Охарактеризувати розвиток мистецтва Київської Русі 3 страница

⇐ Предыдущая 1 2 3 45

НаукаУ 60—80-ті роки українська наука істотно реформувалась. Так, на середину 60-х років Україна мала розгалужену мережу науково-дослідних установ, кількість яких постійно збільшувалась. Лише протягом 1959—1965 pp. у республіці було створено 73 наукові установи. Усього в цей період діяло понад 830 наукових установ, у яких працювало 95 тис. чол., з них близько 2 тис. мали ступені доктора і майже 20 тис. — кандидата наук. ЛітератураУ 60—80-ті роки значних успіхів у подальшому розвитку національної літератури Лише за період з IV по V з'їзд письменників України кількість літераторів республіки збільшилася з 527 до 770 чол. Крім десяти письменницьких філій, які працювали в 1959 p., було відкрито відділення Спілки письменників.Протягом 60-х років письменники України написали чимало прозаїчних творів різних жанрів -романів, повістей, оповідань, що стали істотним внеском у розвиток української літератури. Значними були здобутки у прозі.Чутливою до новизни життя, до змін, що відбуваються у психології нашого сучасника, була українська поезія. На громадське життя в Україні помітно вплинуло нове покоління митців — шістдесятники. Серед зачинателів його були Ліна Костенко і В. Симоненко. Вони виступали проти фальші, єлейності у відбитті дійсності, відстоювали національно-культурне відродження України. Інтерес читачів викликали збірки поезій Ліни Костенко "Проміння землі", "Вітрила".Позитивні відгуки в 1962 р. одержали перші збірки поезій І. Драча "Соняшник" та М. Вінграновського "Атомні прелюди". До них приєдналася велика група творчої молоді, яка прагнула зламати літературні шаблони, знайти нові зображувальні форми, переступити через одномірне, одноколірне, догматичне сприйняття світу. 30. визначити особливості українського національного відродження у 90-х рр. 19 с. . Процеси перебудови розпочалися в Україні із запізненням. Фактично вони почали розгортатися після усунення від влади В.Щербицького (1989 р.)- Але першою точкою відліку перебудовчих процесів в Україні можна вважати 26 квітня 1986 р., день Чорно-бильської катастрофи. Вибуху Чорнобилі неначе освітив дійсний загрозливий стан речей не лише з довкіллям, але й з українською культурою, мовою, суспільною мораллю, самим майбутнім нації. Почалося активне введення до культурного обігу раніше забороненої чи просто не публікованої української художньої, наукової, політичної літератури минулих десятиліть, а також культурного доробку української діаспори. Помітні зміни відбувалися у сфері художньої творчості. Хоча горбачовська політика «гласності та демократизації» не означала цілковитого скасування цензури та повної свободи слова й творчості, а лише принесла послаблення партійно-державного тиску на митців, у їх середовищі почалося значне пожвавлення. Виникали численні незалежні театри-студії, мистецькі угруповання поза традиційними творчими спілками, вийшла з «підпілля» й швидко почала завойовувати популярність молодіжна субкультура, особливо музична. Досягнення Україною державної незалежності не відбулося в один день — цей процес тривав майже два роки. Його початком можна вважати «майже вільні» вибори до Верховної Ради УРСР у березні 1990 р. Націонал-демократи з їх ідеалізацією незалежної держави та рецидивами народницької недовіри до приватної ініціативи, вкупі з «партією влади» породили головний документ державної культурної політики цього часу — «Основи законодавства України про культуру», прийняті Верховною Радою в лютому 1992 р. «Основи» стали величезним кроком уперед порівняно з часом, коли культурна політика визначалася постановами ЦК КПРС. Українська Конституція, яку було прийнято влітку 1996 р., проголошує гарантії свободи мистецької творчості й широкий доступ громадян до всього комплексу куль-турних надбань народу, без огляду на політичні переконання. В умовах творчої свободи, незважаючи на господарську кризу, відбувся певний розвиток різних жанрів а видів мистецтва, пожвавилося театральне, музичне, художньо-виставкове