Предмет міжнародного економічного права

СИСТЕМА ТА ОСОБЛИВОСТІ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

Для сучасних міждержавних відносин, зважаючи на поглиблення міжнародного поділу праці та інтернаціоналізацію економічного життя, питання зовнішньоекономічного співробітництва набуває пріо­ритетного значення.

Науково-технічна революція (НТР) прискорила процес інтернаціо­налізації економічної діяльності. Економіки країн світу розвиваються не ізольовано, з епізодичним виходом на міжнародний ринок, а в постійній взаємодії суб'єктів господарювання як у межах країн, так і з відповідними суб'єктами інших держав світу.

Під впливом НТР міжнародні економічні відносини постійно роз­ширюються, набирають масштабності та комплексності, із суто зов­нішньоторговельних трансформуються у промислове та науково-технічне співробітництво. Співробітництво у сфері торгівлі, промислового виробництва, науки і техніки на стабільній великомас­штабній, комплексній і довготривалій основі є об'єктивною потребою сучасного етапу розвитку цивілізації.

Міжнародні економічні зв'язки різняться як за предметним змістом, так і за суб'єктами. Термін "міжнародні економічні відноси­ни" є узагальнюючим і охоплює торговельні, виробничі, науково-технічні, валютні, кредитні, транспортні, інвестиційні (наприклад, рух капіталу) та інші господарські зв'язки, що відбуваються на між­народному рівні.

Предметом міжнародного економічного права є міжнародні еко­номічні відносини: як дво-, так і багатосторонні. У межах міжнародно­го економічного права міжнародними вважаються відносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного публічного права. Економічні відносини є комерційними в широкому розумінні. Отже, усі відносини сфери міжнародного публічного права, де присутній комерційний елемент, належать до сфери дії міжнародного еконо­мічного права. Такими елементами є купівля-продаж, оренда, підряд, міна, найм, позика, лізинг, франчиза та перевезення. Наприклад, норми транспортних конвенцій щодо міжнародних перевезень пасажирів і вантажів належать до міжнародного економічного права, якщо вони стосуються торговельно-економічних відносин між суб'єктами міжнародного права.

Об'єктивними передумовами міжнародно-правового регулювання економічних відносин є наявність суверенних держав та інших суб'єктів міжнародного права, необхідність підтримки та розвитку зв'язків між ними в економічній сфері. Міжнародно-правове регулю­вання відбувається як процес впливу норм міжнародного публічного права на систему міждержавних економічних зв'язків з метою наве­дення і підтримки певного бажаного порядку.

Міжнародне право є незамінним інструментом організації міжна­родних економічних відносин. Воно є свідомим узгодженим впливом держав на їх розвиток у потрібному напрямі.

Ще у Стародавньому Римі поряд з національним цивільним правом (jus civile), яке поширювалося лише на римських громадян, виникла система правових норм, що регулювали відносини у сфері міжнародної торгівлі (від лат. jus gentium — право народів). Що­правда, право народів було національним, а не міжнародним. В епоху Юстиніана цивільне право та право народів злилися в єдине римське цивільне право. У Стародавньому Римі міжнародна торгів­ля не була пріоритетною, оскільки римляни віддавали перевагу по­грабуванню інших народів, а не підтримці відносин з ними на комерційній основі. За такої політики у Римі був відсутній прошарок купців.

У Європі саме завдяки діяльності купців склалося міжнародне ре­гулювання їхньої діяльності. З'явилося міжнародне купецьке право (jus mercatorum), яке занепало у XVIII ст., оскільки дії абсолютних монархів виявили тенденцію до його "націоналізації". Монархам не подобалося, щоб право творив хтось інший, а не вони.

Першою країною Європи, яка надала торговельним звичаям силу закону, є Франція. Французький торговельний кодекс 1808 р. сприяв уніфікації торговельного права європейських країн.

Історія міжнародних відносин свідчить, що перші спеціально при­свячені торгівлі міжнародні договори з'явились у XVII ст. На початок XX ст. міжнародне публічне право у сфері економіки опрацювало низку спеціальних принципів, інститутів і міжнародно-правових доктрин: "рівних можливостей", "відкритих дверей", "капітуляції", "консульської юрисдикції", "національного режиму", "режиму най­більшого сприяння", "набутих прав", "недискримінації" та ін. Вони відбивали суперечливість інтересів вільної торгівлі та політики моно­полізації колоніальних та інших зовнішніх ринків, протекціонізм влас­них ринків.

Із зародженням нових форм міжнародного економічного співро­бітництва з'явились нові (окрім торговельних) види міжнародних економічних договорів. Створено численні міжнародні економічні організації. У другій половині XX ст. у Європі було створено дві міжнародні організації, метою яких стала економічна інтеграція їх членів, — Рада Економічної Взаємодопомоги та Європейське Еконо­мічне Співтовариство. У жовтні 1947 р. вперше в історії людства було укладено багатосторонній торговельний договір — Генеральну угоду з тарифів і торгівлі (ГАТТ).

Окремі фахівці-міжнародники вважають, що міжнародне еконо­мічне право на початок 70-х років XX ст. було самостійною галуззю міжнародного публічного права. Хоча існують й інші думки: дехто вважає, що міжнародне економічне право як галузь міжнародного публічного права перебуває на стадії формування.

Отже, міжнародне економічне право — це галузь міжнародного публічного права, яка є сукупністю принципів і норм, що регулюють відносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного права і є їх узгодженим волевиявом. Норми міжнародного економічного права спрямовані на сприян­ня безперешкодному здійсненню державами їх суверенних прав у галузі міжнародних економічних відносин, рівноправному співробіт­ництву держав незалежно від соціально-економічних систем і полі­тичних режимів, економічному прогресу планети в цілому та країн, що розвиваються, зокрема.

Оскільки міжнародне економічне право є галуззю міжнародного публічного права, то ці сфери мають спільних суб'єктів — держави та подібні їм утворення, а також правосуб'єктні міжурядові органі­зації. Серед останніх слід особливо виокремити заклади інтегра­ційного типу, найяскравішим прикладом яких є Європейський Союз (ЄС). Цей союз, як відомо, має тенденцію до перебирання на себе правоповноважень держав-членів. Він від свого імені укладає міжнародні торговельні договори і є колективним учасником багато­сторонніх економічних міжнародних договорів та організацій.

Дата добавления: 2015-05-10