Місце трудового права в системі права України

Функції трудового права України

Термін «функція» походить від латинського слова «functio», що означає обслуговування, діяльність. Якщо метод правового регулювання — це спосіб впливу на суспільні відносини, то функція права — це основні напрямки цього впливу, що відображають його службове призначення. Функції трудового права також обумовлені економічним базисом і в них зовнішньо проявляється сутність права.

Правові функції виражають спрямованість впливу права на суспільні відносини, тому показником їх реалізації служать соціально-економічні, політичні, ідеологічні та інші наслідки, що сталися в результаті дії права. Можна виділити: економічну, соціальну та ідеологічну (виховну) функції права.

Отже, функція права — це напрям правового впливу на суспільні відносини, що визначає службове призначення права в житті суспільства.

Це вплив спрямований на підвищення суспільного виробництва, зміцнення економічних відносин, оскільки передумовою прискорення соціального розвитку є самовіддана праця громадян України в усіх сферах господарства.

Економічна функція трудового права впливає на економічні відносини шляхом встановлення міри праці та міри споживання, диференціації праці за ознакою її складності, визначення кількісних і якісних показників праці, стимулювання матеріальними засобами високопродуктивної праці.

Соціальна функція трудового права проявляється у тому, що за її допомогою формується особа працівника в напрямку, необхідному для суспільства. Проявом розвитку особи працівника є його сумлінне ставлення до праці, участь в справах трудового колективу та громадських організаціях.

До соціальної функції трудового права тісно примикає ідеологічна (виховна) функція, яка має загальну соціальну спрямованість на справедливе регулювання трудових відносин і виховання свідомості цієї справедливості. Провідне становище людини у виробництві визначають його розумові здібності, хоч і фізичні здібності є важливим компонентом робочої сили. Саме завдяки мисленню, свідомості, своїм розумовим здібностям людина відіграє активну роль в суспільному виробництві.

Трудове право займає чільне місце у системах права більшос­ті зарубіжних країн, незважаючи на досить відмінні підходи до по­будови структури права та різний ступінь розвитку і забезпечення суспільних трудових відносин у кожній з них.

Найбільший зв'язок трудове право має з конституційним, адмі­ністративним, цивільним та господарським правом.

З конституційним правом трудове право пов'язане тим, що Конституція України визначає основні трудові права і обов'язки громадян, які знаходять подальший розвиток в нормах трудового права і сприймаються як принципи. Зокрема Конституція Укра­їни закріплює право кожного громадянина на підприємницьку ді­яльність; право на працю, включаючи можливість заробляти собі на життя працею; право на справедливу і задовільну винагороду; право на умови праці, що відповідають вимогам безпеки і гігієни праці; право на соціальне забезпечення в старості, у разі хвороби, повної або часткової непрацездатності, інвалідності, нещасного випадку, втрати годувальника і безробіття.

Ці основні конституційні права є нормативними передумовами, на основі яких розвиваються приписи трудового права. Найбільш важливим є конституційний принцип, відповідно до якого тільки праця є основою суспільного і матеріального становища громадян України. Одним з перших законів України став саме Закон «Про зайнятість населення», прийнятий Верховною Радою ще 1 березня 1991 року, Відносини з працевлаштування передують трудовим відносинам і не є обов'язковими, бо громадянин, який шукає роботу, може звер­нутися до власника або уповноваженого ним органу з проханням прийняти його на роботу, або останній може запросити працівника на роботу без звернення за сприянням до органів з працевлаштуван­ня.

Відносин із працевлаштування розпочинається зв'язок трудового права з адміністрапшвцим правом, оскільки ро­бота служб зайнятості за своєю природою має управлінський харак­тер, а отже, підпадає під сферу дії адміністративного права. Відтак і відносини, що виникають між громадянами та цими органами з при­воду працевлаштування, є адміністративними.

