002 р., «Про психіат­ричну допомогу» від 22 лютого 2000 р., «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 p.; Кримінально-процесуальним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України, Господарським процесу­альним кодексом України та іншими нормативними актами.

Треба наголосити на тому, що ст. 59 Конституції України використовує поняття «кожен» при закріпленні права на ква­ліфіковану юридичну допомогу, що означає поширення цього права на всіх осіб без виключення - громадян України, осіб без громадянства, іноземних громадян. Це відповідає міжна­родним стандартам захисту прав і свобод людини, встановле­ним такими міжнародно-правовими актами, як Конвенція про захист прав і основних свобод людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Конвенція про права дитини тощо.

Важливим є і те, що згідно з Конституцією України (ст. 59) право на кваліфіковану юридичну допомогу не підлягає обме­женню ні за яких умов, включаючи й надзвичайний стан.

Сьогодні жителі України мають нагальну потребу в юри­дичних знаннях. Попередній корпус юристів у цілому виявив­ся не готовим до нових економічних умов і різких змін у пра­вовій системі країни. Високий конкурс у вищі навчальні зак­лади за спеціальністю «правознавство» лише підтверджує цю думку. Законодавство України серйозно ускладнилося, і, крім того, воно продовжує розвиватися бурхливими темпами. Час­то навіть наявності юридичної освіти недостатньо, щоб ефек­тивно захищати свої права. У зв’язку з цим поглиблюється спеціалізація юристів. Законодавство України встановлює підвищені вимоги до кваліфікації адвокатів порівняно зі зви­чайними юристами, що повинно сприяти забезпеченню більш високого рівня надання кваліфікованої юридичної допомоги.

Очевидно, без забезпечення права на кваліфіковану юри­дичну допомогу в умовах безперервного реформування зако­нодавства навряд чи можливий ефективний захист всіх інших громадянських прав і свобод. І в цьому контексті слід заува­жити, що право на кваліфіковану юридичну допомогу має подвійну природу: з одного боку воно існує як суб’єктивне осо­бисте право людини, а з другого - це найважливіша гарантія захисту всіх інших прав і свобод.

Особлива необхідність у кваліфікованій юридичній допо­мозі виникає в кримінальному судочинстві. Позбавлення об­винуваченого права на захист є суттєвим порушенням кримінально-процесуального закону, що тягне повернення справи на додаткове розслідування, відміну вироку й прий­няття іншого рішення. Як підкреслив Пленум Верховного Су­ду України в Постанові «Про застосування законодавства, яке забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному пра­во на захист» від 7 липня 1995 p., істотне порушення законо­давства, яке регламентує конституційне право користуватися допомогою адвоката (захисника), у передбачених законом ви­падках може тягти скасування судових рішень. Зокрема, су­дові рішення підлягають «обов’язковому скасуванню у тих ви­падках, коли таке порушення позбавило чи обмежило підоз­рюваного, обвинуваченого, підсудного або його захисника в здійсненні цього права і перешкодило чи могло перешкодити суду всебічно, повно та об’єктивно розглянути справу і винес­ти законне та обґрунтоване судове рішення».

Разом з тим не можна не зазначити, що розширення права на захист зустрічає гострий супротив слідчих органів. Мотиву­ючи обмеження прав підозрюваних і обвинувачених необхід­ністю захисту прав жертв злочинів, сучасні правники навіть пропонують лишити захисника і його підзахисного важ­ливіших прав. Існує думка, що в контексті забезпечення зма­гальності сторін у кримінальному процесі слід взагалі відмови­тися від правового інституту ознайомлення сторони захисту з матеріалами справи за результатами розслідування. Коли по­слідовно розвивати логіку змагальності, то чому слідство перед відправленням справи до суду повинно відкривати захисту всі свої таємниці, для чого надавати обвинуваченому копію обви­нувального вироку із детальним аналізом усіх доказів? Коли дійсно йдеться про створення рівних умов і можливостей для захисту і обвинувачення, такий захід цілком би відповідав цьо­му призначенню. Питання залишається дискусійним як з тео­ретичних позицій, так і практичних - адже вітчизняна адво­катська практика свідчить про те, що нерідко адвокату (захис­нику) відмовляють у наданні матеріалів, отриманих по ходу слідства, чи взагалі не дають можливості ознайомитися з ма­теріалами справи, особливо це стосується кримінальних справ.

Треба зауважити, що оновлення норм, які регулюють право на захист, не завжди супроводжувалося одночасним встанов­ленням чітких законних меж його реалізації. Очевидно, та­ким чином створюються можливості для зловживання цим правом, що в свою чергу серйозно загрожує вирішенню зав­дань кримінального судочинства, розкриттю злочинів, повно­му, всебічному і об’єктивному розслідуванню кримінальних справ, викриттю винних і притягненню їх до кримінальної відповідальності. Однак, видається, що в кримінальному про­цесі однаковою мірою повинен реалізовуватися захист прав і підозрюваних, і обвинувачених, і потерпілих. Знайдення по­дібного консенсусу - функція не тільки законодавчих органів, але й органів правосуддя.

Підґрунтям для скасування рішення в цивільній справі та­кож може бути позбавлення права позивача чи відповідача на захист їх інтересів.

Зауважимо, що хоча адвокатура виконує правоохоронні функції, однак вона не є правоохоронним органом, оскільки адвокат не має повноважень щодо примусу за дотриманням чиїхось прав, він діє на принципово іншій основі: в кримі­нальному процесі він - захисник, тобто захищає, а в цивільно­му судочинстві він - представник, тобто представляє інтереси тієї чи іншої сторони.

Звертаючи увагу в своїх клопотаннях на серйозні порушен­ня законності, які були допущені співробітниками міліції чи слідчими, адвокати сприяють не тільки усуненню помилок у конкретній справі, але й поліпшенню стиля роботи правоохо­ронних органів.

Останнім часом в Україні особливу увагу приділяють курсу євроінтеграції, зокрема адаптації українського законодавства до права ЄС. У контексті гармонізації українського законода­вства з європейським і міжнародним правом особливої уваги для розвитку вітчизняного інституту адвокатури мають такі міжнародно-правові документи, як Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства (1988 p.), Основні положення про роль адвокатів, прийняті VIII Конгре­сом ООН по запобіганню злочинам (1990 p.), Правила ООН що­до неповнолітніх, позбавлених волі (1990 p.), Звід принципів захисту всіх осіб, затриманих чи заарештованих у будь-якій формі, затверджених Резолюцією 43/173 Генеральної Асамб­леї ООН (1988 p.) тощо. Отже, сьогодні можна стверджувати, що використання міжнародного досвіду щодо реалізації права на кваліфікований юридичний захист у вітчизняній адво­катській практиці та відповідний законодавчий розвиток в українському законодавстві конституційного права на захист є одними з найважливіших ланок у реформуванні правової системи, зокрема і розбудови правової держави в цілому.

 





Дата добавления: 2015-05-09; Просмотров: 3379; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2018) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление ip: 54.234.228.78
Генерация страницы за: 0.013 сек.