Художній стиль

Основна особливість художнього стилю – образність, створення образів мовними засобами. Цей стиль використовується при написанні художніх творів – романів, повістей, оповідань тощо. Характерною рисою художнього стилю є наочність, конкретність, емоційність зображення, які дозволяють автору впливати на читача.

У художніх творах широко використовуються зображувальновиражальні засоби. Типовим для художнього стилю є включення фрагментів різних стилів. Іноді письменники використовують у своїх творах слова нелітературної мови – діалектизми, жаргонізми, просторіччя, вульгаризми.

Стиль художньої літератури в кожному художньому творі відображає творчу індивідуальність автора. Ось, наприклад, якою різною постає осінь у творчій уяві майстрів слова:

Відпливли снігові хмари, сонце з золотого лука стрельнуло донизу веселими стрілами – і як пишно, як незвично постала перед тобою осінь! Зодягнута в найкоштовніші свої шати, вона ще недавно мала на своему виду страдницький вираз, а це – де й подівся біль з її обличчя, бачиш її перед собою щасливою, іскри таяться в примружених очах, пашить вона здоров’ям. І гарно ж зуміла прибратися, оздобивши себе вінками цибулі та пучками кукурудзи, що висять під стріхами хат, а то й повними, ще не вимолоченими брилями соняшників; прикрасила вона себе й разками чорносиніх слив і яблукзеленух; простелила в лузі трав’янисту ряднину, де на зеленому оксамиті латками розкидано сріблястого снігу; а комірці собі пошила з хутра куниць та лисиць, із лискучого хутра похватних ласок... (Є. Гуцало).

Особливо ж [вона] любила осінь.

Та не ту, що несе вогкі, хмарні дні, пожовкле листя й холодні бурі, а ту, що красою рівна весні. Ту, з ясними, теплими днями і чистим голубим небом. У горах осінь чудова. <...>

У вересні тягнеться від дерева до дерева павутиння, майже безконечно, і світиться на сопці; а в лісі тихотихо... Потоки дзюрчать поважно і швидко, і вода їх холодна, а над їх берегами не цвітуть вже цвіти.

У долині воно трохи інакше.

Там воздух, бачиться, повен запаху айстрів, і на всьому лежить легкий сум.

(О. Кобилянська).

Золота осінь...

Ах! Як не хочеться листу з дерева падати, – він аж ніби кров’ю з печалі налився і закривавив ліси.

Сумовито рипить дуб, замислився перед зимовим сном ясен, тяжко зітхає клен, і тільки берізка, жовтавозелена й «раскудрякудрякудрява, – ген там на узліссі білявим станом своїм кокетує, ніби на побачення з Левітаном жде чи, може, Чайковського на симфонію викликає.

Креслять тригонометричні фігури високо в небі запізнілі журавлі, запитуючи своїм «крукру»:

– «Чуєш, брате мій, товаришу мій?» Відлітаємо!

Золота осінь...

(О. Вишня).

Осінній день, осінній день, осінній!

О синій день, о синій день, о синій! Осанна осені, о сум! Осанна. Невже це осінь, осінь, о! – та сама.

Останні айстри горілиць зайшлися болем.

Ген килим, витканий із птиць, летить над полем.

Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій.

І плаче коник серед трав – нема мелодій

(Ліна Костенко).

Дата добавления: 2015-05-07