Витоки української культури. Культура первісного суспільства

Культура первісного суспільства.

Ключові терміни та поняття: автохтон, анімізм, антропогенез, звичай, ініціація, канон, канонічність, культ, магія, мистецтво, міф, міфологія, монотеїзм, неоліт, неолітична революція, обряд, релігія, релігійно-міфологічні уявлення, рід, ритуал, палеоліт, писемність, піктографія, плем’я, політеїзм, синкретизм, табу, тотемізм, фетишизм

1. Приступаючи до висвітлення питання, слід наголосити, що тривалість первісної доби в історії різних народів має свої часові варіації. Вони відповідають появі в кожного з окремих народів перших цивілізацій, тобто тривають приблизно до IV-І тис. до н.е.

Необхідно враховувати, що первісне суспільство було найтривалішим в історії людства. Усю цю історію археологи поділили на три віки: кам’яний, бронзовий та залізний. Кожна епоха отримала назву згідно з уявленням науковців про поступову зміну первісних технологій виробництва і відповідних їм матеріалів, з яких виготовлялися відомі з археологічних розкопок основні знаряддя праці наших предків. Найдовший з трьох віків – кам’яний. У свою чергу він розподіляється на три доби: стародавній кам’яний вік, або палеоліт (1,5 млн. років - ХIV тис. років тому), середній кам’яний вік, або мезоліт (ХІІ – VІІІ тис. до н.е.) та новий кам’яний вік, або неоліт (VІІІ - ІV тис. до н.е.). Інколи вживається термін енеоліт, щоб позначити перехідний кам’яний вік, тобто таку добу неоліту, коли поруч із кам’яними знаряддями праці використовувалися і знаряддя з міді (V - ІІІ тис. до н.е.). Приблизні ж хронологічні межі бронзового віку обіймають ІІІ – поч. І тис. до н.е. А з І тис. до н.е. почався залізний вік, який триває до цього часу.

Початковою формою організації суспільства при палеоліті було так зване первісне стадо, або праобщина. Основою життя найдавніших людей були такі дві галузі господарства, як збирання та полювання. Такий тип культури спирався на привласнювальне господарювання.

Такий спосіб господарювання не міг забезпечити належної кількості їжі, тому людина майже весь свій час витрачала на її пошуки. Для цього необхідно було вести кочовий спосіб життя, за якого не лишалося можливості дбати про житло. Первісні стада жили простонеба або селилися в природних схованках, якими найчастіше слугували печери. Штучні житла, що нагадували землянки або напівземлянки, для зведення яких використовували різні матеріали, наприклад, кістки мамонтів (Україна, стоянка Молдова-1), стали з’являтися тільки в добу мезоліту.

Важливим фактором еволюції первісної людини є необхідність докладання колективних зусиль для обування їжі. Протягом тисячоліть відбувався вкрай повільний, але надзвичайно важливий для подальшої культурної еволюції процес обмеження біологічних інстинктів пралюдини, що був пов'язаний із формуванням норм поведінки, обов’язкових для кожного члена первісного стада.

Одним із видатних відкриттів людства було винайдення лука і стріли – першої механічної зброї дистанційної дії. Це відбулося в мезолітичну епоху. Саме з мезолітичного часу лук і стріли стали основним знаряддям мисливців.

Важливо наголосити на тому, що в первісному суспільстві зароджується мистецтво. В цьому контексті необхідно проаналізувати наскельні зображення, ритуальні танці, різні дійства, стародавні форми міфологічної творчості, дрібна пластика.

Скрізь у місцях свого проживання люди прикрашали житло малюнками. Ці малюнки виконані або одним кольором (монохромні), або кількома (поліхромні). Найбільш відомими місцями, де знайдено такі малюнки, є печера Ласко в південно-західній Франції, Альтамірська печера на півночі Іспанії та Капова печера на Нижньому Уралі.

У багатьох випадках малюнки вкриті дірками й подряпинами від стріл чи списів, що підтверджує погляд на наскельний живопис як на складову частину мисливських ритуалів стародавнього людства.

