Львівська область

Методы для оценки прогрессирования ОА основываются на выявлении изменений рентгенологических симптомов в суставах. Длительные исследования рентгенологических изменений у больных с ОА в коленных суставах, получавших негормональное противовоспалительное лечение, показало отсутствие рентгенологического прогрессирования заболевания после 2–х лет наблюдений и минимальные различия между группами, получавшими лечение, и в контроле. Отсутствие достоверных изменений в этих и других, длительных исследованиях дают основание предполагать, что рентгенологические симптомы при стандартной рентгенографии суставов остаются относительно стабильными в течение длительного периода времени при ОА и предложению, что более чувствительная технология, такая как микрофокусная рентгенография суставов, должна более широко использоваться при оценке динамики изменений.

. Длительные исследования рентгенологических изменений у больных с ОА в коленных суставах, получавших негормональное противовоспалительное лечение, показало отсутствие рентгенологического прогрессирования заболевания после 2–х лет наблюдений и минимальные различия между группами, получавшими лечение, и в контроле. Отсутствие достоверных изменений в этих и других, длительных исследованиях дают основание предполагать, что рентгенологические симптомы при стандартной рентгенографии суставов остаются относительно стабильными в течение длительного периода времени при ОА и предложению, что более чувствительная технология, такая как, должна более широко использоваться при оценке динамики изменений.

В микрофокусных рентгеновских аппаратах применяются специальные рентгеновские трубки с точечным источником излучения. Количественная микрофокусная рентгенография с прямым увеличением изображения показывает достаточную чувствительность по выявлению мелких изменений в структуре костей. С помощью этого метода прогрессирование ОА и эффект от проводимого лечения может быть зарегистрирован и точно измерен за достаточно короткое время между исследованиями. Это достигается благодаря стандартизации исследования и использованию рентгенографической измерительной процедуры, улучшению качества получаемых рентгенограмм суставов с прямым увеличением изображения, что позволяет регистрировать невидимые на стандартных рентгенограммах структурные детали кости. WHO/ILAR рекомендуют измерять ширину суставной щели вручную методом Lequesne с использованием увеличительной линзы и расчетом ширины сустава в различных точках. Такие измерения показывают, что при повторных измерениях коэффициент вариации составляет 3,8%. Развитие микрокомпьютерной и анализирующей изображения техники обеспечивает более точный метод измерения изменений в анатомии суставов, чем ручные методы. Цифровая обработка рентгеновского изображения сустава позволяет автоматически измерить ширину суставной щели компьютером. Ошибка исследователя практически исключается, потому что точность при повторных измерениях устанавливается самой системой.

Ключевые слова статьи: Рентгенологическая, диагностика, первичного, идиопатического, остеоартроза

Розташована на крайньому заході країни, на її кордоні з Польщею. Площа області становить 21,8 тис. кв. км (3,6% території країни).

Область лежить у межах лісостепової зони і українських Карпат, вона має сприятливі умови для розвитку рекреаційної галузі.

Територію області пересікає 8950 річок, що належать до басейнів Дніпра, Дністра і Західного Бугу. Тут багато невеликих озер.

Область має 400 територій та об'єктів природно-заповідного фонду, в тому числі заповідник Розточчя.

В числі курортних та оздоровчих ресурсів Львівщини -ліси, мальовничі гірські і передгірські ландшафти, мінеральні води, лікувальні грязі, озокерит.

Прикарпатський курорт Шкло, який існує з 1576 p., є найстарішим в Україні.

З XVI ст. відомі цілющі джерела і лікувальні грязі в селищі Великий Любінь. Уже в кінці XVIII ст. це - популярний курорт, реконструйований у середині XIX ст. До цього періоду відноситься спорудження водолікарні, допоміжних приміщень, будинків для відпочиваючих. Селище перетворюється на європейський курорт, куди приїздили на лікування європейські вельможі, і навіть сам цісар Франц-Іосиф.