Зв'язок трудового права з адміністративним проявляється та­кож у підготовці кадрів. Уся система підготовки робочих кадрів та спеціалістів, за винятком підготовки робітників і перепідготовки спеціалістів безпосередньо на виробництві, коли може укладатись учнівський договір як різновид трудового договору, є предметом регулювання адміністративного права. Підготовка, перепідготов­ка, підвищення кваліфікації кадрів завжди має на меті підготовку висококваліфікованих працівників. Під час навчання особи, які навчаються, перебувають із закладами, в яких вони навчаються, в адміністративно-правових відносинах, на які ще у період навчання впливають норми трудового права. Крім того, на учнів під час ви­робничого навчання та практики поширюються норми трудового права, зокрема норми з техніки безпеки і виробничої санітарії, Із за­кінченням підготовки чи перепідготовки працівник розпочинає безпосереднє виконання обов'язків по набутій професії, внаслідок чого відносини по навчанню перетворюються у відносини по виконанню праці.

В процесі праці люди вступають у відносини між собою, в тому ЧИСЛІ Й ВІДНОСИНИ Підлеглості. Так СТВОРЮЮТЬСЯ ВІДНОСИНИ підлеглості, за якими робітник підкоряється керівнику виробничої одиниці або підприємства в цілому. Але підкорення працівників власнику або уповноваженому ним органу не означає, що відноси ни підлеглості є адміністративними. Адміністративні відносини ви­никають внаслідок одностороннього волевиявлення органу влади та управління. Це волевиявлення є обов'язковим для іншої сторони і носить характер адміністративного акту. Обов'язковим суб'єктом адміністративних відносин виступає орган влади або установа, на­ділена владними повноваженнями. Суб'єкти трудових відносин, в тому числі й ті, що належать державі, владними повноваженнями відносно своїх працівників не наділені. Застосування праці грома­дян здійснюється на підставі принципу свободи трудового догово­ру, за яким працівник бере на себе обов'язок підкорятись правилам внутрішнього трудового розпорядку. Таким чином, якщо відносини виникають внаслідок акта державного органу, з яким працівник не перебуває в договірних відносинах по праці, то ці відносини підпа­дають під сферу дії адміністративного права. Якщо ж відносини ви­никають із трудового договору, то ці відносини між сторонами регу­люються трудовим правом.

Організація внутрішнього трудового розпорядку і керівництво трудовим процесом обумовлює створення організаційних відносин між власником підприємства, установи, організації або уповноваже­ним ним органом і працівниками. Своєрідність цих відносин полягає в тому, що вони на відміну від владних адміністративних відносин розвиваються в рамках внутрішнього трудового розпорядку, сто­суються саме процесу праці, в зв'язку з чим обидві сторони трудо­вого договору підкоряються цьому розпорядку апріорі. Тому якщо норми трудового права безпосередньо пов'язані з характеристикою правового становища тієї чи іншої сторони як учасника трудового процесу, то нормативні акти адміністративного права регулюють ті елементи цих відносин, що пов'язані з необхідністю здійснення ре­жиму владних повноважень з нагляду за здійсненням цього проце­су. Різниця лише в тому, що у першому випадку підпорядкованість суб'єктів виникає в результаті добровільно взятих на себе сторона­ми зобов'язань за трудовим договором, а в другому — вона випливає з відповідних нормативно-правових актів.

Трудові відносини державних службовців, як про це вже тут зга­дувалося, теж підлягають регулюванню нормами трудового права. Та­кий висновок випливає безпосередньо із закону про державну службу. Прийом на роботу (службу), переведення, звільнення, робочий час, час відпочинку, питання дисципліни праці і дисциплінарної відповідаль­ності державних службовців мають свою специфіку і відповідно потребують встановлення спеціальних правил їх регулювання, однак за їх правовою природою це — трудові правовідносини. Державні службовці є такими самими носіями суб'єктивних трудових прав і обов'язків, як і будь-які інші працівники, що уклали трудовий договір. І тільки від­носини державних службовців щодо їхньої виконавчо-розпорядчої діяльності від імені державних органів у відносинах управлінського характеру з громадянами, юридичними особами, державними органа­ми тощо регулює адміністративне право. Те саме стосується і осіб, що перебувають на службі в органах місцевого самоврядування.