Із розвитком технічних можливостей людства, зокрема з удосконаленням техніки обробки каменю, яка давала більш продуктивні знаряддя праці, трапляються помітні зміни не лише в царині матеріальної, а й сфері духовної культури. Одним з перших свідчень про увагу первісної людини до самої себе, до питань свого походження та проблем стосунків у межах колективу можна вважати так званих палеолітичних венер. Так археологами названо численні жіночі зображення у вигляді невеликих скульптурок з каменю, кісток або глини, які знайдено під час розкопок у різних частинах Європи й Азії.

2. У добу пізнього палеоліту, разом з піднесенням рівня добування їжі, поліпшуються умови існування людей. Із африкансько-середземноморської зони первісні люди розселяються в сибірсько-китайську та європейсько-прильодникову області. В кожній із цих областей формується своя культура, що починає все більше різнитися від інших. Посилюється й расова диференціація. Формуються європеоїдна, монголоїдна та негроїдна раси.

При підготовці відповіді на питання потрібно виходити з того, що найбільшого розвитку первісна культура досягла в добу неоліту, коли відбувається так звана неолітична революція. Цим терміном прийнято позначати перехід людства від привласнювальних форм господарювання до продуктивних, або відтворювальних.

Від початку переходу людства до продуктивної землеробської праці зростає і культурний шар, що залишила первісна людина археологам. Кількісний зріст матеріальних здобутків не міг не позначитися і на їх якості: ускладнюються знаряддя праці, збільшується їх ефективність. З’явилися нові типи кам’яних сокир, ножів, тесел. Виникли й невідомі раніше способи обробки каменю: шліфування, розпилювання, свердління. Велика подія неолітичного часу – початок виготовлення керамічного посуду.

Одним з найбільш вагомих культурних наслідків неолітичної революції стало швидке збільшення населення. Цей процес набув характеру демографічної експансії, внаслідок якої дрібні кочові групи асимілювалися землеробськими народами або витіснялися в менш зручні для проживання райони. За цих умов родовий устрій зазнає кризи. Йому на зміну приходить сусідська община, основою соціальних зв’язків у якій були не кровні зв’язки, а економічні стосунки.

Переселення народів привели й до розвитку і розповсюдження мов. Сучасна лінгвістика доводить, що більшість мов людства має спільне походження. Імовірно, регіоном, де мешкали носії прамови більшості сучасного людства, була Південно - Західна Азія (хоч не виключено, що він знаходився на півночі Африки або на півдні Європи).

На особливу увагу заслуговує виникнення писемності – це величезний стрибок у розвитку культури. Наука знає три головні типи письма, що історично змінювали один одного. Це – піктографія, ідеографія, фонографія.

Далі необхідно зупинитися на тому, що для первісного суспільства характерна піктографія (від лат. Pictus – розмальований, і grapho – пишу). В цьому письмі користувалися схематичними малюнками, які позначали предмети і явища дійсності.

До настання періоду цивілізованого суспільства людство ще мало пройти два важливих етапи свого економічного розвитку. Йдеться про перший і другий великі розподіли праці. Перший великий розподіл стався з відокремленням від загальної маси скотарів-землеробів – племен, які займалися переважно скотарством.

Другий розподіл праці був пов’язаний з появою і відокремленням у самостійний спосіб продуктивної діяльності ремесел.

Від ремесел з часом відокремлюються нові форми мистецтва, переважно прикладного: гончарного, ювелірного, декоративно-ужиткового.

3. Зміст відповіді на питання полягає у висвітленні релігії, як необхідності пояснення навколишнього світу. При підготовці відповіді потрібно виходити з того, що релігія зароджується та формується в таких початкових формах, як тотемізм, фетишизм, магія, анімізм.

Тотемізм – це віра в надприродний зв'язок людини або групи людей з якою-небудь твариною чи рослиною (тотемом), що розглядається як предок, прабатько всієї спільноти.