Великий Любінь уперше згадується на початку XIII ст. В XVII ст. тут було споруджено замок, пізніше перебудований на палац.

Селище Моршин відоме з 1482 р. В XVI ст. тут були дві соляні шахти. Про лікувальні властивості місцевої соляної ропи стало відомо набагато пізніше. В 1875 р. до Мор-шина було прокладено залізницю, а в 1877 р. німецький купець Б. Штіллер відкрив тут курорт. Пізніше поблизу від Моршина були виявлені мінеральні джерела. У 1880 р. видали перші брошури - проспекти, які розповідали про новий курорт. Напередодні першої світової війни його називали в числі найкращих європейських курортів.

Моршин - бальнеологічний курорт, який базується на мінеральних джерелах, лікувальних грязях, запасах озокериту. Тут лікуються переважно захворювання органів травлення.

Унікальним курортом є Трускавець, розташований у гірській долині на висоті 350-400 м над рівнем моря. Оточений лісами, курорт відзначається м'яким кліматом з відсутністю різких температурних коливань, характерних для гірських місцевостей. Чисте повітря, цілющі мінеральні джерела створюють винятково сприятливі умови для відпочинку і оздоровлення.

Трускавець входив до польських володінь. Після першого поділу Польщі він відійшов до Австрії. В 1772 р. його населення складало 990 чоловік.

З XI ст. Трускавець був відомий як центр видобутку солі. В 1784 р. австрійським урядом встановлено державну монополію на виробництво солі, і трускавецька солеварня була закрита.

В 1814 р. розпочато видобуток нафти. На початку XX ст. Вориславському нафтовому басейну, до якого входив Трускавець, належало одно з перших місць у Європі за обсягом нидобутку нафти.

В ході геологорозвідувальних робіт у цій місцевості були виявлені джерела мінеральних вод. У 1827 р. споруджено приміщення для прийняття ванн і 4 пансіонати для поселення приїжджих.

Після 1882 р. Трускавець переходить у віданні спілки, очолюваної шляхтичами Сапєгою і Жолтовським. На її кошти споруджено нову водолікарню, приміщення для інгаляцій, готелі, впорядковано територію навколо мінеральних джерел. За рівнем благоустрою Трускавець став в один ряд з відомими європейськими курортами.

В 1895 р. над джерелами було споруджено павільйонии, відкрито ресторан, впорядковано центр міста. В 1900 р. тут встановлено пам'ятник А. Міцкевичу. В 1909 р. Трускавець був з'єднаний залізницею зі Львовом, Краковом, Варшавою, Познанню.

У 1911 р. Трускавець переходить у власність нової спілки, очолюваної Раймондом Ярошем. У цей період місто було електрифіковане, споруджено мережу комунікацій, збудовано залізничний вокзал.

На курорті зводилися все нові комфортабельні вілли: «Гражина», «Гелена», «Під Білим Орлом», «Саріуш» та ін.

Число курортників, які відвідували Трускавець, продовжувало зростати. Якщо в 1910 р. в місті побувало близько 3500 чоловік, то в 1913 р. - понад 5 тис. У цьому ж році Трускавець за успіхи в розвитку курортної справи був удостоєний Великої золотої медалі.

В роки Першої світової війни курорт призупинив свій розвиток. А після її закінчення Р. Ярошем було модернізовано водолікарню, перебудовано клуб, реконструйовано старі і споруджено нові вілли і готелі. Число відпочиваючих безперервно зростало і в 1933 р. перевищило 17 тис. (проти 12633 чол. у 1927 p.).

Після приєднання території до радянської України в 1939 р. вілли, пансіонати, водолікарні було націоналізовано і на їх базі відкрито 8 санаторіїв.

В період фашистської окупації майже весь Трускавець був перетворений на військовий госпіталь.

У 1945 р. курорт був переданий у колгоспну власність.

