Виробництво як процес суспільної праці

Економічні інтереси: суть, види, взаємодія.

Економічні інтереси - це усвідомлені потреби (умови) існування різних суб'єктів господарювання. Генезис інтересу полягає у відборі свідомістю найважливіших потреб для задоволення, їх реалізації. Економічні інтереси - це причина та умова взаємодії й саморозвитку економічних суб'єктів.

Соціальним суб'єктом вираження економічного інтересу є індивід, сім'я, колектив (група), люди, які проживають у певному регіоні, верства, суспільство, а кінцевим об'єктом - результат (продукт, послуга, інформація) суспільного виробництва, що іде на задоволення потреби, з приводу якої і складаються конкретні відносини між людьми.

Кожний суб'єкт економічних відносин є носієм конкретного інтересу. Скільки суб'єктів економічних відносин, стільки і економічних інтересів. Серед цієї групи інтересів виділяють особистий, колективний і суспільний інтерес. Це класифікація інтересів за ознакою суб'єктності.

Економічні інтереси можна класифікувати і за іншими критеріями:

* за ознакою важливості розрізняють інтереси головні та другорядні;

* за часовою ознакою - поточні та перспективні;

*за об'єктом інтересів - майнові, фінансові, інтелектуальні, інтереси режиму праці та вільного часу, комфорту, умов праці й життя;

* за ступенем усвідомлення - дійсні та помилкові.

Отже, для економічного життя суспільства характерна наявність різноманітних взаємозв'язаних і взаємодіючих інтересів, які утворюють єдину систему. Проте система економічних інтересів суспільства завжди суперечлива. Реалізація економічних інтересів здійснюється через досягнення їхніми суб'єктами конкретних економічних цілей. У реальному житті єдності інтересів досягають через реалізацію кожного з них у процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації.

Рушійні сили економічного розвитку — взаємодія потреб та інтересів економічних суб'єктів (рис. 2.7).

ІНТЕРЕС - Усвідомлене прагнення задовольнити певну потребу.

МОТИВ - Внутрішнє спонукання людини до конкретної дії, спрямованої на об'єкт уваги, визначену мету.

Потреби у свідомості людини перетворюються на інте­рес або мотив спонукальної цільової дії.

Спонукання економічних суб'єктів до певних дій по­роджує конкретний результат у вигляді задоволення, част­кового задоволення або незадоволення потреби.

Виробництво складає вихідний пункт і першу ознаку економічної діяльності людей. Виробництво - це процес взаємодії людини з природою з метою створення матеріальних благ та послуг, які потрібні для існування та розвитку суспільства. У процесі виробництва не тільки змінюється спосіб та вид виготовлення благ та послуг, але відбувається і моральне вдосконалення самої людини. Будь-яке виробництво є процесом суспільним і безперервним. Люди не можуть перестати виробляти тому, що вони не можуть перестати споживати.

Виробництво за структурою складається з таких фаз: безпосереднього виробництва, розподілу, обміну і споживання. Воно послідовно проходить усі ці фази і одночасно перебуває в кожній з них у даний момент. Фази виробництва тісно між собою пов'язані, і якщо зв'язок між виробництвом і споживанням десь втрачається, то трудова діяльність стає недоцільною або перетворюється у виробництво заради виробництва, а не заради споживання. Таким чином, виробництво, розподіл, обмін і споживання слід завжди розглядати як органічне ціле.

За характером економічної діяльності людей суспільне виробництво поділяють на три великі сфери, або блоки галузей:

1) основне виробництво;

2) виробнича інфраструктура;

3) соціальна інфраструктура.

Основне виробництво - це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання й засоби виробництва.

Виробнича інфраструктура - це галузі, які обслуговують основне виробництво та забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві та в народному господарстві в цілому.

Основне виробництво і виробнича інфраструктура в сукупності становлять сферу матеріального виробництва.

В економічній теорії в практиці господарювання підприємства матеріальної сфери поділяють на два підрозділи:

І - виробництво засобів виробництва і

ІІ - виробництво предметів споживання. Це зумовлено тим, що засоби виробництва і предмети споживання виконують суттєво різні функції в процесі відтворення. Якщо перші призначено для відтворення переважно речових, матеріальних елементів продуктивних сил, то другі - для відтворення людських фактора виробництва.

Проблема співвідношення І і ІІ підрозділів суспільного відтворення має величезне значення для розвитку економіки.

Стосовно промисловості виділяють групу "А" (засоби виробництва) і групу "В" (предмети споживання).

Структура народного господарства, що склалася нині в Україні, характеризується значним переважанням галузей, які створюють засоби виробництва. Це свідчить про те, що в найближчі роки в національному господарстві необхідно значно підвищити частку виробництва предметів споживання. Для України це посильне завдання, бо тут є сприятливі природні ресурси для розвитку сільськогосподарського виробництва, а також багатьох галузей харчової та легкої промисловості.

Соціальна інфраструктура - це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства та надаються нематеріальні послуги, які відіграють вирішальну роль у всебічному розвитку трудящих, примноженні їхніх розумових та фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього й культурного рівня. Сфера соціальної інфраструктури включає: охорону здоров'я та фізичну культуру, освіту, побутове обслуговування, громадський транспорт і зв'язок, культуру, мистецтво та ін.

В сукупності виробництво матеріальних послуг (виробнича інфраструктура) і нематеріальних послуг становлять сферу послуг.

Співвідношення нематеріального та матеріального виробництва з розвитком суспільно-історичного прогресу змінюється. В умовах високого рівня розвитку науки і техніки зростають роль і значення сфери нематеріального виробництва і особливо продукування духовних цінностей. Швидко розвивається сфера послуг, виробнича і соціальна інфраструктура, сфера інформаційного обслуговування виробництва. Розширюється структура продуктивної праці: продуктивною стає праця у сфері не лише матеріального, а й нематеріального виробництва.

Будь-яке виробництво має свої особливі форми. Серед дослідників немає єдності думок з цієї проблеми. Все залежить від того, які класифікаційні ознаки беруться за основу при визначенні соціальних форм виробництва. Якщо за основу класифікації взяти етапи і рівень розвитку продуктивних сил, то на основі такого критерію виділяються:

* доіндустріальне виробництво, де переважають сільське господарство і ручна праця;

* індустріальне виробництво, де переважає велике механізоване промислове виробництво;

* постіндустріальне виробництво, де переважає сфера послуг, наука, освіта, інформаційні технології.

Формаційний підхід К.Маркса передбачає виділення первіснообщинного, рабовласницького, феодального, капіталістичного, комуністичного виробництва. За основу формаційної класифікації суспільного виробництва взято класовий підхід до аналізу його змісту і цілей.

Дата добавления: 2015-05-09