Закономірності і принципи РПС

Сучасна територіальна організація продуктивних сил обумовлена впливом економічних законів суспільства.

Закон – це необхідне, істотне, стійке, повторювальне відношення між явищами у природі й суспільстві. До таких законів відносяться закон економії часу, попиту та пропозиції, концентрації виробництва, суспільного поділу праці.

Просторовим виявленням дії окремих економічних законів є закономірності. Вони виступають як закони територіальної організації народного господарства. Закономірність можна визначить як об’єктивно дійсний, повторювальний зв'язок явищами природи з громадським життями. Закономірність РПС проявляється між виробничою діяльністью дюдей і територією, на якій ця діяльність здійснюється.

До основних закономірностей відносяться:

1. Закономірність ефективного розміщення продуктивних сил.

2. Закономірність територіального поділу праці

3. Закономірність територіальної концентрації розміщення продуктивних сил

4. Закономірність комплексного розміщення продуктивних сил

5. Закономірність зближення рівня соціально-економічного розвитку регіонів.

1.Закономірність ефективного розміщення продуктивних сил.

За цією закономірністю відношення між економікою і територією такі, що найбільший можливий ефект забезпечується найменшими можливими витратами на розміщення об’єкту.

Формула ефективності виробництва має такий вигляд:

Еф

Е = ----;

В

де Е – ефективність; Еф - ефект; В – витрати.

Ефект може виражатись або через валовий обсяг товарів і послуг, або через прибуток. Він може також виражатися через величину національного доходу (1) якщо йдеться про економіку країни або великого регіону. Отож ефективність розміщення може прораховуватись як для окремого підприємства, галузі, так і для цілого регіону.

. (1) Національний дохід – це сукупний дохід, який заробляють власники факторів виробництва: робочої сили (заробітна плата найманих працівників), землі (земельна рента) та власники капіталу (прибуток і процент) за рік. Він вважається заробленим доходом.

НД = ЗП + рента + процент + прибуток, де:

НД – національний дохід;

ЗП – заробітна плата

Звичайно, ефективність виробництва залежить не лише від вдалого розміщення, але й від інших факторів (технічної озброєності, кваліфікації працівників, організації маркетингу, менеджменту тощо).

Стосовно території ефективність виробництва реалізується за рахунок використання географічного положення об’єктів народного господарства, характеру використання природних і трудових ресурсів, комплексного розміщення продуктивних сил. Таки чином, ефективність РПС є найзагальнішою територіальною закономірністю бо вона частково охоплює сферу впливу інших закономірностей (комплексності, територіального поділу праці), якій їй підпорядковані.

2. Закономірність територіального поділу праці. Територіальний поділ праці є процесом спеціалізації певної території (групи країн, однієї країни чи її районів) у виробництві певних видів продукції і послуг на основі розвинутого обміну.

В результаті територіального поділу праці в народному господарстві формується така територіально-галузева структура, яка відповідає природним, демографічним, економічним і соціальним умовам регіону і потребам міжрегіонального ринку.

Розміщення продуктивних сил з урахуванням територіального поділу праці і спеціалізації регіонів знижує витрати виробництва і веде до підвищення ефективності народного господарства.

Практично процес територіального поділу праці відбиває на кожній території ті галузі, для розвитку яких склались найбільш вигідні природні та соціально-економічнім передумови. В результаті розвивається ефективна територіальна спеціалізація з допоміжними і обслуговуючими галузями, формується господарський комплекс з його внутрішньою структурою і міжрегіональними зв’язками.

3. Закономірність територіальної концентрації продуктивних сил. Вона полягає у зосередженні виробництва й населення у найвигідніших місцях регіону. Це забезпечує вищий (ніж середній для регіону) рівень життя та ефективність виробництва. Превага таких місць може зумовлюватись особливо сприятливими природними умовами, вигідним економіко-географічним розташуванням, історійко-економічними особливостями розвитку.