У 1947 р. Трускавцю надано статус міста. В 1952 p., вийшовши з районного підпорядкування, він був перетворений на курорт всесоюзного значення. Так, у період з 1985 по 1990 р. сюди щорічно прибувало понад 350 тис. відпочиваючих.

У місті функціонує 20 санаторіїв, 21 пансіонат, готелі загальною місткістю понад 14 тис. місць. Курорт має 2 бювети з мінеральною водою, 2 курортні поліклініки, 2 бальнеолікарні. Лікувальний профіль курорту - захворювання печінки, жовчних шляхів, нирок, порушення процесів обміну речовин.

Курорт Східниця також розвивався як центр видобутку нафти. В період пізнього Середньовіччя тут стояв замок, на місці якого пізніше було споруджено костьол. На сьогодні збереглися лише земляні укріплення.

Місцева вода типу «Нафтуся» має не менш цілющі властивості, ніж трускавецька.

В області діє 47 готелів, 4 мотеля, один готельно-офісний центр, 2 кемпінга. До послуг туристів у Львові «Гранд готель», «Дністер», «Жорж», «Замок Лева», «Львів», «Карпати», «Тустань» та ін.

В області діє 14 музеїв. Створено 5 державних заповідників: історико-архітектурні у Львові і Жовкві, істори-ко-культурні - «Нагуєвичі» і «Тустань», музей-заповідник «Одеський замок». У Львові діє найстарішій в Україні музей народної архітектури. Історичний центр Львова внесено до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Львівській області належить провідне місце в Україні за кількістю, різноманітністю і мірою збереження архітектурної спадщини, яка представлена об'єктами в історичному діапазоні - від періоду Київської Русі до середини XX ст. На державному обліку перебуває 3659 пам'яток архітектури.

Львів займає територію 155 кв. км, чисельність населення - 830 тис. чол.

Поселення на місці нинішнього Львова виникло в середині V ст. уздовж берега р. Полтва, біля підніжжя Замкової гори, на перетині давніх торговельних шляхів. Данило Галицький побудував на цьому місці фортецю і назвав її ім'ям свого старшого сина Лева. За іншою версією, засновником міста був сам княжич Лев. Галицько-Волинський літопис містить першу згадку про Львів, що відноситься до 1256 року.

До нашого часу зберігся лише один із храмів давнього Львова - Миколаївська церква, споруджена в період між 1264 і 1340 рр.

Перші документальні відомості про церкву Св. Онуфрія відносяться до XIII ст. Кам'яна споруда, зведена в XVI ст., добудовувалась і перебудовувалась протягом століть. У XVII ст. церква і монастир були обнесені оборонними мурами. При монастирі в кінці XVI - на початку XVII ст. діяла друкарня, в якій працював Іван Федоров.

Найдавніша частина Львова - княже місто - включає замкову гору і посад. На його території зберігся костьол Марії Сніжної, споруджений у XIV ст. німецькою громадою. В ході реставраційних робіт 1889-1892 pp. був дещо видозмінений.

У середині XIII ст. на головній торговельній площі посаду (сучасна назва - площа Старий Ринок) зведено костьол Іоана Хрестителя.

Магдебурзьке право, надане місту в 1356 p., сприяло його розвитку.

Населення Львова цього періоду являло собою досить строкатий конгломерат націй, що характеризувався різною конфесійною належністю. Крім корінного населення - українців - правом внутрішнього самоврядування користувались німецька, вірменська та єврейська громади, що були компактно розселені на території міста. Після входження Галичини до складу Польщі і заснування в 1370 р. католицької парафії в місті стали селитись поляки.

В 1772 р. Львів стає адміністративним центром «Королівства Галичини і Лодомерії - однієї з австрійських провінцій. Такий статус забезпечував місту економічний і культурний розвиток, сприяв формуванню його неповторного обличчя.

Львів перетворюється на одне з найбільш впорядкованих міст Європи. В його архітектурі поєднуються стилі і традиції місцевої і західноєвропейської культури.

