Корисність товарів та послуг. Закон спадної граничної корисності

Суть та класифікація споживчих благ.

Засоби, які задовольняють ті чи інші потреби називаються споживчими благами. Споживчі блага поділяються на:

§ особисті, які отримує окремий індивід і рівень їх споживання залежить від його бажання та платоспроможності (їжа, електроенергія, одяг, подорожі) та суспільні, які надаються державою її громадянам на рівних основах. Ці блага є неподільними і не можуть бути представлені певним особам, без надання іншим (громадський парк, вуличне освітлення, захист від повені, маяки);

§ довгострокові, що передбачає їх багаторазове, тривале використання (автомобіль, книжки, побутові прилади, автомобілі), та негайні, які зникає в процесі одноразового споживання (напої, хліб, ковбаса, сірники);

§ взаємозамінні (субститути), які легко замінюються іншим благом і до них відносяться не тільки споживчі товари (масло - маргарин, м'ясо — риба) та виробничі ресурси (капітал - праця), але й послуги транспорту (поїзд - автомобіль), засоби дозвілля (кіно - дискотека - театр) та взаємодоповнюючі (комплементи), які не можливо споживати окремо (зубна щітка та зубна паста, фотоапарат та фотоплівка, автомобіль та бензин);

Носіями економічних благ є товари та послуги індивідуального чи виробничого характеру.

Товар - це продукт людської діяльності, який призначено не для власного споживання, а для обміну чи продажу. Виділяють такі типи товарів:

1) товари особистого споживання задовольняють потреби кінцевого споживача, їх ще називають товарами широкого вжитку, або предметами споживання - їжа, одяг, телевізор тощо.

2) виробничі (інвестиційні, капітальні) товари - це засоби виробництва, те, що використовується в процесі подальшого виробництва товарів та послуг. Вони включають товари виробничого призначення (сировина, матеріали, комплектуючі), товари для забезпечення виробництва (будівлі, споруди, обладнання, витратні матеріали, інструменти).

Послуга - це результат людської діяльності, який не має уречевленої форми. У процесі надання послуги не створюється новий продукт, а змінюється якість наявного, вже створеного продукту. Таким чином, різниця між товарами та послугами полягає в тому, що товар спочатку виробляється, а потім споживається, а послуга споживається безпосередньо в момент її виробництва.

Можна запропонувати наступну структуру послуг за видом діяльності: побутові, зв'язку, культури, транспорту, по утриманню дітей у дошкільних закладах, туристично-екскурсійні, охорони здоров'я та освіти, правового характеру, банківські.

Здатність споживчих благ задовольняти потреби людей називають корисністю. Термін „корисність” використовується для позначення того задоволення, яке отримують люди від споживання товарів або послуг. Походження цього терміну пов’язано з науковими працями ексцентричного англійського філософа і соціолога Джеремі Бентама (1748-1832рр.). Він вважав такі звичайні і прості слова як ”задоволення” або “щастя” занадто маловиразними для того, щоб надати цьому терміну максимального блаженства.

Корисність - поняття суб’єктивне, тому практично не піддається точному кількісному виміру. За одиницю корисності приймають умовні одиниці - ютіли (від англ. utility - корисність). Корисність можна визначити як суб’єктивну (індивідуальну) цінність, яку споживач приписує певному продукту. Це пов’язано з тим, що кожна людина має свою структуру споживання, притаманну тільки їй.

Представники маржиналізму Джевонс, Менгер і Вальрас вважали, що корисність має кількісний вимір і є функцією від загальної кількості спожитих благ, розрізняли граничну і загальну корисність.

U – f (x, y)

U – корисність; x. y - споживчі блага.

Загальна корисність (TU) – це сукупна корисність, яку отримує споживач від усіх спожитих благ. Її можна підрахувати як суму граничної корисності, отриманої споживачем від усіх спожитих благ. Якщо споживання додаткового блага приносить споживачеві шкоду, то загальна корисність, зрозуміло, зменшується.

Гранична корисність (MU) – це зміна загальної корисності набору споживчих при зміні певного блага на одиницю.

MU= Δ TU/ Δx

Δ TU – зміна загальної корисності; Δx – зміни в кількості спожитої продукції.

У 1854 р. німецький вчений Херман Госсен довів дію закону спадної граничної корисності: споживання кожної наступної одиниці продукції приносить менше корисності. Цей закон (його називають першим законом Госсена) показує, як змінюється ступінь задоволення одним і тим же товаром у процесі споживання кожної наступної одиниці товару. Бажання споживача поступово насичуються і необхідність у споживання зменшується. Споживання наступної одиниці приносить все менше задоволення.