Наприклад, висока концентрація виробництва й населення у Донбасі й Нижньому Придніпров’ї пояснюється унікальним поєднанням на компактній території покладів кам’яного вугілля, залізної та марганцевої руд, кухонної солі, флюсових вапняків та вогнетривких глин, що становлять сировину для чорної металургії, коксохімії, азотних добрив, теплоенергетики й на завершальній стадії циклу – важкого машинобудування. Крім того, цей регіон вирізняється сприятливими грунтово - кліматичними умовами, що стимулює розвиток агропромислового комплексу.

Територіальна концентрація виявляється у формуванні промислових вузлів, агломерацій, технополісів, урбанізованих зон тощо.

На кожному щаблі суспільного розвитку вона має свої межі, зумовлені розвитком продуктивних сил, зокрема технологією виробництва, досконалістю інфраструктури та ін. Спроби обминути ці межі, форсувати концентрацію, призводить до зниження ефективності суспільного виробництва. Так, надмірна концентрація металургійного виробництва й коксохімії перетворила Придніпров’я на зону екологічного лиха, що спричинило чималі соціальні й матеріальні втрати.

4. Закономірність комплексного розміщення продуктивних сил є проявом економічного закону суспільного поділу праці. Комплексний розвиток і раціональна спеціалізація відповідають вимозі господарювання – досягненню в інтересах суспільства найбільших результатів при найменших витратах.

Основними рисами комплексного розвитку продуктивних сил і економіки є:

- найбільш повне, економічно й екологічно виправдане використання всіх регіональних ресурсів;

- раціональна галузева й територіальна структура господарства, яка відповідає природним і господарським умовам;

- провідна роль кількох великих і найефективніших у масштабі України галузей;

- тісний взаємозв’язок і збалансованість усіх ланок господарства;

Актуальність проблеми комплексного розміщення продуктивних сил зростає. Магістральним напрямом її розв’язання є формування територіально-виробничих комплексів (ТВК). Вони складаються з органічно пов’язаних між соболю підприємств на певній території відповідно до особливостей її ресурсної бази і транспортно-географічного положення. (Наприклад, Саяно-Шушенській, Братській ТВК у Росії).

При комплексному розміщенні виробництва особливо важливими є внутрішні виробничі зв’язки, а саме:

- зумовлені використанням різними підприємствами суспільної інфраструктури;

-матеріально-технічні (щодо сировини, палива, допоміжних матеріалів, споживання готової продукції);

- кооперативні (між підприємствами, які беруть участь у виробництві тієї чи іншої продукції);

- зв’язки комбінування (ґрунтуються на послідовній переробці сировини, комплексному її використанні й утилізації виробничих відходів).

За розрахунками, формування ТВК порівняно з ізольованим розміщенням підприємств дає змогу вивільняти 10% території, 20% протяжності комунікацій, 15-20% капіталовкладень.

Нині в ТВК мають поєднуватись інтереси суспільства щодо охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів. Важливим є також розвиток у них соціальної інфраструктури – необхідної передумови стабілізації трудових колективів, забезпечення роботою молоді, виробничих об’єктів – робочою силою.

5. Закономірність зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів. Оскільки між районами країни існують досить значні відмінності у забезпеченні природними ресурсами, матеріально-технічною базою, трудовими ресурсами, економічними і соціальними умовами, рівні їх соціально-економічного розвитку різні. Це повинно враховуватись при розміщенні продуктивних сил і при проведенні регіональної економічної політики держави.

Закономірність полягає в тому, що рівні соціально-економічного розвитку регіонів у процесі посилення взаємозв’язків між ними мають тенденцію до зближення. Основними показниками рівня розвитку регіону прийнято вважати величину національного доходу на душу населенню.

Зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів не означає, що всі вони на певному етапі розвитку матимуть однакові показники Такого не може бути через те, що у кожному із них відбуваються соціально-економічні, політичні, демографічні процеси, які істотно впливають на характер виробництва і відтворення. Будь-який регіон – динамічна територіальна система і при певних сприятливих умовах, вона може розвиватися прискореними темпами, випереджаючи інші регіони.

Економічна політика держави повинна бути спрямована на те, щоб не допустити надмірних розривів між найбільш розвиненими регіонами і тими, що мають найнижчі показники розвитку економіки. Вважається, що розрив між найбільш і найменш розвиненими районами країни не повинен перевищувати 20-25%.