Забудова сучасного центру Львова склалася в загальних рисах у XVI-XVIII ст., хоча основа його планування закладена ще в XIV-XV ст. Територія, що була обнесена міськими мурами, в плані являє собою неправильний квадрат розміром 600x600 м. Сіткою вузьких вулиць він поділений на прямокутні квартали.

Площа Ринок забудовувалась за зразком середньовічних західноєвропейських міст і виникла як центр, навколо якого зосереджувалось торговельне і громадське життя. Від площі відходить 8 вулиць. Ансамбль площі створюють 44 кам'яні будинки, розташовані по її периметру, з ратушею в центрі. Від початкової готичної забудови, знищеної під час пожежі 1527 p., збереглись підвальні приміщення будинків і фрагменти стін із готичним декором, що були збережені при відновленні ансамблю площі.

В числі споруд, що представляють особливий архітектурний інтерес, - будинок №2, що належав флорентійському купцеві Р. Бандінеллі, який заснував тут перший львівський поштамт.

У чорній кам'яниці (будинку №4, названому так у кінці XIX ст., після перефарбування головного фасаду в чорний колір) одним із його власників, купцем Я. Лоренцовичем, у XVI ст. було відкрито тут одну з перших у місті аптек.

Будинок грецького купця К. Корнякта під №6 (так звана Королівська кам'яниця) споруджений у 1590 р. Пізніше він перейшов у власність ордену кармелітів, а в 1640 р. був придбаний воєводою Я. Собеським - батьком польського короля Яна III Собеського. В 1686 р. тут у тронному залі було підписано «вічний мир» між Річчю Посполитою і Московською державою, за яким Правобережна Україна без погодження з гетьманським урядом поверталася Польщі.

Будинок неодноразово перебудовувався. Після придбання його в 1909 р. міським магістратом тут створено історичний музей.

Палац Любомирських (будинок №10) на рубежі XVIII- XIX ст. був резиденцією галицьких намісників. З 1979 р. тут містяться фонди Львівського музею етнографії та художніх промислів.

Будинок ратуші у стилі класицизму споруджений у XIX ст. на місці ратуші XVI ст.

Неподалік від площі Ринок, на вулиці Руській, розташо-ианий ансамбль, який включає церкву Успенія Богородиці, каплицю Трьох святителів і вежу Корнякта. Перші згадки про цю церкву датовані 1399 р. Кошти на відновлення храму, знищеного в середині XVI ст. пожежею, були зібрані серед міського населення.

Вежа висотою 66 м, споруджена на кошти купця Корнякта, служила дзвіницею і водночас спостережним пунктом. Вона й сьогодні залишається архітектурним символом міста.

Каплиця Трьох святителів з двору прилягає до західної стіни дзвіниці. Під час ремонтно-реставраційних робіт у 1847 р. вона була з'єднана з Успенською церквою.

Латинський собор розміщений у прилеглому до площі Ринок кварталі. З 1414 р. він став головним храмом Львівського архієпископства, духовна влада якого поширювалась на галицькі, волинські, подільські землі і навіть на Київщину. Собор Вознесіння пресвятої Діви Марії, закладений у 1360 p., споруджувався протягом більше ста років. Під час пожежі 1572 р. обвалилося склепіння храму. В ході реставраційних робіт його готична архітектура набула барокових рис. В інтер'єрі костьолу багато цінних пам'яток: скульптура і різьба, фресковий розпис, вітражі. На зовнішніх стінах висять пам'яткові кулі з облог Львова 1672 р. турками, 1919 р. - Українською Галицькою Армією.

Цвинтар навколо Латинського костьолу з XVI ст. до 1765 р. був місцем поховання багатих львів'ян. Після заборони поховань у центрі міста більшість усипальниць і надгробних пам'ятників було знесено. Залишилися дві старовинні каплиці багатих міщанських родин - Боїмів (Боймів) і Кампіанів. Обидві споруджені в кінці XVI - на початку XVII ст.

