Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Відомі люди про Івана Миколайчука




Фрозина Миколайчук:

– Я вдячна Іванові за те, що він ніколи і ніде не скривдив душею перед своїм українським народом. Іван був не тільки артист, він, перш за все, був патріот своєї землі, нації, Української держави, свого рідного і волелюбного народу. (Чортория, червень 1996 року).

Марія Миколайчук:

– Сюди, до Чорториї прилітаю завжди, як лелека у рідне гніздо. Для мене тут усе рідне – і мій Іван, і моя Буковина, і юність, і недоспівана пісня, і вічна пам’ять та любов (Чортория, червень, 1996 року).

Сергій Параджанов:

– Hемає слів і немає сліз, щоб виплакати цей великий сум та втрату видатного актора і людини, яка вийшла з народу і виплекана цією неповторною землею, цими деревами, цим вітром, що повіває так осиротіло тепер над Чорториєю і Черемошем. В англійському у Оксфорді, кіноакадемії, серед шедеврів світового кіно на 100 років зберігатиметься фільм “Тіні забутих предків”, де він грав ролю Івана Палійчука. І образ незабутнього митця Івана Миколайчука через віки знов виникне на всесвітніх кіноекранах, як явище дивовижне і хвилююче. Він, знаний і великий, стоїть сьогодні з нами, біля нас ось тут, біля стрімкого Черемоша, на цій батьківській прекрасній землі. Він належить вам і світові, добрий, щиросердний, мужній. Шануйте, пам’ятайте і любіть це ім’я! (Чортория, на 40-ий день по смерті І.Миколайчука, серпень, 1987 р.).

Висновки

Ім’ям І.Миколайчука сьогодні названо вулиці, кінотеатри, видаються книги, монографії... Якби ж всі ті слова подяки, що, безперечно, заслужив за працю многотрудну, почув він трошечки раніше. І з боку держави, і з боку, не лукавмо, друзів.

Миколайчука частіше зображують як людину серйозно-драматичного штибу. Проти цього протестує хіба що режисер Роман Балаян, інші малюють такий собі образ романтичного гуцула, таку собі тінь «забутого предка». Звичайно, деякі підстави для такого потрактування дають екранні образи, зіграні актором. А все ж були й інші — досить згадати козака Василя з «Пропалої грамоти». Та й у житті Миколайчук був людиною справді народної культури, а в ній, як відомо, немає чогось однозначно трагічного чи комічного, тут радість обіймається iз журбою, драматична емоція миттєво переходить в коміку. Все це було властивим для побутового Миколайчука, його Фабіан у «Вавілоні ХХ» — чи не най адекватніше відбиття характеру митця.

Іван Миколайчук почувався громадянином культурного всесвіту. Творив своє, одначе добре чув музику інших світових ансамблів. І тому знав, що коли хочеш бути почутим, слід творити своє, непозичене. Тільки творити з матеріалу справжнього, не опереткового. А Україна на початку 1960-х звичніше уявлялася саме такою: панував суржик, імітація українськості, здебільшого анекдотичного хохлацького плану (маю на увазі популярну культуру). То ж і не дивно, що шістдесятники пішли до джерел, до дитинства свого, у пошуках своєї України.

І де ж сьогодні Україна Миколайчука? Чи пізнав би він сьогодні свою Батьківщину? Пізнав би. Ту, з якою боровся, ту, від якої одержав стільки синців і гуль. Хіба ж не одержував, до прикладу, редакційний висновок (підписаний сакральним іменем В. Сосюри, поетового сина й головного студійного редактора) про націоналістичність свого сценарію «Небилиця про Івана»? Хіба ж не посилали йому новорічні вітання з погрозами про смерть, бо у «Вавілоні ХХ» спаплюжив СРСР? І ось вони, знову. Декорації інші, актори й мізансценування те ж саме. Патріотизм став розмінною монетою політичних спекулянтів, мову знову принижено, а кіно… Де воно, наше кіно? Тримається на ентузіазмі одинаків.

Дивімося Миколайчука. Він знову на коні. Він знову сміється і знову говорить про гармонії світу, які під силу охопити тільки людині. Ось він їде, прямісінько на сонце. Яке нас так часто навіщось обертало на попіл. Але ж скільки разів ми воскресали. Бо були провідники. І є. Дивлячись в очі Іванові Миколайчукові, так хочеться в це вірити.





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-10; Просмотров: 580; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.008 сек.