Зважаючи на те, що у поведінці споживача існують альтернативи (вибір з двох або більшої кількості благ) і обмеження (бюджет), Госсенсформулював правило максимізації корисності, яке відоме як другий закон Госсена. Закон визначає, як у домогосподарстві відбувається найбільш сприятливий розподіл усієї суми витрат за видами споживання. Наприклад, якщо при витраченні додаткової грошової одиниці на купівлю хліба корисність буде більшою, ніж при купівлі м’яса за цю ж грошову одиницю, то вигідніше купувати хліб. Але тільки якщо корисність останньої гривні, витраченої на хліб, така ж, як і корисність останньої гривні, витраченої на м’ясо, тоді сукупна корисність максимальна. Отже, сукупна корисність для домогосподарства максимізується в тому випадку, якщо корисність останньої витраченої грошової одиниці однакові за величиною для всіх видів призначення. Математично це виглядає таким чином:

MU (А)/ Р(А) = MU (В)/ Р(В) = MU (С)/ Р (С),

де: MU = гранична корисність; Р – ціна; А, В, С – товари А. В, С.

Аналіз поведінки споживача при виборі споживчих благ має важливе значення для розуміння процесів формування та використання доходів, прогнозування попиту, руху цін та ін.

4. Суть та структура факторів (ресурсів) виробництва: земля, праця, капітал, підприємництво.

Виробництво завжди було і є процесом впливу людини на предмети і сили природи, пристосування їх до задоволення певних потреб. Розвиток виробництва залежить в першу чергу від кількості і якості застосовуваних у виробництві факторів виробництва, які ще називають економічними ресурсами. Економічні ресурси більш широке поняття, ніж фактори виробництва. Економічні ресурси - це природні та соціальні сили, які можуть бути залучені у виробництво. Фактори виробництва - економічна категорія, яка означає вже реально задіяні у виробництві ресурси.

Економісти різних часів по-різному підходили до характеристики факторів виробництва та їх структури. Класична політекономія виділяла три фактори виробництва - праця, земля, капітал. Її представник Ж.Б.Сей стверджував, що всі ці три фактори в однаковій мірі беруть участь у створенні вартості продукту і вважав справедливим розподіляти доходи пропорційно вкладу факторів у продукт. Представник австрійської школи Е.Бем-Баверк виділяв два фактори виробництва - природу і працю, а капітал вважав проміжним продуктом, створеним їх взаємодією. К.Маркс основну увагу відводив праці, як єдиному фактору, здатному створювати вартість. На початку XX ст. англійський економіст А.Маршалл поруч з названими трьома факторами почав виділяти четвертий - діяльність з організації виробництва, яка приносить дохід керуючому виробництвом.

В сучасній економічній літературі надають перевагу такій структурі факторів виробництва: 1) матеріальні ресурси — земля, природні багатства і капітал; 2) людські ресурси — праця і підприємницька здатність.

Земля, або природні ресурси - це усі "даровані природою блага", які використовуються людиною в процесі створення матеріальних благ та послуг. Вони включають корисні копалини, лісові, водні ресурси, орні землі.

Капітал, або інвестиційні ресурси - це усі вироблені засоби виробництва: інструменти, машини, устаткування, фабрично-заводські приміщення, транспортні засоби і збутова мережа які використовувані у виробництві товарів і послуг і доставці їхньому кінцевому споживачу. Капітал - це реальні засоби виробництва, ті що безпосередньо беруть участь в процесі виробництва. Гроші, цінні папери фактором виробництва та економічним ресурсом не є, оскільки самі по собі нічого не виробляють. Але дуже часто термін "капітал" використовують як загальноекономічну категорію, мають на увазі фінансовий капітал - гроші, цінні папери (акції, облігації), коштовності тощо.

Праця, або людський ресурс - це фізичні та розумові здібності людей, які застосовують у виробництві і реалізації товарів та послуг, професійний та освітній рівень, виробничий досвід, навички працівників. Будь-які роботи, виконувані людьми різної професії: фізиком, вчителем, є ресурсом праця.

Підприємницька здібність - це особливий ресурс, який може розвиватися тільки в ринковій економіці. Під цим ресурсом розуміють сукупність талантів, здібностей окремих людей в галузі організації виробництва, та його управління. Носій цього ресурсу - підприємець, бере на себе ініціативу поєднання всіх перерахованих вище факторів виробництва в єдиний процес виробництва товарів та послуг. Економічний зміст підприємництва полягає в тому, що метою його діяльності є реалізація свого особистого приватного інтересу, наприклад отримання прибутку. При реалізації своєї мети підприємець випускає саме ті товари, які потрібні суспільству, реалізуючи мету суспільства - отримання товарів найкращої якості за ринковими цінами, які склалися в результаті конкуренції.

Важливо також зазначити, що всі фактори виробництва комусь належать, і їх власники повинні отримати доходи від використання цих факторів у процесі виробництва. Власник праці розраховує на дохід у вигляді заробітної плати, власник капіталу - на дохід у вигляді процента на вкладений капітал, власник земельних ресурсів - на ренту, а підприємець на дохід у вигляді прибутку.

Дата добавления: 2015-05-10