Ансамбль бернардинського монастиря (1600-1630) включає Костьол Св. Андрія із скульптурами XVIII ст., ротонду. Монастирські будівлі оточені оборонними мурами з бійницями.

Костьол єзуїтів (1610-1630) - є однією з найбільших культових споруд міста, поруч з якою розташований триповерховий будинок колишньої єзуїтської колегії (заснована в 1638 р.). В 1661 р. їй було надано статус академії, при якій відкрито чотири факультети: богословський, медичний, філософський, юридичний. За своїм значенням вона стала другим вищим навчальним закладом в Україні після Києво-Могилянської академії. В 1787 р. академію перетворено на світський університет з німецькою мовою викладання.

Одним із найстаріших у Львові є Вірменський собор. Вірмени стали селитись у Львові з XIII ст. їм було виділено під забудову земельну ділянку в північній частині міста. Тут зберігся ансамбль споруд, що формувався протягом кількох століть. До нього входять Вірменський собор (1363 р.), вежа-дзвіниця (1571 p.), декоративна колона з фігурою Св. Христофора (1726 p.), будинок колишнього вірменського банку (XVII ст.), палац вірменських архієпископів (XVII- XVIII ст.), бенедектинський жіночий монастир (XVII ст.).

Центром комплексу є один із найстаріших храмів старого міста - церква Св. Марії, що була головним храмом новоствореної єпархії всіх вірмен Русі і Валахії. В її архітектурі поєднані риси вірменського і місцевого зодчества. При соборі на початку XVII ст. діяла одна з найдавніших вірменських друкарень.

На Вірменській вулиці зберігся будинок, прикрашений рельєфами на тему пір року і зображеннями знаків зодіаку (XIX ст.).

Середньовічне місто було оточене двома рядами мурів, валом і ровом. Від його оборонних споруд залишилися фрагменти зовнішнього муру і Королівський арсенал (1639-1646).

У Міському арсеналі (XV-XVI ст.), що був споруджений на кошти міщан, тут діє музей, де експонується колекція холодної і вогнепальної зброї із 32 країн світу (з 1981 p.).

На оборонному валу побудована Порохова вежа (1554-1556).

На Святоюрській горі в центрі Львова підноситься ансамбль собору Св. Юрія-Змієборця.

Однією з кращих барокових споруд міста є домініканський костьол (1745 p.).

В кінці XIX ст. у Львівській політехниці створено архітектурний факультет, що позначилось на розвитку галицької архітектури.

Для одного із найстаріших технічних вузів України Львівського політехнічного інституту, наступника Львівської політехнічної школи (1844 р.), в 1873-1878 pp. було споруджено спеціальне приміщення.

Львівський університет з 1920 р. функціонує в приміщенні Галицького крайового сейму (1877-1881 pp.), що є першою урядовою спорудою в Україні. Будинок розташований навпроти найстарішого в місті парку (XVI ст.).

В 1891 р. споруджено будинок Галицької ощадної каси, прикрашений скульптурою «статуї Свободи» (нині - музей етнографії і художніх промислів).

Театр опери і балету (1897-1900) має пишно декорований фасад із численними скульптурами.

У 1904 р. зведено будинок промислового музею (зараз -Національний музей).

Серед історичних пам'яток міста - Личаківське кладовище, яке існувало вже у XVI ст. Багато надгробних пам'ятників має значну мистецьку цінність. Тут поховані видатні львів'яни: Іван Франко, Соломія Крушельницька, М. Шашкевич та ін.

У Львові багато зелених насаджень. До найкращих міських парків належить Високий замок, створений у XIX ст. навколо залишків княжого замку.

За горою Лева розкинувся історико-ландшафтний парк «Знесіння», на території якого розташований музей народної архітектури і побуту. Перший експонат - дерев'яну церкву - привезли сюди в 1930 р.