життя. Виникли нові незалежні театри, приватні галереї, проводяться різностильові мистецькі акції. На сьогодні базовими законодавчими актами, які визначають правовідносини у сфері культури, залишаються Основи законодавства України про культуру та міжнародні Конвенції, ратифіковані Україною. Мережа масових бібліотек, що існує нині в Україні, фактично сформувалася ще перед Другою світовою війною і з тих часів переважно лише модернізовувалася та реорганізовувалася. Відомо, що в часи економічної скрути, передусім, страждають культура, наука, освіта і медицина. І все ж таки в останні десятиріччя в Україні вдалось створити і зберегти досить ефективну систему мистецької та культурологічної освіти — від дитячих естетичних, музичних, хореографічних, мистецьких, музичних шкіл, училищ до вищих навчальних закладів культури і мистецтв. 31. Перші книги, які вийшли слов’янською мовою. Перші книги слов’янського кириличного алфавіту було видано у Кракові близько 1491 р. Точно датовані дві з них — “Октоїх” та “Часослов”, у кінці названий їх видавець — краківський міщанин ШвайпольтФіоль. У лютому 1491 р. він уклав договір з Рудольфом з Брауншвейга, колишнім студентом Краківського університету, де говориться, що Борсдорф виготовив для Ш. Фіоля “руський шрифт”. Оформлення всіх виданих Ш. Фіолем книг доволі скромне. В “Основогласнику” вміщено досить традиційне розп’яття з двома фігурами по боках, використано заставки та герб Кракова. Усі гравюри виготовлені на високому художньому рівні. Шрифт видань чіткий, декоративний, має окремі готичні риси, друк двопрогонний з однієї форми. Майже одразу після виходу книг Ш. Фіоль був притягнутий до суду інквізицією за єресь, але невдовзі випущений на поруки. Суд прийняв рішення, що зобов’язувало видавця сплатити витрати та виголосити клятвопокаяння (це був березень 1492 р.). З цього часу ім’я Ш. Фіоля зникає з книговидавничого обрію. Постає питання, ким він був —видавцем чи комерсантом? А можливо, працював на замовлення? Православні книги його, здається, мали експортуватися. Це підтверджується тим, що нині видань Ш. Фіоля поза Польщею більше, ніж у ній. На замовлення православної церкви книги слов’янською мовою друкувалися на Балканах: глаголицею — з 1483 р., а кирилицею —з 1494 р. Оскільки глаголиця в Україні не була вживана, для нас інтерес становить друга група. Ці книги дуже близькі до видань Ш. Фіоля. Вони були надруковані “священиком МніхомМакарієм от Чорної гори”. Їх особливість — орнамент, характерний для Балкан, але відчутні венеціанські впливи. Самі ж книги як у пропорціях, так і в декоруванні більш вишукані, ніж у Ш. Фіоля. У Цетиньївидруковано ще кілька видань Макарія: друга частина “Октоїху”, “Псалтир” (1495), “Требник” та “Євангеліє”. Оскільки в 1499 р. Чорногорія була завойована турками, Макарій переносить свою друкарню до Угровлахії (Румунія). Тут у 1508 р. вийшли “Служебник”, у 1510 р. — “Октоїх”, у 1512 р. —“Євангеліє”. Щоправда, видання румунського періоду здаються менш досконалими, ніж чорногорські. Напевно, це пов’язано з тим, що друкарня була гірше обладнана, а можливо, це був інший Макарій. У першій половині ХVІ ст. південнослов’янські видання були чис-ленними. З 1510 р. книги для Балкан видає БожедарВукович у Венеції. З 1636 р. його справу продовжив син Вінченцо. Можна згадати також про існування друкарні в Герцеговині, якою керував Ф. Лябавич, у Сербії відомі друкарні в монастирях Руянському, Грачанівському, Милешевському. Але попри все ці видання не мають такого значення, як книги Франциска Скорини (до 1490 — не пізніше 1551) —першого білоруського просвітника, визначного діяча всього слов’янського книгодрукування.