До предмета адміністративного права можна віднести також від­носини з приводу зайнятості, які виникають між органами зайня­тості та роботодавцями і здебільшого пов'язані із забезпеченням на­лежної дисципліни в системі державної політики зайнятості. Що ж до відносин між громадянами та органами працевлаштування і гро­мадянами та роботодавцями з приводу працевлаштування, то це, як уже відомо, відносини, що становлять предмет трудового права.

Трудове право тісно пов'язане і з цивільним правом. Цей зв'язок склався історично, оскільки спочатку відносини по найму робочої сили регулювались виключно нормами цивільного права. Поступо­во трудовий договір виокремлюється з цивільно-правових договорів найму послуг у самостійний вид договору, який регулюється відо­кремленими нормами права, що створили нову галузь права - тру­дове. Трудове право дійсно увібрало в себе деякі важливі принципи цивільного права, що має своїм предметом регулювання майнові та особисті немайнові відносини. Трудове право займається безпосе­редньо і виключно діяльністю працівників при самій праці, органі­зацією процесу праці, питаннями регулювання трудових відносин, які вирішуються з метою здійснення саме процесу живої праці.

При трудових відносинах працівник включається до складу тру­дового колективу підприємства, установи, організації, при влашту­ванні на роботу внаслідок закону (ст.21 КЗпП) бере на себе обов'язок додержуватися правил внутрішнього трудового розпорядку, що ді­ють на даному підприємстві, в установі, організації, зобов'язується виконувати певну трудову функцію в загальній колективній праці працівників даного підприємства, певну роботу, що відноситься до обумовленої професії, спеціальності або посади. Саме праця, а не її наслідки, є предметом трудового договору. За цим же договором працівник зобов'язаний за певні проміжки часу виконувати попере­дньо встановлену норму виробітку для цієї категорії працівників.

Якщо у відносинах по застосуванню праці між власником і гро­мадянином зазначені вище ознаки відсутні, працівник виконує ро­боту на свій розсуд і внутрішньому трудовому розпорядку не під­коряється, оплачується не жива праця, а результат цієї праці, то ці відносини мають регулюватися не трудовим, а цивільним правом.

Чимало подібних рис трудове право має з цивільним правом. Пе­редусім це торкається предметів правового регулювання. Виявляється, що суспільні відносини, які складають предмети цих галузей, дуже по­дібні між собою. Так, до трудових відносин тісно дотикаються регла­ментовані цивільним правом відносини, об'єктом регулювання яких є виконання певних трудових завдань чи надання послуг. Такими є, на­приклад, підряд, доручення, консультування. Підставою виникнення цих відносин, як і трудових, є договір між сторонами. Виконання робіт і у першому, і в другому випадках передбачає їх оплатність.

Вчені, які досліджували проблему відмінності трудового права від цивільного, констатували, що «основним змістом трудових від­носин є сам процес праці, жива праця, тоді як об'єктом майнових (цивільних) відносин є уречевлена праця». Вже зараз неважко помі­тити, що у такому порівнянні чомусь «зміст» одних відносин проти­ставляється «об'єктові» інших. Що ж до «самого процесу праці», або так званої «живої праці», то, як уже зазначалося, трудове право має до неї досить віддалену причетність. Отже, намагаючись розмежува­ти поняття «трудові відносини» і «майнові відносини», досягаємо швидше протилежного. Складається враження, що трудові відноси­ни чимось нагадують різновид майнових відносин.