У верхній частині Стрийського парку (1879 р.) збереглось кілька будівель, споруджених у 1894 р. з нагоди проведення в місті крайової виставки.

Ще один міський парк - Залізна Вода.

У Львові діють 9 театрів, філармонія, органний зал, цирк. У місті функціонує 24 музеї. Одним із найстаріших і найбільших музеїв України є Львівський історичний музей, розміщений у чотирьох будівлях на площі Ринок.

Фонди Національного музею, заснованого в 1905 р. митрополитом А. Шептицьким, налічують понад 100 тис. експонатів, серед яких - унікальне зібрання українського іконопису XIV-XVIII ст., рукописи і стародруки, гравюри, твори скульптури, живопису, народного прикладного мистецтва.

Експозиція Львівської картинної галереї започаткована колекцією живопису, зібраною протягом 1903-1906 pp. на пожертвування львів'ян. Крім того, львівським магістратом було придбано кілька приватних зібрань.

Сьогодні у фондах галереї понад 53 тис. живописних полотен європейських і вітчизняних майстрів XIV-XX ст., творів декоративно-вжиткового мистецтва. Відділами музею є комплекси Золочівського, Одеського і Підгорецького замків.

Місто Золочів уперше згадується близько 1443 р. З 1634 р. замком-фортецею володів Я. Собеський - батько майбутнього польського короля Яна III.

У 1802 р. замок придбаний поміщиками Комарницькими і перебудований на цивільну споруду. З 1840-х pp. замок - власність австрійського уряду, розпорядженням якого приміщення переобладнано під військові казарми. З 1870-х років замкові будівлі використовувались австрійською владою як в'язниця і приміщення суду.

Золочівський замок майже повністю зберігся до наших днів.

Серед пам'яток Золочева - оборонний двір (за іншим припущенням - арсенал), датований XIV ст.

У селищі Одесько уцілів найстаріший в Україні замок. У документах 1327 р. Олесько згадується як володіння князя Болеслава-Юрія П Тройденовича. В середині XIV ст. замок стає власністю князя Любарта, а пізніше - угорського графа Емерика Бубека. В 1432 р. він переходить до Яна з Сенна, який модернізував замкову споруду, перетворивши її на палац.

З XVI ст. замком володіє воєвода Ян Данилович, який оточив його системою валів і ровів, добудував галереї і здійснив внутрішнє перепланування. Паралельно з цим біля замку закладено регулярний італійський парк.

У 1629 р. в Одеському замку народився майбутній польський король Ян Собеський, а в 1639 р. - Михайло-Корибут Вишневецький. Олесько дістав назву «колиски королів».

Ян III Собеський у 1683-1687 pp. відремонтував і добудував замок, що перетворився на розкішну королівську резиденцію, оточену парком. Але вже в 1725 р. він був проданий сином короля Костянтином. За наступних господарів, Жевуських, замок прийшов у занепад.

У 1882 р. замок перейшов у власність галицького самоврядування. У 1892 р. він був викуплений і відреставрований польським громадським комітетом опіки над пам'ятками, набувши вигляду, який він мав на початок XVIII ст. Під час Першої світової війни замок був зруйнований. Часткова реставрація була здійснена в 1930-х pp., а повна - в 1963-1975 pp. Сьогодні в музеї-заповіднику «Олеський замок» розміщується відділ Львівської картинної галереї, де експонуються твори живопису, скульптури, декоративно-вжиткового мистецтва X-XVIII ст.

В Одеську зберігся також готичний костьол 1481 р.

У селі Підгірці в 1635-1640 pp. на місці давніх укріплень споруджено замок за проектом французького інженера Г. Боплана на замовлення коронного гетьмана С. Конєц-польського. Він є центральною спорудою великого архітектурного ансамблю, що включає парк із парковими спорудами XVII~XVIII ст. і костьол Св. Іосифа (1766 p.).

