Публічна сфера: поняття, значення і функції

Публічна сфера в Україні

Виконала

студентка групи ЖРН-34з

Юрійчук О.О.

Науковий керівник

асистент кафедри політології

Сліпецька Ю.М.

Львів-2013

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………..……….……..….3

1. Публічна сфера: поняття, значення і функції ………………………………3

2. Суб’єкти публічної сфери…………………………………………………….7

3. Мас-медіа як елемент публічної сфери………...……………………………8

ВИСНОВОК……………………………………………………….………….…….11

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………….……………………….12

Поняття «публічної сфери» останнім часом все частіше з’являється як у літературі, так і у спілкуванні.

Щодо визначення самого поняття, то існує кілька підходів, зокрема, розглядають публічну сферу у вузькому та широкому значеннях.

У вузькому значенні теоретики користуються визначенням Ю.Габермаса[1], за яким публічна сфера – це така сфера соціального життя, у якій безпосередньо формується громадська думка. Іншими словами це є арена, форум публічного дискурсу з приводу соціально-політичних проблем життя і розвитку суспільства загалом. Також заслуговує на увагу визначення дане американськими вченими Ф.Шмітером та Т.-Л. Карлом, яке безпосередньо пов’язане із публічною владою – тобто публічна сфера є тією сферою, в якій формуються колективні норми, що зв’язують суспільство і підтримуються державним насиллям.[2] Фактично, публічна сфера є середовищем, структурою впровадження та застосування громадянських свобод, насамперед це право на свободу слова (ст.34 Конституції України) та свободу виступів і громадянської активності.

У широкому значенні потрібно перш за все розуміти те, що ідея публічної політики і самоврядування передбачає існування такого сектору життя, який не є приватним чи суто індивідуальним, а здійснюється спільно народом. На практиці це виявляється у діяльності, яка спрямована на досягнення цілей, які поділяються всіма.

На думку російського вченого А. Трахтенберга публічна сфера являє собою простір раціональної дискусії, що заснована на принципах відкритості і рівності сторін, на спільно розроблених і загальноприйнятих критеріях та стандартах. Саме у публічній сфері, на думку А.Трахтенберга виробляється те, що можна назвати громадською думкою, оскільки відсутній будь-який зовнішній контроль над дискусією та обміном інформацією.

Якщо трактувати поняття з погляду політики - це спосіб забезпечення в суспільстві умов співпричетності і демократиз­му. Його зміст полягає в тому, щоб підтримувати та розвивати участь самого суспільства в управлінському процесі, стимулюва­ти пошук таких рішень суспільних проблем, які дають оптимальні варіанти поєднання приватних інтересів з публічним, тобто інте­ресом суспільства як цілого.[3]

Документи "Програми розвитку ООН" дають можливість віднести до публічної сфери такі ключові характеристики:

- участь (усі громадяни мають голос у прийнятті рішень - безпосередньо або за допомогою легітимних інститутів, які ре­презентують їх інтереси; така широка участь будується на свободі асоціацій і слова, а також на здатності до конструктивного діалогу);

- верховенство права (чесність і неупередженість правових структур, особливо тих, які забезпечують дотримання прав людини);

- прозорість (свобода інформації, її повнота та доступність для всіх, хто в ній зацікавлений);

- чутливість (усі інститути своєчасно реагують на потреби громадян);

- орієнтація на згоду (дотримання балансу інтересів для до­сягнення широкого консенсусу з питань про те, що більше всього відповідає потребам групи та якими способами, за допомогою яких процедур цього потрібно досягати);

- справедливість (усі громадяни мають можливість покра­щити свій добробут);

- результативність та дієвість (максимально ефективне ви­користання ресурсів для задоволення потреб громадян);

- підзвітність (уряд, приватний бізнес і структури грома­дянського суспільства підзвітні громадськості та інституційним носіям прав);

- стратегічне бачення (лідери, владні структури і громад­ськість спираються на довготривалі перспективи врядування та розвитку особи і чітко уявляють собі ті заходи, які необхідні для їх реалізації)

Потрібно розмежувати функції, які виконує публічна сфера, зокрема для взаємодії влади і суспільства на шляху формування політики та самоврядної діяльності. Основних функцій виділяють чотири.