Простежимо цю залежність детальніше. Наприклад, працює під­приємець, який головною метою своєї діяльності ставить отримання прибутку. Прибуток якраз і буде тією «уречевленою працею», що, як уже зазначалося, є об'єктом майнових правовідносин. Бажаного при­бутку підприємець може досягти або за рахунок того, що до належних йому засобів виробництва додасть свою власну «живу працю», або ж використає для цього «живу працю» інших осіб, найнявши їх на робо­ту. Іншими словами, «живу працю» можна придбати так само, як і засо­би виробництва для досягнення основної мети. Виходить, що і засоби виробництва, і робочу силу можна набути на підставі відповідних угод, які в основі своїй мають цивільно-правовий характер і відрізняються лише за своєю юридичною формою. Підприємця-наймача у цьому при­кладі майже не цікавить «процес живої праці», головний його інтерес - майновий результат. Інша річ, то юридичне оформлення найму робочої сили зобов'язує підприємця забезпечити належний процес праці. Але це вже наслідок взятих ним на себе додаткових зобов'язань, що виника­ють з укладенням трудового чи колективного договорів.

Подібні сумніви можна висловити і з приводу оплатності праці. Вважається, що за виконання роботи згідно з цивільно-правовим до­говором, слід оплачувати результат цієї роботи, а за трудовим догово­ром — оплаті підлягає сама праця. І знову ж таки все це досить умовно, тому що в обох випадках видатки на оплату праці (роботи) списують­ся за статтею «витрати виробництва» із відповідними відрахування­ми до соціальних фондів та сплатою податків. А з погляду працівника (виконавця робіт) немає значення, як будуть названі отримані ним кошти - заробітною платою чи винагородою за виконану роботу. Для нього також важливий лише майновий результат - факт оплати його праці. Це дає підстави вважати, що і мета наймача, і мета найманого працівника по суті однакові — отримання прибутку кожним із них, хоч досягають вони цього різними способами. Категорія ж «прибуток», як відомо, притаманна більше цивільному праву, аніж трудовому.

Отже, трудові відносини найманої праці є фактично різновидом цивільно-правових відносин. Вони виникають на підставі договору (трудового) і мають майновий характер. Тому трудове право досить тісно пов'язане з цивільним правом. Але оскільки трудове право - це не лише власне трудові відносини, а й тісно пов'язані з ними відносини, воно вже за цією предметною ознакою відрізняється від цивільного.

Зв'язок господарського права з трудовим проявляється у ринко­вих відносинах. Ринок товарів, капіталу та трудових ресурсів вимагає як головного учасника господаря-власника, який самостійно, без пого­дження своїх дій з будь-ким міг би приймати необхідні для господар­ської діяльності рішення. Сьогодні громадянин одночасно може бути і власником, і працівником. Як власник він залежно від вартості свого внеску одержуватиме дивіденди в розмірах, що визначатимуться ре­зультатом певного господарсько-фінансового заходу. Як працівник він відповідно до законодавства про працю одержуватиме за свою роботу заробітну плату. Саме в особистому прибутку, в порядку виділення ко­штів в особистий прибуток із загального прибутку підприємства чи ор­ганізації проявляється зв'язок між господарським і трудовим правом.

Таким чином, трудове право пов'язане зі значною кількістю га­лузей права, що є свідченням того, що ця галузь права є самостійною і однією з основних в законодавстві і національній правовій системі України. Розвиток предмета трудового права відбувається в напрямку розширення питань, що потребують регулювання саме нормами трудового права, а також сфери застосування цих норм до більш ши­рокого кола суб'єктів і створення нових інститутів трудового права.

Єдність системи нрава у тому і полягає, що різні за своїм змістом її складові елементи (галузі) забезпечують повноту правового регу­лювання всього розмаїття суспільних відносин.

Відтак, трудове право - самостійна галузь у системі права Укра­їни, яка має власне місце в структурі цієї системи, і це місце обумов­лене об'єктивним характером суспільних відносин, які складають предмет його правового регулювання.

Дата добавления: 2015-05-10