В 1720 р. замок став власністю Вацлава Жевуського, який зібрав велику бібліотеку, цінну колекцію живопису, зброї, меблів.

Наприкінці XVIII ст. замок почав занепадати, багато цінних творів мистецтва було втрачено.

В 1997 р. замок передано Львівській картинній галереї і розпочато реставрацію.

В Підгірцях збереглась пам'ятка дерев'яного зодчества -церква XVIII ст.

Поморянський замок споруджений у першій половині XVI ст. на місці дерев'яної фортеці XV ст. Він не раз витримував тривалу і не раз відбудовувався. Замок був улюбленою садибою короля Яна III Собеського. Після його смерті замок переходив від одних власників до інших і поступово втратив свій початковий вигляд.

Місто Жовква (в 1368-1560 pp. - Винники; в 1951-1991 pp. - Нестеров).

Село під назвою Винники перейшло у власність магната Жолкевського, який збудував тут замок і перейменував його на свою честь. Невдовзі новостворене місто стало відоме своїми ярмарками і місцевими умільцями - різьбярами, малярами, ювелірами. У Жовкві діяли школи, кілька бібліотек.

У місті збереглась середньовічна забудова його центральної частини.

Серед архітектурних пам'яток міста виділяється костьол Св. Лаврентія, (1606 р.), в якому поховані Жолкевські, Собеські і Даниловичі. Тут збереглись надгробні пам'ятники з червоного, чорного і білого мармуру.

В місті уціліли також замок (1594 p.), домініканський монастир-фортеця з келіями (1653 р.) і стінами (1655 p.), Троїцька церква Василіанського монастиря (1612 р.) із дзвіницею, синагога (1692 p.). Церква Різдва на Винниках (1705) і Троїцька (1720) церква є зразками місцевого де-рев'яного зодчества.

У Жовкві, за версією І. Крип'якевича, народився і навчався в місцевій братській школі Б.Хмельницький.

Цінні архітектурні пам'ятки збереглися в Дрогобичі. Місто виникло приблизно в середині XIII ст. як укріплена фортеця. Костьол Св. Варфоломія зведено на місці давнього замку в період з 1392 р. до початку XV ст. В 1548 р. він був оточений валом, ровом і огорожею. Поруч із костьолом у 1551 р. збудовано дзвіницю, що служила також оборонною баштою. Костьол і дзвіниця неодноразово ремонтувались і перебудовувались. Збереглась надбрамна башта біля кафедрального костьолу, перебудована в XVI-XVIII ст.

У Зваричі, передмісті Дрогобича, поблизу від старих солеварень стоїть дерев'яна церква Воздвижения чесного хреста, збудована в 1613 р. В інтер'єрі зберігся настінний живопис XVII-XVIII ст.

На околиці Старого Дрогобича збереглась дерев'яна церква Св. Юрія, час спорудження якої не встановлено.

Більшість літературних джерел засвідчує, що вона була перевезена у Дрогобич у 1657 р. з с Надіїв і поставлена на місці старого храму, спаленого в 1499 р. під час татарського набігу. В церкві збереглись монументальний позолочений іконостас і тематичні розписи XVII ст., які суціль вкривають стіни всіх приміщень.

У Дрогобичі уцілів оборонний монастир кармелітів, заснований наприкінці XVII ст. Один із монастирських храмів, перетворений на греко-католицьку церкву Св. Трійці, функціонує й сьогодні.

У Дрогобичі народився Юрій Котермак - професор Краківського, ректор Болонського університетів.

В селі Нагуєвичі (до 1240 р. - Сольне, пізніше - Башево, або Дашево) народився І. Франко. Тут діє його музей-садиба. При в'їзді в село починається «стежка Івана Франка» - художньо-меморіальний комплекс роботи студентів і викладачів Львівської академії мистецтв.