Свою видавничу діяльність він розпочав у Празі в 1517 р. і всього за три роки випустив 23 книги. Для своїх видань він використовував досить чіткий за малюнком кириличний шрифт, вибрав зручний формат, так звані малі книжечки, практичні в користуванні. Але найцінніше в усіх виданнях Ф. Скорини те, що він сам зробив переклади кожної книжки, супроводжував її коментарями, роблячи особливий наголос на просвітницьких елементах. У передмові до “Псалтиря” він говорить: “Она пожиточний суть всякому человеку, мудрому и безумному, богатому и убогому, младому и старому, наиболеетымони же хотятьиметидобрыяобычаи и познати мудрость и науку”. Просвітництво Ф. Скорина пов’язував з ідеями гуманізму та об’єднання східних і західних слов’ян. Це було його життєве кредо. Ф. Скорина одним з перших вивів білоруську мову на рівень літературної норми, палко захищав рідну культуру від чужоземних впливів: “Немногим учителям бывати, ноболееуметиязыксвойсправовати”. Він вчив пам’ятати свій обов’язок перед батьківщиною, наголошуючи,що “обязанностьчеловека трудиться на благо родины, не жалеть вся кого тружения и скарбов... для отчизнысвоея”. Його діяльність стала дороговказом у слов’янському книгодрукуванні 32. романтичні жанри, характерні для української літератури 19 ст. Становлення українського романтизму відбувалося паралельно з розвитком таких ділянок науки, як етнографія і історія, виявом чого були збірки етнографічних і фольклорних матеріалів. Основоположницею для розвитку українського романтизму була харківська школа з її двома гуртками -- першим, що створився ще у 1820-х pp. навколо І. Срезневського і що з ним були пов'язані найвидатніші з поетів-романтиків Л. Боровиковський і О. Шпигоцький, та другим, що діяв у середині 1830-х pp. також під проводом І. Срезневського, до нього були причетні: А. Метлинський, М. Костомаров, О. Корсун, М. Петренко і С. Писаревський та ін. Поетичну творчість цього гуртка поетів характеризує ідилічно-песимістичне захоплення українським минулим, культ могил й історичних героїв і особливо співців та бандуристів, слабе й безперспективне у своїх прагненнях слов'янофільство. Одночасно з харківським осередком у Галичині виступила «Руська трійця» з участю М. Шашкевича, І. Вагилевича і Я. Головацького для яких була програмовою «Русалка Дністровая» (1837) з її елегійним захопленням ідеями народности і слов'янського братерства. Послідовниками «Руської трійці» в її романтичних змаганнях за народність української мови й літератури стали згодом М. Устиянович і А. Могильницький у Галичині та О. Духнович на Закарпатті. Другим осередком чи й етапом українського романтизму, уже з багатшим на мистецькі засоби і літературні жанри творчим доробком і з виразнішим національним і політичним обличчям, був Київ другої половини 1830-40-х pp. з М. Максимовичем, П. Кулішем, Т. Шевченком, автором виданого вже 1840 року «Кобзаря», і прибулими туди з Харкова А. Метлинським і М. Костомаровим. Філософський романтизм членів цього гуртка і близьких до нього тогочасних київських учених, професорів Київського університету, поєднаний з вивченням української народної творчості і історії та ідеями слов'янофільства вплинув на постання Кирило-Мефодіївського братства з його виробленою М. Костомаровим романтично-християнською програмою - «Книгами Битія українського народу» і, з другого боку, дав нову за поетичними засобами і діапазоном політичного мислення поезію Т. Шевченка з його баченням майбутньої України. Так само, як харківський осередок романтиків не був обмежений тільки Харковом, причетними до київського осередку були українські романтики з інших міст України й Росії. Третім етапом українського романтизму була діяльність, згуртованих навколо журналу «Основа» (1861 - 1862) письменників і діячів, між якими були: кирило-мефодіївці В. Білозерський, М. Костомаров, П. Куліш і Т. Шевченко. До цього ж етапу пізнього романтизму зараховуються: О. Стороженко, автор багатьох повістей і оповідань з фантастичними сюжетами й мотивами, ліричні поети Я. Щоголев, Ю. Федькович. Наявні елементи романтизму у ранніх поетів другої половині XIX століття. В цілому, у поетичній творчості українському романтизмі помітні дві течії - національно-патріотичний у більшості поетів-романтиків і суб'єктивно-ліричний у таких його представників, як М. Петренко, В. Забіла, згодом Я. Щоголів. В порівнянні з російським, український романтизм вирізняється історичністю в епічних