Простежуються перші незначні паростки: використання мотивів народної вишивки у оздобленні одягу, інтер’єру та ін

Щодо портретного живопису, то в ньому переважало зображення знаті, панівної верхівки, польської шляхти. Образи простих людей зовсім відсутні.

Однак, вияв української самобутності можна відзначити у символіці зображення кольорів. Народні майстри кольором доносили до глядача суть, ідейну композицію ікони. Білий і золотистий символізували світло, перемогу, радість; чорний -горе; червоний – муку, біль, пролиту кров. Синій і блакитний -кольори неба, вічного плину часу; зелений – юність і силу. Ця символіка кольорів була розроблена у творах малярства християнськими мислителями і на багато століть стала правилом для живописців

Храми розмальовували і прикрашали мозаїками, фресками й іконами.
У малярстві панувала візантійська художня мова та візантійський образ, відповідний спіритуалістичному світогляду. Зображення відповідали основним догматам християнства.

• До середини 16 ст. розвивалося монументальне малярство – фрески.
• Багато фресок українських майстрів збереглось у пам’ятках, розташованих у Польщі (розписи в каплиці святої Трійці у Любліні 1418 р. та каплиці святого Хреста Вавельського замку у Кракові 1470 р.)
• Протягом 15 – першої половини 16 ст. активно розвивався провідний жанр тогочасного малярства – іконопис.
• Значною популярністю користувався образ Богородиці, що втілював ідею заступництва та спасіння.
• Кращим його зразком серед збережених є ікона Богородиці зі села Красів, яка показує, як у малярстві відтворювався емоційний образ жінки-матері.
• Популярними були ікони, де в образах святих втілено воїнів-героїв (наприклад, ікона Юрія Змієборця – кінець 14 ст. із Станилі поблизу Дрогобича) або реальні типи сучасників – селян, міщан, шляхтичів (ікона «Страшний суд»).
• Серед пам’яток письма і книжкової графіки, створених у 14–15 ст., вершиною книжкової мініатюри є Київський псалтир, що його переписав у Києві з константинопольського рукопису 11 ст. дяк Спиридоній на замовлення єпископа Михаїла у 1397 р.
• Ця велика рукописна книга має 229 пергаментних аркушів.
• Оздоблено її майже 300 мініатюрами, розміщеними на берегах.

Декор-прикл.мист.

ювелірні вироби з коштовних металів. Майстри-ювеліри за допомогою скані (тонкого дроту) особливо полюбляли прикрашати візерунками ікони та коштовні обкладинки церковних книг, як, наприклад, це зроблено у Мстиславовому євангелії XII ст.

Велике поширення мали в Київської Русі срібні вироби з черню — чорною пастою на зразок емалі. В цій техніці у поєднанні з іншими прийомами виготовлялося багато різних ювелірних речей: весільних сережок — колтів, перснів, зап'ясть, хрестів, браслетів, чар, кубків та ін. У подібних виробах раннього часу фон зображень цілком вкривався черню, пізніше, у XII ст., набула поширення так звана техніка контурної черні, за якої малюнок наводився чорною лінією, а срібний фон залишався відкритим або золотився.

Чудовим зразком ювелірного мистецтва IX—X ст. є срібні оправи турячих рогів-ритонів, відкритих під час археологічних розкопок Чорної Могили у Чернігові.

Високої майстерності досягли давньоруські майстри у виготовленні різних виробів, прикрашених різнокольоровими емалями.

Великої досконалості досягло в Київської Русі й мистецтво художнього литва. Давньоруським майстрам була добре відома техніка литва у кам'яних формах та по восковій моделі. По восковій моделі виготовлялися дзвони, свічники, хрести, панікадила-хороси, різні прикраси тощо.

Славилися вироби давньоруських різьбярів по кістці — невеликі, прикрашені різьбленням скриньки, гребінці, ґудзики, образки, колодки для ножів, ложки тощо.

Дата добавления: 2015-05-09