Тотемізм відіграв важливу функцію в об’єднанні первісних людських колективів, які визнавали спільність своїх членів не за фізіологічним спорідненням, бо не усвідомлювали його, а посилаючись на спільного предка, від якого беруть початок і в якого перевтілюються після смерті.

Анімізм – віра в існування душі як надприродної субстанції, властивої кожному тілу. Анімістичні уявлення живлять віру в потойбічний світ духів, у сновидіння, в життя після смерті. З анімізмом пов’язані обряди поховання небіжчиків, різні в різних народів, але єдині у вірі в їх надприродну доцільність: врятувати душу померлого й влаштувати її в «тому» світі, або ж запобігти помсти чи зазіхань на «цей» світ тих, хто його покинув.

Фетишизм – віра в надприродні властивості певних предметів, які можуть впливати на перебіг подій у житті людини. Фетишизм є подальшим розвитком анімістичних уявлень. Кожний предмет, маючи власну душу, або виступаючи як посередник сил, що з ним пов’язані, сприяє або шкодить людині.

Магія – віра в надприродні можливості людини впливати на оточуючий світ і перебіг подій у ньому. Час виникнення магії вчені відносять до епохи кам’яного віку. Є дані, що магічні обряди і вірування існували вже у неандертальців, які жили 80-50 тисяч років тому.

В цьому контексті доречно наголосити, що головна причина звертання первісного людства до магічних дій, імовірно, полягає в психологічних особливостях людини, що притаманні їй незалежно від часу і простору. Але в первісному суспільстві, віра дуже часто перетворювалась на справжню, матеріально відчутну рушійну силу. Вона мобілізувала психічні та фізіологічні можливості людини, виконувала суспільно об’єднуючу та організаційну функцію, створювала моральне й психологічне підґрунтя для закладання найважливіших засад таких соціокультурних явищ, як мораль і право, що почали спиратися не на страх перед фізичною розправою з боку сильного члена первісної общини, а на внутрішні переконання людини.

Важливо констатувати, що провідну роль в організації прадавнього суспільства, у справі приборкання тваринного, зоологічного начала в поведінці людини відігравали, на думку більшості сучасних культурологів, різноманітні табу. Табу (слово полінезійського походження) система заборон на виконання певних дій – використання деяких предметів, вимовляння вголос деяких слів тощо.

4. Розпочинаючи вивчення питання слід зазначити, що витоки української культури сягають часу первісного суспільства. Це одна з найдревніших європейських культур. На нинішній українській землі люди з’явилися близько 300 тис. років тому. Вся територія сучасної України вже була заселена у пізньому палеоліті (35-40 тис. років тому). Близько 8 тис. років тому почався новий кам’яний вік – неоліт. Він тривав на території України до ІІІ тис. до н.е. В цей період людство зазнало глибших змін, ніж за попередні 2-3 млн. років. Тоді відбувся перехід первісних людей від збиральної форми господарської діяльності до відтворюючих – мотижного землеробства і скотарства.

Далі необхідно детально зупинитися на вивченні найбільш ранніх землеробських племен на території України. Першими хліборобами на українській землі вважаються племена трипільської культури.

Необхідно враховувати, що походження трипільської культури ще остаточно не з’ясоване. Одні вчені вважають, що її залишили місцеві неолітичні племена буго-дністровської культури, інші доводять, що культура ця прийшла разом з її творцями і носіями на територію України з Балканського регіону і взаємодіяла з культурою місцевого населення, яке жило тут до трипільців. Такої точки зору дотримується, зокрема, академік П. Толочко.

Україна часто ставала жертвою войовничих кочовиків. В цьому контексті слід згадати найдавніший народ на українському терені, ім’я якого зберегла історія - кіммерійці. Вони займали територію між Тіром (Дністром) і Танаїсом (Доном), а також Кримський і Таманський півострови. Кіммерійські майстри одними з перших на території України почали виплавляти залізо. Подальший розвиток кіммерійського суспільстві був обірваний навалою скіфів – іраномовних кочовиків. Найдавніші згадки про них датовані серединою VII ст. до н.е., містяться в ассирійських клинописах. В середині – другій половині VІ ст. до н.е. відбулося перенесення центру скіфів у Нижнє Подніпров’я і степовий Крим. Наприкінці VІ ст. до н.е. тут сформувалася скіфська держава. Свого розквіту вона досягла в ІV ст. до н.е.