На основі пізнання закономірностей розробляються принципи розміщення продуктивних сил. Це свідома економічна політика, яка направлена на здійснення пізнаних закономірностей. Це такі найважливіші принципи:

1. Принцип раціонального розміщення виробництва.

2. Принцип оптимального розміщення виробництва

3. Принцип збалансованості і пропорційності

4. Принцип комплексного розміщення виробництва

5. Принцип урахування міжнародного територіального поділу праці.

6. Принцип збереження екологічної рівноваги.

7. Принцип обмеженого централізму.

8. Принцип розміщення підприємств згідно з раціональними формами суспільної організації виробництва

Одним із головних є принцип раціонального розміщення виробництва. Суть цього принципу полягає у тому, щоб при розміщенні об’єктів досягалась висока ефективність народного господарства.

Раціональне розміщення виробництва передбачає:

- наближення матеріаломістких, паливоенергомістких, водомістких галузей до джерел сировини, палива, енергії і води;

- наближення трудомістких галузей до районів і центрів зосередження трудових ресурсів;

- наближення масового виробництва мало транспортабельної продукції до місць її споживання (наприклад, випічка хліба,виробництво будівельних конструкцій тощо);

- ліквідація(уникнення) зустрічних перевезень однотипної сировини, палива, готової продукції із одного регіону в інший;

- обмеження надмірної концентрації промисловості у великих містах, переважне розміщення нових промислових об’єктів у малих і середніх містах.

2. З принципом раціональності тісно пов'язаний принцип оптимальності розміщення виробництва.

Оптимальність означає вибір найкращого варіанта не лише з наявних, а з усіх можливих. Є ще один аспект, який демонструє відмінність між раціональністю та оптимальністю.

За рахунок раціонального розміщення, скажімо, комплексу металургійних підприємств можназабезпечити максимальну ефективність галузі. Водночас надмірна концентрація однорідного виробництва завдасть екологічних втрат, призведе до нераціонального використання робочої сили. Цебто у масштабі регіону, суспільства в цілому таке розміщення не буде ефективним. Тому доводиться поступитися ефективністю на локальному чи галузевому рівні, щоб забезпечити її на рівні країни.

3. Одним із важливих є принцип збалансованості і пропорційності розміщення виробництва.

Він передбачає дотримання збалансованості між виробничими потужностями, обсягом виробництва – з одного боку, і наявністю сировинних, паливно-енергетичних, трудових, сільськогосподарських ресурсів регіону – з іншого.

Дотримання пропорціональності між галузями спеціалізації, допоміжними та обслуговуючими, між видобувною і обробною ланками виробництва, між виробництвом засобів виробництва (група «А») і виробництвом предметів споживання (група «Б»), а також між виробничою та невиробничою сферами.

4. З принципом раціональності тісно пов'язаний принцип комплексного розміщення виробництва. Згідно з цим принципом розміщення об’єктів передбачає:

- комплексне використання природних ресурсів та всіх виробничих відходів;

- раціональне використання трудових ресурсів всіх вікових груп чоловічої і жіночої статі;

- встановлення ефективних виробничих зв’язків між підприємствами енерговиробничих циклі (ЕВЦ) Сучасна система ЕВЦ включає такі основні цикли: пірометалургійний цикл чорних металів, пірометалургійний цикл кольорових металів,хіміко-металургійний цикл рідких металів (титан, магній), нафтоенергохімічний цикл (аміак, сірчана, кислота, азотні добрива) газоенергохімічний цикл (азотні добрива,пластмаси), вуглеенергохімічний цикл (аміак, азотні добрива, бензол, нафталін тощо) сланцеенергохімічний цикл (цемент, асфальт, теплоізоляційні матеріали), гірничо-хімічний цикл (кальцинована сода, хлор, магній), лісо енергетичний цикл (пиломатеріали, ДВП, ДСП, целюлоза папір, спирт, скипидар, каніфоль, оцтова кислота),

- створення єдиної виробничої інфраструктури з метою обслуговування локальних міських та локальних кущових комплексів.

Дата добавления: 2015-05-10