Експериментальні методи і контингент екопсихологічних досліджень

Методи дослідження* nексп.роб.= 22	Процентний їх вираз	Контингент обстежених в ЕП дослідженнях
учнівська молодь	студенти	дорослі люди	Співвідношення
учнів до студентів	учнів до дорослих	студентів до дорослих	середній коефіцієнт інтересу до учнів як молоді
Традиційні, що використо-вуються в загальній, віковій, соціальній та інших сферах психологічної науки і практики	55,0				6:1	9:1	1,5:1	5,5
Адресно розроблені анкети, опитувальники, інтерв’ю	40,0
Спеціальні екопсихологічні методи, створені, у тому числі автором, тести	25,0

На особливу увагу нашого аналізу заслуговує методологія екопсихологічних досліджень. Таких робіт, які мають те чи інше відношення до методології екологічної психології у збірці наукових праць, що аналізується, виявилося 7 (10,8%).

За словами Г.П. Щедровицького, відомого російського теоретика психологічної науки, методологом дослідник стає тільки тому, що змушений об’єктом своєї діяльності, свого аналізу зробити вже існуючі наукові теорії, системи наук для того, щоб в результаті цього вивчення створити певну нову систему науки, яка влаштовувала б його у вирішенні поставлених практичних задач [5, с. 49]. Методологія, за визначенням, – є система принципів і способів побудови теоретичної і практичної діяльності, вчення про цю систему, філософська рефлексія різних форм і нормативів логічно правильних доказових способів одержання значимих результатів. Методологія в екологічній психології має визначати філософію у логіці розуміння та пояснення явищ психіки стосовно їх екологічного спрямування, знаходити способи вирішення проблеми переведення „знаємого” в особистісне, значиме, дійове і доцільне як для людини, так і для природи, довкілля в цілому.

У цьому відношенні цікавою є робота Я.М. Моргунової, у якій проводиться теоретичний аналіз підходів зарубіжних авторів до предмету і змісту екологічної свідомості, ставиться питання про чіткість у визначенні предмета екологічної психології. С.Г. Москвичов вказує на усвідомлення людиною власного місця в екобіоценозі як його структурного елементу, необхідність психологічного аналізу діяльності природокористування і природоохоронної діяльності. Я.А. Гавриленко звертає увагу на особистісно-ситуативну залежність людської поведінки, а О.В. Рудоміно-Дусятська експериментально вивчає компліцитність (за нашою термінологією – В.С.) екологічної свідомості через зв’язок екологічних уявлень з особистісними рисами людей у залежності від антропоцентричності, природоцентричності чи екоцентричності їх екоціннісних орієнтацій. Все це зводиться до пошуку принципів подолання антропоцентричного підходу у відношенні природного довкілля.

Ю.М. Швалб заперечує таку постановку питання і пропонує говорити про подолання не антропоцентризму, що є утопічним для цивілізації, а антропологічного егоцентризму, де парадигмальна установка на використання має бути заміненою парадигмою „раціонального природокористування”. Воно стане таким за умови створення (розвитку і формування) відповідних форм і способів взаємодії людини з оточуючим середовищем. На думку Ю.М. Швалба, доцільно визначати „поняття оточуючого середовища як системи умов існування, які безпосередньо впливають на способи організації життєдіяльності людей” [4, с. 430-431]. Людину Ю.М. Швалб розглядає в єдиній системі антропо-біо-соціогенезу. Тому об’єктом екопсихологічних досліджень за Швалбом мають стати гармонійні, внутрішньо узгоджені „форми і способи організації оточуючого середовища людиною”, саме туди і мають зводитися зусилля і пошуки екологічних психологів.

З нашого погляду те, що Ю.М. Швалб визначає у якості об’єкта екопсихологічних досліджень має стати провідною метою прикладної екологічної психології, об’єктом же науки екопсихології варто вважати переживання впливів і взаємовідношення людини з довкіллям [3], хоча це не умаляє методологічного значення ідей Ю.М. Швалба.

Отже, як слідує з попередньо сказаного, найактивніше досліджується сучасними українськими екопсихологами екологічна свідомість. Змістовно екологічна свідомість вивчається стосовно: екофілософії суб’єктивного образу світу (М.М. Заброцький, Г.В. Довбах, Ю.М. Ільїна, О.С. Килимник, Л.О. Кияшко, С.І. Красний (буденна свідомість), Г.В. Куценко та ін.); формування й розвитку форм прояву екологічної свідомості (О.Л. Вернік, А.М. Льовочкіна, С.П. Люблянська, М.М. Ляшенко, О.С. Мамешина, О.М. Паламарчук, В.І. Панченко, В.О. Скребець та ін.); саморефлексії несприятливих та небезпечних впливів (О.Ю. Булгакова – паління та наркотики, Л.А. Варава – ВІЛ-інфекція, Н.Д. Володарська – вади фізичного та психічного розвитку); адаптації екологічної свідомості до змінених або екстремальних умов існування (Н.Д. Володимирська – адаптація у дітей з вадами розвитку, Е.В. Кіричевська – агресивність в наслідках катастрофи, Мадяр Стефан-Арпад, Є.В. Моісєєнко, Г.П. Мілінєвський – в умовах антарктичної експедиції, В.О. Скребець, С.І. Яковенко – в умовах наслідків Чорнобильської катастрофи).