У місті Броди збереглись залишки середньовічних укріплень і палацу XVI-XVII ст. Уціліли земляний оборонний вал, два бастіони, каземати (XVII ст.), а також кілька церков - Пресвятої Богородиці (1600), Св. Юрія (XVI-XVIII ст.), Троїцька із дзвіницею (1726), костьол (1662) і синагога (1742).

У с. Воля-Висоцька є церква Св. Миколая 1598 р. з іконостасом 1655 р. і розписом, виконаним відомим художником І. Рутковичем з м. Жовква.

У с Івано-Франкове (до 1945 р. - Янів) - колишній фортеці XVII ст. - зберігся лише костьол (1614), перебудований у більш пізній період, у якому похована мати польського короля Станіслава Августа.

У селі Лаврів розташований монастир із церквою та оборонною вежею, де, за переказами, був похований князь Лев Данилович. Монастир зазнав численних руйнувань і пожеж. У монастирській церкві збереглися фрески XV- XVI ст.

Поблизу Крехова розташований Василіанський монастир, заснований близько 1618 р. На його території збереглися Миколаївська церква, келії, оборонна вежа-дзвіниця (XVIII ст.). Тепер на його території діє Вища духовна семінарія. За селом встановлено також пам'ятний знак на честь перемоги в польсько-турецькій війні 1672-1699 pp.

Ще один пам'ятний знак на честь перемоги в польсько-турецькій війні 1672-1699 pp. стоїть у селі Глинське. Тут збереглось також давньоруське городище.

В селищі Підкамінь зберігся ансамбль домініканського монастиря (XVII-XVIII ст.), який складається з Вознесенського костьолу (1612-1695), келій, оборонних стін з воротами, дзвіницею і баштами. Пам'ятка барокової архітектури - каплиця Параскеви П'ятниці (1739-1741).

Село Кульчиці пов'язане з іменами трьох гетьманів Війська Запорозького: П. Конашевича-Сагайдачного, М. Жмайла, І. Сулими. В селі народився Юрій Франц Кульчицький.

У м. Рудки у Вознесенському костьолі (1728 р.) похований польський драматург О. Фредро.

В с Муроване є парк XVII-XIX ст., посеред якого збереглись залишки замку XVI ст. з валами, ровами, земляними укріпленнями. В XVII ст. ним володіли Мнішеки. Замок був зруйнований під час Першої світової війни.

В селі Оброшине розташований палацовий комплекс 1730 р., до якого входять палац, службові приміщення, огорожа з воротами і парк. Цей палац був літньою резиденцією львівського римо-католицького архієпископа.

Перші згадки про замок, розташований на околиці села Свірж, відносяться до XV ст., хоча від тих часів залишились лише фрагменти мурів, зведені в XVI-XVII ст. Під час Першої світової війни замок був пошкоджений, а в 1920 р. відреставрований. На території прилеглого парку зберігся костьол (1541 p.).

Старовинний Самбір (попередні назви - Погонич, Повий Самбір, Нове Місто) багатий на пам'ятки фортифікаційного будівництва. Тут збереглися фрагменти земляного валу, костьол бернардинців з келіями (1751 p.), церква Різдва Богородиці (1728 р)., що була оточена обо-ронним муром, костьол (XVI-XVII ст.) з бійницями. В кінці XVIII - на початку XIX ст. були перебудовані ратуша (XVII ст.), оборонний двір, міський і цеховий арсенали, домініканський монастир (1406 p.), монастир бригідок та єзуїтський монастир (1680 p.).

У с. П'ятничани збереглася сторожова башта (XV- XVI ст.), в якій функціонує відділ Львівської картинної галереї.

В с Сусідовичі розташований укріплений монастир кармелітів XVI-XVIII ст. з високим оборонним валом.

У селі Червоне (колишня назва - Ляцьке) зберігся палацовий комплекс XVIII - першої половини XIX ст., збудований у стилі ампір.

Дата добавления: 2015-05-10