Слобідська Україна і роль Харкова як культурного осередку

Слобожанщина, или Слободская Украина, — единый историко-географический регион, чьё название происходит от казацких поселений, пользовавшихся большими вольностями, чем в глубине Российского государства, — слобод, название которых, в свою очередь, происходит от слова "свобода". Вместе с заселением этого региона в XVII веке сюда активно приходит духовенство; здесь возникают множество монастырей — Святогорский, Дивногорский, Шатрищегорский, Охтырский, Троицкий, Краснокутский, Казацкий, Змиевский, Куряжский, Николаевский и Острогожкий женский. При содействии братства развивается образование. В 1732 году в четырех полках Слобожанщины действовали 124 школы. В Харьковской коллегии училось около 500 учеников. На Слобожанщине жил философ Григорий Сковорода. Основанные во второй половине XVII века как крепости Харьков, Сумы, Ахтырка, Острогожск превратились в XVIII веке в торгово-ремесленные центры. Здесь возникли Ахтырская табачная, Глушковская суконная и др. мануфактуры. В Харькове и Сумах действовали большие ярмарки.

В начале ХІХ в. Слобожанщина стала центром украинского национально-культурного возрождения. В 1805 г. в Харькове был основан первый на украинских землях в составе Российской империи университет. За первые пятьдесят лет своего существования высшее образование в университете получили 2800 человек. С 1816 г. по 1819 г. в Харькове издавался первый в Украине массовый популярный журнал “Украинский вестник”, положивший начало печатанию научных материалов на украинском языке. В 1834 г. в Харькове были изданы “Малороссийские рассказы” Г. Квитки-Основьяненко, которого называли отцом украинской прозы. На Слобожанщине действовал украинский поэтический кружок харьковских романтиков (Амвросий Метлин-ский, Лев Боровиковский, Александр Корсун и др.), издавались альманахи “Молодик” (“Молодой месяц”), “УкраТнський альманах”, “Снш” (“Сноп”), в которых публиковались произведения П. Гулака-Артемовского, Е. Гребин-ки, Н. Костомарова.

Летом 1891 г. харьковские студенты И. Липа, М. Базкевич и студенты Киевского университета В. Боровик, Н. Михневский создали тайную организацию Братство тарасовцев. В 1897 г. в Харькове возникла тайная Украинская студенческая громада, членами которой были Д. Антонович, М. Русов, О. Коваленко и др. Подобные студенческие громады действовали в Киеве, Полтаве, но по численности (100 членов) харьковская была самой большой.

В январе 1900 г. на собрании студенческих громад Харькова была создана первая в подроссийской Украине политическая партия — Революционная украинская партия. В начале 1880-х гг. в Харькове действовал военный кружок “Народной воли”, а в начале ''890-х гг. возникли первые марксистские кружки. В 1898 г. был создан Харьковский комитет РСДРП. В начале 20 в. произошли крестьянские волнения в Богодуховском и Валковском уездах (Полтавско-Харьковское крестьянское восстание 1902 г.). В период революции 1905—1907 гг. в Слободской Украине вспыхивали политические забастовки и вооружённые выступления рабочих (Любо-тинское восстание 1905 г.. Харьковское восстание 1906 г.), крестьянские беспорядки в Сумском, Ахтырском, Харьковском, Змиевском уездах.

Можно сделать вывод, что в период с заселения до времени изменения политики СССР к национальным автономиям в 1930-х годах, когда Харьков прекратил быть столицей УРСР, а Слобожанщина стала периферией, этот регион был местом активной культурно-просветительской деятельности. В ХХ веке Слобожанщина и в частности Харьков считаются областью студентов, здесь 60 научно-исследовательских институтов, 45 высших учебных заведений, включая Харьковский университет, и политехнический институт (сейчас его статус – университет). В Харькове обучается самое большое на Украине количество иностранных студентов. Поэтому регион Слобожанщины и позднее остаётся культурной столицей.

32 Українська література XIX ст.

Літературний процес перших десятиліть ХІХ століття відзначився одночасним розвитком несхожих мистецьких течій та напрямв, напруженими художніми пошуками письменників. Митці слова творили в річищі класицизму, бурлеску, просвітницького реалізму, сентименталізму, романтизму. Відбувався синкретизм стильових течій, тобто поєднання, злиття різнорідних художніх структур у творчості одного письменника. Взагалі, поєднання стилів притаманне літературам доби національного відродження, особливо для народів, що перебували тривалий час під чужоземним пануванням і засиллям чужої мови.

Українські автори початку ХІХ ст. писали як українською, так і російською, польською, німецькою мовами. Поширеними видами культурницької діяльності були збирання і публікація фольклорних творів: М. Церетелєв «Досвід збирання старовинних малоросійських пісень» (1819 р.), М. Максимович «Малоросійські пісні», «Українські народні пісні»; альманах «Русалка Дністрова» (1837 р.). Учасники гуртка «харківських романтиків» (П. Гулак-Артемовський, І. Срезневський, Г. Успенський та ін.) збирали етнографічні матеріали Слобожанщини.

Початок ХІХ ст. – це час становлення української поезії та прози. Видаються поема «Енеїда» І. Котляревського, його ж п’єси «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник». Г. Квітка-Основ’яненко написав такі визначні повісті, як «Маруся», «Конотопська відьма» та ін. З’являються оповідання, розвивається драматургія. Найвидатнішими авторами є П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка (байки), М. Гоголь («Тарас Бульба», «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» тощо), Т. Шевченко (збірка «Кобзар», 1840 р.), П. Куліш (повість «Михайло Чернишенко», роман «Чорна рада», поезії).

У другій половині ХІХ ст. визначилася українська література на нову тематику – майнове розшарування селянства, життя робітників, пошук інтелігенцією свого місця в суспільстві, соціальна і національна боротьба. Посилюється публіцистичність художніх творів. Видатними українськими літераторами є Панас Мирний (роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»), І. Франко (поеми «Марійка», «Наймичка», вірші «Каменярі», «Вічний революціонер»), Леся Українка (поеми «Кам’яний господар» та ін., драма-феєрія «Лісова пісня»), В. Стефаник (новели з життя західноукраїнського селянства).

Українська література ХІХ ст. творилася у складних, несприятливих умовах, та все ж вона не тільки підіймала тему знедоленої України, а й кликала до боротьби, стверджувала віру в перемогу світлих людських ідеалів. Творчість поетов і письменників цього часу позначена інтенсивними художніми пошуками жанрового збагачення лірики та ліро-епосу, використанням найрізноманітніших віршових розмірів та строф. Література цього періоду утвердилася як визначне мистецьке явище у духовному житті українського народу.

Дата добавления: 2015-05-09