Варто особливо відмітити як позитивне явище в розвитку української екологічної психології, що дослідники, працюючи над проблемами екологічної свідомості чи психічних станів, які виникають під впливом екологічних чинників, ведуть пошуки і застосовують та випробовують методи і засоби підтримки, психологічної корекції. Це – роботи Н.Д. Володимирської – з дітьми, які мають вади розвитку, М.Б. Коробіциної – реабілітаційна психологія для ліквідаторів, А.М. Льовочкіної – екопсихологічні тренінги для студентів, Мадяр Стефан-Арпада – поліхроматична колірна підтримка адаптаційних функціональних станів полярників, О.С. Мамешиної – аудіовізуальні технології впливу на формування екологічної свідомості, І.О. Ратушного – тренінгова підтримка психогеронтологічних змін, Н.М. Тимофєєвої – засоби метафоризації екологічних сенсів та залучення за їх допомогою особистісних переживань.

Середовище, як екопсихологічний фактор впливу, вивчається українськими спеціалістами й науковцями переважно з трьох позицій: у теоретичній площині (Ю.М. Швалб, С.І. Яковенко, Я.А. Гавриленко, Я.О.Гошовський, Т.В. Ткач), у площині впливу освітянського середовища (І.І. Бондаренко, О.А. Драган, П.В. Лушин, З.А. Ржевська, А.С. Полякова, Н.А. Шевченко, Н.Ф. Шевченко, Л.С. Яковицька) та інформаційного впливу на людину (О.М. Гарнець, Н.І. Череповецька).

Дослідженнями середовища обговорюються його складові та співвідношення у взаємодіях людини і довкілля, деприваційні впливи довкілля на розвиток особистості, аналізується соціальне середовище, як категорія впливу і цілісної єдності у сутності людського буття.

Освітянське середовище розглядається у впливах на формування світогляду спеціалістів, естетичний розвиток, ситуативне опосередкування мотивації учіння, де альтернативно пропонується смислова, орієнтована на перспективу, детермінація психічних новоутворень школярів, а також вивчаються негативні емоційні зміни під впливом соціального середовища школи, стан здоров’я учасників шкільно-педагогічної практики, професійна свідомість в опосередкуваннях освітянським середовищем.

Інформаційна складова життєвого середовища здебільшого цікавить дослідників з боку комп’ютерних інформаційних технологій і всесвітньої мережі „Інтернет”, ставиться питання про психологічну безпеку і захищеність свідомості від комунікативних впливів та інформаційних маніпулювань, зокрема з боку візуальної реклами.

Таким чином, у наукових розробках української екологічної психології опрацьовуються досить вагомі аспекти даної проблематики: питання теорії і методології екологічної психології, екологічної свідомості, середовища, психічні процеси і стани в екопсихологічному контексті, наслідки Чорнобильської катастрофи, інтер- та інтраіндивідуальні впливи. Цікавими і плідними є розробки психометричних і діагностичних методів екопсихологічних досліджень.

Зрозуміло, що межами однієї статті ретельно розглянути всі наробки у розвитку галузі неможливо, проте, слід зупинитися і на певних зауваженнях та перспективних питаннях.

1. Сьогодні проглядається нечіткість і навіть розмитість меж у визначеннях предмету і об’єкту екопсихологічних досліджень. Нерідко екопсихологічний зміст підмінюється загально- чи соціально-психологічним, набуває сенсу вікової чи педагогічної психології, втрачаючи власне екопсихологічний контекст. Певно, що таку недиференційованість можна пояснити „хворобою росту”, початковою стадією розвитку цієї галузі знань в цілому.

2. Спостерігається невизначеність, різнобій, нечіткість, іноді некоректність у застосуванні термінів („піддослідний”, „випробуваний”, „досліджуваний” замість „випробовуваний” (за аналогією з російським „испытуемый”), або свідомість – у одних авторів „повсякденна” (Г.В. Куценко), у інших „буденна” (В.О.Скребець), зустрічається „побутова” і т.ін.. По аналогії з російською транскрипцією для „обыденного сознания”, певно, більш доречною словоформою буде термін „буденна свідомість”). Варто зауважити і стосовно понять. Ми використовуємо відомі або вводимо нові поняття не визначаючи їх, тим самим породжуємо амбівалентність у їх розумінні і тлумаченні, або ж викликаємо силологічні суперечності, наприклад „екологічне і неекологічне середовище”. Середовище уже передбачає його екологічність, інша справа – його екологічна адекватність стосовно чогось. У того ж автора ми знаходимо фразу „... наукові, ненаукові і навіть антинаукові уявлення... досить мирно уживаються між собою”. Це викликає здивування, адже фраза бездоказова.

