Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Засоби ефективного впровадження інновацій (технопарки, технополіси, фірми–інкубатори, науково–промислові комплекси (консорціуми), кластери)




Засобами ефективного впровадження інновації є наступні центри: технопарки, технополіси, фірми–інкубатори, науково–промислові комплекси (консорціуми), кластери.

Технопарк — це територіальне відокремлений комплекс, заснований на базі провідного університету, що включає в себе наукові установи, промислові підприємства, інформаційні, сервісні та виставкові комплекси, комфортні житлово–побутові умови. Мета технопарків — комерціалізація науково–технічної діяльності, забезпечення швидкого просування наукових досягнень у виробничу сферу — дозволяє в умовах кризової ситуації у вузівській науці в Україні забезпечити науковців творчою роботою, достатньо високою заробітною платою.

Технопарки вирішують наступні питання:

– прискорюють процеси передачі результатів фундаментальних та прикладних наукових досліджень у виробництво;

– забезпечують розвиток інноваційного підприємництва;

– сприяють залученню промислових та банківських ресурсів в інноваційну сферу.

З метою забезпечення ефективної роботи технопарків для них створюється преференціальний (пільговий) режим, а саме:

– нові фірми, що виникають у складі технопарків, звільняються від сплати реєстраційного внеску;

звільняються від сплати податку на прибуток в перші 2–3 роки, а у наступні 2–3 роки сплачують його за ставками, зменшеними на 50%;

– кошти, що спрямовуються фірмами на розвиток технопарку, виключаються з оподатковуваного прибутку;

– фірми, що є в складі технопарку, звільняються від сплати земельного податку та податку на майно.

Діяльністю технопарку управляє спеціальний орган, функції якого наступні:

– визначення функціональної структури технопарку;

– прийом нових фірм у технопарк і проведення експертизи їх статутних документів;

– розміщення фірм в існуючих приміщеннях та забезпечення необхідними земельними ділянками під нову забудову;

– контроль за відповідністю діяльності складових технопарку завданню функціонування технопарку в цілому;

– підключення нових фірм під патронаж бізнес–інкубатору;

– створення венчурних фірм і венчурних фондів у межах технопарку.

Фірми, що діють у межах технопарку, в основному є самостійними юридичними особами. Діяльність технопарку фінансується за рахунок коштів відрахувань фірм — складових технопарку, а також за рахунок державних та регіональних субсидій, банківських кредитів, спонсорської допомоги тощо.

Технополіс — структура, яка за своєю діяльністю подібна до технопарку, але вона знаходиться в межах конкретного невеликого міста (населеного пункту), розвиток якого і забезпечується через технополіс.

У США технополіси поширені поблизу Стенфордського університету (Силіконова долина), Масачусетського технологічного інституту та Гарвардського університету.

Всього у США створено 300 технопарків та технополісів, в яких працюють 45 тис. учених та 142 тис. робітників.

Орієнтацію на створення технополісів також обрали в Японії, ФРН, Голландії, Великобританії. У Північноамериканському регіоні перевага віддається науковим паркам.

На території наукових парків по всіх країнах світу знаходиться 11115 інноваційних компаній, з них 4746 — американських. В наукових технопарках світу зайнято 433537 фахівців, з них У Північній Америці — 255425. Середня чисельність працюючих в одній науковій фірмі становить по світу 40 спеціалістів, у північноамериканських наукових парках 51–54.

Крім технопарків і технополісів, на ринку діють так звані бізнес–інкубатори, які займаються реалізацією будь–якого проекту, за якими є можливість отримати прибуток.

Фірма–інкубатор — це організаційна структура, мета якої — створення сприятливих умов для ефективної діяльності новоутворених малих інноваційних фірм, які реалізують нові наукові ідеї–інновації. Вона може надавати таким фірмам приміщення та необхідне обладнання на певний період, забезпечуючи їх консультаціями з економічних та юридичних питань на пільгових засадах, організувати інформаційне та рекламне забезпечення. Інкубатор проводить також експертизу інноваційних проектів (науково–технічну, економічну, комерційну), веде пошук інвесторів та дає їм певні гарантії, надає можливість скористатися своїм дослідним виробництвом і цим допомагає інноваційним малим підприємствам легше виживати в межах інкубаторів, ніж поза ними.

Розвиток фірми–інкубатора не потребує бюджетних асигнувань, вона забезпечує себе на засадах самофінансування.

Тривалість перебування новоутвореної фірми в інкубаторі в більшості випадків обмежується терміном три роки. Це термін, щоби фірма могла стати спроможною самостійно вирішувати господарські проблеми.

У США підтверджено високу дієздатність науково–технічних інноваційних інкубаторів.

Успішно функціонують бізнес–інкубатори в Німеччині, Польщі, Словаччині, Чехії, Словенії.

За рубежем, де поширені інкубатори, вони бувають трьох типів: 1) безприбуткові — ті, що працюють із залученням коштів місцевих органів влади; 2) прибуткові — ті, що не надають пільг при здачі в оренду свого майна; 3) філії вищих навчальних закладів, які надають ефективну підтримку підприємствам, що зби­раються опанувати високотехнологічну продукцію: необхідні консультації науковців, дослідну та лабораторну базу, обчислювальну техніку, можливість підвищити рівень своїх знань шляхом спілкування з викладачами та користування бібліотекою.

В Україні також створені бізнес–інкубатори при вищих на­вчальних закладах та в регіонах (при підтримці урядових програм іноземних країн), а саме: Київський інноваційний бізнес–інкубатор (КІБІА); при Львівській політехніці; Дніпропетровському та Київському технічному університетах. Організовуються такі інкубатори і при інших навчальних закладах, що є перспективним напрямком активізації інноваційного підприємництва (в 1996 р. у м. Івано-Франківську організовано Українсько-Канадський бізнес–центр. Але його діяльність стосується більше малого бізнесу, а не інноваційної діяльності).