Перша функція - визначення суспільних інтересів, які мають сформуватися та прозвучати в самому суспільстві, чітко заявити про себе, щоб і влада, і сама громадськість їх помітили і належ­ним чином оцінили. Сьогодні, в Україні, таке визначення громадських інтересів у публічній сфері українського суспільства недостатньо сильне. Причинами є, зокрема, економічні проблеми, соціальне забезпечення, яке є на середньому рівні, порівняно з країнами Європи і існування невирішених питань для людей з права чи політики. Це пояснюється слабкою кристалізацією групових інтересів, аморф­ністю соціальної структури, що тільки формується, нерозвинутістю інститутів громадянського суспільства.

Друга функція - публічний контроль за діяльністю влади і, у більш широкому сенсі, стану справ у суспільстві, в державі, у соціокультурній сфері. В Україні, на жаль, поки спостерігається прагнення правлячих класів відгородитись від народу «завісою». Зокрема, у січні цього року Конституційний Суд заборонив журналістам втручатись в особисте життя політиків, проігнорувавши позиції Європейського суду з прав людини, які вказують, що оскільки право на недоторканість особистого життя політиків має значно ширші межі, ніж пересічного громадянина, то розширення їх далі є недопустимим. Тепер журналістам, які оприлюднять інформацію про політиків, яка на думку останніх є перевищенням допустимих границь, писак чекатиме кримінальна відповідальність за статтею 182 Кримінального кодексу України, а саме – порушення недоторканності приватного життя. Отож, громадяни України змушені задовольняти свою цікавість чутками наближених до влажи технологів та консультантів.

Третя функція публічної сфери - вплив на формування державної політики. Держава як загальнонаціональний інститут покликана репрезентувати публічні інтереси суспільства. Інші сус­пільно-політичні інститути, у тому числі громадянські, репрезен­тують приватні, групові, корпоративні інтереси і тому не здатні брати на себе функції публічної влади. Піднятися над приватними інтересами, сформулювати, висловити та захистити загальний інте­рес - у цьому полягає сенс та виправдання існування й цілісності держави. Тому публічна політика потребує держави, а державна політика завжди претендує на те, щоб бути публічною, інакше держава в очах суспільства втрачає будь-яку легітимність. Природ­но, що публічні інтереси втілюються в державній політиці як дея­кий усереднений вектор численних та різноманітних приватних і корпоративних впливів. Там, де приватні інтереси (державно-бюро­кратичні, партійні, соціальні, олігархічні, конфесійні) отримують домінуючий вплив, політика держави вже не збігається з публіч­ною. Непропорційне або навіть переважне звучання отримують у ній приватні, корпоративні або партійні мотиви. Дещо подібне спостерігається сьогодні і в Україні.

Четверта функція публічної сфери, виключно важлива для сучасної України, - політико-культурне просвітництво громадян. Сьогодні в умовах суперечливого розвитку нашої державності соціокультурна освіченість громадян є провідним чинником реформування суспільства. Обумовлена ціннісно-культурними пріоритетами, детермінація соціальних процесів цілями, що їх висувають різні політичні сили та об'єднання громадян, має незаперечну перевагу щодо інших джерел суспільних перетворень. Переконання лідерів, усталені думки населення та інші форми соціокультурних харак­теристик суспільної свідомості визначають сьогодні як коротко­строкову політику, так і політику віддаленого майбутнього.[4]

Щодо типології, до Дж.Кін пропонує таку схему публічних сфер[5]:

1. Мікро-публічні сфери, що охоплюють десятки, сотні чи навіть тисячі учасників, які взаємодіють на переважно суб-державному рівні;

2. Мезо-публічні сфери, які зазвичай включають мільйони взаємодіючих громадян на рівні національних держав;

3. Макро-публічні сфери, що охоплюють сотні мільйонів чи мільярди юдей, які беруть участь у глобальних дискусіях на світовому рівні.

На мою думку, під мікро-публічними сферами для кращого їх розуміння слід розглядати професійні середовища, об’єднання за інтересами, молодіжні угрупування, фан-клуби. Натомість, мезо-публічні сфери це «зони» дискусій з питань влади, які переважно створюються в межах кордонів держави, але часом розширюються, охоплюючи сусідні аудиторії. Ці два типи публічних сфер ми можемо назвати як національний інформаційно-культурний простір.

Дата добавления: 2015-05-10