Тому перспективними і пріоритетними слід вважати методологічні розробки проблем екологічної психології за предметом і об’єктом її досліджень, пошук власних пояснювальних принципів, термінів і понять, чіткість у визначенні поняттєвого апарату екологічної психології, приведення його до однойменного вжитку, закріплення термінів за конкретними категоріями чи поняттями.

3. Сутнісно у теперішніх екопсихологічних дослідженнях ми здебільшого констатуємо, фіксуємо, висвітлюємо, фокусуємо ті чи інші факти, але мало їх пояснюємо, не розкриваємо механізми, не тлумачимо їх навіть гіпотетично. З іншого боку, ми ще мало виходимо на вивчення найбільш представницької масової буденної свідомості дорослих людей, розуміння психології пересічних громадян поза усілякими життєвими подіями, катастрофами, екстремальними ситуаціями. Появляються у нас паростки досліджень у сфері інтер- та інтраіндивідуальних взаємовпливів, але їх мало. Зовсім не вивчаються у цьому відношенні масовидні явища екопсихологічної дійсності, екологічна психологія натовпу, політичних агітацій, масштабних державних заходів, суспільного руху патріотичних ідей та умонастроїв тощо. Екологічна психологія – не лабораторна наука, вона має більш сміливо виходити на арену суспільного життя.

Рекомендована література літератури:

1.Абрамова В. Взгляд психолога на Чернобыльскую аварию // Наука и жизнь.- 1989.- N11.- с.78-81.

2. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. - М.: Наука,1977.- 380 с.

3. Андрева Г.М., Агеев В.С. Психологические аспекты формирования нового мышления в ядерную эпоху//Вопр. психологии.-1987. - N4.- с.22-30.

4. Артемьева Е.Ю. Семантические измерения как модели //Вестник МГУ. Сер.14. Психология.- 1991.- N1.-с.61-73.

5. Бассин Ф.В. "Значащие" переживания и пробема собственно-психологической закономерности//Вопр. психологии - 1972.- N3.- с.105-124.

6. Василенко Л.И. Отношения к природе: "традиция управления" и "традиция сотрудничества" // Вопр. психологии.- 1987.- N7.- с.145-154.

7. Голдсмит Э. Экологическое мировоззрение (главы из книги). -Киев: Инф. агенство "Эхо - Восток",- 1995.- 37 с.

8. Гостев А.А. Образная сфера личности //Психол. журн.- 1987. - Т.8.- N3.- с.33-42.

9. Дерябо С.Д. Антропоморфизация природных обьектов //Психол. журн.- 1995.- Т.16.- N3.- с.61-69.

10. Дмитроца О.С. Екологiчна культура як полiтичне явище: суть i проблеми формування.-Автореф. канд. дис. полiтич. наук.-Львiв, 1995.-26 с.

11. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка. - К., 2003. - Т. 7. - Ч. 1. - 469 с.

12.Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность.- М.:Политиздат,1975.- 304 с.

13. Леонтьев А.Н. К психологии образа //Вестник МГУ.Сер.14. Психология.- 1986.- N3.- с.72-76.

14. Моляко В.А. Формирование образа экологической катастрофы на примере Чернобыльской атомной аварии //Вопр.психологии.- 1992.-N5-6.- с.16-22.

15. Наджафова З.Г. Екологiчна свiдомiсть: змiст i особливостi генезису //Фiлос.проблеми сучасного природознавства.- К. 1991.- Вип.73.- с.26-31.

22. Петровский В.А. Принцип отраженной субъективности в психологическом исследовании личности //Вопр. психологии.- 1985.-N4. - с.17-30.

16. Пухова Т.И. Образ радиации в рисунках школьников, проживающих на загрязненных территориях //Вопр. психологии.- 1993.-N1.- с.40-46.

17. Смирнов С.Д. Мир образов и образ мира //Вестник МГУ.Сер.14. Психология.- 1981.- N2.- с.15-29.

18. Скребець В.О. Екологічна психологія: Навч. посібник. - К.: МАУП, 1998. - 144 с.

19.Черноушек М. Психология жизненной среды: Пер. с чеш.- М.: Мысль 1982.- 174 с.

20.Швалб Ю.М. К проблеме определения экопсихологических систем // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка. - К., 2003. - Т. 7. - Ч. 1. - С. 426-433

21. Ясвин В.А. Исследование структурных характеристик личностного отношения к природе //Психол.журн.- 1995.Т.16.- N3.- с.70-73.

[1] Примітка. Деякі роботи мають виразливо змішаний характер, скажімо: екологічна свідомість і адаптація, або описово-постановчий характер дослідження.

* Методи діагностики здебільшого застосовуються у комбінаціях

Дата добавления: 2015-05-10