Досвід функціонування технополісів показує їх спільність з фінансово–промисловими групами, які створювалися у США в 40–50–х роках.

Створенню технополісів і фінансово–промислових груп (ФПГ) відповідають економічні перехідні умови в Україні. Ці форми покликані реалізувати багаточисленні інновації як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

При формуванні ФПГ необхідно дотримуватися наступних етапів:

– визначення мети (стратегії);

– вивчення технології;

– підбір підприємств–виконавців (контрагентів);

– проектування і розробка виробничого процесу;

– вибір джерела фінансування;

– контроль результатів.

Для того, щоби підібрати контрагентів, необхідно отримати і проаналізувати техніко–економічну інформацію по кожному з них, зокрема такі дані:

– керівництво контрагента;

– номенклатура продукції, яку контрагент виготовляє;

– фінансова звітність за останні чотири квартали;

– структура активів і пасивів;

– стан обладнання і тривалість технологічного циклу виготовлення продукції, які можуть бути використані в ТЦ (технологічному циклі);

– структура ціни на продукцію;

– наявні зв’язки з іншими підприємствами.

Україна може мати свою «Силіконову долину»: світовий досвід показав, що в країнах, де під реалізацію кластерної моделі були створені і профінансовані державні програми, економіка будівництва і бізнес у цій галузі взяли різкий старт на покращення. Кластерні об’єднання в Україні — економічна інновація і будівельний бізнес — новинка, яка поки–що прописалася лише на Хмельниччині.

Слово «кластер» з’явилося в українських словниках зовсім недавно і має багато тлумачень, але характерною ознакою його сутності є об’єднання окремих елементів в єдине ціле для виконання певної функції або досягнення мети. Дещо подібне значення вкладається і в економічне визначення цього слова. Так, американський вчений Майкл Портер, фахівець в галузі кластерів, дає наступне визначення: «Кластери — це зосередження в географічному регіоні взаємопов’язаних підприємств і установ у межах окремої галузі». Кластери охоплюють велику кількість різного роду підприємницьких структур, важливих для конкурентної боротьби — постачальників спеціального обладнання, нових технологій, послуг, інфраструктури, сировини, додаткових продуктів тощо. На заході, крім цього, вони також включають у себе урядові установи, університети, центри стандартизації, різноманітні асоціації, що забезпечують спеціалізоване навчання, освіту, інформацію, дослідження і технічну підтримку.

В широкому розумінні, кластер — це агломерація фірм і їх постачальників, що дозволяє створити локально сконцентрований ринок праці.

Основними передумовами утворення кластерів є: близькість до ринків, забезпечення спеціалізованою робочою силою, наявність постачальників капіталу й устаткування, доступ до специфічних природних ресурсів, наявність підприємств, орієнтованих на підвищення продуктивності за рахунок збільшення масштабів виробництва. Окрім, перелічених передумов формування локальних виробничих систем кластерного типу, що традиційно виступають як базисні у світовій практиці, в Україні, на наш погляд, є одна з найважливіших передумов — наявність досвіду формування взаємовідносин господарюючих суб’єктів на засадах кооперації. Факти свідчать, що навіть у розвинутих країнах стосунки між державою і бізнесом не завжди доброзичливі. Саме в таких випадках кластери виступають в ролі панацеї. Подібний досвід є досить доречним для «новоспечених» українських бізнесменів, адже кожен із них самотужки захищає власний бізнес не лише від конкурентів, але й нерідко від держави. Перший крок до запровадження цієї концепції в нашій державі — це Програма «Поділля Перший», яка розпочала свою діяльність у 1998 році у Хмельницьку з ініціативи відомого американського економіста Вольфганга Прайса. Програма — це спроба зупинити спад виробництва і підвищити продуктивність праці регіону Поділля власними силами, використовуючи переваги від кооперації та об’єднання зусиль самих підприємств без залучення державних коштів. На сьогоднішній день за сприяння асоціації «Поділля Перший» створені та активно розвиваються шість кластерів: будівельний, швейний, продовольчий у Хмельницькому, харчовий та туристичний у Кам’янець–Подільському, кластер сільського туризму у Шепетівці. Впровадження стратегій місцевого економічного розвитку з використанням кластерної моделі — це діяльність, спрямована безпосередньо на розбудову економічної конкурентоспроможності регіону задля поліпшення його економічного становища. Кластерна модель — це інструмент, який посилює здатність громад поліпшувати свій рівень життя.

За підтримки Івано–Франківської ОДА Прикарпатським науково–аналітичним центром розробляється регіональна програма впровадження системи кластерних моделей розвитку економіки, що передбачає, насамперед, створення кластеру «Ліжникарство та інші художні промисли на Прикарпатті».

Метою проекту є відродження історично сформованих, традиційних ремесел та художніх промислів гуцульського краю.

Формою розвитку народних промислів обрано об’єднання на добровільних засадах одноосібних виробників, підприємців, науково–дослідних установ, державних та місцевих органів влади, фінансових та посередницьких організацій в межах певної територіальне сформованої громади задля високоефективної співпраці, яке отримало назву кластеру.

Відомий Каліфорнійський кластер з виготовлення вина включає 680 винарень та кілька тисяч незалежних виноградарів. Італія відома своїми взуттєвими кластерами. Хмельничани міцно вхопилися за ідею кластерного бізнесу. Перспектива є, та скористатися нею в повній мірі можна буде лише за підтримки держави.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-10; Просмотров: 961; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.017 сек.