Традиції скіфського мистецтва продовжували сармати – інше могутнє плем’я кочівників зі Сходу. Вони завоювали й асимілювали більшу частину скіфів і панували у причорноморських степах майже 400 років – від ІІ ст. до н.е. до ІІ ст. н. е.

На особливу увагу заслуговує грецька колонізація Північного Причорномор’я, що почалася у середині VІІ ст. до н.е. На побережжі Чорного і Азовського морів греки заснували цілу низку міст-держав – Тіру, Ольвію, Херсонес (околиці сучасного Севастополя), Пантікапей (суч. Керч), Феодосію. Вони існували тут протягом майже тисячоліття. Їх занепад припадає на рубіж ІІІ – ІV ст. н.е.

Далі необхідно зупинитися на тому, що на рубежі нашої ери як самостійна етнічна спільнота сформувались слов’яни. Вперше про них – венедів чи венетів – згадують римські автори І - ІІ ст. н.е. Пліній Старший, Тацит, Птоломей, а з VI ст. про них ширше говорять візантійські історики Йордан, Прокопій Кесарійський та ін.

В ІІІ ст. до н.е. і до ІІ ст. н.е. праслов’янам була характер так звана зарубинецька культура. Одне з поселень цього періоду виявлене біля с. Зарубинців на Переяславщині. Це дало назву і всій культурі.

Носії зарубинецької культури були осілими землеробами, але займались і скотарством. Населення володіло низкою добре розвинутих ремесел, знало виплавку заліза, ковальську справу. Зарубинці вже мали ткацький верстат і виробляли тканину з шерсті, льону та конопель. Посуд робили на гончарному крузі з місцевих глин.

У ІІ ст. н.е. зарубинецька культура припинила своє існування. На зміну їй у лісостеповій зоні сучасної України у ІІ ст. н.е. прийшла так звана черняхівська культура (назва походить від с. Черняхів, нині Кагарлицького р-ну Київської обл.). Культура черняхівців у своїй основі сформувалася на грунті зарубинецької культури. Як і зарубинці, черняхівці займалися в основному землеробством. Поширеними були також скотарство, різні ремесла. Покійників перед похованням спалювали. Проіснувала ця культура до V ст.

Землеробський характер економіки позначився і на побуті слов’ян. Давній слов’янський календар відбиває цикл сільськогосподарських робіт.

Одночасно з черняхівською культурою існувала київська культура. Вона сформувалась як самостійна на базі зарубинецької під певним впливом окремих елементів черняхівської культури й утвердилась на просторі від Середнього та Верхнього Подніпров’я до курського Посейм’я. Люди жили окремими родами по 30 чоловік. Декілька будівель мали подобу хутора. Для спільної боротьби з ворогами ставили «город» (свого роду фортецю, укріплення). Пізніше біля «города» виростали «остроги»- огороджені поселення купців.

Стародавні слов’яни досить добре знали природу свого краю. Сільське господарство знайомило їх з рослинним і тваринним світом. Але нездатність правильно пояснити явища навколишнього світу приводила до фантастичних уявлень, що становили суть язичницької релігії – політеїзму (багатобожжя).

Язичницька релігія, як і християнська, виробила великі цінності, своєрідну культуру. Після 988 р. християнство поширювалося по Русі поволі, болісно, примусово, непослідовно, і повністю так і не витіснило язичництво. Люди приймали християнство, але й язичництво не кидали. Довгий час у народі поклонялися язичницьким богам, залишки старих, язичницьких вірувань тримались ще дуже довго. Багато елементів старої релігії сприйняло і християнство.

2.1.3. Змістовний модуль 3.

Дата добавления: 2015-05-09