жанрах, ідеалізуванням минулого й національними мотивами, неособистої печалі в ліриці та нахилом до форм пісенної творчості в стилі. В цьому український романтизм має більше спільних рис із польським романтизмом. Відкриваючи значення й вагу народної поезії і народного мистецтва для розвитку й зростання літератури та історичних пам'яток і досліджень для національного самовизначення, український романтизм спричинився одночасно з цим до вироблення й усамостійнення української літературної мови й до удосконалення поетичних засобів. Проте, обмежуючись здебільш жанрами балади і ліричної поезії, українські романтики не збагатили своїми творами інших жанрів: романтичної поеми, історичного роману і драми. Винятком були ранні поеми Т. Шевченка і «Чорна Рада» П. Куліша. Історичні драми М. Костомарова «Сава Чалий» (1838) і «Переяславська ніч» (1841) залишилися тільки слабими спробами. Позитивним фактором було те, що українські теми й сюжети у творах російських, польських і українських романтиків вплинули деякою мірою на ознайомлення з Україною, українською історією й культурою в західній літературі й науці. Романтизм став важливим етапом розвитку національної самосвідомості, значною мірою сприяв становленню української літературної мова та національної літератури. Він заклав підвалини для розвитку не лише реалістичної, але й модерної літератури наступних десятиліть, зокрема неоромантизму 33. жанри музичної творчості 17-18 ст. Українська музика пройшла великий і складний шлях. Період XVIІ-ХУІІ1 ст. позначений високими здобутками вітчизняної музичної культури. В церквах і монастирях виникли хорові колективи, пишне і барвисте звучання яких протиставлялось хоровій та органній музиці католицьких костьолів. У 1738 році в м. Глухові було відкрито музичну школу, що мала готувати співаків для Придворної співацької капели в Петербурзі, а також музикантів-інструменталістів. Хорова музика релігійного змісту не була ізольована від, інших галузей національної культури — літератури, живопису, архітектури. Музична спадщина Максима Созонтовича Березовського досить значна, особливо коли взяти до уваги ті несприятливі умови, за яких авторові довелося жити й працювати. Навчаючись у Київській академії, він пробував свої сили в компонуванні. Видатним композитором в Україні цього періоду був Артем Лук'янович Ведель. Участь Веделя у великому студентському хорі як співака-соліста, а потім регента сприяла глибокому освоєнню усього його репертуару. Хор обов'язково співав під час урочистих богослужінь у Братській церкві. Формування вокальної лірики, які інших жанрів вокального мистецтва, пов'язане із загальним піднесенням культури в Україні. Новаторські устремління українських поетів, зокрема, Ф. Прокоповича, Д.Туптало, Г. Сковорода та ін., помітно впливали на формування музичних творів. Тогочасна поезія виявляла тісні зв'язки з музикою.. Твори відбивають традиції, властиві фольклору. Тривалий шлях розвитку пройшла українська інструментальна музика. Кінець ХУП ст. став етапним у цьому процесі. У другій половині ХУП ст. з'являються нові осередки, де інтенсивно розвивається інструментальна музика. Це музичні цехи в українських містах, музика в козацькому війську. Здавна співи й інструментальна музика посіли значне місце яку сільському, так і в міському побуті. Найчастіше звучали зразки народної творчості. Краса народної пісні, запальні танцювальні мелодії захоплювали своєю естетичною глибиною різні верстви населення. Музика відігравала важливу роль і у шкільній драмі, яка набула значного розвитку в ХУІІ-ХУІІІ ст. у навчальних закладах, зокрема у Київській академії. У драмі широко застосовувалися хори, що здійснювали функцію коментатора подій або виступали як моралізаторський чинник.

⇐ Предыдущая 1 2 3 45

Поделиться с друзьями:

Дата добавления: 2015-05-10; Просмотров: 366; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!

Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет

studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление

Генерация страницы за: 0.009 сек.